Самчук У.. На тведiй землi

боки i бачити себе серед однi © багато©, розмашно© iдилi©. Вiд океану до
океану, вiд полюса до границь США, мiльйони й мiльйони гектарiв неосяжного
простору - тундр, прерiй, лiсiв, гiр, озер, ланiв i рiк! Така вийнятково
проста, виразна, пречудова земля. Мудро© працi i велико© свободи!
Я брав iнодi глобус i шукав по п'ятдесятому рiвнобiжнику на другому
боцi плянети мiсце свого народження. Це мiсто Харкiв. Мого батька забрали
серед ночi, моя мати померла з голоду. Менi було тодi шiстнадцять рокiв.
Тепер я в це не вiрю, так само, як i тiтка Ен, як i мiльйони й мiльйони
iнших тiток, бо це справдi грубий наклеп на людську гiднiсть. Хто б
справдi мiг таке вчинити ? I для чого ?
Сьогоднi я в це ще менше вiрю, я ось тiльки що вернувся з мiсько©
управи, це одинадцята година ранку, я залишив сво авто на вулицi, забiг
на хвилину до свого кабiнету, набрав телефон Снилика. - Слухай, Степане!
Маю вiльний день, - казав я. - Але не маю вiльного я, - вiдповiв вiн. - В
такому разi чекай на мене о першiй у "Вiкторi©". - Щось ма ш? - Щось маю.
- Чекаю.
А за мить я вже мчався здовж озера двiйкою, бiля Клекстону повернув
влiво, пересiк автошлях лисавети, до©хав до п'ятки, повернув вправо, в
Куксвiлi повернув влiво i далi по кiлькох зворотах опинився у затишнiй,
зарослiй садами мiсцевостi, на схилi долини, по якiй зi шумом тече
бурхлива рiчка Порт Кредiт. Мене заманив сюди привабливий шматок простору,
зарослий бур'яном, травою i рештками старого саду з покрученими деревами,
на яких все ще червонiли перезрiлi овочi, закритого вiд пiвночi стiною
пралiсу десь з часiв iндiян. По землi у густiй, сухiй, нiколи не кошенiй
травi, догнивали купи яблук, а все разом виглядало, нiби залишений Адамом
i вою рай з кущами перестарiлого бозу i лозами повитого на дерева дикого
винограду. При за©здi до цього едему стояла табличка "на продаж" -
"Чемберс - Мередiт", а його загальний простiр на перше око, обiймав не
менше сотню акрiв з дуже спокусливими будiвельними перспективами. Один той
стихiйний кра вид з тi ю бурхливою рiчкою набивав смак, але й разом
оскому, бо цiна його напевно не менш вражаюча, нiж самий кра вид.
Мiж iншим, мiй записник нотував цiлу серiю всiляких "об' ктiв", але цей
останнiй вражав мене особливо i ©дучи назад в напрямку Торонта, в мо©й
головi мимохiть снувалися привабливi пляни його осво ння. Ця справа у мiй
теперiшнiй стадi© розвитку видавалася менi рисковною i дуже невиразною,
особливо з точки погляду фiнансiв, я ще не знав ©© цiни, але я знав, що
вона напевно засолона, на що вказувала також та сама табличка "на продаж",
яка вже сто©ть там з само© весни.
Перед першою годиною я був в ©дальнi "Вiкторiя", замовив обiд i чекав
на свого чудодiя в цих справах Снилика.
