Страница:
пристали до нього, а б' мо чолом вашiй ясновельможнiй милостi з
сподiванками на ласку i прощення всiх наших вольних i невольних грiхiв.
Вiрною службою на користь Речi Посполитiй ми спокуту мо сво© грiхи.
Страшний грiшник не той, хто грiшить, а той, хто не ка ться!
Потоцький кивнув.
Козир полегшено перевiв подих.
- Ми згоднi пiдписати з вашою милiстю договiр i розiйтися по хатах, -
покiрно схилив голову Козир.
- Нарештi! - не втримавшись, вигукнув Потоцький. - Давно б так. А ще б
лiпше, якби ви взагалi хвостiв не задирали!
- Ка мось, вашмосць! - забубонiли делегати, - Постара мось бути у
покорi, послужимо вашiй милостi ясновельможнiй.
- Вiтаю вас, панове! - звернувся Потоцький до свого брата Станiслава та
князя Вишневецького. - Повстання 1637 - 1638 рокiв скiнчилося! Перемiг
шляхетський меч!
- Вiват! - вигукнув князь. - Славна вiкторiя вiншу нашу зброю!
Станiслав Потоцький похмуро буркнув:
- Але хай тi лотри, котрi втекли на Сiч, не чекають милостей.
Шляхетський меч дiстане ©х i за порогами.
- Ми невдовзi вiдбуду мо Кодацьку фортецю i мiцною оружною рукою
станемо на Днiпрi! - мовив польний гетьман. - 3 Кодака почнемо наступ на
Сiч. А зараз будемо пити за нашу довгождану вiкторiю, панове! За золотий
спокiй у Речi Посполитiй. 3 повстанням ми покiнчили, а руський тлум на
волостях вогнем випалимо!
- Проше пана... Ясновельможний... - несмiло озвався Козир i ковтнув
слину, позираючи на вино. - Дозвольте вставити покiрне слово. Повстання
почалось лише тому, що великопольська шляхта почала урiзати нашi
вольностi, дарованi нам сеймом i гомосцю королем. Хлопи хлопами, але
панство почало глумитися з укра©нсько© старшини.
- Пане Козирю, - весело мовив Потоцький, - найближчий сейм у Варшавi
неодмiнно розгляне вашi претензi©. I певний, дасть вам тi вольностi, на
якi ви заслужили.
- Премного вам вдячнi, ласкавий пане, - поклонилися старшини. - Ладнi
служити вашiй милостi.
- Дозволяю служити, - милостиво кивнув Потоцький, - але так служити,
щоб ваша чернь бiльше не бунтувала проти нас!
- Постара мось, вельможний пане.
- Тодi, панове старшини, йдiть з сво©ми людьми на всi чотири боки! -
сказав ©м Потоцький i звiвся. - Вiльному - воля. Шляхетський меч не сiче
повинних голiв. Обiцяю вам недоторканнiсть. Спокiйно повертайтеся в сво©
ма тки, нiхто вас i пальцем не зачепить. Даю слово шляхтича!
Козир повiрив.
Того ж дня в похiднiй церквi Потоцький слухав обiдню в честь вiкторi©
над повстанцями.
- Вашмосць дума вiдпустити лотрiв з миром? - шепнув Потоцькому князь
Вишневецький. - Чи не забагато ©м честi?
- Я дав ©м слово, - вiдповiв польний гетьман. - Але князь Вишневецький
цього слова ©м не давав!
Старшина Козир з кiлькома сотнями сво©х прибiчникiв не дiйшов навiть до
Ки ва. Дорогою, бiля села Борщiвки, його загiн негадано потрапив у пастку,
влаштовану гусарами князя Вишневецького.
Все вiдбулося блискавично.
Гусари вилетiли з засiдки так зненацька, що багато повстанцiв навiть не
встигли вихопити шаблi, як були порубанi на мiсцi.
Дарма старшина Козир розпачливо кричав:
- Схаменiться, пани, що ви чините?! гомосць польний гетьман обiцяв нам
недоторканнiсть!..
Нападники не слухали того крику: кололи й рубали козакiв, не даючи ©м
отямитись, i лiсова дорога почала пiдпливати кров'ю... Гусарський кiнь
збив Козиря з нiг, старшина тицьнувся носом у закривавлену землю й,
обхопивши голову руками, завив, качаючись по землi... Вiн вив, затикаючи
пальцями вуха, заплющивши очi, аби не бачити й не чути того, що творилося
на лiсовiй дорозi... Повстанцi, якi пiшли з Козирем, були винищенi до
ноги. Доколюючи довгими мечами поранених, гусари наткнулися на Козиря,
котрий все ще качався...
- Цього лишiть, - розпорядився ротмiстр. - Повеземо в дарунок.
Козиря примусили звестися, зв'язали йому руки, накинули аркан на шию i
погнали дорогою. Козир боязко йшов, переступаючи через трупи, уникаючи на
них дивитися, аби не стрiтися з мертвими очима... Тодi ще Козир не знав,
що Потоцький вiдпустив повстанцiв про людське око... Влаштованi по всiх
дорогах засiдки винищили повстанцiв до одного... Рiдко кому з них
пощастило дiстатися свого села.
Зв'язаного Козиря гусари пригнали на арканi в село Борщiвку, де лютував
князь Вишневецький. Те, що побачив Козир, онiмило йому вуста. Село конало
у вогнi. Вулицями сновигали жовнiри з награбованим збiжжям, хапали селян i
гнали ©х на майдан до церкви, де гусари рубали ©х мечами й кололи
списами... На майданi вже було повно трупiв. Козиря гнали через тi трупи
до того мiсця, де на конi сидiв Вишневецький.
