Страница:
його проти полякiв, чехiв, Русi.
Не турбувався проедр Василь i про пiвденнi межi Вiзантi©. Там, в Азi©,
завжди було неспокiйно, Никифор Фока i Iоанн Цимiсхiй все сво життя
скоряли цi непокiрнi землi. Вард Склiр хотiв сiсти на Соломоновiм тронi,
що ж, якщо вiн хоче зберегти сво життя й честь, нехай повою в
Аравiйськiй пустелi. Разом з Вардом проедр розкидав по Азi© всiх його
поплiчникiв, - пустеля велика, непокiрних земель багато, вони, як голоднi
пси, блукатимуть у сипких пiсках, лизатимуть гаряче камiння, а в цей час
проедр Василь робитиме сво© справи.
Iнше турбувало тепер проедра Василя: пiвнiчнi й схiднi межi iмперi©...
Доки Вiзантiя тремтiтиме перед Болгарi ю й Руссю, доки Константинополь
здригатиметься вiд скаженого гiперборейського* (*Гiперборейський -
пiвнiчний.) вiтру, доки Болгарiя й Русь загрожуватимуть Вiзантi©?
Проедр Василь увесь час пильно стежив за Болгарi ю й знав, що в той
час, коли iмператор Iоанн бився в Преславi й Доростолi, у захiдних
волостях Болгарi© пiдняли повстання комiт* (*Комiт - правитель областi,
комiтопул - син комiта.). Шишман та чотири його сини; спочатку батько, а
потiм комiтопули Давид, Аарон, Мойсей i Саму©л невпинно поширювали сво
царство, нинi сидять у Веденi, готують похiд проти Вiзантi©.
Неспокiйний був проедр i за Русь - там, як розповiдали купцi, пiсля
загибелi Святослава сiв на престолi в Ки вi син Святослава Ярополк, два
його брати князюють в iнших землях Русi. Але що думають князь Ярополк i
його брати? Будуть вони мститись за смерть свого батька чи нi, чи не
з' днаються вони, крий боже, з болгарськими Шишманами, чи не звернуться до
римського папи або, що ще гiрше, до нiмецького iмператора?
Вiйна! О, проедр Василь тремтiв, думаючи про вiйну з болгарами й
русами. Якщо вона почнеться, Вiзантiя не тiльки не вигра ©©, а втратить
усе.
9
Проедр Василь поспiша . Вiн велить привести до Великого палацу кесаря
Болгарi© Бориса й довго розмовля з ним.
Кесар Борис ма жалюгiдний вигляд: темне платно на ньому вицвiле й
ветхе, сам вiн схуд, збляк, у нього тремтять руки, очi клiпають.
I не дивно - вiн нинi не кесар, а магiстр, iмператор Iоанн хижо
поглузував з нього, Борис живе у Великому палацi як в'язень, з ним жона
Марiя, дво дiтей.
Проедр цiкавиться здоров'ям Бориса, запиту про його дружину Марiю й
дiтей, розповiда про те, що роблять у Болгарi© Шишмани.
- Проклятi комiти! - вирива ться в Бориса. - Вони розривають Болгарiю
на шматки, загублять ©©.
Проедр Василь посмiха ться всiм сво©м безбородим обличчям, пiдбадьорю
Бориса:
- Але Болгарiю ще можна врятувати, i Константинополь хоче так зробити.
Що Шишмани - вони вискочки, самозванцi, в них нема й краплини царсько©
кровi.
Борис розправля плечi, в словах проедра рiшучiсть i упертiсть, вiн
немарне нинi покликав його до себе.
- Так, великий проедре. Шишмани - вискочки, самозванцi, ©х нiколи не
пiдтримають болгари. Тодi проедр Василь переходить до дiла.
- Покiйний iмператор Iоанн зробив недобре, забравши в тебе корону, -
каже вiн, - але мертвих не судять. Боговiнчана десниця iмператорiв наших
Василя й Костянтина у цей важкий для болгар час хоче повернути тобi корону
каганiв, багряницю й сандалi©... Ти з братом сво©м Романом, - суворо й
повагом каже проедр, - по©деш до Болгарi© й посядеш трон у Преславi. У
сво©й борнi ти можеш розраховувати на повну помiч Вiзантi©.
Борис низько схиля ться й цiлу кощаву руку проедра Вiзантi©. Вiн
негайно, не втрачаючи нi одного дня, ви©де до Болгарi©. Але з ким, з якою
силою?
- Проедре Василю, - каже вголос про це Борис, - на кого ж я можу
покладатись у борнi з Шишманами? Проедр посмiха ться.
- Кесарю Борисе, - глузливо цiдить вiн, - тiльки-но ти сам казав, що
болгари нiколи не пiдтримають Шишманiв. Але тебе, сина Петра й онука
Симеона, вони мусять пiдтримати? Звичайно, надiятись на те, що ти одразу
збереш вiйсько, не доводиться. Земля в Болгарi© надто гаряча, ти мусиш
дiяти спроквола, повiльно, спираючись на боляр, бо©лiв, кметiв* (*Боляри,
бо©ли, кметi - бояри, вiйськовi начальники, управителi областей.). Дати
тобi сво вiйсько не можу, бо тодi Вiзантiя мусить почати вiйну з
Шишманами, а робити зараз цього не варто. Ти i тiльки ти повинен почати
повстання проти Шишманiв - для початку я тобi дам невелику дружину з
легiонерiв, сам збирай вiйсько в Болгарi©.
- А корона? - вирвалося у майбутнього кесаря.
- Тобi вiдомо, - спокiйно вiдповiв на це проедр Василь, - що Iоанн
Цимiсхiй вiддав корону болгарських каганiв у святу Софiю. Там вона й
лежатиме, а коли сядеш на престолi в Преславi, одержиш корону. Кесарю -
кесареве!
Вiдступати? Нi, кесаревi Борису вже пiзно це робити. Проедр Василь
поверта йому корону, але одягти ©© на голову мусить сам Борис. Що ж, у
кесаря нi з чого вибирати!
Проедр Василь запрошу до сво©х поко©в у Великому палацi патрикiя
Феодора.
Муж цей був одним з найбагатших людей Константинополя, вславився тим,
що торгував десяток лiт з русами, смiливо перетинав кожно© весни Руське
море й пiдiймався вгору Днiпром до Ки ва, де мав свiй двiр, склепи, рабiв,
на осiнь повертався з навантаженими всяким добром хеландiями до
Константинополя, - його навiть прозивали Феодором Боре м* (*Борей, Бореас
- пiвнiчний вiтер, пiвнiч (гр.).).
Проедр Василь добре знав патрикiя Феодора, не раз запрошував його до
Великого палацу, щоб довiдатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр
давав Феодору й важливiшi завдання (купцi Вiзантi© завжди були очима
iмператорiв у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з
василiками до печенiзького кагана* (*Каган - князь.) Курi, коли Iоанн
Цимiсхiй замислив убити князя Святослава.
I патрикiй Феодор виконав тодi завдання Цимiсхiя, знайшов над Днiпром
Курю, дав йому двiстi кентинарi©в, а каган навеснi дiждався князя - вбив
його на островi Хортицi.
Тепер проедр Василь i патрикiй Феодор зустрiлися як давнi знайомi,
друзi.
- Я чув, патрикiю Феодоре, - почав розмову проедр, - що ти тiльки-но
прибув з Ки ва.
- Так, проедре Василю, я прибув з Ки ва три днi тому.
- Ти ©хав морем?
- Нi, по Борисфену й Понтом я боявся ©хати. На цей раз я ©хав кiньми
через землi тиверцiв i уличiв, а потiм через Болгарiю.
- I, чув я, ти знову вируша ш до Ки ва?
- Зараз зима i всi шляхи на Русь закритi, але навеснi я неодмiнно ви©ду
в Ки©в.
- Ти - справжнiй рус! - засмiявся проедр.
- Руса з мене нiколи не буде, - жартом на жарт вiдповiв патрикiй
Феодор, - хоч багато русiв вважають мене сво©м роме м.