Ця сама славетна "Вiкторiя", яку менi приходилось не раз вiдвiдувати,
притягала нас сво ю щирою, хаотичною безпосереднiстю i сво рiдним
пролетарським шармом, вiд якого ми ще не встигли звiльнитися. Вона
нагадувала тунель чи вагон пiдземно© дороги, у якому безнастанно товклися
рiзно© шерсти люди, переважно з цi © само© вулицi Квiн, на якiй, як
казали, можна iнодi почути також англiйську мову. Засадничо тут зiбралися
мови чи не всього свiту - ось тi дво дiвчат бiля столика говорять
по-нiмецьки, тi он понурi добродi© при барi лаються "п руном" польською
мовою, дiвчатка у бiлих, не дуже чистих халатиках за баром гомонять
по-укра©нськи, маленький, хрипливий радiо-апарат на полицi пiд стелею бiля
плякату "кока-коля" i цигарок "пле рс", переда польську передачу з
Боффало, купа зашмарованих шоферiв спереду бiля бару регоче виразно
iталiйським реготом. Все це нагаду давнi роки, можливо нашу революцiю,
можливо останню вiйну, табори Дi-Пi. А також якусь пiвнiчну, трохи мрачну,
трохи надривну атмосферу, у якiй сили Демона i сили Вотана змагалися в
перегонах за першiсть перемоги.
Степан Снилик мене дослiвно сердив, вiн неймовiрно на цiлу пiв годину
спiвнився, я з'©в свiй борщ зi сметаною, свою телячу котлету з пюре i
салатою, випив навiть прохололу каву зi сирним пирiжком i тодi вiн щойно,
весь заклопотаний, появився i перше заявив, що це мiсце для нього тепер
дуже незручне, що вiн тепер бiльше перебува на Ронцесвейл, що взагалi у
нього час - то грошi, а тому я мушу... iтд, iтд, а коли я пояснив сво©
пляни з останньо© мо © по©здки, вiн заявив, що все це вiн добре зна , що в
його ре страх тисячi подiбних об' ктiв, а цей там на Порт Кредiт,
ноту ться на бiржi, як один з найдорожчих, бо той вельмидостойний, бувший
королiвський суддя, та мничий радник Мекмiлан, що його власником,
вважа , що це одна з найсфектовнiших мiсцевостей майбутнього люксусового
поселення, а тому вiн за той шматок пригорбка вимага не бiльше - не -
менше, як триста тисяч долярiв. В той час, коли подiбнi об' кти ще можна
дiстати за сто - сто-двадцять тисяч. - Там сто акрiв? - запитав я. - Сто
акрiв. Але вони поза пляном розбудови великого мiста. З цим можна
почекати, воно так скоро не продасться. - Чи мусимо брати конче всi сто
акрiв? - питав я. - Не в цьому справа. Справа в цiнi, - казав Снилик. -
Менi це мiсце... - Я знаю, знаю, - перебив вiн мене. Це не жiнка, це
комерцiя... Зрештою, звiдки взяти такi грошi? - Я сам не знаю. Я нiколи не
знав, звiдки беруть грошi, але звiдкись беруть, - казав я. - 3 цим ще
зачекай, - казав вiн наполегливо.
Вiн запропонував менi iнше мiсце, п'ять акрiв i недалеко вiд Оквiлу. Ми
рiшили i це оглянути. Я мусiв знати цiни, мiсця, ринок. Снилик мав сотнi
ферм в рiзних мiсцях Онтарiо, далi вiд Торонта, за десять тисяч дуже добра
ферма з будинками, але це мене не спокушало. Я не збирався займатися
хлiборобством. Мене цiкавили будови осель, мотелiв, готелiв. I здавалось,
ми могли щось тут зробити. До речi, Снилик бештав мене за мо
марнотратство часу на заводi, мовляв я марную сво© таланти, але я не хотiв
вiдриватися вiд твердого грунту, поки не здобуду ще твердiшого. Як також,
я не хотiв в'язатися якимись тривалими вузлами з мо ю чарiвною приятелькою
тiткою Ен, поки не здобуду сво © власно©, незалежно© i мiцно© позицi©. Це
можливо пахне мiщанством, але добрим мiщанством i тому його запахи мене не
бентежать, а пiдбадьорюють.
