Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
We measure history by its catastrophies, we recall the weather by its
storms, but the periods of peace and joy - who can describe them?
Hugh MacLENNAN
I
Коли я наважився на цю карколомну авантюру - набути власний будинок iз
шости кiмнат з пивницею, за дванадцять тисяч i сiмсот долярiв, маючи на
контi Королiвсько-Канадського банку всього лиш тисячу сiмсот готiвкою -
менi здавалося, що я наважився, як не на справжн самогубство, то в
кожному разi на якусь довiчну каторгу, з яко© не було вороття. Це
коштувало менi не тiльки багато долярiв, але ще бiльше безсонних
но-чей,нiби я збирався ограбувати банк, або виконати атентат. Причин для
цього було чимало, а головне - що пiсля довгого одiсейного блукання по
широкому, розбурному свiтi, я ступив нарештi на тверду землю великого,
спокiйного континенту з його iншим, вiдмiнним ладом, до якого я не мав
доступу i на гранi якого стояв грiзний, вогненний напис: Небезпека! Вступ
заборонений!
Але я вiдважився ту заборону порушити, жереб кинуто i ось я вперше за
всi сво© тридцять вiсiм рокiв життя, зробився власником пречудного кусника
нашо© плянети, тридцять два фути широкого, сто вiсiм довгого, пiд
кокетливим горбиком звивисто© вулицi Глен, де пишався в захiдньому сонцi,
на два поверхи, "мiй дiм - моя фортеця", з верандою колонiяльного стилю,
до яко© вiд хiдника вело тридцять дво че дуже надiйних, бетонових
схiдцiв.
Напочатку цей дiм i ця фортеця уявляли собою лишень мiстерiйне
занедбану порожнечу з атмосферою запаху тютюну, правдоподiбно "огдену", зi
стелями, розписаними примарними розводами, якi понуро, кожно© хвилини,
погрожували звалитися на голову, з помостами, якi мало чим рiзнилися вiд
звичайного хiдника на вулицi, i кухнею, у якiй, можна припускати, замiсть
варити ©жу, тридцять рокiв кували кiнськi пiдкови.
Агент продажу реальностей новозасновано©, але вже вiдомо© агенцi©
"Снилик i Ко", з вулицi Дандес-Захiд 33, якого я просив щось подiбне для
мене вичарувати, виконав сво завдання зразково i тим самим заощадив менi
принаймнi двi i пiв тисячi готiвкою.
Бо засадничо, мiй дiм (дозвольте на майбутн його так величати), робив
цiлковито вдовольняюче враження, мiстився в непоганiй частинi мiста,
поблизу Гай-Парку не позбавлений фантазi© в топографi©, два, спереду i
ззаду, травники, залишки квiтника, пара тiнистих дерев, а головне, вище на
взгiр'© за межею, справжнi джунглi фльори i фавни, де крiм дубiв, берез,
сосон та iншо© рослинности, водилося також чимало сiрих, ледачих ракунiв,
якi лазили поруч з домашнiми котами, перiстих, кокетливих скунксiв, якi
тероризували йоркширських пуделiв i цiлi згра© сiрих та бурих вивiрок,
якi, мов блохи, стрибали не тiльки по деревах та телефонних дротах, але
також по кухнях та ©дальнях.
Пернате населення цього строкатого царства, було заступлене не менш
вражаюче. По травниках, куди не глянь, трудилися заприсяженi, невтомнi
ловцi-молодцi всiлякого хробацтва, добродушнi робiни, як фурiя налiтали
зграями расовi iмперiялiсти i агресори темно-бурi шпаки, мiж галуззям
молитовне перегукувались, у сво©х пишних червоних сутанах,
педантично-важнi чубатi кардинали, на телевiзiйних антенах рiзко i зловiщо
скреготали синюхи i багато iнших дивовижних крилатих сотворiнь, мiж якими
особливо визначне мiсце займали рiзнобарвнi колiбрi, якi, час вiд часу,
блискавично з'являлися, обцiловували кожану квiтку i так само блискавично
зникали.
А коли додати, що в зарослому кленовим га м, давноневживаному гаражi
сусiдки Грiнвуд, водилося кiлька осячих гнiзд, а пiд мо©м столiтнiм дубом
за хатою незалежно i гордо росли червонi з бiлими крапками мухомори i
височiла темно-бура пiрамiда муравлища - картина буде завершена. Бракувало
хiба iндiян-сиуксiв, якi б вийшли з пралiсу сусiда Фiцджеральда,
отаборилися на мо му травнику, розложили багаття i пiд звуки там-таму
почали танцювати сво© загрозливi гугi-бугi.
Така картина далебi могла проймати i найчерствiшого суб' кта, особливо
коли западала нiч i з-за побито© громами сосни на пригiрку висувався
щербатий диск мiсяця пiд гiмни мiрiядiв цвiркунiв, якi нагадували дикий
захiд, ковбойськi фiльми, Гарi Купера i гавкання куйотiв.
I подобався менi не лишень кра вид, настрiй, довкiлля, а також весь,
його величнiсть, дiм, бо ж це значило не тiльки "дах над головою", не
тiльки "домашн огнище", а також копальню золота, бо ж мiж мо©ми
генеральними операцiйними плянами, був ще й такий, що для свого особистого
вжитку я беру одну, щонайбiльше двi кiмнати, а решту житлово© площi вiддаю
в комiрне, що за мо©ми математичними обрахунками мусiло покрити всi мо©
будинковi витрати, включно з податком мiсько© управи. Пiсля цього, я мав
би жити на плянетi, як спадко мний паразит, зовсiм задурно, у просторi
двох кiмнат з трьома вiкнами i рiзними вигодами, гiдними будьяко©
капiталiстично© акули.
Але дорога до цього зворушливого парадизу проходила досить тернистими
мiсцевостями: весь той дiм, цiле те огнище i славетна копальня золота,
вимагали не лишень захоплення, а також поту i крови. Критий зеленими
квадратиками папи дах над головою, невiдомо яким правом, дозволяв опадовим
стихiям просякати до верхнiх кiмнат i росписувати по ©х стелях фрески
гiднi фантазi© помпейських майстрiв, а його ринви, як тiльки полив перший
дощ, спричиняли на всi боки такий водоспад, що до деяко© мiри нагадував
Нiягару. Не маючи нiякого досвiду з нiякими дахами, я також не мав
зеленого поняття, що в таких випадках треба робити. Менi завжди здавалося,
що всi дахи, яких стiльки набудовано по всiй землi, красуються собi мiж
небом i землею, як тi птахи небеснi, що пiклу ться ними сам Господь Бог, а
©х власники роскошують собi пiд ©х благодатним покровом i покурюють люльку
з "огденом".
Щойно аж тепер i на власнi очi, я побачив i я переконався, що це
соцiяльно - фiлософське питання вигляда аж не так iдилiйно. Стiни, стеля,
помости, ринви, накриття, сходи включно з пивницею i убиральнею, обступили
мене зо всiх бокiв, "як та чорна хмара", не давали пiльги нi вдень, нi
вночi, вимагали ремонту, не зважаючи на сумний факт, що мо конто в
"Роял-Кенедi н" безнадiйно iзсякло i нiчого не залишалося, як надолужити
його мо©м власним кривавим потом.
О, той дах i тi ринви! I хто ©х таких вигадав? Першим мо©м природним
вiдрухом було вдатися до вiдповiдних майстрiв цього дiла i вiддати цiлу цю
морочливу проблему у ©х досвiдченi руки. I дуже до речi, на це навинувся
один мiй знайомий, старий емiгрант, поважний громадянин, власник будинку i
тягарового авта "Дженерал моторе" з Ошави, який саме цим дiлом займався.