- А-а, це ти, старшино, обижений великопольською шляхтою? - розтягнув
князь тонкi губи в подобi посмiшки. - Додому, кажеш, зiбрався?
- Ва... вашмосць... - Козирю бракувало повiтря. - гомосць пан польний
гетьман обiцяв нам волю... I недоторканнiсть... Я про-протестую,
вашмосць... Це по - помилка... Ми добровiльно здалися... На ласку...
- А ми вам i виявля мо ласку, - зареготав князь, погойдуючись вiд смiху
в сiдлi. - Чи ти хотiв, щоб ми за участь у повстаннi гладили вас по
голiвках i встеляли вам дороги килимами?
- гомосць... слово шляхетне давав... - хрипiв Козир.
- Обiцянка-цяцянка, та дурень ©й радий! - ошкiрився князь. - Може,
гомосць i давав вам слово, але я не давав нiякого слова!
Тим часом жовнiри, нав'юченi селянським майном, пригнали на майдан
новий гурт жiнок, дiтей та чоловiкiв.
- Рубайте ©х! Колiть!! - звiвшись в сiдлi, наказав Вишневецький. - Ми
вiдучимо ©х вiд бунтiв! Житиме лише той, хто повзатиме коло наших нiг!
- На колiна! На колiна! - кричали жовнiри.
Нiхто на колiна не став.
Вишневецький махнув рукою.
Гусари оточили жiнок, зривали з них сорочки, ударами шабель вiдсiкали
©м груди i кидали закривавленi шматки чоловiкам, котрi лежали на землi
пов'язанi... I ще Козир побачив, як драгуни кололи списами дiтей i
гордовито хвастались, коли кому з них вдавалося проштрикнути списом одразу
кiлькох малюкiв...
- Хлопчикiв знищуйте, щоб не росли з них Сулими та Павлюки, Остряницi
та Гунi! - волав Вишневецький. - Ми таки викоренимо бунтiвну Русь! Укра©на
вiднинi стане ра м для вельможного панства!
Здоровенний гусар, глянувши на Козиря, почав витягувати шаблю з
пiхов...
- Я протестую!.. - пополотнiв Козир. - Розв'яжить менi руки... Я буду
скаржитись... Що ви чините, це свавiлля... Я вам не хлоп... Я старшина...
- Для мене ти таке бидло, як i всi, - Вишневецький махнув рукою. -
Згинь з мо©х очей!
Гусар перехилився в сiдлi, хвацьке махнув шаблею. Козир якусь мить
стояв, наче закам'янiлий, з подивом на бiлому, вже без кровинки лицi, а
тодi впав, розрубаний навпiл...
Для довiдки.
"Угода була укладена 29 липня. М. Потоцький, за словами бiскупа
Пясецького, особисто запевняв повстанцiв, що на найближчому сеймi ©м
повернуть давнi вольностi. Повстанцям обiцялася особиста недоторканнiсть.
Коли ж вони почали невеликими групами розходитися по домiвках, панськi й
жовнiрськi загони ©х нещадно винищували".
Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 267.
ЕПIЛОГ
Уклавши бiля Старця угоду з ре стровою старшиною, котра забагла миру,
Потоцький прибув у Ки©в i ЗО серпня 1638 року зiбрав там "загальну раду"
козакiв, на якiй зовсiм по-iншому з ними заговорив. А втiм, вона тiльки
називалася загальною радою, адже право взяти в нiй участь мали, крiм
старшин, лише по кiлька козакiв вiд кожного з шести полкiв.
З переможеними нiхто й не збирався радитись, бодай про людське око. м
просто зачитали "Ординацiю вiйська Запорозького ре стрового", що була
ухвалена сеймом у березнi 1638 року.
Ре стровцi, похнюпивши голови, слухали Ординацiю, яка скасувала "на
вiчнi часи всi пiльги, прибутки, право на самосуд (козацькi суди) i вибори
старшини".
Виборна посада гетьмана ре стру також скасовувалась.
Главою ре стру призначався комiсар. Його вiднинi обирали не самi
козаки, а - за рекомендацi ю коронних гетьманiв - сейм. Комiсар мав бути
неодмiнно з осiб шляхетського походження.
Трахтемирiв вибирався резиденцi ю комiсара, йому ж вiддавалася вся
вiйськова i судова влада в ре стрi, вiн же вiднинi зобов'язувався рiшуче
придушувати будь-яке "свавiлля козацьке".
Вiйськовi осавули й полковники ре стру, котрий мав складатися з шести
полкiв по тисячi козакiв у кожному, призначалися лише польською владою -
"з шляхтичiв, досвiдчених у вiйськовiй справi i вiдомих непохитною
вiдданiстю". Ре стровцi вiднинi могли оселятися лише в Черкаському,
Канiвському й Корсунському староствах та "iнших пограничних мiстах".
Дiсталося в Ординацi© й Запорозькiй Сiчi, на землях яко© поселялася
ре строва залога, котра мусила розганяти "самовiльнi зборища на островах i
рiчках". Населенню (як, мiж iншим, i самим ре стровцям) пiд загрозою
смертно© кари вiднинi заборонялося самовiльно (без спецiального письмового
дозволу) з'являтися за порогами. Отож шляхта хотiла знекровити i
обезлюднити Запорозьку Сiч.
Такi "вольностi" здобули ре стровцi, помирившись з панами. Але й це ще
не все. Через два з чимось мiсяцi пiсля "загально© ради" у Ки вi, 24
листопада в урочищi Маслiв Став вiдбулася "остаточна комiсiя з козаками".