- Ти, казали менi, навiть ма тки ма ш на Русi? Феодор Борей
посмiхнувся.
- Купець, який торгу в чужих землях, мусить молитись сво©м i чужим
богам.
- Але вiру ш ти в диного бога?
- А вiрую тiльки в диного бога, i iмператори Вiзантi©, й ти, проедре
Василю, це зна те.
- Так, iмператори знають i вдячнi тобi. Ти зробив велику послугу,
вбивши Святослава.
- Я нiколи нiкого не вбивав, - суворо промовив патрикiй Феодор, - князя
Святослава вбив каган Куря.
- За наше золото...
- Так, золото було наше, - згодився Феодор.
- А тобi не страшно там, у городi Ки вi?
- А чого ж менi боятись? Не один я сиджу в Ки вi, там нашi купцi, i,
крiм мене, двори ©хнi на пiвночi Русi - в Новгородi. Торгу мо, проедре
Василю, i торгу мо непогано. Багата земля Русь, нам що ©м продати, ще
бiльше можемо купити в них.
- А як руси ставляться до наших купцiв?
- Добре! Руси, проедре, дуже мирнi люди i нiколи не обдурять, не
скривдять купця. Вони страшнi тiльки тодi, коли хтось iз збро ю вдира ться
до них... А ми, вибачай менi на словi, вдира мось i вдира мось до них.
- Слухай, патрикiю, - проедр схопився з крiсла й пройшов кiлька разiв
по палатi, - зараз Вiзантiя не хоче й не ма сили вдиратись на Русь. Годi!
Я сам бачив вiйсько ©хнього князя Iгоря пiд Константинополем, Святослава -
на Дуна©... Дяка богу, що цей варвар убитий. А нинi що робиться на Русi?
- Що саме тебе цiкавить, проедре?
- Великий палац ки©вських князiв.
Патрикiй Феодор посмiхнувся.
- Такого Великого палацу, як наш константинопольський, в Ки вi нема .
- Мене цiкавить не сам палац, а князi.
- Розумiю... на Русi нинi сидять сини князя Святослава.
- Скiльки ©х?
- У Ки вi сидить Ярополк, пiд Ки вом у землi древлян - Олег, вони -
сини Святослава й угорсько© князiвни, а ще один, князь Володимир, сидить у
Новгородi - вiн син князя Святослава й рабинi.
Проедр Василь здригнувся: син iмператора й рабинi не мiг чути цих слiв.
- А хто з них, - запитав вiн, - найкращий, себто з ким найлегше
розмовляти? Чу ш, патрикiю, зараз ми не можемо воювати з Руссю, я хочу з
нею розмовляти.
- Ти робиш добре, проедре, з Руссю краще не воювати, а розмовляти й
торгувати. Колишнi iмператори нашi, на жаль, цього не робили, коли ж ми
так будемо поводитись на Русi, тодi швидше можна буде ©© й скорити...
- Я бачу, що ти мене розумi ш, патрикiю! Гаразд, будемо дiяти. То який
же князь руський найбiльш придатний для Вiзантi©?
- Тiльки ки©вський князь Ярополк. Вiн - християнин, дуже любить славу,
ненавидить братiв сво©х, особливо сина рабинi Володимира.
- Вiн одружений?
- Нi, проедре. Тебе, бачу, i це цiкавить...
- Цiкавить, i навiть дуже, бо ти по©деш весною до Ки ва не тiльки як
купець, а як наш посол, разом з тобою по©де кiлька слiв, а може, i
пископ... По дорозi до Ки ва ви мусите знайти печенiгiв.
- Ти замислив убити Ярополка?
- Зовсiм нi! Навпаки, ти знайдеш печенiзького кагана.
- Курю?
- Нi. Курю вже знають, вiн для цього не годиться. Ти знайдеш iншого
кагана, даси йому золото, щоб вiн ©хав до Ки ва й уклав мир з Ярополком...
- Мир з Ярополком? Почекай, проедре! Знайти кагана, який вiзьме наше
золото й укладе мир з Ярополком, дуже легко, але навiщо це? Я нiчого не
розумiю, проедре I
- Пiзнiше ти все зрозумi ш... А тим часом слiдом за печенiгами ви
по©дете до Ки ва, повезете князевi Ярополку дари, укладете з ним мир, а
крiм того, повезете може князевi й жону.
- О проедре, я бачу, ти хочеш учинити князевi Яропол ку брань бiльшу,
нiж покiйний iмператор.
- На цей раз брань буде без кровi.
- А навiщо кров? Золотом, проедре, а коли до цього додати ще й жону,
можна досягнути бiльше, нiж на бранi..
10
Над самим берегом Тiбру, на кам'янистому пагорбi Ватiканi, оточена
ровом i валами, сто©ть похмура кам'яна споруда з вежами, високими стiнами,
мостом, що пiдiйма ться на нiч, важкими залiзними ворiтьми.
Такi ж споруди видно й на iнших горах - Авентiнi, Квiрiналi, Капiтолi©,
- всi цi фортецi охороняли колись древнiй Рим, що розкинувся понад Тiбром
i в долинах, його величнi храми, палаци, форуми, базилiки, пам'ятники,
багатства.
Та споруда на Ватiканському пагорбi над Тiбром - це не тiльки фортеця -
колись пiд ©© стiнами точились жорстокi бо©, лилась людська кров, нинi ж
тут живе з сво©м конклавом намiсник бога на землi - римський папа.
У пiзню годину ночi ще один папа, на цей раз Бенедикт VII, не спить,
вiн сидить i розмовля з пископом Львом, який тiльки ввечерi прибув до
Рима з Константинополя, куди ©здив потай, як купець.
- Отже, iмператора Iоанна не стало...
- Так, всесвятiший, господь бог покликав його до себе.
- Певен, що господь бог вiддасть його душу тiльки дияволу. Цей
вiрменський полководець наробив нам стiльки лиха в Середземному морi, як
нi один iз iмператорiв Вiзантi©. Отже, зараз на престолi в Константинополi
сидять Василь i Костянтин.
- Над ними сто©ть все той же проедр Василь.
- О - посмiха ться папа, - цей проедр - хитра лисиця, але вiн не поведе
легiонiв, як Iоанн.
- Це правда, - згоджу ться пископ, - вiн, звичайно, не поведе
легiонiв, але в Константинополi я чув, що проедр Василь дав волю кесаревi
Борису й той уже ви©хав до Болгарi©, а на Русь вiн збира ться послати
сво©х слiв i пископiв.
пископ замовка . У палатi, де вони сидять, пану тиша. Через якийсь
час чути дзвiн нiчно© сторожi на вежах Ватiкану, ось долинули такi ж,
глухiшi, звуки - вiдгукнулись Квiрiнал, Капiтолiй... Пiзно, скоро, либонь,
i свiтатиме, пископ нестерпно хоче спати.
Але папа не вiдпуска його, схилившись на стiл, дума . Зовнi нiщо не
виказу , якi важкi й складнi турботи бентежать душу найсвятiшого, на
безбородому, висхлому, блiдому обличчi не ворушиться жоден м'яз, очi в
папи примруженi, на тонких синюватих вустах лежить м'яка посмiшка.
У головi папи пролiта тисяча дум, старече його серце часто колотиться
вiд напруги, схованi пiд скатеркою стола пальцi стискуються й стискуються
в кулаки.
З Ватiканського пагорба видно вдень гори, долини, Рим. Та папа Бенедикт
бачить звiдси далi, бiльше, вiн згаду давню Римську iмперiю, цезарiв ©© i
iмператорiв, силу, вiд яко© колись здригався весь свiт.
Римська iмперiя! О, ©© уже нема , уся пiвнiчна й середня частина
давньо© iмперi© захоплена нiмцями, пiвдень пiвострова й острови бiля нього
належать Вiзантi©. Нiмецька iмперiя на пiвночi й Схiдна Римська на сходi -
цi двi iмперi© владують зараз у свiтi, вони загрожують знищити i все те,
що лишилось вiд iмперi© цезарiв, загрожують самому Риму.