Я, розумi ться, представив йому весь мiй клопiт, вiн уважно досвiдченим
оком позирнув на дах, кiлькакратно обiйшов весь будинок, вiдходив на
вiддаль, дивився з перспективи, мов би на абстрактний малюнок, похитував
загадково головою, прицмокував зловiсно язиком; я, розумi ться, слiдкував
за кожним його магiчним рухом, мо серце, розумi ться, боляче завмирало i
майже завмерло зовсiм, коли мiй експерт, з виглядом чародiя, вирiк сво
остаточне рiшення: причина злочинного дiяння мо©х ринв та©ться в тому, що
весь той будинок, коли дивитися на нього спереду, похилений на доброго пiв
iнча на правий бiк.. Така прецизна докладнiсть цi © експертизи викликала у
мене зрозумiлу пошану до ©© майстра, а разом з цим спричинила наглу
панiку, бо ж чи не значить все це разом, що весь той будинок безнадiйна
тандита, пiзiйська вежа, кандидат на ру©ну, i що втиснули менi його
несумлiннi агенти, як гнилi яйця, та чи не прокинуся я одного разу пiд
його звалищами, як кiт, який залiз у невластиве мiсце i обвалив на себе
склад череп'яних горшкiв. Я обережно висловив сво© сумнiви експертовi, на
що вiн, з авторитетним виглядом, мене потiшив, що для песимiзму нема
причин, бо, мовляв, коли вiн простояв в такому виглядi три десятки рокiв,
вiн зможе простояти i ще стiльки i що тут залиша ться - дати новi ринви i
пiднести правий бiк на пiв цаля вище.
- А скiльки б це коштувало? - поквапився я запитати.
- О... - казав той, розтягаючи кожне слово, - коли брати дiло поважно i
зробити, як слiд... О! Сто двадцять...
... долярiв? Сто двадцять... Чекайте, чекайте... Це щось... Я замовк.
Це, мабуть, щось справдi не те. Я не мав нi стiльця, нi горшка, в мо©й
кишенi... Словом - звiдки вiзьму сто двадцять долярiв на такi другоряднi,
тридцять рокiв задавненi справи i коли та вода свобiдно лилася стiльки
часу - хай лл ться далi, не буду ©й перешкоджати. Я розпрощався з
експертом дуже чемно, подякував дуже щиро, а заразом з дуже виразним
намiром не турбувати його бiльше.
Одначе тi триклятi ринви отру©ли весь мiй спокiй особливо, коли я
вертався з нiчно© змiни i мусiв хоч трохи заснути; чортовi ринви, без
огляду на втому, зривали мiй сон i хоч-нехоч я мусiв ними бiльше
цiкавитись, нiж небезпекою атомово© бомби. Я виходив на оглядини, я
наподоблював експерта, вдивлявся спереду i ззаду... Знизу, розумi ться, не
багато побачиш, треба б вилiзти на дах, а це значило - як - не - як, а два
поверхи, до того не було драбини, а ще до того - щоб я порадив, коли б
вилiз наверх? Коли треба все мiняти, пiдносити на пiв цаля - вагання
оправданi. Лишень через мою дурну i вперту вдачу, мене зачепили за живе, я
все таки зарискував , а що не мав драбини (голота хитра на вигадки) я
використав вiкно убиральнi, яке дуже доречно виходило на дах сусiда,
звiдки без труднощiв можна потрапити куди слiд.
Вiдповiдно причепурившись, озбро©вшись генеральним знаряддям, молотком
i обценьками, без яких я не сiдав навiть снiдати, витиснувся бочком крiзь
вузьке вiкно, подрапав до крови носа, викарабався на сусiдський гарячий,
як сковорода, дах i мо© злочиннi каналi© ринви опинилися перед самим мо©м
носом у всiй сво©й первобутнiй подобi. I що я побачив? Мо© ринви по вiнця
заваленi гнилим листям, залитi водою, що в них посходили клени i можливо
навiть водилися дикi качки. З пересердя я забув сво© страхи, перелiз на
свiй дах, навколiшках обслiдкував усе довкруги i пiсля цього почувався
далебi не гiрше, нiж дослiдник Стенлi, який вiднайшов початок рiки Конго.
Я абсолютно й незаперечне ствердив, що мо© ринви давно обiрвали будьякi
дiловi стосунки з рурою, яка у свою чергу, була старанно забита всiляким
добром, включно до якогось дитячого черевика i залишкiв мертвого птаха.
Вимагалося негайно© операцi© i я мусiв ©© негайно виконати.
I я без надуми взявся за дiло. Великого мистецтва не вимагалося.
Звичайною голою рукою я звiльнив ринви вiд вiкових нашарувань органiчних i
неорганiчних пород, ручкою молотка пробив вхiд до рури, i на мо радiсне
здивування застояна вода полилася до рури з таким щирим плюском, нiби ви
одного соняшного ранку вiдчинили клiтку i випустили зграю ув'язнених
птахiв. За кiлька хвилин мо© обездоленi ринви пишалися чистотою, мо© руки,
обличчя й сорочка нагадували смаровоза, а сам я, коли знов опинився внизу
на твердiй землi, був годрий, нiби еспанський матадор, який перемiг
найсильнiшого бика.
А коли прийшов черговий дощ, я з при мнiстю ствердив, що вода з мого
даху захоплено стiкала законними дорогами, не зраджуючи нiяких ознак
спротиву, а ще згодом я мав шану ствердити, що достойний будинок був
невинно обвинувачений, що вiн стояв бездоганно, а що вислiди експерта з
Ошави були звичайним наклепом.
Пiсля цього я внадився на той дах, нiби до парку на прогулянку, я
полюбив цю благородну мiсiю рятування занедбаних i занепалих, я безоглядно
полював за кожною пiдозрiлою щiлинкою, несамовито замазував все таке
асфальтом, аж поки весь той дах не став плямистий, як леопард, а стеля не
звiльнилася вiд втручання стихiй i зовсiм висохла. Перша рiшальна i
безперечна пepeмoгa була за мною.
Але далеко не остання. Усi мо© п'ять кiмнат, убиральня, кухня, пивниця
i навiть сходи вимагали допомоги. I то негайно©, бо ж вiд цього невмолимо
залежав успiх усiх мо©х господарських затiй. Час не стояв на мiсцi,
вiдсотки невблагано росли i по хижацьки пожирали всю мою платню на фабрицi
чоколяди "Равнтрi"; я мусiв негайно поробити всi можливi заходи, щоб
уникнути цiлковитого провалу. Бо ж, як сказано, ввесь мiй нижнiй поверх, а
також поважна частина верхнього, були остаточно й ритуально призначенi в
жертву боговi наживи й добробуту, але цс могло дати ефект лиш тодi, коли
там все заблищить i зася всiма барвами веселки.
Годi справдi вгадати, хто були тi суворi аскети, якi призвели це
затишне примiщення до такого консеквент ного сюрреалiзму. Коли ми вперше
зайшли сюди з агентом, тут було тихо, мрачно i порожньо, нiчого не
вказувало на присутнiсть будь яких мешканцiв цього простору, iсторiя про
це також мовчала, а деякi залишки археологi© у виглядi черепкiв вазонiв та
деякi уривки i роглiфiв по стiнах не казали багато. Правдоподiбно це були
нащадки суворих предкiв, напевно з бородами, не конче соняшного характеру,
для яких задимлений ватран, порядна люлька крутого бакуну, добра чарка
"Скол"-у спричиняли багато бiльше насолоди, нiж естетика й гiгi на.