Хоча мо© стосунки з тiткою Ен невтомно продовжувались i не лише бiля
мого ватрана i не тiльки вечорами, але як траплялось з нагоди, ми разом
зривали яблука i переносили ©х до пивницi, ми викопували корiння жоржин i
ховали його на другий рiк, ми ©здили на вистави меблiв до Торонта, ми
просиджували в бiблiотеках за пошуками лiтератури про iталiйське
ренесансове мистецтво, чи читали перед ватраном черговий номер якогось
чергового журналу, ми розмовляли про новий фiльм "Во вiки вiчнi", ми
©здили до Месi Голу на концерт хору бандуристiв Китастого i ми навiть
танцювали у якiйсь кав'ярнi "Панама" в Торонтi. Розумi ться, що Катруся
була постiйною нашою дуже активною, але переважно мовчазною, супутницею.
Рiздво цього року припадало на п'ятницю, отже ми мали вiльнi три днi i
всi ©х заповнили нашими домашнiми справами, включаючи сюди велику,
шпилясту зi справжнiми шишками сосну, яку ми з Катрусею привезли з Оквiлу,
обнизали величезними синiми i золотими електричними лямпками i з великою
помпою, пiд звуки колядок з платiвки хору Городовенка з Монтреалу,
встановили у мо му просторому сальонi. Самий Свят - вечiр зробили з кутею,
снопом пшеницi, урочистою вечерею з варениками, голубцями, запеченим у
тiстi судаком i всiлякими iншими дванадцятьома стравами, на чому
наполегливо настоювала Катря, а до не© згодом, як тiльки зрозумiла про що
йдеться, долучилась також тiтка Ен. Не обiйшлося без голосних i багатих
подарункiв, як то цiлого комплоту бiлизни з тузином нейлонових панчiх
("садизм") для Катрусi, домашнього жовтогарячо© барви, сатинового на ватi
халату ("тисяча й одна нiч"), для Ен i стiльця-гойдалки, iндiянсько©
люльки i нiчного каптура ("райське блаженство"), для мене. При тому,
розумi ться, вислухали цiлий концерт колядок на багатьох мовах, з яких
особливо припав до вподоби "Щедрик" Леонтовича, якого весь час передавали
рiзнi радiостанцi© Америки й Канади. I мали пречудовий настрiй, смiялися
до слiз, бавилися, як дiти, провели сливе всю нiч, Ен божилася, що за цiле
сво життя не мала тако© живо© i радiсно© ялинки.
Невiдомо чому, а може наперекiр тому, що я не люблю вiдписувати i
взагалi не маю замилування до святочних привiтань, я дiстав пару тузинiв
рiздвяних i новорiчних карток з рiзними гуцульськими кра видами,
позолоченими дзвiнками, свiчами, яслами, а мiж тим також картка трагiчно
абстрактного малюнку, правдоподiбно якогось народження, оригiнально©
роботи з криптонiмом Е. Г. з пiдписом "Той, що родився", без зворотно©
адреси з печаткою "Парi - 7. 21. 12. 53".
Моя уява бунтувалася, я читав в халатi статтю "Червоний Гемiгвей", пив
рай-вiски з джiнджерелом, але не мiг нi запити, нi зачитати маленько©
картки з дивовижним зображенням якогось народження.
Зрештою, Париж для не© найвластивiше мiсце на плянетi. Латинський
квартал, мансарди, Сартр, бородатi мученики, патлатi красунi - атмосфера,
яка допоможе рiшити проблему "народження людини", бо наша юна Канада ляка
©© сво ю безпосереднiстю i прямотою понять. й iмпону рафiнованiша правда
i старечiша непокора.
А також наближався Новий рiк. Мiй сороковий. Водороздiл за яким
почина ться дорога вниз. I хто зна , чи не в ту долину, де почина ться
"земля обiцяна", яку можна бачити, як на ласкавiй Божiй долонi, з
непередмiрного висока.