Тому папа Бенедикт з глибокою подякою згаду свого попередника папу
Iоанна XII, - у той час коли нiмецький король Оттон I захопив Пiвнiчну
Iталiю, брав городи Середньо© Iталi© i вже загрожував Риму, папа Iоанн XII
одним помахом руки зумiв зупинити орди Оттона, не допустив ©х до Рима.
Це нагадувало чудо, але насправдi про нього тут не було й мови: король
Оттон I не мав сили посуватись далi в Iталi©, гiнцi з пiвночi повiдомляли,
що там усе частiше й частiше траплялись сутички з уграми. Найбiльше ж
турбувала Оттона Вiзантiя - iмператори роме©в, либонь, насилають на них
угрiв, щоб потiм ударити самим.
Оттон I пише папi Iоанну XII, що вiн згоден зупинити сво вiйсько й не
пiде на Рим, але вимага , щоб папа коронував його як iмператора Нiмецько©
iмперi©, що вiднинi називатиметься Священною Римською iмперi ю.
Священна Римська iмперiя нiмцiв - це було зухвальство й просто
божевiлля, - нiколи нiмецькi королi не були iмператорами, нiколи Нiмеччина
не була iмперi ю, нiколи Нiмеччина не мала будь-якого вiдношення до Риму,
якби, зрештою. Нiмецька iмперiя й виникла, то чому вона мала бути Римською
та ще й Священною?
Папа розумi , що кри ться за вимогою нiмецького короля.
Iмперiя цезарiв зникла i нiколи вже не постане, на змiну ©й у
Константинополi виникла Схiдна Римська iмперiя, що намага ться поглинути
весь свiт, нинi ©й можуть протистояти тiльки нiмецькi королi, - папа Iоанн
згоджу ться коронувати Оттона.
Але Iоанн хоче мати нагороду за корону, яку вiн передасть Оттону, й
тому вимага , щоб новий, висвячений ним на престол нiмецький iмператор
визнав, що папи також мають звання iмператорiв, що пiд ©хньою рукою
повиннi бути Рим, Iталiя, всi кра©ни Заходу, главенство над
александрiйською, антiохiйською, русалимською й константинопольською
церквами. Папа Iоанн не тiльки вимагав, вiн доводив, що цi права були
нiбито подарованi папам римським iмператором Костянтином, що той дарував
©м, крiм того, вищу судову законодавчу владу в церквi, право змiщення
пископiв i суду над ними.
Король Оттон знав, що Костянтинiв дар - це вигадка пап, але, бажаючи
стати iмператором, ствердив права ватiканського престолу, за що й одержав
з рук папи золоту корону.
Так завдяки папам виникла нова Нiмецька iмперiя, що назвалась Священною
Римською iмперi ю, папи ж одержали пiдтвердження Костянтинового дару й
збройну допомогу нових нiмецьких iмператорiв.
Папам тiсно було в городi Ромула i Рема, вони мрiяли про древню Римську
iмперiю, про владу над усiм свiтом, хоч не мали нi сили, нi вiйська. Проте
в ©хнiх руках лишалась сила, з допомогою яко© можна було зробити набагато
бiльше, нiж збро ю, - тисячi священнослужителiв, що сидiли в Римi й
розсiялись по всьому свiту, дiяли там хрестом, щоб колись, може, утвердити
сво© права мечем.
У цьому папам пощастило. Слуги Ватiкану стали духовними наставниками
нiмецьких iмператорiв, вони окатоличили польських i чеських королiв,
стояли вже бiля престолiв у Францi©, Англi©, весь Захiд заливала хвиля
католицизму.
Нiчого не могли вдiяти слуги Ватiкану на Сходi. Не лише папа Бенедикт,
вже кiлька його попередникiв думали й дбали про окатоличення слов'янських
земель, ще року 956-го в Нiмеччинi при Магдебурзькому пископствi було
створено двi новi пархi© - "Раrtibus infidelium"* (*Раrtibus infidelium -
областi язичникiв (латан.)) - для Польщi й для Русi.
Самочинно створивши цi пархi©, Оттон I i папа Iоанн XII дiють i далi:
призначають " пископом руським" Адальберта, посилають його до Ки ва.
Проте княгиня Ольга одразу збагнула, чого прагнуть нiмецький iмператор
i римський папа, - не стала навiть розмовляти з " пископом руським", люди
ж руськi вигнали Адальберта з Ки ва, а весь його почет перебили.
- Ми також почнемо розмову з ки©вським князем, - пiдводить нарештi
голову й каже пископу Льву папа Бенедикт. - Ти не будеш довго спочивати,
пископе, а ви©деш через кiлька днiв у Кведлiнбург, далi - на Русь.
пископ дивиться на папу зляканими очима.
- Боюсь, що мене там жде доля Адальберта.
- Iсторiя з Адальбертом не повинна повторитись, - заспоко©в
переляканого пископа папа. - пархi© для язичникiв нинi не iсну ,
руського пископа в Магдебурзi нема , а говорити з руськими князями ми
можемо й мусимо.
- Цi князi - язичники, варвари!
- Нi, варвара й язичника князя Святослава вже нема . Iмператор Оттон
повiдомив мене, що в Ки вi сидить син його Ярополк. Вiн - християнин, його
оточують знатнi люди, серед яких чимало християн, а дехто потай сповiда й
нашу вiру. Ти, пископе, на шляху до Ки ва за©деш в Кведлiнбург i матимеш
розмову з Оттоном. Бажано, щоб вiн послав з тобою свою людину, звичайно,
як священика. Ми, - закiнчу вiн, - пошлемо сво©х слiв у Ки©в, а за ними
пiдуть легiони Оттона або ж, навпаки, нехай Оттон посила спочатку сво©
легiони, ми пiдемо на Русь i слiдом за ними!
На берегах Тiбру тихо. Рим спить. Час спочити й папi.
РОЗДIЛ ТРЕТIЙ
1
Кесар Борис, залишивши Константинополь, швидко проминув Аркадiополь i
Адрiанополь, бо весь пiвдень Болгарi© був захоплений акритами* (*Акрити -
прикордоннi вiйська Вiзантi©.), i вже наближався до Родопiв* (*Родопи -
Ватiканськi гори.), бачив удалинi зеленi передгiр'я, бiлi, вкритi снiгами
вершини хребта.
Вiн був не один, поряд з ним на конi ©хав брат Роман, ©х оточувала
сотня переодягнутих у болгарський одяг легiонерiв - все, що мiг дати йому
проедр Василь.
Звичайно, покладатись на цю збройну силу не доводилось, - що сотня
легiонерiв для кесаря Бориса, який жадав захопити батькiвський стiл i
вiдбити в Шишманiв усю Болгарiю?
Через це кесар, пере©жджаючи ночами вiд града до града i вiд села до
села, розшукував старих бо©лiв, кметiв i боляр просив у них помочi,
радився, як йому бути?
Кметi й боляри у розмовах з Борисом охоче пiдтримували його, але коли
доходило до дiла й коли кесар просив дати помiч - грошi, а найпаче людей,
- назбирали ©х сотню, обiцяли ще прислати пiзнiше.
Так i наближався кесар до Родопiв - з сотнею переодягнутих легiонерiв
та молодих боляр; вiн гнiвався на проедра Василя, що дав йому не легiон
закованих у броню во©нiв, а нечисленну й кволу дружину, скоса поглядав на
брата Романа, якого проедр послав з ним, - допомогти той не може, а дума ,
либонь, сам про корону кесаря, - вiн лютував, що не може надiти на голову
корону болгарських каганiв, а скрада ться в Болгарi©, як злодiй.
Кесар Борис надiявся, що коли промине клiсури* (*Клiсури - гiрськi
ущелини.) в Родопах, наблизиться до древньо© Преслави, то там його
зустрiнуть боляри, якi оточували його в Золотiй палатi преславського
палацу, там вiн збере во©в, пiде з ними проти Шишманiв.