Деякi натяки на вияснення ситуацi© вносили, як сказано, залишки древнiх
написiв, ось як "Джюлi т" зi серцем пробитим стрiлою, накресленi крейдою
зi зовнi пiд кухонним вiкном, як таке ж "Дейвiд" з таким же серцем i такою
ж стрiлою видряпанi на цеглi веранди. Таких сердець i таких стрiл,
переважно майже затертих часом, зустрiчалося бiльше i це могло створювати
легенди про лицарiв закованих у панцерi, про закоханих красунь у замкових
вежах i взагалi про любов, молодiсть, щастя навiть у цих суворих клiматах.
I можливо мо втручання до цього свiту романтики не було виправдане. Я,
наприклад, озброювався щiтками, шкарабульцями, фарбами i як тiльки
приходив з роботи, чи ввечерi, пiсля денно© змiни, а чи рано, пiсля
нiчно©, (мо© змiни мiнялися що три тижнi), я одразу наряджався у одяг
жреця i мiстерiя перезмiни клiмату починалася.
Було лiто, термометр показував переважно понад 80 Фаренгайта,
безнастанно пились "севен-апи", лились поти, найхоробрiший iз зулусiв не
мав краще розписаного, нiж мо , лиця, паркети були встеленi "Дейлi
Старами", заставленi бляшанками "Старляк Пейнтiв", нi одна з мо©х
поклонниць не могла б повiрити, що цей брудомаз той самий дендi, якого
звикли бачити у найкращих одягах найкращих фiрм.
Зате по двох чи трьох тижнях такого дiяння, весь мiй нижнiй поверх i
частина верхнього, направду сяяла чистотою аптечно© склянки, кухня
нагадувала наречену у бiлому вельонi, готову пiд вiнець, вiтальня пишалася
кольорами "дрифтвуд-у 162" (фахiвцi це знають), ©дальня сяяла барвами
оливкiв, гол оздобився шпалерами пiд стару бронзу, а верхня спальня
соняшними красотами "саншайн 54". Не рушенi зiсталися мо© власнi поко© -
господар може зачекати, але поза тим не забуто нiчого. Все довкруги
блищало, радiло, смiялося.
Залишалося - заповнити все це життям, найкраще б парою молодих,
бездiтних, без собак, котiв i канаркiв людей - вимоги, як бачите суворi,
але наш модерний, рафiнований час не визна сентиментiв, вiн важить
вартостi цифрами, вигодами, як мав сказати один фiлософ, що модерна людина
це синтеза бетону, нейлону, нiкотину, у яко© почуття й спiвчуття
заступленi примхами, димом i алькоголем. Не переконаний, чи це справдi
так, любимо перебiльшення, але якась частина цi © фiлософi© можливо
виправдана, бо менi самому не раз настирливо видавалося, що вiд певного
часу мiй будинок i я сам втiлилися у одну химерну iстоту, у якiй мо© нерви
i його цегла, починали жити самостiйним ритмом i творити якiсь сво рiднi
токсини щастя. Не маю дiла з нiкотиною i не люблю диму, але в таких
обставинах, не знаю чому, сама собою напрошу ться добра гаванська цигара,
яка б доповнила упокорюючi пристрастi бетону й нейлону i тим самим сприяла
б вростати у твердiнь ново© землi на новiй плянетi..
I нарештi "фiнiс коронат опус" - драма вiдогралася, завiса спада ,
перший роздiл мо © патетично© сонати закiнчився iдiлiйним фiнале.
II
Якийсь, зда ться, китайський мудрець, мав сказати, що для того, щоб
зробити тисячу миль дороги, необхiдно зробити один перший крок - мудрiсть
очевидно незаперечна, але iнший жидiвський мудрець, бiблiйний цар Давид,
додав до цього, що "шляхи тво©, Господи, неiсходимi i мудрiсть твоя
незбагнута".
Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шука мо
свого мiсця i ось знаходимо його пiд горбиком, записане на, вас у актах
адвоката Гуменного. На цьому мiсцi сто©ть невелика споруда з дверима i
вiкнами. У нiй ви ма те право сидiти, спати, ©сти, читати газету i мати
тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки i листи зо всiх
континентiв свiту. Мiсце, яке ви вважа те сво©м.
Зрештою, я завжди подивляв i любив будови, ще з часу, коли будувались
вони з сiрникiв, патичкiв, пiску, болота на спiлку з мамою в iмперi©
дитячо© уяви. Пiзнiше, захоплювався ними i в книжках, i в життi, у великих
мiстах, у малих селах, як у себе дома, так i далеко поза домом. I однаково
чи це були древнi та мничi замки, незбагнутi пiрамiди, роскiшнi палацi, а
чи просто стрункi теперiшнi мешканевi i не мешканевi споруди, якими
обросла, як губками, цiла плянета.
В зарисах будови та©ться мiстика людського серця, вибухова сила душi,
напруженiсть м'зiв, це нарештi фiлософiя безконечно видозмiнного
пульсування та мничих законiв, що приковують нас до землi на самому днi
атмосфери. Ми, як полiпи, прилипа мо до тiла плянети, вгриза мося в ©©
твердiнь, обклада мось мурами, стiнами, дахами, щоб протиставитись велiнню
стихiй i ворожостi протидiяння. Разом з домом вироста в нас i бiля нас
безпека, сила, твердiсть, оборонна наснага.
У мо©й уявi всi матерiяльнi споруди, чи були спорудами людей на землi,
чи коралiв у водi, чи птахiв на деревах, чи звiрят пiд землею, будили
такий же подив, як споруди атома, космосу i цiлого всесвiту.
Я жив у однiй системi пробiркового життя, у якiй людинi засадничо
вiдiбрано право дому. Цю привiлегiю iнтимного, особистого, радiсного
будування дитини, людини, комахи, птаха присво©ла собi збiрна, обезличена
кабалiстично-нетерпима iстота, яка обернула будiвництво у камiнь i бетон,
а мешкання у "житлову" i звузила його до кiмнати, пiв кiмнати, а чи просто
мiсце на лiгво. Мiльйони майстрiв будiвництва опинилися поза межею
будування, прикованнi на все життя до холодно©, безоб-лично© доктрини.
До цих мiльйонiв належав також i я. Будова для мене була мрi ю, я
нiколи не жив у помешканнi, я нiколи не сягав поза одну кiмнату, я
тридцять вiсiм рокiв затратив в тузi за мiсцем людини.
I, зда ться, щойно тепер на цьому мiсцi пiд горбиком я перемiг цю тугу.
Це чиста, справжня, намацальна реальнiсть. За певну кiлькiсть рокiв, я
звiльнюся вiд боргiв i стану неподiльним паном цього, закрiпленого за мною
законом Божим i людським, мiсця. Я витисну свою форму, засную родинну
сiтку i дам нащадкiв.
А тим часом, пiсля початкових крокiв мо © блискучо© комерцiйно©
операцi©, на мене насторожено чигали новi драпiжнi завдання. Я належав до
секти "дi - пi", насильно вирваних, штучно пересаджених, а з ботанiки
зна мо, що такi рослили вимагають часу i уваги, щоб пустити корiння в
новий грунт i почати нове органiчне зростання.