Шляхетне панство на чолi з М. Потоцьким оголосило нову ухвалу, в якiй i
було сказано, що козаки "покiрно приймають заслужене ярмо на сво© ши©" -
дожилися, докозакувалися, домирилися з панами! Ре стровцi, прихильники
угоди з панами, i справдi "покiрно прийняли на сво© ши© заслужене ярмо":
комiсаром ре стру панство призначило шляхтича П.Комаровського, а
вiйськовими осавулами I.Кара©мовича та Л.Бубновського. Отримали угодовцi
тих, кого й заслужили. А втiм, маючи на ши© "заслужене ярмо", - вибирати
не будеш.
Iляшко Кара©мович уцiлiв i пiд Голтвою. Очунявши вiд поранення,
вибрався по трупах з тванюки, дiстався до польських панiв, вiдбився вiд
костомахи з косою - живучий i неймовiрно везучий! Панство i, зокрема,
польний гетьман належно оцiнили вiрнiсть Кара©мовича. Звичайно, вiйськовий
осавул - це не гетьман, посади якого домагався Iляшко, але втiшив себе
тим, що нiхто з укра©нсько© старшини не перебiг йому дороги i не став на
чолi ре стру. А коли так, то вiн, перший в ре стрi вiйськовий осавул,
досяг чималого - став майже заступником гетьмана. I коли тiльки шляхта
дозволить укра©нцям за походженням (от уже на що не поталанило
Кара©мовичу, так це з походженням - треба ж було народитися укра©нцем!),
то вiн перший кандидат на гетьмана.
Козакам же дозволили обирати лише полкових осавулiв та сотникiв. м ще
й поталанило при тiй бiдi, бо одним iз сво©х сотникiв вони вибрали в
урочищi Маслiв Став Богдана Хмельницького!
I почалося по всiй Укра©нi послушенство, яке на пiзнiшiй мовi
зватиметься терором. Придушивши повстання 1637 - 1638 рокiв, панство
народною кров'ю гасило "дух своевольства". Творилося досi небачене i
нечуване на многостраждальнiй Укра©нi, сини яко©, маючи все, не мали
дностi: злочинства чинилися такi, вiд яких i через вiки кров холоне в
жилах.
Вдамося до свiдчень очевидцiв тих лихих часiв.
Iз свiдчення очевидця, рiк 1638-й:
"Их крестьянскую веру нарушают, и церкви Божии разрушают, и их
побивают, и жен их, и детей, збирая в хоромы, пожигают, и пищальное зелье
(порох), насыпав им в пазуху, зажигают, и сосцы у жен их резали, и дворы
их и всякое строение разоряли и пограбили".
Не уникли пансько© "ласки" й самi ре стровцi, котрих, за свiдченням
Самовидця, як i селян, приневолювали "панщину робити", "чистити панських
коней", "в дворах грубу, то есть печи, палити, псов хандожити, двори
замiтати i до инших незносных дiл приставляли".
Тi, хто не був вписаний в шеститисячний ре стр, козацькими правами не
користувалися. Навiть сини ре стровцiв, як свiдчить той же Самовидець,
"тую ж панщину мусiли робити й плату давати".
I так тривало роки i роки. У 1648 роцi Богдан Хмельницький писатиме в
листi до польського короля Владислава IV, що королiвськi старости й
володарi "старинныя поля и выробленыя нивы, отчизны, гумна, мельницы и все
козацкое, що есть в уподобаню, видирают, отбирают быдло; одесятствуют
пчелы; конi послiднiи, которыми в войску служили, отыймуют, а скаржитися
не годиться: прозба за гордыню, жалобы й слезы за бунты имiют. Полны
козаков темницы. Иные явные терпят узы на тiлi".
Але й король, мабуть, коли б i захотiв, уже нiчого не мiг вдiяти, бо в
Речi Посполитiй феодальна анархiя взяла гору над законами, i можнi магнати
утискували не лише "хлопiв i бидло", а й самих шляхтичiв (дрiбнiших),
вiдбирали у них володiння, як чинив те, не боячись нi короля, нi Бога, нi
законiв Речi Посполито©, Ярема Вишневецький.
Особливо лютував один з найжорстокiших катiв укра©нського люду (хоча
катiв добрих i не бува ), коронний стражник Саму©л Лащ, котрий з найманими
загонами - "драгунами на крадених конях" - роками й роками нападав на села
й мiстечка, грабував i мордував не лише простий люд, а й навiть дрiбних
шляхтичiв та урядовцiв - вiдбирав у них ма тки та вольностi. Як свiдчить
пан рлiч, "брали гвалтом панн i (панських) удiв". Свавiлля Лаща (але
тiльки те, що чинилося над дрiбною шляхтою) доходило й до польсько© влади
i викликало у не© не лише осуд, а й дi©: за грабiж та мордування люду Лаща
236 разiв засуджували на баннiцiю (вигнання) i 37 разiв до iнфамi© -
позбавлення честi. Але, маючи покровителем С.Кон цпольського, Лащ до само©
сво © смертi уникав покарання. Бiльше того. Лащ якось з'явився при
королiвському дворi в одежi, обшитiй оголошеними йому судовими вироками, -
i горде шляхетне панство, забувши про власний гонор, стерпiло й цей вибрик
пана, тридцять сiм разiв позбавленого судом честi!
Десятилiття (1638 - 1648) магнатського терору на Укра©нi шляхта
називала "золотим споко м". Та хоча всi попереднi повстання закiнчувалися
кров'ю для одних i "заслуженими ярмами" для iнших, нова буря все
вiдчутнiше й вiдчутнiше визрiвала в залитiй кров'ю Укра©нi часiв "золотого
спокою".