Якось уранцi, коли кесар Борис, переночувавши з дружиною у вiвчарських
катунах* (*Катун - хижа чабана.) на одному з перевалiв, прокинувся на
свiтаннi i хотiв продовжувати путь, вiн побачив багатьох болгар -
засмаглих вiд сонця й вiтрiв, в убогому одязi, iз звiрячими шкурами на
плечах.
"Либонь, вiвчарi", - подумав кесар Борис, позираючи, як цi люди,
збившись купками попiд кущами, стоять i пильнують за ними.
- Дружино! - крикнув кесар Борис, накидаючи на плечi чорне корзно й
готуючись стрибнути в сiдло. - Ми ©демо далi, на Преславу...
Сiсти на коня кесар не змiг, нiхто з дружини його не ворухнувся.
Болгари, що юрмились пiд кущами, рушили вперед, розгортались пiвколом.
- Хто ви? - заволав Борис.
- Ми - болгари, - вiдповiв бородатий сивий чоловiк, бiля пояса якого
кесар помiтив довгий меч.
- То добре, - сказав кесар Борис, який зрадiв, побачивши тут, у горах,
так багато болгар. - Тодi слухайте! Я - син покiйного кесаря вашого Петра,
онук кагана Симеона Борис, i також був вашим кесарем... Царство мi*
(*Царство мi - царство мо (болг.).), - натхненно заволав вiн, - рiдна
земле, я повертаюсь до тебе!
Суворi й замисленi були обличчя в людей, що зустрiли колишнього кесаря.
- Ти сказав правду, - промовив бородатий болгарин, - у нас був каган
Симеон, нехай буде прощен, мав i сина Петра, але онука його Бориса ми не
зна мо й не хочемо знати. Ти помилився, Борисе! Це не твоя земля! Ти ж не
болгарин, а гречин, пес роме©в.
- Як смi ш ти, раб, так говорити зi мною - кесарем Болгарi©?
Обличчя у бородатого було суворе й безжальне.
- Не сам я говорю, так говорить вся Болгарiя, земля i люди... Геть,
гречине! Борис вихопив меч.
- Дружино! - пролунав його сухий, хрипкий голос.
Та що це? Озирнувшись, вiн побачив, що легiонери схоплюються на коней i
вдають спини, а болярськi синки чимдужче кидаються мiж скель i кущiв.
Меч затремтiв у руках Бориса, але не схитнулась рука в бородатого
чоловiка - вiн вцiлив кесаревi просто в череп.
Люди, якi зустрiли кесарiв-утiкачiв на перевалах Родопiв, були зовсiм
не вiвчарями, а воями. Залишивши мертве тiло Бориса на поживу воронам i
взявши з собою Романа, вони попрямували стежками мiж скель i кущiв до
ущелини, де паслися ©хнi конi, осiдлали ©х i рушили в гори.
Через тиждень во© опинились у Воденi - фортецi, що прита©лась на крутiй
скелi над бурхливим потоком серед гiр i долин, - це була нова столиця
Болгарi©.
У Воденi сидiв тодi Саму©л - наймолодший син комiта Миколи Шишмана,
який у грiзнi часи, коли над Дуна м, у Родопах, а потiм i на долинi йшла
запекла боротьба мiж Iоанном Цимiсхi м i князем Святсславом i коли
болгарськi кесарi Петро й син його Борис запродались iмператорам, у
грiзний той час комiт Шишман оголосив вiльною Захiдну Болгарiю, а себе -
ворогом Вiзантi©. Батька пiдтримали й комiтопули, чотири його сини -
Давид, Мойсей, Аарон, Саму©л.
Проте слiд сказати, що Микола Шишман i син його Давид, який пiсля
смертi батька заступив його мiсце, не зробили того, що могли, й мусили
зробити. Це до них, взявши древню столицю Болгарi© Преславу, звертався
князь Святослав, пропонував з' днати сили, щоб бити вiйсько iмператора
Iоанна Цимiсхiя у долинi за Родопами, бiля Аркадiополя й Адрiанополя. Вони
не пiшли на помiч Святославу, не вдарили в спину Цимiсхiю, домовитi,
багатi комiтопули у цей важкий, вирiшальний для Русi й Болгарi© час сидiли
в сво©х городах i областях, ждали, хто ж переможе - Цимiсхiй чи Святослав,
- i навiть тодi, коли перемiг Святослав, не пiшли до нього, вичiкували,
коли руськi во© залишать Преславу, Доростол, щоб самим узяти в сво© руки
всю Болгарiю.
Це була велика помилка комiтопулiв Шишманiв, велике нещастя для
Болгарi©, наслiдки якого виявились набагато пiзнiше - через сотню лiт. А
тодi сталось так, що, коли руський князь Святослав пiшов, уклавши мир з
ромеями, за Дунай i коли Шишмани кинулись визволяти й з' днувати Болгарiю,
робити це було вже пiзно - вся Схiдна Болгарiя з ©© рiками й долинами була
захоплена ромеями. Шишманам залишились гори й полонини на заходi.
Микола Шишман i сини його мужньо боролись з Вiзантi ю, всi останнi,
найтяжчi, роки життя старого Шишмана минули на конi, вiн визволяв новi й
новi городи, у древнiх болгарських харатiях* (*Харатiя - пергамент з
шкiри.) написано, що вiн i помер, сидячи на конi.
Проте старого Шишмана, а деякий час i його синiв губило намагання
триматись осторонь бурхливих подiй, якi вiдбувалися в Схiднiй Болгарi©,
вони не розумiли, що там i тiльки там - над Дуна м i Руським морем, на
широких долинах i над рiками - вирiшу ться й буде вирiшена доля Болгарi©,
вони прагнули безкровно© борнi, а за це й довелося розплачуватись рiками
кровi.
I ця жорстока, невблаганна й неминуча брань з Вiзантi ю наближалась.
Iмператор Iоанн Цимiсхiй, уклавши мир з князем Святославом i пообiцявши
звiльнити Схiдну Болгарiю, не додержав та й не думав додержувати свого
слова - його акрити стоять над Дуна м i в долинi, йдуть i йдуть у гори.
Пiсля смертi Цимiсхiя те ж саме робить проедр Василь, що править
Вiзантi ю вiд iменi молодих iмператорiв Василя й Костянтина, - вiн
оголошу саму справжню вiйну болгарам, посила легiони проти Шишманiв.
Що ж робить i що ма робити Давид Шишман? Вся Схiдна Болгарiя захоплена
ромеями, руськi во© пiшли за Дунай, а ©хнiй князь Святослав, кажуть,
убитий на Хортицi, Захiдна Болгарiя лиша ться вiч-на-вiч з сво©м ворогом
Вiзантi ю.
I, шукаючи собi помочi й спiльникiв, Давид посила послiв у Кведлiнбург
до нiмецького iмператора Оттона I, який обiця допомогти Давиду, але
нiколи пальцем об палець не вдарить, щоб це зробити, - муж вiзантiйсько©
принцеси Феофано дума про iнтереси не Болгарi©, а Вiзантi©.
У цей же час Давид прийма послiв вiд папи римського Бенедикта, що,
виявля ться, багато чув i зна про кровопролитну вiйну в Болгарi©, обiця
допомогу в боротьбi з Вiзантi ю. Давид, звичайно, вiрить у це, бо нема в
свiтi ворогiв лютiших, нiж ромейськi iмператори з патрiархами й римський
папа. Папа посила Давиду на знак сво © прихильностi корону з священного
города Рима.
Проти римсько© корони пролунав один тiльки голос - патрiарха Дамiана,
який, проклятий константинопольським патрiархом, пiсля Доростольсько©
битви тiка в Захiдну Болгарiю до Шишманiв i разом з ними пере©жджа з
столицi до столицi. Але це дуже несмiливий голос - патрiарх Дамiан дожива
вже останнi днi на свiтi.