Я був втомлений, розумi ться... Ще не встиг висохнути пiт попереднiх
тижнiв, але разом з цим не хотiлось навiть думати про вiдпочинок. На мене
напала пропасниця дiяльности, нiби я потрапив у тенета, з яких намагався
як найскорiше вибратись. I прикметна властивiсть: чим бiльше витрачалось
на це зусилля, тим сiтка ставала непереможнiшою. Але мене це бавило, я
вiдчував насолоду борюкання, в ньому завжди ж та©лась нова несподiванка.
Я займав двi кiмнати - передня з двома широкими вiкнами, з виглядом на
вулицю, на забудований протилежний простiр i задня, звернена вiкном на
травник, на квiтник, на зарослий пригiрок. I, розумi ться, не мав нiяких
меблiв. Цiла моя рухома посiлiсть вмiщалася у двох великих, ще з Еворпи,
валiзах та кiлькох картонових коробках з вiйськових "кер - пакетiв", i
складалася з кiлькох одягiв, пари плащiв, кiлька тузинiв бiлизни i
всiлякого iншого майна, а в тому кiлькох десяткiв книг мiшеневого видання
i пари оригiнальних малюнкiв Лени Глiдерс.
Пiсля мого останнього мешкання при вулицi Маркгам, у будинку, де крiм
мене мешкало iнших шiстнадцять душ, мо теперiшн житло справляло
враження, нiби я вирвався з Шангаю на широкi прерi© Саскачевану. Я мав
стiльки мiсця, що далебi не знав, що з ним робити. Мою коштовну гардеробу
непомiтно проковтнула вмурована у стiну шафа, за стола правила скринька
вiд мила "Люкс", у меншiй кухоннiй кiмнатi зворушливо красувалась ще одна
подiбна меблева споруда "санкiст", на якiй знайшла примiщення електрична,
портабельна плитка на два пальники.
Спальню в головнiй кiмнатi репрезентував вживаний, стовчений матрац,
розложений просто на пiдлозi i прикритий унiверсальним накривалом
вiйськового походження, ще з таборiв, фабрикацi© "Меркур Вул Ко" з
Фiлядельфi©.
Харчування, машина для стриження трави, кишка для поливання травникiв,
рискалi, лопата, сокира i безконечна черга безконечних потреб i всiляких
наглих несподiванок. От хоч би такий клясичний приклад: нi з сього, нi з
того в туалетi вiдмовилась текти вода... Сам Алах зна , що там сталося,
туалетнi механiзми не вашо© компетенцi© i ви змушенi кликати експерта. Вiн
при©жджа пишним фургоном з безлiччю барвистих написiв, входить до вас з
виглядом, нiби прибув рятувати вас вiд смерти, заходить до туалети, хвилин
десять там чару i, вiдходячи, залиша на п'ять долярiв i двадцять п'ять
центiв рахунок. Або яканебудь одна паскудна ганчiрка, яка випадково
потрапить до стiчно© рури ватеркльозету, наробить вам бiльше халепи, нiж
цiла холодна вiйна мiж Сходом i Заходом. Повна пивниця води, все плава ,
виклика те пожежну сторожу, з гуком i ревом при©жджа величезна споруда з
помпами, вриваються кiлька у гумових одягах i сталевих шоломах дядькiв,
почина ться ходження, тупання, помпування i рахунок на 25 долярiв... I так
без кiнця. Ванни, крани, електричнi втички, телефон, розваленi сходи,
зарослi квiтники, спiзнений молочар, настирливий газетяр... I свiдки
гови, якi чи не кожного дня, саме коли ви, пiсля нiчно© змiни,
намiря тесь спати, приходять навертати вас на справжню вiру i спасати вiд
пекла.
Але питання меблiв можливо найбезогляднiше... Наприклад, валятися в
кутi на старому матрацi у сво©й власнiй хатi, або ©сти на скриньцi, яка
пахне милом, в наш цивiлiзований, нюклеарно - атомовий вiк, i кому це може
iмпонувати... Хтось колись вiдвiда , котрась з тих поклонниць в капелюсi з
вуалькою... i взагалi життя без меблiв не життя, а тому коли я, з великими
жертвами, у одного череватого добродiя на тiй самiй вулицi Маркгам, за
двадцять долярiв, роздобув антикварну, ще з перед першо© свiтово© вiйни,
канапу, я вважав це за величезне господарське досягнення.
Спочатку я не знав, де ту чудову рiч поставити, дарма що всi мо©
кiмнати були порожнi (проблема мiсця, особливо коли його багато, завжди
морочлива), але коли я нарештi це вирiшив, я не мiг нею вистарчально
налюбуватися. Це була справдi благородна древнiсть, добре збережена, з
мiшаним запахом тютюну, поту i собак, яка так доречно заповняла порожн
мiсце пiд головною стiною i тим самим дала початок мого меблевого
устаткування взагалi. Я мiг сидiти, спати, лежати горiлиць i мрiяти про
iцасливе майбутн .
I приблизно до цього ж часу належить ще одна подiбна подiя, трохи
правда харитативного забарвлення: коли я одного вечора вернувся з працi,
то побачив перед мо ю верандою зовсiм доброго кухонного стола, який
безрадно лежав догори ногами на травнику. Нiхто не мiг пояснити, як вiн
сюди потрапив, нiякi мо© здогади не дали роз'яснення, але пiсля певного
вагання я вирiшив, що це добродiйство i що стосу ться воно мене, а тому я
пiдняв стола, занiс його до передньо© кiмнати i поставив перед канапою. Не
знав хто був цим благородним добродi м, але хто б вiн не був, я був йому
вдячний, бо пiсля цього засадничо я мав вже меблi сливе в повному
комплектi... I в основному був вдоволений.
Не можу сказати, щоб я не був вдоволений взагалi. Мiй район, моя
вулиця, мо© сусiди i взагалi цiле оточення, атмосфера, середовище,
топографiя, кольори... Це лагiдна, довiрлива, упорядкована картина з
привiтальних листiвок, з перевагою густо - зелених i цегляно - бронзових
барв, похилена до пiвдня, дуже часто освiтлена ласкавим полудневим сонцем.
Коли падав дощ, а особливо коли приходила злива, тодi цiла вулиця
оберталась у бурхливу рiку, яка з погрозливим шумом гналася униз i далi,
на перехрестi вулиць, западала до стiчних отворiв. Будиночки ще так
виразно нагадували добу Вiкторi©, забувалося, що ми на континентi Форда й
Рокефелера, виложена червоною цеглою вулиця натякала на Европу, квiтники й
городи заросли гiрськими соснами, глодом, ялiвцем, туями, вересом, мохами,
повзучими рожами, чорнобривцями i цiлими гнiздами петунiй. I все це
старанно вирiзьблено, мовби на добрiй бронзовiй гравюрi, на тлi
широкоплечих дубiв, якi статечно i певно, мов середньовiчнi лицарi у
панцерах, заступали весь кра вид.
Розумi ться, гострий контраст вносили численнi "форди", "даджi",
"монархи", "моррiси" i iншi рiзнобарвнi, рiвноцiннi механiзми, якi
протягом круглих двадцяти чотирьох годин, бiгали, або стояли здовж
бетонових хiдникiв, але зогляду на округлi таблицi, що попередливо казали
зараз на перехрестю - "етап", "спiд 25" - все це особливого шуму не
спричиняло... Мотори намагалися бурчати пошепки i ступати на пальцях, за
винятком хiба, коли сюди втискалася така базарна си-духа, як цистерна
огрiвально© оливи, або той робот у рудiй унiформi, зi сво ю танкеткою,
який безнадiйно намагався ранками, помiж автами, пiдмести цей метушливий
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
We measure history by its catastrophies, we recall the weather by its
storms, but the periods of peace and joy - who can describe them?