Катруся i Ен вимогли терором i настояли, що цей Новий рiк ма бути
вiдзначений в лiтописi наших подiй огненною печаттю випаленою на брамi
трiюмфiв нашо© розбудови. Ен не могла забути нашого минулого року, а тому
©й хотiлося повторити його у поширенiм розмiрi, на цей раз у мо му
будинку. Ми намагалися домеблювати недомебльоване, ми декорували нижню
забавову залю ми заставили бар пляшками й чарками, ми запросили дванадцять
пар гостей рiзних мов, мiж якими не бракувало навiть мови японсько©. Ен
пригадала деяких сво©х старих друзiв - посла до провiнцiйного парляменту
прогресивно-консервативно© партi© Джона Лавлока з прекрасною дружиною
Джоселiн, iнженера компанi© Месi - Гаррiс Елана Говела з дружиною Джiн,
редактора "Сатердей Найт" Вiльяма Дейвiсона з дружиною Россл, iнженера
того ж Месi - Гаррiс Нiка©до Садао з дружиною Кiмi... З мо©х приятелiв,
розумi ться, запрошенi Бояри, Медики, Снилик все ще з нареченою Ольгою i
кiлькох iнших сливе випадкових, як наприклад, новий мiй знайомий
прекрасний акордеонiст Iван Смолик iз заводу Форда i приятелька Катрусi
панна Лариса Петренко з Гамiльтону, яку ми покликали для товариства
Смолика.
Була п'ятниця, був легкий, двадцять ступенiв, мороз, падав i не падав
пiр'©стий снiжок, довкруги на всiх будовах горiли кольоровi свiтла, сосни
шумiли та мничим шумом, всi вiкна нашого будинку сито розсвiченi, широкий
за©зд майористо iлюмiнований. Пушистий, бiлий, як неполiрований мармор,
снiг обтуляв веранду i бавився iскристими переливами з гостротою сяйва
електрики, спрямовуючи всю свою наснагу на пiдкреслення чiткости i
простоти пейзажу. Моя стара, забута хатина, що стояла трохи далi на
границi мо©х володiнь, видавалася старенькою жебрачкою, яка прийшла
жебрати права для свого iснування i ©© поблiдлi тiнi молодого пiв-мiсяця
пiдпирали ©© сво©ми милицями.
Гостi почали з'©жджатися бiля години дев'ято©, машини з притишеним,
блаженним муркотом пiд'©жджали i зупинялися покiрною чергою вздовж
переднього фасаду, ©х рiзнокольоровi силуети вiдбивали свiтла будинку. Ми
з Катрусею вiтали гостей зараз при входi, тiтка Ен оперувала на теренi
велико© вiтальнi, яка вперше мала вiдограти цю свою генеральну ролю. Огонь
ватрана iдилiйно поблискував, ©© лямпи дискретно заливали простiр яснiстю,
©© буфетний столик виблискував рай-вiскi, скач-вiскi, смiрновкою, сколом,
альбертою, мартелем, австралiйськими, пiвденно-африканськими i нашими
домашнiми винами, рiзноманiтними водами, склянками, чарками, чарами. Однi
наливали самi, iншим пiдносили, настрiй помiтно, тепло, обережно зростав.
- У вас тут екселент. Як давно ви в Канадi? - питав мене мiстер Дейвiсон
зi сво ю склянкою скачу, коли ми стояли перед широкою панорамою вiкна з
його снiжинками, що повiльно спадали донизу. - П'ять рокiв, - вiдповiв я
спокiйно. - Похвально. Дуже похвально, - казав вiн на це. До нас пiдходили
iншi панове, як i ми зi склянками, створився чоловiчий круг, почалась
розмова, яку провадив мiстер Дейвiсон - високий, тонкий, з худим обличчям,
у звичайному, темному одязi, який помiтно цiкавився мо ю особою. - А як ви
дивитесь на цi справи взагалi? - питав вiн мене пiзнiше. - Якi наприклад
?... - хотiв я уточнити питання- - Ну... Наприклад... Творення Канади...
модерно© нацi©... з рiзних елементiв... - Позитивно, - вiдповiв я. -
Дума те, це нам вийде? - продовжував Дейвiсон з виразним намiром витягнути
з мене думку. - Це нам вже вийшло, - вiдповiв я тоном безперечности. На
мою думку, Канада готова, модерна нацiя. - До нас долучився Медик, який
любить розмови на цю тему. - Як-що Канада, казав вiн, позбудеться почуття
меншевартости i якщо ©© основнi складники англо - французи перестануть
сперечатися хто з них кращий - Канада буде не тiльки модерною нацi ю
взагалi, а зразком модерних нацiй всесвiтнього значення. - Чому так
дума те? - питав Дейвiсон. - Вона ма стиль, розмах, свiжiсть почувань.