Втiм, корона так i не знадобилась Давиду Шишману - якщо папа римський
дi хрестом, то Вiзантiя дi мечем: пiд городом Сера роме© вбивають у бою
Давида, Мойсей пада мертвий, вбитий ромеями з-за рогу, - у Захiднiй
Болгарi© залишаються два сини старого Шишмана: Саму©л, що сидить у Воденi,
Не турбувався проедр Василь i про пiвденнi межi Вiзантi©. Там, в Азi©,
завжди було неспокiйно, Никифор Фока i Iоанн Цимiсхiй все сво життя
скоряли цi непокiрнi землi. Вард Склiр хотiв сiсти на Соломоновiм тронi,
що ж, якщо вiн хоче зберегти сво життя й честь, нехай повою в
Аравiйськiй пустелi. Разом з Вардом проедр розкидав по Азi© всiх його
поплiчникiв, - пустеля велика, непокiрних земель багато, вони, як голоднi
пси, блукатимуть у сипких пiсках, лизатимуть гаряче камiння, а в цей час
проедр Василь робитиме сво© справи.
Iнше турбувало тепер проедра Василя: пiвнiчнi й схiднi межi iмперi©...
Доки Вiзантiя тремтiтиме перед Болгарi ю й Руссю, доки Константинополь
здригатиметься вiд скаженого гiперборейського* (*Гiперборейський -
пiвнiчний.) вiтру, доки Болгарiя й Русь загрожуватимуть Вiзантi©?
Проедр Василь увесь час пильно стежив за Болгарi ю й знав, що в той
час, коли iмператор Iоанн бився в Преславi й Доростолi, у захiдних
волостях Болгарi© пiдняли повстання комiт* (*Комiт - правитель областi,
комiтопул - син комiта.). Шишман та чотири його сини; спочатку батько, а
потiм комiтопули Давид, Аарон, Мойсей i Саму©л невпинно поширювали сво
царство, нинi сидять у Веденi, готують похiд проти Вiзантi©.
Неспокiйний був проедр i за Русь - там, як розповiдали купцi, пiсля
загибелi Святослава сiв на престолi в Ки вi син Святослава Ярополк, два
його брати князюють в iнших землях Русi. Але що думають князь Ярополк i
його брати? Будуть вони мститись за смерть свого батька чи нi, чи не
з' днаються вони, крий боже, з болгарськими Шишманами, чи не звернуться до
римського папи або, що ще гiрше, до нiмецького iмператора?
Вiйна! О, проедр Василь тремтiв, думаючи про вiйну з болгарами й
русами. Якщо вона почнеться, Вiзантiя не тiльки не вигра ©©, а втратить
усе.
9
Проедр Василь поспiша . Вiн велить привести до Великого палацу кесаря
Болгарi© Бориса й довго розмовля з ним.
Кесар Борис ма жалюгiдний вигляд: темне платно на ньому вицвiле й
ветхе, сам вiн схуд, збляк, у нього тремтять руки, очi клiпають.
I не дивно - вiн нинi не кесар, а магiстр, iмператор Iоанн хижо
поглузував з нього, Борис живе у Великому палацi як в'язень, з ним жона
Марiя, дво дiтей.
Проедр цiкавиться здоров'ям Бориса, запиту про його дружину Марiю й
дiтей, розповiда про те, що роблять у Болгарi© Шишмани.
- Проклятi комiти! - вирива ться в Бориса. - Вони розривають Болгарiю
на шматки, загублять ©©.
Проедр Василь посмiха ться всiм сво©м безбородим обличчям, пiдбадьорю
Бориса:
- Але Болгарiю ще можна врятувати, i Константинополь хоче так зробити.
Що Шишмани - вони вискочки, самозванцi, в них нема й краплини царсько©
кровi.
Борис розправля плечi, в словах проедра рiшучiсть i упертiсть, вiн
немарне нинi покликав його до себе.
- Так, великий проедре. Шишмани - вискочки, самозванцi, ©х нiколи не
пiдтримають болгари. Тодi проедр Василь переходить до дiла.
- Покiйний iмператор Iоанн зробив недобре, забравши в тебе корону, -
каже вiн, - але мертвих не судять. Боговiнчана десниця iмператорiв наших
Василя й Костянтина у цей важкий для болгар час хоче повернути тобi корону
каганiв, багряницю й сандалi©... Ти з братом сво©м Романом, - суворо й
повагом каже проедр, - по©деш до Болгарi© й посядеш трон у Преславi. У
сво©й борнi ти можеш розраховувати на повну помiч Вiзантi©.
Борис низько схиля ться й цiлу кощаву руку проедра Вiзантi©. Вiн
негайно, не втрачаючи нi одного дня, ви©де до Болгарi©. Але з ким, з якою
силою?
- Проедре Василю, - каже вголос про це Борис, - на кого ж я можу
покладатись у борнi з Шишманами? Проедр посмiха ться.
- Кесарю Борисе, - глузливо цiдить вiн, - тiльки-но ти сам казав, що
болгари нiколи не пiдтримають Шишманiв. Але тебе, сина Петра й онука
Симеона, вони мусять пiдтримати? Звичайно, надiятись на те, що ти одразу
збереш вiйсько, не доводиться. Земля в Болгарi© надто гаряча, ти мусиш
дiяти спроквола, повiльно, спираючись на боляр, бо©лiв, кметiв* (*Боляри,
бо©ли, кметi - бояри, вiйськовi начальники, управителi областей.). Дати
тобi сво вiйсько не можу, бо тодi Вiзантiя мусить почати вiйну з
Шишманами, а робити зараз цього не варто. Ти i тiльки ти повинен почати
повстання проти Шишманiв - для початку я тобi дам невелику дружину з
легiонерiв, сам збирай вiйсько в Болгарi©.
- А корона? - вирвалося у майбутнього кесаря.
- Тобi вiдомо, - спокiйно вiдповiв на це проедр Василь, - що Iоанн
Цимiсхiй вiддав корону болгарських каганiв у святу Софiю. Там вона й
лежатиме, а коли сядеш на престолi в Преславi, одержиш корону. Кесарю -
кесареве!
Вiдступати? Нi, кесаревi Борису вже пiзно це робити. Проедр Василь
поверта йому корону, але одягти ©© на голову мусить сам Борис. Що ж, у
кесаря нi з чого вибирати!
Проедр Василь запрошу до сво©х поко©в у Великому палацi патрикiя
Феодора.
Муж цей був одним з найбагатших людей Константинополя, вславився тим,
що торгував десяток лiт з русами, смiливо перетинав кожно© весни Руське
море й пiдiймався вгору Днiпром до Ки ва, де мав свiй двiр, склепи, рабiв,
на осiнь повертався з навантаженими всяким добром хеландiями до
Константинополя, - його навiть прозивали Феодором Боре м* (*Борей, Бореас
- пiвнiчний вiтер, пiвнiч (гр.).).
Проедр Василь добре знав патрикiя Феодора, не раз запрошував його до
Великого палацу, щоб довiдатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр
давав Феодору й важливiшi завдання (купцi Вiзантi© завжди були очима
iмператорiв у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з
василiками до печенiзького кагана* (*Каган - князь.) Курi, коли Iоанн
Цимiсхiй замислив убити князя Святослава.
I патрикiй Феодор виконав тодi завдання Цимiсхiя, знайшов над Днiпром
Курю, дав йому двiстi кентинарi©в, а каган навеснi дiждався князя - вбив
його на островi Хортицi.
Тепер проедр Василь i патрикiй Феодор зустрiлися як давнi знайомi,
друзi.
- Я чув, патрикiю Феодоре, - почав розмову проедр, - що ти тiльки-но
прибув з Ки ва.
- Так, проедре Василю, я прибув з Ки ва три днi тому.
- Ти ©хав морем?
- Нi, по Борисфену й Понтом я боявся ©хати. На цей раз я ©хав кiньми
через землi тиверцiв i уличiв, а потiм через Болгарiю.
- I, чув я, ти знову вируша ш до Ки ва?
- Зараз зима i всi шляхи на Русь закритi, але навеснi я неодмiнно ви©ду
в Ки©в.
- Ти - справжнiй рус! - засмiявся проедр.
- Руса з мене нiколи не буде, - жартом на жарт вiдповiв патрикiй
Феодор, - хоч багато русiв вважають мене сво©м роме м.