Hugh MacLENNAN
I
Коли я наважився на цю карколомну авантюру - набути власний будинок iз
шости кiмнат з пивницею, за дванадцять тисяч i сiмсот долярiв, маючи на
контi Королiвсько-Канадського банку всього лиш тисячу сiмсот готiвкою -
менi здавалося, що я наважився, як не на справжн самогубство, то в
кожному разi на якусь довiчну каторгу, з яко© не було вороття. Це
коштувало менi не тiльки багато долярiв, але ще бiльше безсонних
но-чей,нiби я збирався ограбувати банк, або виконати атентат. Причин для
цього було чимало, а головне - що пiсля довгого одiсейного блукання по
широкому, розбурному свiтi, я ступив нарештi на тверду землю великого,
спокiйного континенту з його iншим, вiдмiнним ладом, до якого я не мав
доступу i на гранi якого стояв грiзний, вогненний напис: Небезпека! Вступ
заборонений!
Але я вiдважився ту заборону порушити, жереб кинуто i ось я вперше за
всi сво© тридцять вiсiм рокiв життя, зробився власником пречудного кусника
нашо© плянети, тридцять два фути широкого, сто вiсiм довгого, пiд
кокетливим горбиком звивисто© вулицi Глен, де пишався в захiдньому сонцi,
на два поверхи, "мiй дiм - моя фортеця", з верандою колонiяльного стилю,
до яко© вiд хiдника вело тридцять дво че дуже надiйних, бетонових
схiдцiв.
Напочатку цей дiм i ця фортеця уявляли собою лишень мiстерiйне
занедбану порожнечу з атмосферою запаху тютюну, правдоподiбно "огдену", зi
стелями, розписаними примарними розводами, якi понуро, кожно© хвилини,
погрожували звалитися на голову, з помостами, якi мало чим рiзнилися вiд
звичайного хiдника на вулицi, i кухнею, у якiй, можна припускати, замiсть
варити ©жу, тридцять рокiв кували кiнськi пiдкови.
Агент продажу реальностей новозасновано©, але вже вiдомо© агенцi©
"Снилик i Ко", з вулицi Дандес-Захiд 33, якого я просив щось подiбне для
мене вичарувати, виконав сво завдання зразково i тим самим заощадив менi
принаймнi двi i пiв тисячi готiвкою.
Бо засадничо, мiй дiм (дозвольте на майбутн його так величати), робив
цiлковито вдовольняюче враження, мiстився в непоганiй частинi мiста,
поблизу Гай-Парку не позбавлений фантазi© в топографi©, два, спереду i
ззаду, травники, залишки квiтника, пара тiнистих дерев, а головне, вище на
взгiр'© за межею, справжнi джунглi фльори i фавни, де крiм дубiв, берез,
сосон та iншо© рослинности, водилося також чимало сiрих, ледачих ракунiв,
якi лазили поруч з домашнiми котами, перiстих, кокетливих скунксiв, якi
тероризували йоркширських пуделiв i цiлi згра© сiрих та бурих вивiрок,
якi, мов блохи, стрибали не тiльки по деревах та телефонних дротах, але
також по кухнях та ©дальнях.
Пернате населення цього строкатого царства, було заступлене не менш
вражаюче. По травниках, куди не глянь, трудилися заприсяженi, невтомнi
ловцi-молодцi всiлякого хробацтва, добродушнi робiни, як фурiя налiтали
зграями расовi iмперiялiсти i агресори темно-бурi шпаки, мiж галуззям
молитовне перегукувались, у сво©х пишних червоних сутанах,
педантично-важнi чубатi кардинали, на телевiзiйних антенах рiзко i зловiщо
скреготали синюхи i багато iнших дивовижних крилатих сотворiнь, мiж якими
особливо визначне мiсце займали рiзнобарвнi колiбрi, якi, час вiд часу,
блискавично з'являлися, обцiловували кожану квiтку i так само блискавично
зникали.
А коли додати, що в зарослому кленовим га м, давноневживаному гаражi
сусiдки Грiнвуд, водилося кiлька осячих гнiзд, а пiд мо©м столiтнiм дубом
за хатою незалежно i гордо росли червонi з бiлими крапками мухомори i
височiла темно-бура пiрамiда муравлища - картина буде завершена. Бракувало
хiба iндiян-сиуксiв, якi б вийшли з пралiсу сусiда Фiцджеральда,
отаборилися на мо му травнику, розложили багаття i пiд звуки там-таму
почали танцювати сво© загрозливi гугi-бугi.
Така картина далебi могла проймати i найчерствiшого суб' кта, особливо
коли западала нiч i з-за побито© громами сосни на пригiрку висувався
щербатий диск мiсяця пiд гiмни мiрiядiв цвiркунiв, якi нагадували дикий
захiд, ковбойськi фiльми, Гарi Купера i гавкання куйотiв.
I подобався менi не лишень кра вид, настрiй, довкiлля, а також весь,
його величнiсть, дiм, бо ж це значило не тiльки "дах над головою", не
тiльки "домашн огнище", а також копальню золота, бо ж мiж мо©ми
генеральними операцiйними плянами, був ще й такий, що для свого особистого
вжитку я беру одну, щонайбiльше двi кiмнати, а решту житлово© площi вiддаю
в комiрне, що за мо©ми математичними обрахунками мусiло покрити всi мо©
будинковi витрати, включно з податком мiсько© управи. Пiсля цього, я мав
би жити на плянетi, як спадко мний паразит, зовсiм задурно, у просторi
двох кiмнат з трьома вiкнами i рiзними вигодами, гiдними будьяко©
капiталiстично© акули.
Але дорога до цього зворушливого парадизу проходила досить тернистими
мiсцевостями: весь той дiм, цiле те огнище i славетна копальня золота,
вимагали не лишень захоплення, а також поту i крови. Критий зеленими
квадратиками папи дах над головою, невiдомо яким правом, дозволяв опадовим
стихiям просякати до верхнiх кiмнат i росписувати по ©х стелях фрески
гiднi фантазi© помпейських майстрiв, а його ринви, як тiльки полив перший
дощ, спричиняли на всi боки такий водоспад, що до деяко© мiри нагадував
Нiягару. Не маючи нiякого досвiду з нiякими дахами, я також не мав
зеленого поняття, що в таких випадках треба робити. Менi завжди здавалося,
що всi дахи, яких стiльки набудовано по всiй землi, красуються собi мiж
небом i землею, як тi птахи небеснi, що пiклу ться ними сам Господь Бог, а
©х власники роскошують собi пiд ©х благодатним покровом i покурюють люльку
з "огденом".
Щойно аж тепер i на власнi очi, я побачив i я переконався, що це
соцiяльно - фiлософське питання вигляда аж не так iдилiйно. Стiни, стеля,
помости, ринви, накриття, сходи включно з пивницею i убиральнею, обступили
мене зо всiх бокiв, "як та чорна хмара", не давали пiльги нi вдень, нi
вночi, вимагали ремонту, не зважаючи на сумний факт, що мо конто в
"Роял-Кенедi н" безнадiйно iзсякло i нiчого не залишалося, як надолужити
його мо©м власним кривавим потом.
О, той дах i тi ринви! I хто ©х таких вигадав? Першим мо©м природним
вiдрухом було вдатися до вiдповiдних майстрiв цього дiла i вiддати цiлу цю
морочливу проблему у ©х досвiдченi руки. I дуже до речi, на це навинувся
один мiй знайомий, старий емiгрант, поважний громадянин, власник будинку i
тягарового авта "Дженерал моторе" з Ошави, який саме цим дiлом займався.