Вона може оминути почуття вузького шовiнiзму. Шануючи гiднiсть всiх сво©х
складникiв, можна знайти ©х синтезу. - А питання раси? - продовжував
Дейвiсон. - Мiж нами багато знавцiв цi © проблеми. Не треба ©© уникати...
Анi баналiзувати... Не мiшати елементiв непо днальних i не стримувати
по днальних. Не насилуючи бiологi©, засобами зовнiшнього прикладу, впливу,
наставления можна дiйти до вирiвняння протиставлень, - казав я тим самим
сво©м незаперечним тоном, що так менi не подобався. - А колись, згодом, -
пiдтримував мене Медик, можна дiйти до вирiвняння само© бiологi©. Раси
схильнi мiнятися пiд впливом клiмату, психологiчно© атмосфери i навiть
полiтично© системи. - Це практику ться у з' динених стейтах, - докинув
хтось. - У нас це може дати ще ефективнiший вислiд, - казав я. Ма мо
нiвелюючий простiр, нас форму ; стихiя. У третьому, четвертому поколiннi
годi сказати, хто звiдки походить. I не лише зовнiшньо... - Але багато з
мо©х землякiв, казав Дейвiсон, переконанi, що коли керiвнi функцi©
переберуть не англо-сакси - кра©на опиниться на краю загибелi. - О, це,
можливо, страхи оправданi засадничо, - казав на це я, але практично цього
не може статися тепер, бо англо-сакси i французи лишаються далi ведучими
силами, але потенцiяльно це все вропейськi елементи i ©х нема потреби
боятися. Всi вони збагачують смаки. Англо-сакська солонина. Французькi
вина. Нiмецька шинка. Укра©нськi голубцi. Польська ковбаса. Китайський
чап-суй. Мадярський гуляш, - казав Дейвiсон. Чи Торонто тепер
англо-сакське ? - питав вiн далi. - Тепер воно по дорозi в канадське. Його
архiтектура наближа ться до Америки, а коли взяти на увагу, що його
архiтектори у великiй мiрi належать... - До нас наближався iнженер Садао i
всi ми засипали його питаннями на цю тему. Вiн дескретно посмiхався i
нарештi сказав: - Ми японцi не любимо про це говорити. Коли ж говоримо -
тратимо рiвновагу. - Найкраще дiяти, - додав Медик. - Можливо. Дiяти.
Думати. Шукати. Ми в Азi© й iталiйцi в Европi ма мо тi самi завдання:
навчитися мовчати. - Мовчати? - хтось викрикнув. - Чи це не також
золото? - питав Садао. - Але ж чи можливо мовчати людям з таким чудовим
голосом, як мають iталiйцi? - запитав той самий голос. Всi засмiялися.
I поки ми так рiшали основнi проблеми Канади, решта гостей, особливо
нашi дами, пiд впливом чарок, а також пiд диригентурою тiтки Ен, почали
проявляти бiльше руху, мiнятися мiсцями, пiдносити голоси i по часi все
обернулося у загальну, гомiнку каруселю. Метка, говiрлива чорнявка, панi
Дейвiсон, пiдбiгла до свого чоловiка. - Вiльям! Не думай, що ти тут сам.
Ти нам зовсiм забрав пана Данилова. - Но-но-но! Я вам його не забрав! Ось
вiн - ма те! - До ваших послуг, мiсiс Дейвiсон, - казав я. - Я лиш хотiла
сказати, що у вас тут так при мно, що хочеться танцювати. А ваша наречена!