Обкарнавши Ординацi ю не лише ре стровцiв, а й Запорозьку Сiч,
магнатство наказало негайно вiдбудувати Кодак згiдно з усiма правилами
голландсько© фортифiкацiйно© технiки i втро збiльшити залогу цi ©
фортецi, щоб вiднинi й навiчно перерiзати шлях укра©нським селянам на
Запорiжжя. Влiтку 1639 року до Кодацько© фортецi в супроводi численного
почту й вiйськ прибув сам коронний гетьман Станiслав Кон цпольський.
Розкiшно вбраний, увесь в золотих позументах та золотих гудзиках, коронний
гарцював на конi попереду почту i вiд задоволення погладжував чорну з
сивиною бороду.
- Вiтаю вас, панове! 3 повстанням хлопiв таки покiнчено! Ре стровцi
натягли на сво© ши© заслуженi ярма, а ми, як законнi господарi цих кра©в
поверта мося у свою твердиню над Днiпром!
- Вiват! - кричало панство з почту. - Н х жи славна вiкторiя
великопольського меча в державнiй руцi пана коронного гетьмана!
За милю вiд фортецi коронного гетьмана врочисто зустрiв губернатор
Кодака - шляхтич Ян Жолтовський та комендант Адам Кон цпольський, небiж
коронного гетьмана. Тiльки-но вони пiд'©хали, як на фортечних мурах
спалахнули бiлi дими й лунко гахнули гармати.
- Вашмосць! - мовив губернатор в розкiшнiм жупанi з золотим поясом. -
Кодацька фортеця гулом сво©х гармат вiта вашу милiсть на берегах Днiпра в
незламнiй твердинi нашо© ойчизни. Н х жи моць Речi Посполито© на берегах
Днiпра!
Знову лунко бахнули гармати.
- Ах, яка чарiвна музика! - вигукнув коронний. - При мно слухати, як
гармати Посполито© грiзним гулом знову заявляють про свою присутнiсть на
Днiпрi. Що не кажiть, а це найпри мнiша музика для мо©х вух!
- I для наших, вашмосць! - заволала шляхта. - Це справдi незрiвнянна
симфонiя нашо© вiкторi© над вгамованим хлопством!
- Вiват! - вигукнув губернатор. - Н х жи славний переможець, мудрий
муж i блискучий полководець пан Станiслав Кон цпольський!
- Вiват! Вiват! - галасувало панство.
- Спасибi, спасибi, - дякував коронний. - Панове, раджу вам уважно
подивитися на нашу твердиню. Перед вами на скелястому березi хлопсько©
рiки сто©ть грiзна фортеця Корони. Два роки тому ©© було захопив
запорозький ватаг Iван Сулима. Звiдси почалося повстання Павлюка,
Остряницi i Гунi. А що ми зараз ма мо? Сулиму та Павлюка скарано у
Варшавi, Остряницю та Гуню з ©хнiми прибiчниками розiгнано. Польський меч
щедро напився хлопсько© кровi! Твердиня на Днiпрi знову наша! Бiльше того,
вона стала ще мiцнiшою, нiж була! Розкажiть про це, пане губернаторе.
- Охоче, вашмосць! - зрадiв губернатор. - Пiсля Сулими фортецю заново
вiдбудовано i вкрiплено. Ви бачите, панове, на високих валах потужнi
гармати. Вали будуть щороку пiдсипатися вгору на один лiкоть. Щоночi
фортечнi вали обходить дозор з офiцером. Неподалiк фортецi збудовано
сторожову вежу, бiля яко© день i нiч чату загiн жовнiрiв. Iншi загони
чатують дороги, об'©жджають всi околицi, пильно стережуть степ. Жоден птах
не пролетить на пiвдень, не помiчений нами! Двохтисячна залога фортецi
завжди напохватi! Шлях на Сiч на мiцному замку!
- При мно чути таке, при мно, - погладжував бороду Кон цпольський. -
Вiднинi хлопи i думати забудуть про Сiч, Вiднинi Кодак - то неприступна
твердиня на Днiпрi!
Зненацька з гетьманського почту почулася латинь:
- Manus facta - manus destruo! ("Рукою створене - рукою ж i
руйну ться!")
Тi вiщi, пророчi слова мовив тодi чигиринський сотник Богдан
Хмельницький.
До Велико© Визвольно© вiйни Укра©ни проти польських гнобителiв лишалося
всього лише десять лiт. У 1648 роцi з наказу гетьмана повстало© Укра©ни
Богдана Хмельницького Кодацьку фортецю штурмом вiзьме нiжинський полковник
Прокiп Шумейко, i запорозька залога назавжди стане на Борисфенi, рiчцi,
званiй в народi Нiпром, чи Днiпром.
1969 - 1971 рр., 1988 р.
[1] Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 255.
[2] Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 258.
[3] Справжнiй унiверсал гетьмана В.Томиленка.
[4] Справжнiй унiверсал Павлюка.
[5] Справжнiй унiверсал Скидана.
[6] Коло - зiбрання вiйськових делегатiв конфедерацi©, котрим
доруча ться передати вимоги конфедератiв.
[7] Справжнiй унiверсал Павлюка.
[8] Справжнiй унiверсал Владислава IV.
[9] Район теперiшнього м.Крюкова на Днiпрi.
[10] Мiсцезнаходження цього Старця (©х багато на Днiпрi) невiдоме;
ймовiрно, вiя був за 15 - 20 кiлометрiв на пiвдень вiд гирла Сули, вабливу
с. Градизька.