Я, розумi ться, представив йому весь мiй клопiт, вiн уважно досвiдченим
оком позирнув на дах, кiлькакратно обiйшов весь будинок, вiдходив на
вiддаль, дивився з перспективи, мов би на абстрактний малюнок, похитував
загадково головою, прицмокував зловiсно язиком; я, розумi ться, слiдкував
за кожним його магiчним рухом, мо серце, розумi ться, боляче завмирало i
майже завмерло зовсiм, коли мiй експерт, з виглядом чародiя, вирiк сво
остаточне рiшення: причина злочинного дiяння мо©х ринв та©ться в тому, що
весь той будинок, коли дивитися на нього спереду, похилений на доброго пiв
iнча на правий бiк.. Така прецизна докладнiсть цi © експертизи викликала у
мене зрозумiлу пошану до ©© майстра, а разом з цим спричинила наглу
панiку, бо ж чи не значить все це разом, що весь той будинок безнадiйна
тандита, пiзiйська вежа, кандидат на ру©ну, i що втиснули менi його
несумлiннi агенти, як гнилi яйця, та чи не прокинуся я одного разу пiд
його звалищами, як кiт, який залiз у невластиве мiсце i обвалив на себе
склад череп'яних горшкiв. Я обережно висловив сво© сумнiви експертовi, на
що вiн, з авторитетним виглядом, мене потiшив, що для песимiзму нема
причин, бо, мовляв, коли вiн простояв в такому виглядi три десятки рокiв,
вiн зможе простояти i ще стiльки i що тут залиша ться - дати новi ринви i
пiднести правий бiк на пiв цаля вище.
- А скiльки б це коштувало? - поквапився я запитати.
- О... - казав той, розтягаючи кожне слово, - коли брати дiло поважно i
зробити, як слiд... О! Сто двадцять...
... долярiв? Сто двадцять... Чекайте, чекайте... Це щось... Я замовк.
Це, мабуть, щось справдi не те. Я не мав нi стiльця, нi горшка, в мо©й
кишенi... Словом - звiдки вiзьму сто двадцять долярiв на такi другоряднi,
тридцять рокiв задавненi справи i коли та вода свобiдно лилася стiльки
часу - хай лл ться далi, не буду ©й перешкоджати. Я розпрощався з
експертом дуже чемно, подякував дуже щиро, а заразом з дуже виразним
намiром не турбувати його бiльше.
Одначе тi триклятi ринви отру©ли весь мiй спокiй особливо, коли я
вертався з нiчно© змiни i мусiв хоч трохи заснути; чортовi ринви, без
огляду на втому, зривали мiй сон i хоч-нехоч я мусiв ними бiльше
цiкавитись, нiж небезпекою атомово© бомби. Я виходив на оглядини, я
наподоблював експерта, вдивлявся спереду i ззаду... Знизу, розумi ться, не
багато побачиш, треба б вилiзти на дах, а це значило - як - не - як, а два
поверхи, до того не було драбини, а ще до того - щоб я порадив, коли б
вилiз наверх? Коли треба все мiняти, пiдносити на пiв цаля - вагання
оправданi. Лишень через мою дурну i вперту вдачу, мене зачепили за живе, я
все таки зарискував , а що не мав драбини (голота хитра на вигадки) я
використав вiкно убиральнi, яке дуже доречно виходило на дах сусiда,
звiдки без труднощiв можна потрапити куди слiд.
Вiдповiдно причепурившись, озбро©вшись генеральним знаряддям, молотком
i обценьками, без яких я не сiдав навiть снiдати, витиснувся бочком крiзь
вузьке вiкно, подрапав до крови носа, викарабався на сусiдський гарячий,
як сковорода, дах i мо© злочиннi каналi© ринви опинилися перед самим мо©м
носом у всiй сво©й первобутнiй подобi. I що я побачив? Мо© ринви по вiнця
заваленi гнилим листям, залитi водою, що в них посходили клени i можливо
навiть водилися дикi качки. З пересердя я забув сво© страхи, перелiз на
свiй дах, навколiшках обслiдкував усе довкруги i пiсля цього почувався
далебi не гiрше, нiж дослiдник Стенлi, який вiднайшов початок рiки Конго.
Я абсолютно й незаперечне ствердив, що мо© ринви давно обiрвали будьякi
дiловi стосунки з рурою, яка у свою чергу, була старанно забита всiляким
добром, включно до якогось дитячого черевика i залишкiв мертвого птаха.
Вимагалося негайно© операцi© i я мусiв ©© негайно виконати.
I я без надуми взявся за дiло. Великого мистецтва не вимагалося.
Звичайною голою рукою я звiльнив ринви вiд вiкових нашарувань органiчних i
неорганiчних пород, ручкою молотка пробив вхiд до рури, i на мо радiсне
здивування застояна вода полилася до рури з таким щирим плюском, нiби ви
одного соняшного ранку вiдчинили клiтку i випустили зграю ув'язнених
птахiв. За кiлька хвилин мо© обездоленi ринви пишалися чистотою, мо© руки,
обличчя й сорочка нагадували смаровоза, а сам я, коли знов опинився внизу
на твердiй землi, був годрий, нiби еспанський матадор, який перемiг
найсильнiшого бика.
А коли прийшов черговий дощ, я з при мнiстю ствердив, що вода з мого
даху захоплено стiкала законними дорогами, не зраджуючи нiяких ознак
спротиву, а ще згодом я мав шану ствердити, що достойний будинок був
невинно обвинувачений, що вiн стояв бездоганно, а що вислiди експерта з
Ошави були звичайним наклепом.
Пiсля цього я внадився на той дах, нiби до парку на прогулянку, я
полюбив цю благородну мiсiю рятування занедбаних i занепалих, я безоглядно
полював за кожною пiдозрiлою щiлинкою, несамовито замазував все таке
асфальтом, аж поки весь той дах не став плямистий, як леопард, а стеля не
звiльнилася вiд втручання стихiй i зовсiм висохла. Перша рiшальна i
безперечна пepeмoгa була за мною.
Але далеко не остання. Усi мо© п'ять кiмнат, убиральня, кухня, пивниця
i навiть сходи вимагали допомоги. I то негайно©, бо ж вiд цього невмолимо
залежав успiх усiх мо©х господарських затiй. Час не стояв на мiсцi,
вiдсотки невблагано росли i по хижацьки пожирали всю мою платню на фабрицi
чоколяди "Равнтрi"; я мусiв негайно поробити всi можливi заходи, щоб
уникнути цiлковитого провалу. Бо ж, як сказано, ввесь мiй нижнiй поверх, а
також поважна частина верхнього, були остаточно й ритуально призначенi в
жертву боговi наживи й добробуту, але цс могло дати ефект лиш тодi, коли
там все заблищить i зася всiма барвами веселки.
Годi справдi вгадати, хто були тi суворi аскети, якi призвели це
затишне примiщення до такого консеквент ного сюрреалiзму. Коли ми вперше
зайшли сюди з агентом, тут було тихо, мрачно i порожньо, нiчого не
вказувало на присутнiсть будь яких мешканцiв цього простору, iсторiя про
це також мовчала, а деякi залишки археологi© у виглядi черепкiв вазонiв та
деякi уривки i роглiфiв по стiнах не казали багато. Правдоподiбно це були
нащадки суворих предкiв, напевно з бородами, не конче соняшного характеру,
для яких задимлений ватран, порядна люлька крутого бакуну, добра чарка
"Скол"-у спричиняли багато бiльше насолоди, нiж естетика й гiгi на.