Чудо! I де ви таку взяли! О, пане Данилiв! Кажiть менi просто Росел. Так
буде краще. А я вас буду звати Павль. Гаразд? - казала вона. Вона взяла
мене пiд руку i ми обiйшли довкруги всiх гостей, з кожним щось розмовляли,
а коли дiйшли до Марти, вона сказала: - Попереджую, панi Дейвiсон, що той
пан дуже небезпечний. - Це ви зна те з досвiду? - питала панi Росел. - 3
гiркого, - сказала Марта. - Це мене iнтригу . - Дехто дорого за це
поплатився. - Ви зна те, що цiна в таких випадках не гра ролi, - казала
Росел.
До нас пiдiйшло ще кiлька пань. - Тут роблять проти вас змову, - казала
гарненька японка Кiмi... - враховую i таку небезпеку, - казав я. - Панi
хочуть танцювати. - При днуюсь до змовникiв. Панi i панове! Вiдкрива мо
похiд вниз. - До мене пiдбiгла Катруся. - Але тiтка Ен просить на
перекуску. - Нiяко© перекуски! Пiзнiше, пiзнiше! На танець! Хто за танець?
- Всi! - В кожному разi, казала Катруся, буфет до ваших послуг. - Гууу! -
Всi кинулись вниз прожогом, де чекав на нас простiр замаяний бальонами,
бар, мiй "Фiлiпс", купа платiвок - танго, мамбо, рокен-рол, бiм-бом-ба,
ча-ча. Я зайняв становище диригента, але довго на ньому не вдержався, бо
тiтка Ен вимагала першого танцю з нею, а потiм прийшлося танцювати сливе з
кожною з мо©х гостей i коли б не треба було мiняти платiвки, я мусiв би
танцювати без перерви. А коли музика на хвилинку зупинилася, хтось з
гостей заявив: - Панi i панове! Бар! Не забувайте бару! - А тодi
наливались чарки, все вирувало, музика грала, понад головами прошумiли
серпентини, вибухло кiлька бальонiв, наближалася година дванадцята i мо©м
завданням було розлити шампанське.
У цьому випадку мо©м помiчником став Снилик, вiн був червоний, як
буряк, на головi мав дивовижний, позолочений, папiровий каптур, його
смокiнг був чимсь облитий, на ши© мав хомут серпентину, ми стояли за
баром, розливали шампанське i не тiльки до бокалiв, але також на стiл,
перед нами все крутилося, а Снилик казав: - Слухай! Цей рiк! Пам'ятай!...
- Що маю пам'ятати? - Цей рiк! - О! Цей рiк! Чудовий! Що ма ш на увазi? -
Багато. Передусiм... я женюсь! - вирвалось у нього. - Гратулюю! - казав я.
- Але й ти, чорте, ма ш нарештi також того... Я сказав Катеринi, що
коли... Пам'ятай. - А що вона? - Я ©й казав: не вiн так я. - А що, питаю,
вона? - Запiзно! Ось наближа ться дванадцята! Та ваша тiтка Ен. Сам
Господь Бог власними руками пiднiс вам ©© на золотiй тацi. Вона ж Катрусю
адопту . Чисте золото з брильянтами. Думаю, що той сад над Порт Кредiт
буде тво©м. - Пам'ятай за дванадцяту, - вiдповiв я. Панi i панове! -
проголосив я. Панi i панове! Дванадцята! Iване! Став музику. Панi i
панове! Тост за Новий рiк!
Всi кинулись до бокалiв, я пригасив свiтло, радiо проголосило
дванадцяту, приготована платiвка заграла "Добрий вечiр тобi, пане
господарю". Всi випили, а потiм за чергою i без черги, вперемiшку, хто з
ким i де з ким цiлувалися, раз, i другий, i хто зна ще скiльки. Ми з
Катрусею привiталися першi, вона кинулась менi на шию i шептала: - Милий,
милий, милий! - Пiсля ми вiталися з Мартою, з Росел, з Джоселiн, Кiмi,
Олею, Ларисою, Iриною, тiткою Ен, зо всiма ©х чоловiками, з цiлим
простором, з повiтрям, настро м. Ми були облiпленi кармiном жiночих уст,
обсотанi серпентином, обнизанi забавками, радiо нам щось грало i ми щось
танцювали. Усе разом уявляло рухливий, гомiнкий злiпок силуетiв обнятих
шалом вдоволення.