[11] Смертi.
сподiванками на ласку i прощення всiх наших вольних i невольних грiхiв.
Вiрною службою на користь Речi Посполитiй ми спокуту мо сво© грiхи.
Страшний грiшник не той, хто грiшить, а той, хто не ка ться!
Потоцький кивнув.
Козир полегшено перевiв подих.
- Ми згоднi пiдписати з вашою милiстю договiр i розiйтися по хатах, -
покiрно схилив голову Козир.
- Нарештi! - не втримавшись, вигукнув Потоцький. - Давно б так. А ще б
лiпше, якби ви взагалi хвостiв не задирали!
- Ка мось, вашмосць! - забубонiли делегати, - Постара мось бути у
покорi, послужимо вашiй милостi ясновельможнiй.
- Вiтаю вас, панове! - звернувся Потоцький до свого брата Станiслава та
князя Вишневецького. - Повстання 1637 - 1638 рокiв скiнчилося! Перемiг
шляхетський меч!
- Вiват! - вигукнув князь. - Славна вiкторiя вiншу нашу зброю!
Станiслав Потоцький похмуро буркнув:
- Але хай тi лотри, котрi втекли на Сiч, не чекають милостей.
Шляхетський меч дiстане ©х i за порогами.
- Ми невдовзi вiдбуду мо Кодацьку фортецю i мiцною оружною рукою
станемо на Днiпрi! - мовив польний гетьман. - 3 Кодака почнемо наступ на
Сiч. А зараз будемо пити за нашу довгождану вiкторiю, панове! За золотий
спокiй у Речi Посполитiй. 3 повстанням ми покiнчили, а руський тлум на
волостях вогнем випалимо!
- Проше пана... Ясновельможний... - несмiло озвався Козир i ковтнув
слину, позираючи на вино. - Дозвольте вставити покiрне слово. Повстання
почалось лише тому, що великопольська шляхта почала урiзати нашi
вольностi, дарованi нам сеймом i гомосцю королем. Хлопи хлопами, але
панство почало глумитися з укра©нсько© старшини.
- Пане Козирю, - весело мовив Потоцький, - найближчий сейм у Варшавi
неодмiнно розгляне вашi претензi©. I певний, дасть вам тi вольностi, на
якi ви заслужили.
- Премного вам вдячнi, ласкавий пане, - поклонилися старшини. - Ладнi
служити вашiй милостi.
- Дозволяю служити, - милостиво кивнув Потоцький, - але так служити,
щоб ваша чернь бiльше не бунтувала проти нас!
- Постара мось, вельможний пане.
- Тодi, панове старшини, йдiть з сво©ми людьми на всi чотири боки! -
сказав ©м Потоцький i звiвся. - Вiльному - воля. Шляхетський меч не сiче
повинних голiв. Обiцяю вам недоторканнiсть. Спокiйно повертайтеся в сво©
ма тки, нiхто вас i пальцем не зачепить. Даю слово шляхтича!
Козир повiрив.
Того ж дня в похiднiй церквi Потоцький слухав обiдню в честь вiкторi©
над повстанцями.
- Вашмосць дума вiдпустити лотрiв з миром? - шепнув Потоцькому князь
Вишневецький. - Чи не забагато ©м честi?
- Я дав ©м слово, - вiдповiв польний гетьман. - Але князь Вишневецький
цього слова ©м не давав!
Старшина Козир з кiлькома сотнями сво©х прибiчникiв не дiйшов навiть до
Ки ва. Дорогою, бiля села Борщiвки, його загiн негадано потрапив у пастку,
влаштовану гусарами князя Вишневецького.
Все вiдбулося блискавично.
Гусари вилетiли з засiдки так зненацька, що багато повстанцiв навiть не
встигли вихопити шаблi, як були порубанi на мiсцi.
Дарма старшина Козир розпачливо кричав:
- Схаменiться, пани, що ви чините?! гомосць польний гетьман обiцяв нам
недоторканнiсть!..
Нападники не слухали того крику: кололи й рубали козакiв, не даючи ©м
отямитись, i лiсова дорога почала пiдпливати кров'ю... Гусарський кiнь
збив Козиря з нiг, старшина тицьнувся носом у закривавлену землю й,
обхопивши голову руками, завив, качаючись по землi... Вiн вив, затикаючи
пальцями вуха, заплющивши очi, аби не бачити й не чути того, що творилося
на лiсовiй дорозi... Повстанцi, якi пiшли з Козирем, були винищенi до
ноги. Доколюючи довгими мечами поранених, гусари наткнулися на Козиря,
котрий все ще качався...
- Цього лишiть, - розпорядився ротмiстр. - Повеземо в дарунок.
Козиря примусили звестися, зв'язали йому руки, накинули аркан на шию i
погнали дорогою. Козир боязко йшов, переступаючи через трупи, уникаючи на
них дивитися, аби не стрiтися з мертвими очима... Тодi ще Козир не знав,
що Потоцький вiдпустив повстанцiв про людське око... Влаштованi по всiх
дорогах засiдки винищили повстанцiв до одного... Рiдко кому з них
пощастило дiстатися свого села.
Зв'язаного Козиря гусари пригнали на арканi в село Борщiвку, де лютував
князь Вишневецький. Те, що побачив Козир, онiмило йому вуста. Село конало
у вогнi. Вулицями сновигали жовнiри з награбованим збiжжям, хапали селян i
гнали ©х на майдан до церкви, де гусари рубали ©х мечами й кололи
списами... На майданi вже було повно трупiв. Козиря гнали через тi трупи
до того мiсця, де на конi сидiв Вишневецький.