Деякi натяки на вияснення ситуацi© вносили, як сказано, залишки древнiх
написiв, ось як "Джюлi т" зi серцем пробитим стрiлою, накресленi крейдою
зi зовнi пiд кухонним вiкном, як таке ж "Дейвiд" з таким же серцем i такою
ж стрiлою видряпанi на цеглi веранди. Таких сердець i таких стрiл,
переважно майже затертих часом, зустрiчалося бiльше i це могло створювати
легенди про лицарiв закованих у панцерi, про закоханих красунь у замкових
вежах i взагалi про любов, молодiсть, щастя навiть у цих суворих клiматах.
I можливо мо втручання до цього свiту романтики не було виправдане. Я,
наприклад, озброювався щiтками, шкарабульцями, фарбами i як тiльки
приходив з роботи, чи ввечерi, пiсля денно© змiни, а чи рано, пiсля
нiчно©, (мо© змiни мiнялися що три тижнi), я одразу наряджався у одяг
жреця i мiстерiя перезмiни клiмату починалася.
Було лiто, термометр показував переважно понад 80 Фаренгайта,
безнастанно пились "севен-апи", лились поти, найхоробрiший iз зулусiв не
мав краще розписаного, нiж мо , лиця, паркети були встеленi "Дейлi
Старами", заставленi бляшанками "Старляк Пейнтiв", нi одна з мо©х
поклонниць не могла б повiрити, що цей брудомаз той самий дендi, якого
звикли бачити у найкращих одягах найкращих фiрм.
Зате по двох чи трьох тижнях такого дiяння, весь мiй нижнiй поверх i
частина верхнього, направду сяяла чистотою аптечно© склянки, кухня
нагадувала наречену у бiлому вельонi, готову пiд вiнець, вiтальня пишалася
кольорами "дрифтвуд-у 162" (фахiвцi це знають), ©дальня сяяла барвами
оливкiв, гол оздобився шпалерами пiд стару бронзу, а верхня спальня
соняшними красотами "саншайн 54". Не рушенi зiсталися мо© власнi поко© -
господар може зачекати, але поза тим не забуто нiчого. Все довкруги
блищало, радiло, смiялося.
Залишалося - заповнити все це життям, найкраще б парою молодих,
бездiтних, без собак, котiв i канаркiв людей - вимоги, як бачите суворi,
але наш модерний, рафiнований час не визна сентиментiв, вiн важить
вартостi цифрами, вигодами, як мав сказати один фiлософ, що модерна людина
це синтеза бетону, нейлону, нiкотину, у яко© почуття й спiвчуття
заступленi примхами, димом i алькоголем. Не переконаний, чи це справдi
так, любимо перебiльшення, але якась частина цi © фiлософi© можливо
виправдана, бо менi самому не раз настирливо видавалося, що вiд певного
часу мiй будинок i я сам втiлилися у одну химерну iстоту, у якiй мо© нерви
i його цегла, починали жити самостiйним ритмом i творити якiсь сво рiднi
токсини щастя. Не маю дiла з нiкотиною i не люблю диму, але в таких
обставинах, не знаю чому, сама собою напрошу ться добра гаванська цигара,
яка б доповнила упокорюючi пристрастi бетону й нейлону i тим самим сприяла
б вростати у твердiнь ново© землi на новiй плянетi..
I нарештi "фiнiс коронат опус" - драма вiдогралася, завiса спада ,
перший роздiл мо © патетично© сонати закiнчився iдiлiйним фiнале.
II
Якийсь, зда ться, китайський мудрець, мав сказати, що для того, щоб
зробити тисячу миль дороги, необхiдно зробити один перший крок - мудрiсть
очевидно незаперечна, але iнший жидiвський мудрець, бiблiйний цар Давид,
додав до цього, що "шляхи тво©, Господи, неiсходимi i мудрiсть твоя
незбагнута".
Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шука мо
свого мiсця i ось знаходимо його пiд горбиком, записане на, вас у актах
адвоката Гуменного. На цьому мiсцi сто©ть невелика споруда з дверима i
вiкнами. У нiй ви ма те право сидiти, спати, ©сти, читати газету i мати
тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки i листи зо всiх
континентiв свiту. Мiсце, яке ви вважа те сво©м.
Зрештою, я завжди подивляв i любив будови, ще з часу, коли будувались
вони з сiрникiв, патичкiв, пiску, болота на спiлку з мамою в iмперi©
дитячо© уяви. Пiзнiше, захоплювався ними i в книжках, i в життi, у великих
мiстах, у малих селах, як у себе дома, так i далеко поза домом. I однаково
чи це були древнi та мничi замки, незбагнутi пiрамiди, роскiшнi палацi, а
чи просто стрункi теперiшнi мешканевi i не мешканевi споруди, якими
обросла, як губками, цiла плянета.
В зарисах будови та©ться мiстика людського серця, вибухова сила душi,
напруженiсть м'зiв, це нарештi фiлософiя безконечно видозмiнного
пульсування та мничих законiв, що приковують нас до землi на самому днi
атмосфери. Ми, як полiпи, прилипа мо до тiла плянети, вгриза мося в ©©
твердiнь, обклада мось мурами, стiнами, дахами, щоб протиставитись велiнню
стихiй i ворожостi протидiяння. Разом з домом вироста в нас i бiля нас
безпека, сила, твердiсть, оборонна наснага.
У мо©й уявi всi матерiяльнi споруди, чи були спорудами людей на землi,
чи коралiв у водi, чи птахiв на деревах, чи звiрят пiд землею, будили
такий же подив, як споруди атома, космосу i цiлого всесвiту.
Я жив у однiй системi пробiркового життя, у якiй людинi засадничо
вiдiбрано право дому. Цю привiлегiю iнтимного, особистого, радiсного
будування дитини, людини, комахи, птаха присво©ла собi збiрна, обезличена
кабалiстично-нетерпима iстота, яка обернула будiвництво у камiнь i бетон,
а мешкання у "житлову" i звузила його до кiмнати, пiв кiмнати, а чи просто
мiсце на лiгво. Мiльйони майстрiв будiвництва опинилися поза межею
будування, прикованнi на все життя до холодно©, безоб-лично© доктрини.
До цих мiльйонiв належав також i я. Будова для мене була мрi ю, я
нiколи не жив у помешканнi, я нiколи не сягав поза одну кiмнату, я
тридцять вiсiм рокiв затратив в тузi за мiсцем людини.
I, зда ться, щойно тепер на цьому мiсцi пiд горбиком я перемiг цю тугу.
Це чиста, справжня, намацальна реальнiсть. За певну кiлькiсть рокiв, я
звiльнюся вiд боргiв i стану неподiльним паном цього, закрiпленого за мною
законом Божим i людським, мiсця. Я витисну свою форму, засную родинну
сiтку i дам нащадкiв.
А тим часом, пiсля початкових крокiв мо © блискучо© комерцiйно©
операцi©, на мене насторожено чигали новi драпiжнi завдання. Я належав до
секти "дi - пi", насильно вирваних, штучно пересаджених, а з ботанiки
зна мо, що такi рослили вимагають часу i уваги, щоб пустити корiння в
новий грунт i почати нове органiчне зростання.