Менi здавалося, що з цього мiсця, як з найвищо© точки буття, я бачу
сво минуле - неймовiрнi роки, дивовижнi подi©, незбагнутi люди. Хвиля за
хвилею пiдпливали i вiдпливали порванi згадки, губилися в далекiй вiддалi
тiнi, закривалися обрi©, обривалось здивування. Крапля за краплею, нiби
лава вулкану з подихом сiрки, вiдпивалися й гасли жорстокi роки. I чому те
"щастя людства" мусить оплачуватися такими не людськими жертвами?
I от нарештi цi останнi п'ять коротких рокiв, якi минули, як одна мить,
i ми ось тут разом - Друзi, в обiймах, в поцiлунках, танцю мо танець
трiюмфу i любимось любов'ю днання.
- Павле! Танцю мо! - чую захоплений, змiнений, екзальтований голос
Катрусi. О! Що з тобою? Ти суму ш! - тривожно питалась вона, намагалася
вгадати мiй настрiй у цьому притьмареному освiтленi. - Нi! Нiколи! -
заперечив я. Танцю мо! - I ми бурхливо, безладно, порвано танцювали гарячу
iталiйську польку, всi шалено крутилися i в цьому вирi, разом з нами,
мiшався, бiг, крутився космос, системи плянет, сузiр'я Андромеди.
А пiсля цього тiтка Ен нагадала, що нагорi чека на нас перекуска.
Одразу, як голодна зграя, всi кинулись наверх - бурхлива орда виряджених,
безтурботних... Бiгли по сходах, накинулись на стiл ©дальнi, набирали ©жу,
розходились хто куди, творили панораму, а разом живий паноптикум стола,
iндикiв, курчат, риби, холодцiв, салат, оливок, огiркiв, помiдорiв,
червоних гвоздикiв, бiлих орхiдей, жовтих, зелених, червоних, брунатних
суконь, чорних одягiв, бiлих манiжок i м'якого, ласкавого свiтла, у якому,
заклопотано на всi боки оберталася маленька тiтка Ен у сво©й
жовто-бронзовiй вовнянiй суконцi з великою низкою дерев'яного iндiянського
намиста, подiбна до жрекинi ацтекiв; бачив повногруду, звинну Катрусю
обтягнуту, як риба лускою, блискучою, елястичною, голубою шатою, бачив
наших гостей, бачив друзiв i коли я усвiдомлював мою з ними пов'язанiсть,
менi робилось тепло вiд повноти й сили цього судьбоносного днання.
- Бачу, що нашi панi сьогоднi не дуже дбають про лiнiю, - казав iнженер
Садао. - Коли так смаку ? - вiдповiдала його дружина Кiмi. - Хто сьогоднi
дума про лiнiю? - озивався з другого кiнця редактор Дейвiсон. - Як хто? А
я! - А також я! - Я вже замучена дi тою! - озивалися жiнки. - Бiднi жертви
пересичення! - А ви не злорадьте! Це загроза! - Пильнувати лiнi©? - Краси!
Краси! Що таке лiнiя? - А що таке краса? - О, Вiльям! Ти скучний! - Але не
сьогоднi, не зараз! Я вже давно так не танцював ча-ча! - А справдi! Ти
розминувся з професi ю. - Епоха рокен-ролю! Нiчого не поможе!
Дуже ефектовно, як звичайно, виглядав мiй прекрасний Снилик з його
неймовiрними талантами обливатися. Його сорочка, навiть при цьому матовому
свiтлi, виглядала, як райдуга зо всiма ©© кольорами, а коли додати всi тi
зво© серпентини, навiшанi навiть поза вухами, вiн мiг би правити за
рiздвяну ялинку. Його кругленька наречена Ольга старанно набирала йому з
кожно© страви i вiн все те не менше старанно споживав, не дивлячись на те,
що основним його теперiшнiм мотивом було твердити всiм i кожному, що для
здоров'я треба зберiгати найгострiшу норму харчування.