- А-а, це ти, старшино, обижений великопольською шляхтою? - розтягнув
князь тонкi губи в подобi посмiшки. - Додому, кажеш, зiбрався?
- Ва... вашмосць... - Козирю бракувало повiтря. - гомосць пан польний
гетьман обiцяв нам волю... I недоторканнiсть... Я про-протестую,
вашмосць... Це по - помилка... Ми добровiльно здалися... На ласку...
- А ми вам i виявля мо ласку, - зареготав князь, погойдуючись вiд смiху
в сiдлi. - Чи ти хотiв, щоб ми за участь у повстаннi гладили вас по
голiвках i встеляли вам дороги килимами?
- гомосць... слово шляхетне давав... - хрипiв Козир.
- Обiцянка-цяцянка, та дурень ©й радий! - ошкiрився князь. - Може,
гомосць i давав вам слово, але я не давав нiякого слова!
Тим часом жовнiри, нав'юченi селянським майном, пригнали на майдан
новий гурт жiнок, дiтей та чоловiкiв.
- Рубайте ©х! Колiть!! - звiвшись в сiдлi, наказав Вишневецький. - Ми
вiдучимо ©х вiд бунтiв! Житиме лише той, хто повзатиме коло наших нiг!
- На колiна! На колiна! - кричали жовнiри.
Нiхто на колiна не став.
Вишневецький махнув рукою.
Гусари оточили жiнок, зривали з них сорочки, ударами шабель вiдсiкали
©м груди i кидали закривавленi шматки чоловiкам, котрi лежали на землi
пов'язанi... I ще Козир побачив, як драгуни кололи списами дiтей i
гордовито хвастались, коли кому з них вдавалося проштрикнути списом одразу
кiлькох малюкiв...
- Хлопчикiв знищуйте, щоб не росли з них Сулими та Павлюки, Остряницi
та Гунi! - волав Вишневецький. - Ми таки викоренимо бунтiвну Русь! Укра©на
вiднинi стане ра м для вельможного панства!
Здоровенний гусар, глянувши на Козиря, почав витягувати шаблю з
пiхов...
- Я протестую!.. - пополотнiв Козир. - Розв'яжить менi руки... Я буду
скаржитись... Що ви чините, це свавiлля... Я вам не хлоп... Я старшина...
- Для мене ти таке бидло, як i всi, - Вишневецький махнув рукою. -
Згинь з мо©х очей!
Гусар перехилився в сiдлi, хвацьке махнув шаблею. Козир якусь мить
стояв, наче закам'янiлий, з подивом на бiлому, вже без кровинки лицi, а
тодi впав, розрубаний навпiл...
Для довiдки.
"Угода була укладена 29 липня. М. Потоцький, за словами бiскупа
Пясецького, особисто запевняв повстанцiв, що на найближчому сеймi ©м
повернуть давнi вольностi. Повстанцям обiцялася особиста недоторканнiсть.
Коли ж вони почали невеликими групами розходитися по домiвках, панськi й
жовнiрськi загони ©х нещадно винищували".
Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 267.
ЕПIЛОГ
Уклавши бiля Старця угоду з ре стровою старшиною, котра забагла миру,
Потоцький прибув у Ки©в i ЗО серпня 1638 року зiбрав там "загальну раду"
козакiв, на якiй зовсiм по-iншому з ними заговорив. А втiм, вона тiльки
називалася загальною радою, адже право взяти в нiй участь мали, крiм
старшин, лише по кiлька козакiв вiд кожного з шести полкiв.
З переможеними нiхто й не збирався радитись, бодай про людське око. м
просто зачитали "Ординацiю вiйська Запорозького ре стрового", що була
ухвалена сеймом у березнi 1638 року.
Ре стровцi, похнюпивши голови, слухали Ординацiю, яка скасувала "на
вiчнi часи всi пiльги, прибутки, право на самосуд (козацькi суди) i вибори
старшини".
Виборна посада гетьмана ре стру також скасовувалась.
Главою ре стру призначався комiсар. Його вiднинi обирали не самi
козаки, а - за рекомендацi ю коронних гетьманiв - сейм. Комiсар мав бути
неодмiнно з осiб шляхетського походження.
Трахтемирiв вибирався резиденцi ю комiсара, йому ж вiддавалася вся
вiйськова i судова влада в ре стрi, вiн же вiднинi зобов'язувався рiшуче
придушувати будь-яке "свавiлля козацьке".
Вiйськовi осавули й полковники ре стру, котрий мав складатися з шести
полкiв по тисячi козакiв у кожному, призначалися лише польською владою -
"з шляхтичiв, досвiдчених у вiйськовiй справi i вiдомих непохитною
вiдданiстю". Ре стровцi вiднинi могли оселятися лише в Черкаському,
Канiвському й Корсунському староствах та "iнших пограничних мiстах".
Дiсталося в Ординацi© й Запорозькiй Сiчi, на землях яко© поселялася
ре строва залога, котра мусила розганяти "самовiльнi зборища на островах i
рiчках". Населенню (як, мiж iншим, i самим ре стровцям) пiд загрозою
смертно© кари вiднинi заборонялося самовiльно (без спецiального письмового
дозволу) з'являтися за порогами. Отож шляхта хотiла знекровити i
обезлюднити Запорозьку Сiч.
Такi "вольностi" здобули ре стровцi, помирившись з панами. Але й це ще
не все. Через два з чимось мiсяцi пiсля "загально© ради" у Ки вi, 24
листопада в урочищi Маслiв Став вiдбулася "остаточна комiсiя з козаками".