Я був втомлений, розумi ться... Ще не встиг висохнути пiт попереднiх
тижнiв, але разом з цим не хотiлось навiть думати про вiдпочинок. На мене
напала пропасниця дiяльности, нiби я потрапив у тенета, з яких намагався
як найскорiше вибратись. I прикметна властивiсть: чим бiльше витрачалось
на це зусилля, тим сiтка ставала непереможнiшою. Але мене це бавило, я
вiдчував насолоду борюкання, в ньому завжди ж та©лась нова несподiванка.
Я займав двi кiмнати - передня з двома широкими вiкнами, з виглядом на
вулицю, на забудований протилежний простiр i задня, звернена вiкном на
травник, на квiтник, на зарослий пригiрок. I, розумi ться, не мав нiяких
меблiв. Цiла моя рухома посiлiсть вмiщалася у двох великих, ще з Еворпи,
валiзах та кiлькох картонових коробках з вiйськових "кер - пакетiв", i
складалася з кiлькох одягiв, пари плащiв, кiлька тузинiв бiлизни i
всiлякого iншого майна, а в тому кiлькох десяткiв книг мiшеневого видання
i пари оригiнальних малюнкiв Лени Глiдерс.
Пiсля мого останнього мешкання при вулицi Маркгам, у будинку, де крiм
мене мешкало iнших шiстнадцять душ, мо теперiшн житло справляло
враження, нiби я вирвався з Шангаю на широкi прерi© Саскачевану. Я мав
стiльки мiсця, що далебi не знав, що з ним робити. Мою коштовну гардеробу
непомiтно проковтнула вмурована у стiну шафа, за стола правила скринька
вiд мила "Люкс", у меншiй кухоннiй кiмнатi зворушливо красувалась ще одна
подiбна меблева споруда "санкiст", на якiй знайшла примiщення електрична,
портабельна плитка на два пальники.
Спальню в головнiй кiмнатi репрезентував вживаний, стовчений матрац,
розложений просто на пiдлозi i прикритий унiверсальним накривалом
вiйськового походження, ще з таборiв, фабрикацi© "Меркур Вул Ко" з
Фiлядельфi©.
Харчування, машина для стриження трави, кишка для поливання травникiв,
рискалi, лопата, сокира i безконечна черга безконечних потреб i всiляких
наглих несподiванок. От хоч би такий клясичний приклад: нi з сього, нi з
того в туалетi вiдмовилась текти вода... Сам Алах зна , що там сталося,
туалетнi механiзми не вашо© компетенцi© i ви змушенi кликати експерта. Вiн
при©жджа пишним фургоном з безлiччю барвистих написiв, входить до вас з
виглядом, нiби прибув рятувати вас вiд смерти, заходить до туалети, хвилин
десять там чару i, вiдходячи, залиша на п'ять долярiв i двадцять п'ять
центiв рахунок. Або яканебудь одна паскудна ганчiрка, яка випадково
потрапить до стiчно© рури ватеркльозету, наробить вам бiльше халепи, нiж
цiла холодна вiйна мiж Сходом i Заходом. Повна пивниця води, все плава ,
виклика те пожежну сторожу, з гуком i ревом при©жджа величезна споруда з
помпами, вриваються кiлька у гумових одягах i сталевих шоломах дядькiв,
почина ться ходження, тупання, помпування i рахунок на 25 долярiв... I так
без кiнця. Ванни, крани, електричнi втички, телефон, розваленi сходи,
зарослi квiтники, спiзнений молочар, настирливий газетяр... I свiдки
гови, якi чи не кожного дня, саме коли ви, пiсля нiчно© змiни,
намiря тесь спати, приходять навертати вас на справжню вiру i спасати вiд
пекла.
Але питання меблiв можливо найбезогляднiше... Наприклад, валятися в
кутi на старому матрацi у сво©й власнiй хатi, або ©сти на скриньцi, яка
пахне милом, в наш цивiлiзований, нюклеарно - атомовий вiк, i кому це може
iмпонувати... Хтось колись вiдвiда , котрась з тих поклонниць в капелюсi з
вуалькою... i взагалi життя без меблiв не життя, а тому коли я, з великими
жертвами, у одного череватого добродiя на тiй самiй вулицi Маркгам, за
двадцять долярiв, роздобув антикварну, ще з перед першо© свiтово© вiйни,
канапу, я вважав це за величезне господарське досягнення.
Спочатку я не знав, де ту чудову рiч поставити, дарма що всi мо©
кiмнати були порожнi (проблема мiсця, особливо коли його багато, завжди
морочлива), але коли я нарештi це вирiшив, я не мiг нею вистарчально
налюбуватися. Це була справдi благородна древнiсть, добре збережена, з
мiшаним запахом тютюну, поту i собак, яка так доречно заповняла порожн
мiсце пiд головною стiною i тим самим дала початок мого меблевого
устаткування взагалi. Я мiг сидiти, спати, лежати горiлиць i мрiяти про
iцасливе майбутн .
I приблизно до цього ж часу належить ще одна подiбна подiя, трохи
правда харитативного забарвлення: коли я одного вечора вернувся з працi,
то побачив перед мо ю верандою зовсiм доброго кухонного стола, який
безрадно лежав догори ногами на травнику. Нiхто не мiг пояснити, як вiн
сюди потрапив, нiякi мо© здогади не дали роз'яснення, але пiсля певного
вагання я вирiшив, що це добродiйство i що стосу ться воно мене, а тому я
пiдняв стола, занiс його до передньо© кiмнати i поставив перед канапою. Не
знав хто був цим благородним добродi м, але хто б вiн не був, я був йому
вдячний, бо пiсля цього засадничо я мав вже меблi сливе в повному
комплектi... I в основному був вдоволений.
Не можу сказати, щоб я не був вдоволений взагалi. Мiй район, моя
вулиця, мо© сусiди i взагалi цiле оточення, атмосфера, середовище,
топографiя, кольори... Це лагiдна, довiрлива, упорядкована картина з
привiтальних листiвок, з перевагою густо - зелених i цегляно - бронзових
барв, похилена до пiвдня, дуже часто освiтлена ласкавим полудневим сонцем.
Коли падав дощ, а особливо коли приходила злива, тодi цiла вулиця
оберталась у бурхливу рiку, яка з погрозливим шумом гналася униз i далi,
на перехрестi вулиць, западала до стiчних отворiв. Будиночки ще так
виразно нагадували добу Вiкторi©, забувалося, що ми на континентi Форда й
Рокефелера, виложена червоною цеглою вулиця натякала на Европу, квiтники й
городи заросли гiрськими соснами, глодом, ялiвцем, туями, вересом, мохами,
повзучими рожами, чорнобривцями i цiлими гнiздами петунiй. I все це
старанно вирiзьблено, мовби на добрiй бронзовiй гравюрi, на тлi
широкоплечих дубiв, якi статечно i певно, мов середньовiчнi лицарi у
панцерах, заступали весь кра вид.
Розумi ться, гострий контраст вносили численнi "форди", "даджi",
"монархи", "моррiси" i iншi рiзнобарвнi, рiвноцiннi механiзми, якi
протягом круглих двадцяти чотирьох годин, бiгали, або стояли здовж
бетонових хiдникiв, але зогляду на округлi таблицi, що попередливо казали
зараз на перехрестю - "етап", "спiд 25" - все це особливого шуму не
спричиняло... Мотори намагалися бурчати пошепки i ступати на пальцях, за
винятком хiба, коли сюди втискалася така базарна си-духа, як цистерна
огрiвально© оливи, або той робот у рудiй унiформi, зi сво ю танкеткою,
який безнадiйно намагався ранками, помiж автами, пiдмести цей метушливий