- Ти, казали менi, навiть ма тки ма ш на Русi? Феодор Борей
посмiхнувся.
- Купець, який торгу в чужих землях, мусить молитись сво©м i чужим
богам.
- Але вiру ш ти в диного бога?
- А вiрую тiльки в диного бога, i iмператори Вiзантi©, й ти, проедре
Василю, це зна те.
- Так, iмператори знають i вдячнi тобi. Ти зробив велику послугу,
вбивши Святослава.
- Я нiколи нiкого не вбивав, - суворо промовив патрикiй Феодор, - князя
Святослава вбив каган Куря.
- За наше золото...
- Так, золото було наше, - згодився Феодор.
- А тобi не страшно там, у городi Ки вi?
- А чого ж менi боятись? Не один я сиджу в Ки вi, там нашi купцi, i,
крiм мене, двори ©хнi на пiвночi Русi - в Новгородi. Торгу мо, проедре
Василю, i торгу мо непогано. Багата земля Русь, нам що ©м продати, ще
бiльше можемо купити в них.
- А як руси ставляться до наших купцiв?
- Добре! Руси, проедре, дуже мирнi люди i нiколи не обдурять, не
скривдять купця. Вони страшнi тiльки тодi, коли хтось iз збро ю вдира ться
до них... А ми, вибачай менi на словi, вдира мось i вдира мось до них.
- Слухай, патрикiю, - проедр схопився з крiсла й пройшов кiлька разiв
по палатi, - зараз Вiзантiя не хоче й не ма сили вдиратись на Русь. Годi!
Я сам бачив вiйсько ©хнього князя Iгоря пiд Константинополем, Святослава -
на Дуна©... Дяка богу, що цей варвар убитий. А нинi що робиться на Русi?
- Що саме тебе цiкавить, проедре?
- Великий палац ки©вських князiв.
Патрикiй Феодор посмiхнувся.
- Такого Великого палацу, як наш константинопольський, в Ки вi нема .
- Мене цiкавить не сам палац, а князi.
- Розумiю... на Русi нинi сидять сини князя Святослава.
- Скiльки ©х?
- У Ки вi сидить Ярополк, пiд Ки вом у землi древлян - Олег, вони -
сини Святослава й угорсько© князiвни, а ще один, князь Володимир, сидить у
Новгородi - вiн син князя Святослава й рабинi.
Проедр Василь здригнувся: син iмператора й рабинi не мiг чути цих слiв.
- А хто з них, - запитав вiн, - найкращий, себто з ким найлегше
розмовляти? Чу ш, патрикiю, зараз ми не можемо воювати з Руссю, я хочу з
нею розмовляти.
- Ти робиш добре, проедре, з Руссю краще не воювати, а розмовляти й
торгувати. Колишнi iмператори нашi, на жаль, цього не робили, коли ж ми
так будемо поводитись на Русi, тодi швидше можна буде ©© й скорити...
- Я бачу, що ти мене розумi ш, патрикiю! Гаразд, будемо дiяти. То який
же князь руський найбiльш придатний для Вiзантi©?
- Тiльки ки©вський князь Ярополк. Вiн - християнин, дуже любить славу,
ненавидить братiв сво©х, особливо сина рабинi Володимира.
- Вiн одружений?
- Нi, проедре. Тебе, бачу, i це цiкавить...
- Цiкавить, i навiть дуже, бо ти по©деш весною до Ки ва не тiльки як
купець, а як наш посол, разом з тобою по©де кiлька слiв, а може, i
пископ... По дорозi до Ки ва ви мусите знайти печенiгiв.
- Ти замислив убити Ярополка?
- Зовсiм нi! Навпаки, ти знайдеш печенiзького кагана.
- Курю?
- Нi. Курю вже знають, вiн для цього не годиться. Ти знайдеш iншого
кагана, даси йому золото, щоб вiн ©хав до Ки ва й уклав мир з Ярополком...
- Мир з Ярополком? Почекай, проедре! Знайти кагана, який вiзьме наше
золото й укладе мир з Ярополком, дуже легко, але навiщо це? Я нiчого не
розумiю, проедре I
- Пiзнiше ти все зрозумi ш... А тим часом слiдом за печенiгами ви
по©дете до Ки ва, повезете князевi Ярополку дари, укладете з ним мир, а
крiм того, повезете може князевi й жону.
- О проедре, я бачу, ти хочеш учинити князевi Яропол ку брань бiльшу,
нiж покiйний iмператор.
- На цей раз брань буде без кровi.
- А навiщо кров? Золотом, проедре, а коли до цього додати ще й жону,
можна досягнути бiльше, нiж на бранi..
10
Над самим берегом Тiбру, на кам'янистому пагорбi Ватiканi, оточена
ровом i валами, сто©ть похмура кам'яна споруда з вежами, високими стiнами,
мостом, що пiдiйма ться на нiч, важкими залiзними ворiтьми.
Такi ж споруди видно й на iнших горах - Авентiнi, Квiрiналi, Капiтолi©,
- всi цi фортецi охороняли колись древнiй Рим, що розкинувся понад Тiбром
i в долинах, його величнi храми, палаци, форуми, базилiки, пам'ятники,
багатства.
Та споруда на Ватiканському пагорбi над Тiбром - це не тiльки фортеця -
колись пiд ©© стiнами точились жорстокi бо©, лилась людська кров, нинi ж
тут живе з сво©м конклавом намiсник бога на землi - римський папа.
У пiзню годину ночi ще один папа, на цей раз Бенедикт VII, не спить,
вiн сидить i розмовля з пископом Львом, який тiльки ввечерi прибув до
Рима з Константинополя, куди ©здив потай, як купець.
- Отже, iмператора Iоанна не стало...
- Так, всесвятiший, господь бог покликав його до себе.
- Певен, що господь бог вiддасть його душу тiльки дияволу. Цей
вiрменський полководець наробив нам стiльки лиха в Середземному морi, як
нi один iз iмператорiв Вiзантi©. Отже, зараз на престолi в Константинополi
сидять Василь i Костянтин.
- Над ними сто©ть все той же проедр Василь.
- О - посмiха ться папа, - цей проедр - хитра лисиця, але вiн не поведе
легiонiв, як Iоанн.
- Це правда, - згоджу ться пископ, - вiн, звичайно, не поведе
легiонiв, але в Константинополi я чув, що проедр Василь дав волю кесаревi
Борису й той уже ви©хав до Болгарi©, а на Русь вiн збира ться послати
сво©х слiв i пископiв.
пископ замовка . У палатi, де вони сидять, пану тиша. Через якийсь
час чути дзвiн нiчно© сторожi на вежах Ватiкану, ось долинули такi ж,
глухiшi, звуки - вiдгукнулись Квiрiнал, Капiтолiй... Пiзно, скоро, либонь,
i свiтатиме, пископ нестерпно хоче спати.
Але папа не вiдпуска його, схилившись на стiл, дума . Зовнi нiщо не
виказу , якi важкi й складнi турботи бентежать душу найсвятiшого, на
безбородому, висхлому, блiдому обличчi не ворушиться жоден м'яз, очi в
папи примруженi, на тонких синюватих вустах лежить м'яка посмiшка.
У головi папи пролiта тисяча дум, старече його серце часто колотиться
вiд напруги, схованi пiд скатеркою стола пальцi стискуються й стискуються
в кулаки.
З Ватiканського пагорба видно вдень гори, долини, Рим. Та папа Бенедикт
бачить звiдси далi, бiльше, вiн згаду давню Римську iмперiю, цезарiв ©© i
iмператорiв, силу, вiд яко© колись здригався весь свiт.
Римська iмперiя! О, ©© уже нема , уся пiвнiчна й середня частина
давньо© iмперi© захоплена нiмцями, пiвдень пiвострова й острови бiля нього
належать Вiзантi©. Нiмецька iмперiя на пiвночi й Схiдна Римська на сходi -
цi двi iмперi© владують зараз у свiтi, вони загрожують знищити i все те,
що лишилось вiд iмперi© цезарiв, загрожують самому Риму.