Шляхетне панство на чолi з М. Потоцьким оголосило нову ухвалу, в якiй i
було сказано, що козаки "покiрно приймають заслужене ярмо на сво© ши©" -
дожилися, докозакувалися, домирилися з панами! Ре стровцi, прихильники
угоди з панами, i справдi "покiрно прийняли на сво© ши© заслужене ярмо":
комiсаром ре стру панство призначило шляхтича П.Комаровського, а
вiйськовими осавулами I.Кара©мовича та Л.Бубновського. Отримали угодовцi
тих, кого й заслужили. А втiм, маючи на ши© "заслужене ярмо", - вибирати
не будеш.
Iляшко Кара©мович уцiлiв i пiд Голтвою. Очунявши вiд поранення,
вибрався по трупах з тванюки, дiстався до польських панiв, вiдбився вiд
костомахи з косою - живучий i неймовiрно везучий! Панство i, зокрема,
польний гетьман належно оцiнили вiрнiсть Кара©мовича. Звичайно, вiйськовий
осавул - це не гетьман, посади якого домагався Iляшко, але втiшив себе
тим, що нiхто з укра©нсько© старшини не перебiг йому дороги i не став на
чолi ре стру. А коли так, то вiн, перший в ре стрi вiйськовий осавул,
досяг чималого - став майже заступником гетьмана. I коли тiльки шляхта
дозволить укра©нцям за походженням (от уже на що не поталанило
Кара©мовичу, так це з походженням - треба ж було народитися укра©нцем!),
то вiн перший кандидат на гетьмана.
Козакам же дозволили обирати лише полкових осавулiв та сотникiв. м ще
й поталанило при тiй бiдi, бо одним iз сво©х сотникiв вони вибрали в
урочищi Маслiв Став Богдана Хмельницького!
I почалося по всiй Укра©нi послушенство, яке на пiзнiшiй мовi
зватиметься терором. Придушивши повстання 1637 - 1638 рокiв, панство
народною кров'ю гасило "дух своевольства". Творилося досi небачене i
нечуване на многостраждальнiй Укра©нi, сини яко©, маючи все, не мали
дностi: злочинства чинилися такi, вiд яких i через вiки кров холоне в
жилах.
Вдамося до свiдчень очевидцiв тих лихих часiв.
Iз свiдчення очевидця, рiк 1638-й:
"Их крестьянскую веру нарушают, и церкви Божии разрушают, и их
побивают, и жен их, и детей, збирая в хоромы, пожигают, и пищальное зелье
(порох), насыпав им в пазуху, зажигают, и сосцы у жен их резали, и дворы
их и всякое строение разоряли и пограбили".
Не уникли пансько© "ласки" й самi ре стровцi, котрих, за свiдченням
Самовидця, як i селян, приневолювали "панщину робити", "чистити панських
коней", "в дворах грубу, то есть печи, палити, псов хандожити, двори
замiтати i до инших незносных дiл приставляли".
Тi, хто не був вписаний в шеститисячний ре стр, козацькими правами не
користувалися. Навiть сини ре стровцiв, як свiдчить той же Самовидець,
"тую ж панщину мусiли робити й плату давати".
I так тривало роки i роки. У 1648 роцi Богдан Хмельницький писатиме в
листi до польського короля Владислава IV, що королiвськi старости й
володарi "старинныя поля и выробленыя нивы, отчизны, гумна, мельницы и все
козацкое, що есть в уподобаню, видирают, отбирают быдло; одесятствуют
пчелы; конi послiднiи, которыми в войску служили, отыймуют, а скаржитися
не годиться: прозба за гордыню, жалобы й слезы за бунты имiют. Полны
козаков темницы. Иные явные терпят узы на тiлi".
Але й король, мабуть, коли б i захотiв, уже нiчого не мiг вдiяти, бо в
Речi Посполитiй феодальна анархiя взяла гору над законами, i можнi магнати
утискували не лише "хлопiв i бидло", а й самих шляхтичiв (дрiбнiших),
вiдбирали у них володiння, як чинив те, не боячись нi короля, нi Бога, нi
законiв Речi Посполито©, Ярема Вишневецький.
Особливо лютував один з найжорстокiших катiв укра©нського люду (хоча
катiв добрих i не бува ), коронний стражник Саму©л Лащ, котрий з найманими
загонами - "драгунами на крадених конях" - роками й роками нападав на села
й мiстечка, грабував i мордував не лише простий люд, а й навiть дрiбних
шляхтичiв та урядовцiв - вiдбирав у них ма тки та вольностi. Як свiдчить
пан рлiч, "брали гвалтом панн i (панських) удiв". Свавiлля Лаща (але
тiльки те, що чинилося над дрiбною шляхтою) доходило й до польсько© влади
i викликало у не© не лише осуд, а й дi©: за грабiж та мордування люду Лаща
236 разiв засуджували на баннiцiю (вигнання) i 37 разiв до iнфамi© -
позбавлення честi. Але, маючи покровителем С.Кон цпольського, Лащ до само©
сво © смертi уникав покарання. Бiльше того. Лащ якось з'явився при
королiвському дворi в одежi, обшитiй оголошеними йому судовими вироками, -
i горде шляхетне панство, забувши про власний гонор, стерпiло й цей вибрик
пана, тридцять сiм разiв позбавленого судом честi!
Десятилiття (1638 - 1648) магнатського терору на Укра©нi шляхта
називала "золотим споко м". Та хоча всi попереднi повстання закiнчувалися
кров'ю для одних i "заслуженими ярмами" для iнших, нова буря все
вiдчутнiше й вiдчутнiше визрiвала в залитiй кров'ю Укра©нi часiв "золотого
спокою".