Моя пречудова, на цей раз мрiйливо-лiрична, давня, перевiрена i
невтомна адораторка Марта, виявила справдi "найстрогiшу норму", але не
тiльки харчування, а передовсiм сво © звичайно темпераментно© i не конче
обраховано© поведiнки. Вона була безнадiйно загублена мiж трьома соснами
долi, при чому присутнiсть трiюмфуючо© Катрусi паралiзувала всi ©©, i тi
найрисковнiшi, замiри. Ми тiльки раз з нею танцювали танго - раз i тiльки
"з новим роком" обмiнялися гарячим поцiлунком. Поза тим, вона була "однi ю
з гостей" i однi ю зi згра© чудових представниць кращо© половини людей.
Вона сидiла з панi Iриною i, зда ться, чимало уваги придiляла ©©
чоловiковi Iвановi, у той час коли ©© власний Михась зарядившись поважною
дозою "альбертiвки", вiв безконечнi, пропагандивнi монологи з котримсь з
наших англо саксонських друзiв.
А взагалi багато, дуже багато i дуже вiд душi говорилося, ще бiльше
смiялося, робилося намагання спiвати, ходилося з мiсця на мiсце,
вставалося, сiдалося, танцювалося, залицялося, спостерiгалося широкий,
бiлий, нiчний кра вид з вiкна, виходилося пiд снiжок, розкривалося дружнi
обiйми Новому роковi.
Роз'©жджалися бiля третьо© години ночi, були намагання задержати гостей
до ранку, це нам не пощастило, всi запевняли про свою повну й незаперечну
вiдповiдальнiсть за свою безпеку, iгнорувалися всi можливостi полiцiйного
втручання, панi довго й гамiрливе одягалися у сво© футра, сiни заповнились
метушливими, одягнутими фiгурами, якi без перерви обiймалися, цiлувалися,
прощалися i нарештi поволi виливалися у вiдкритi дверi пiд яснi зорi
новорiчно© ночi.
Снiг перестав падати, температура помiтно падала також, небо очищалося.
Одне за одним вибухало бурчанням авто i поволi висувалося на алею Матiяса.
Я провiв ©х усiх по черзi, аж поки наше подвiр'я не затихло i здивовано на
всi боки оглядалося, чи це справдi вже все нарештi скiнчилося.
Нiч була далi святочно-рухлива, сусiднi оселi далi свiтилися, наш
будинок також довго пiдтримував загальний ритм настрою, аж поки десь за
пару годин, пiд сiрий свiтанок нового дня i вiн нарештi неохоче
втихомирився. Його вiкна одне за одним гасли, бiля нього, як вiрний пес.
згорталася й залягала тиша.



VII

З кiнцем лютого я дiстав з мiсько© управи Оквiлу запрошення з'явитися
до них. Там чекав на мене солiдний пан у звичайному одязi в окулярах i з
лисиною, який попросив мене сiдати перед його бюрком i який почав
завдавати менi одне за одним питання. Iм'я прiзвище, рiк народження, мiсце
народження, подружнiй стан, релiгiйне вiроiсповiдання, головне заняття,
коли прибув до Канади, яким кораблем, на який документ, скiльки провiнцiй
ма ця кра©на, яка в них найбiльша, яка найменша, яке головне мiсто
Бритiйсько© Колюмбi©, як зветься прем' р федерально© влади, як голова
мiста Оквiлу, якими привiлеями користаються громадяни цi © землi, який ©х
соцiяльний устрiй, що таке демократiя.
На кожне питання я вiдповiдав, усе йшло без найменшо© затримки,
солiдний пан був помiтно вдоволений, його очi посмiхалися, на закiнчення
ще одно питання:
- Чи ма те нерухому посiлiсть? Я вiдповiв так. Що саме? Я вiдповiв
також. - В якiй приблизно вартостi?
- Приблизно пiв сотнi тисяч, - вiдповiв я. - I ви до цього часу не
одруженi? - Нi, ваша достойносте (солiдний пан був суддею), але ми на
добрiй дорозi, - вiдповiв я з усмiшкою. - Надi мось, що та дорога не буде