Тому папа Бенедикт з глибокою подякою згаду свого попередника папу
Iоанна XII, - у той час коли нiмецький король Оттон I захопив Пiвнiчну
Iталiю, брав городи Середньо© Iталi© i вже загрожував Риму, папа Iоанн XII
одним помахом руки зумiв зупинити орди Оттона, не допустив ©х до Рима.
Це нагадувало чудо, але насправдi про нього тут не було й мови: король
Оттон I не мав сили посуватись далi в Iталi©, гiнцi з пiвночi повiдомляли,
що там усе частiше й частiше траплялись сутички з уграми. Найбiльше ж
турбувала Оттона Вiзантiя - iмператори роме©в, либонь, насилають на них
угрiв, щоб потiм ударити самим.
Оттон I пише папi Iоанну XII, що вiн згоден зупинити сво вiйсько й не
пiде на Рим, але вимага , щоб папа коронував його як iмператора Нiмецько©
iмперi©, що вiднинi називатиметься Священною Римською iмперi ю.
Священна Римська iмперiя нiмцiв - це було зухвальство й просто
божевiлля, - нiколи нiмецькi королi не були iмператорами, нiколи Нiмеччина
не була iмперi ю, нiколи Нiмеччина не мала будь-якого вiдношення до Риму,
якби, зрештою. Нiмецька iмперiя й виникла, то чому вона мала бути Римською
та ще й Священною?
Папа розумi , що кри ться за вимогою нiмецького короля.
Iмперiя цезарiв зникла i нiколи вже не постане, на змiну ©й у
Константинополi виникла Схiдна Римська iмперiя, що намага ться поглинути
весь свiт, нинi ©й можуть протистояти тiльки нiмецькi королi, - папа Iоанн
згоджу ться коронувати Оттона.
Але Iоанн хоче мати нагороду за корону, яку вiн передасть Оттону, й
тому вимага , щоб новий, висвячений ним на престол нiмецький iмператор
визнав, що папи також мають звання iмператорiв, що пiд ©хньою рукою
повиннi бути Рим, Iталiя, всi кра©ни Заходу, главенство над
александрiйською, антiохiйською, русалимською й константинопольською
церквами. Папа Iоанн не тiльки вимагав, вiн доводив, що цi права були
нiбито подарованi папам римським iмператором Костянтином, що той дарував
©м, крiм того, вищу судову законодавчу владу в церквi, право змiщення
пископiв i суду над ними.
Король Оттон знав, що Костянтинiв дар - це вигадка пап, але, бажаючи
стати iмператором, ствердив права ватiканського престолу, за що й одержав
з рук папи золоту корону.
Так завдяки папам виникла нова Нiмецька iмперiя, що назвалась Священною
Римською iмперi ю, папи ж одержали пiдтвердження Костянтинового дару й
збройну допомогу нових нiмецьких iмператорiв.
Папам тiсно було в городi Ромула i Рема, вони мрiяли про древню Римську
iмперiю, про владу над усiм свiтом, хоч не мали нi сили, нi вiйська. Проте
в ©хнiх руках лишалась сила, з допомогою яко© можна було зробити набагато
бiльше, нiж збро ю, - тисячi священнослужителiв, що сидiли в Римi й
розсiялись по всьому свiту, дiяли там хрестом, щоб колись, може, утвердити
сво© права мечем.
У цьому папам пощастило. Слуги Ватiкану стали духовними наставниками
нiмецьких iмператорiв, вони окатоличили польських i чеських королiв,
стояли вже бiля престолiв у Францi©, Англi©, весь Захiд заливала хвиля
католицизму.
Нiчого не могли вдiяти слуги Ватiкану на Сходi. Не лише папа Бенедикт,
вже кiлька його попередникiв думали й дбали про окатоличення слов'янських
земель, ще року 956-го в Нiмеччинi при Магдебурзькому пископствi було
створено двi новi пархi© - "Раrtibus infidelium"* (*Раrtibus infidelium -
областi язичникiв (латан.)) - для Польщi й для Русi.
Самочинно створивши цi пархi©, Оттон I i папа Iоанн XII дiють i далi:
призначають " пископом руським" Адальберта, посилають його до Ки ва.
Проте княгиня Ольга одразу збагнула, чого прагнуть нiмецький iмператор
i римський папа, - не стала навiть розмовляти з " пископом руським", люди
ж руськi вигнали Адальберта з Ки ва, а весь його почет перебили.
- Ми також почнемо розмову з ки©вським князем, - пiдводить нарештi
голову й каже пископу Льву папа Бенедикт. - Ти не будеш довго спочивати,
пископе, а ви©деш через кiлька днiв у Кведлiнбург, далi - на Русь.
пископ дивиться на папу зляканими очима.
- Боюсь, що мене там жде доля Адальберта.
- Iсторiя з Адальбертом не повинна повторитись, - заспоко©в
переляканого пископа папа. - пархi© для язичникiв нинi не iсну ,
руського пископа в Магдебурзi нема , а говорити з руськими князями ми
можемо й мусимо.
- Цi князi - язичники, варвари!
- Нi, варвара й язичника князя Святослава вже нема . Iмператор Оттон
повiдомив мене, що в Ки вi сидить син його Ярополк. Вiн - християнин, його
оточують знатнi люди, серед яких чимало християн, а дехто потай сповiда й
нашу вiру. Ти, пископе, на шляху до Ки ва за©деш в Кведлiнбург i матимеш
розмову з Оттоном. Бажано, щоб вiн послав з тобою свою людину, звичайно,
як священика. Ми, - закiнчу вiн, - пошлемо сво©х слiв у Ки©в, а за ними
пiдуть легiони Оттона або ж, навпаки, нехай Оттон посила спочатку сво©
легiони, ми пiдемо на Русь i слiдом за ними!
На берегах Тiбру тихо. Рим спить. Час спочити й папi.
РОЗДIЛ ТРЕТIЙ
1
Кесар Борис, залишивши Константинополь, швидко проминув Аркадiополь i
Адрiанополь, бо весь пiвдень Болгарi© був захоплений акритами* (*Акрити -
прикордоннi вiйська Вiзантi©.), i вже наближався до Родопiв* (*Родопи -
Ватiканськi гори.), бачив удалинi зеленi передгiр'я, бiлi, вкритi снiгами
вершини хребта.
Вiн був не один, поряд з ним на конi ©хав брат Роман, ©х оточувала
сотня переодягнутих у болгарський одяг легiонерiв - все, що мiг дати йому
проедр Василь.
Звичайно, покладатись на цю збройну силу не доводилось, - що сотня
легiонерiв для кесаря Бориса, який жадав захопити батькiвський стiл i
вiдбити в Шишманiв усю Болгарiю?
Через це кесар, пере©жджаючи ночами вiд града до града i вiд села до
села, розшукував старих бо©лiв, кметiв i боляр просив у них помочi,
радився, як йому бути?
Кметi й боляри у розмовах з Борисом охоче пiдтримували його, але коли
доходило до дiла й коли кесар просив дати помiч - грошi, а найпаче людей,
- назбирали ©х сотню, обiцяли ще прислати пiзнiше.
Так i наближався кесар до Родопiв - з сотнею переодягнутих легiонерiв
та молодих боляр; вiн гнiвався на проедра Василя, що дав йому не легiон
закованих у броню во©нiв, а нечисленну й кволу дружину, скоса поглядав на
брата Романа, якого проедр послав з ним, - допомогти той не може, а дума ,
либонь, сам про корону кесаря, - вiн лютував, що не може надiти на голову
корону болгарських каганiв, а скрада ться в Болгарi©, як злодiй.
Кесар Борис надiявся, що коли промине клiсури* (*Клiсури - гiрськi
ущелини.) в Родопах, наблизиться до древньо© Преслави, то там його
зустрiнуть боляри, якi оточували його в Золотiй палатi преславського
палацу, там вiн збере во©в, пiде з ними проти Шишманiв.