Обкарнавши Ординацi ю не лише ре стровцiв, а й Запорозьку Сiч,
магнатство наказало негайно вiдбудувати Кодак згiдно з усiма правилами
голландсько© фортифiкацiйно© технiки i втро збiльшити залогу цi ©
фортецi, щоб вiднинi й навiчно перерiзати шлях укра©нським селянам на
Запорiжжя. Влiтку 1639 року до Кодацько© фортецi в супроводi численного
почту й вiйськ прибув сам коронний гетьман Станiслав Кон цпольський.
Розкiшно вбраний, увесь в золотих позументах та золотих гудзиках, коронний
гарцював на конi попереду почту i вiд задоволення погладжував чорну з
сивиною бороду.
- Вiтаю вас, панове! 3 повстанням хлопiв таки покiнчено! Ре стровцi
натягли на сво© ши© заслуженi ярма, а ми, як законнi господарi цих кра©в
поверта мося у свою твердиню над Днiпром!
- Вiват! - кричало панство з почту. - Н х жи славна вiкторiя
великопольського меча в державнiй руцi пана коронного гетьмана!
За милю вiд фортецi коронного гетьмана врочисто зустрiв губернатор
Кодака - шляхтич Ян Жолтовський та комендант Адам Кон цпольський, небiж
коронного гетьмана. Тiльки-но вони пiд'©хали, як на фортечних мурах
спалахнули бiлi дими й лунко гахнули гармати.
- Вашмосць! - мовив губернатор в розкiшнiм жупанi з золотим поясом. -
Кодацька фортеця гулом сво©х гармат вiта вашу милiсть на берегах Днiпра в
незламнiй твердинi нашо© ойчизни. Н х жи моць Речi Посполито© на берегах
Днiпра!
Знову лунко бахнули гармати.
- Ах, яка чарiвна музика! - вигукнув коронний. - При мно слухати, як
гармати Посполито© грiзним гулом знову заявляють про свою присутнiсть на
Днiпрi. Що не кажiть, а це найпри мнiша музика для мо©х вух!
- I для наших, вашмосць! - заволала шляхта. - Це справдi незрiвнянна
симфонiя нашо© вiкторi© над вгамованим хлопством!
- Вiват! - вигукнув губернатор. - Н х жи славний переможець, мудрий
муж i блискучий полководець пан Станiслав Кон цпольський!
- Вiват! Вiват! - галасувало панство.
- Спасибi, спасибi, - дякував коронний. - Панове, раджу вам уважно
подивитися на нашу твердиню. Перед вами на скелястому березi хлопсько©
рiки сто©ть грiзна фортеця Корони. Два роки тому ©© було захопив
запорозький ватаг Iван Сулима. Звiдси почалося повстання Павлюка,
Остряницi i Гунi. А що ми зараз ма мо? Сулиму та Павлюка скарано у
Варшавi, Остряницю та Гуню з ©хнiми прибiчниками розiгнано. Польський меч
щедро напився хлопсько© кровi! Твердиня на Днiпрi знову наша! Бiльше того,
вона стала ще мiцнiшою, нiж була! Розкажiть про це, пане губернаторе.
- Охоче, вашмосць! - зрадiв губернатор. - Пiсля Сулими фортецю заново
вiдбудовано i вкрiплено. Ви бачите, панове, на високих валах потужнi
гармати. Вали будуть щороку пiдсипатися вгору на один лiкоть. Щоночi
фортечнi вали обходить дозор з офiцером. Неподалiк фортецi збудовано
сторожову вежу, бiля яко© день i нiч чату загiн жовнiрiв. Iншi загони
чатують дороги, об'©жджають всi околицi, пильно стережуть степ. Жоден птах
не пролетить на пiвдень, не помiчений нами! Двохтисячна залога фортецi
завжди напохватi! Шлях на Сiч на мiцному замку!
- При мно чути таке, при мно, - погладжував бороду Кон цпольський. -
Вiднинi хлопи i думати забудуть про Сiч, Вiднинi Кодак - то неприступна
твердиня на Днiпрi!
Зненацька з гетьманського почту почулася латинь:
- Manus facta - manus destruo! ("Рукою створене - рукою ж i
руйну ться!")
Тi вiщi, пророчi слова мовив тодi чигиринський сотник Богдан
Хмельницький.
До Велико© Визвольно© вiйни Укра©ни проти польських гнобителiв лишалося
всього лише десять лiт. У 1648 роцi з наказу гетьмана повстало© Укра©ни
Богдана Хмельницького Кодацьку фортецю штурмом вiзьме нiжинський полковник
Прокiп Шумейко, i запорозька залога назавжди стане на Борисфенi, рiчцi,
званiй в народi Нiпром, чи Днiпром.
1969 - 1971 рр., 1988 р.
[1] Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 255.
[2] Iсторiя Укра©нсько© РСР. Т. 1, с. 258.
[3] Справжнiй унiверсал гетьмана В.Томиленка.
[4] Справжнiй унiверсал Павлюка.
[5] Справжнiй унiверсал Скидана.
[6] Коло - зiбрання вiйськових делегатiв конфедерацi©, котрим
доруча ться передати вимоги конфедератiв.
[7] Справжнiй унiверсал Павлюка.
[8] Справжнiй унiверсал Владислава IV.
[9] Район теперiшнього м.Крюкова на Днiпрi.
[10] Мiсцезнаходження цього Старця (©х багато на Днiпрi) невiдоме;
ймовiрно, вiя був за 15 - 20 кiлометрiв на пiвдень вiд гирла Сули, вабливу
с. Градизька.
[11] Смертi.