Якось уранцi, коли кесар Борис, переночувавши з дружиною у вiвчарських
катунах* (*Катун - хижа чабана.) на одному з перевалiв, прокинувся на
свiтаннi i хотiв продовжувати путь, вiн побачив багатьох болгар -
засмаглих вiд сонця й вiтрiв, в убогому одязi, iз звiрячими шкурами на
плечах.
"Либонь, вiвчарi", - подумав кесар Борис, позираючи, як цi люди,
збившись купками попiд кущами, стоять i пильнують за ними.
- Дружино! - крикнув кесар Борис, накидаючи на плечi чорне корзно й
готуючись стрибнути в сiдло. - Ми ©демо далi, на Преславу...
Сiсти на коня кесар не змiг, нiхто з дружини його не ворухнувся.
Болгари, що юрмились пiд кущами, рушили вперед, розгортались пiвколом.
- Хто ви? - заволав Борис.
- Ми - болгари, - вiдповiв бородатий сивий чоловiк, бiля пояса якого
кесар помiтив довгий меч.
- То добре, - сказав кесар Борис, який зрадiв, побачивши тут, у горах,
так багато болгар. - Тодi слухайте! Я - син покiйного кесаря вашого Петра,
онук кагана Симеона Борис, i також був вашим кесарем... Царство мi*
(*Царство мi - царство мо (болг.).), - натхненно заволав вiн, - рiдна
земле, я повертаюсь до тебе!
Суворi й замисленi були обличчя в людей, що зустрiли колишнього кесаря.
- Ти сказав правду, - промовив бородатий болгарин, - у нас був каган
Симеон, нехай буде прощен, мав i сина Петра, але онука його Бориса ми не
зна мо й не хочемо знати. Ти помилився, Борисе! Це не твоя земля! Ти ж не
болгарин, а гречин, пес роме©в.
- Як смi ш ти, раб, так говорити зi мною - кесарем Болгарi©?
Обличчя у бородатого було суворе й безжальне.
- Не сам я говорю, так говорить вся Болгарiя, земля i люди... Геть,
гречине! Борис вихопив меч.
- Дружино! - пролунав його сухий, хрипкий голос.
Та що це? Озирнувшись, вiн побачив, що легiонери схоплюються на коней i
вдають спини, а болярськi синки чимдужче кидаються мiж скель i кущiв.
Меч затремтiв у руках Бориса, але не схитнулась рука в бородатого
чоловiка - вiн вцiлив кесаревi просто в череп.
Люди, якi зустрiли кесарiв-утiкачiв на перевалах Родопiв, були зовсiм
не вiвчарями, а воями. Залишивши мертве тiло Бориса на поживу воронам i
взявши з собою Романа, вони попрямували стежками мiж скель i кущiв до
ущелини, де паслися ©хнi конi, осiдлали ©х i рушили в гори.
Через тиждень во© опинились у Воденi - фортецi, що прита©лась на крутiй
скелi над бурхливим потоком серед гiр i долин, - це була нова столиця
Болгарi©.
У Воденi сидiв тодi Саму©л - наймолодший син комiта Миколи Шишмана,
який у грiзнi часи, коли над Дуна м, у Родопах, а потiм i на долинi йшла
запекла боротьба мiж Iоанном Цимiсхi м i князем Святсславом i коли
болгарськi кесарi Петро й син його Борис запродались iмператорам, у
грiзний той час комiт Шишман оголосив вiльною Захiдну Болгарiю, а себе -
ворогом Вiзантi©. Батька пiдтримали й комiтопули, чотири його сини -
Давид, Мойсей, Аарон, Саму©л.
Проте слiд сказати, що Микола Шишман i син його Давид, який пiсля
смертi батька заступив його мiсце, не зробили того, що могли, й мусили
зробити. Це до них, взявши древню столицю Болгарi© Преславу, звертався
князь Святослав, пропонував з' днати сили, щоб бити вiйсько iмператора
Iоанна Цимiсхiя у долинi за Родопами, бiля Аркадiополя й Адрiанополя. Вони
не пiшли на помiч Святославу, не вдарили в спину Цимiсхiю, домовитi,
багатi комiтопули у цей важкий, вирiшальний для Русi й Болгарi© час сидiли
в сво©х городах i областях, ждали, хто ж переможе - Цимiсхiй чи Святослав,
- i навiть тодi, коли перемiг Святослав, не пiшли до нього, вичiкували,
коли руськi во© залишать Преславу, Доростол, щоб самим узяти в сво© руки
всю Болгарiю.
Це була велика помилка комiтопулiв Шишманiв, велике нещастя для
Болгарi©, наслiдки якого виявились набагато пiзнiше - через сотню лiт. А
тодi сталось так, що, коли руський князь Святослав пiшов, уклавши мир з
ромеями, за Дунай i коли Шишмани кинулись визволяти й з' днувати Болгарiю,
робити це було вже пiзно - вся Схiдна Болгарiя з ©© рiками й долинами була
захоплена ромеями. Шишманам залишились гори й полонини на заходi.
Микола Шишман i сини його мужньо боролись з Вiзантi ю, всi останнi,
найтяжчi, роки життя старого Шишмана минули на конi, вiн визволяв новi й
новi городи, у древнiх болгарських харатiях* (*Харатiя - пергамент з
шкiри.) написано, що вiн i помер, сидячи на конi.
Проте старого Шишмана, а деякий час i його синiв губило намагання
триматись осторонь бурхливих подiй, якi вiдбувалися в Схiднiй Болгарi©,
вони не розумiли, що там i тiльки там - над Дуна м i Руським морем, на
широких долинах i над рiками - вирiшу ться й буде вирiшена доля Болгарi©,
вони прагнули безкровно© борнi, а за це й довелося розплачуватись рiками
кровi.
I ця жорстока, невблаганна й неминуча брань з Вiзантi ю наближалась.
Iмператор Iоанн Цимiсхiй, уклавши мир з князем Святославом i пообiцявши
звiльнити Схiдну Болгарiю, не додержав та й не думав додержувати свого
слова - його акрити стоять над Дуна м i в долинi, йдуть i йдуть у гори.
Пiсля смертi Цимiсхiя те ж саме робить проедр Василь, що править
Вiзантi ю вiд iменi молодих iмператорiв Василя й Костянтина, - вiн
оголошу саму справжню вiйну болгарам, посила легiони проти Шишманiв.
Що ж робить i що ма робити Давид Шишман? Вся Схiдна Болгарiя захоплена
ромеями, руськi во© пiшли за Дунай, а ©хнiй князь Святослав, кажуть,
убитий на Хортицi, Захiдна Болгарiя лиша ться вiч-на-вiч з сво©м ворогом
Вiзантi ю.
I, шукаючи собi помочi й спiльникiв, Давид посила послiв у Кведлiнбург
до нiмецького iмператора Оттона I, який обiця допомогти Давиду, але
нiколи пальцем об палець не вдарить, щоб це зробити, - муж вiзантiйсько©
принцеси Феофано дума про iнтереси не Болгарi©, а Вiзантi©.
У цей же час Давид прийма послiв вiд папи римського Бенедикта, що,
виявля ться, багато чув i зна про кровопролитну вiйну в Болгарi©, обiця
допомогу в боротьбi з Вiзантi ю. Давид, звичайно, вiрить у це, бо нема в
свiтi ворогiв лютiших, нiж ромейськi iмператори з патрiархами й римський
папа. Папа посила Давиду на знак сво © прихильностi корону з священного
города Рима.
Проти римсько© корони пролунав один тiльки голос - патрiарха Дамiана,
який, проклятий константинопольським патрiархом, пiсля Доростольсько©
битви тiка в Захiдну Болгарiю до Шишманiв i разом з ними пере©жджа з
столицi до столицi. Але це дуже несмiливий голос - патрiарх Дамiан дожива
вже останнi днi на свiтi.
Втiм, корона так i не знадобилась Давиду Шишману - якщо папа римський
дi хрестом, то Вiзантiя дi мечем: пiд городом Сера роме© вбивають у бою
Давида, Мойсей пада мертвий, вбитий ромеями з-за рогу, - у Захiднiй
Болгарi© залишаються два сини старого Шишмана: Саму©л, що сидить у Воденi,