Вiнниченко Володимир. Сонячна машина

Вмить пан президент випростову ться, гордо й сильно скиду iржавою
головою й обводить тридцять сiм облич серйозним, урочистим поглядом.
- Але, високошановне зiбрання, я не докiнчив ця органiзацiя буде хутко
арештована! Хутко. Що?
О нi, тепер пан президент уже не жарту . Обличчя знову витягуються
стриманою увагою й чеканням.
- Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякi надзвичайнi зусилля
й навiть деякi жертви. Декому цi жертви, може, видадуться й завеликими. -
Пан президент проводить очима по плямах лиць i на коротенький мент
зупиня ться на срiблясто-сивiй патрiархальнiй бородi дiдуся Ягмана.
- Високому зiбранню, розумi ться, повинно бути зрозумiле, що я не можу
розповiдати тут нiяких деталей. Але я, Фрiдрiх Мертенс, заявляю: хутко вся
ця банда буде знищена. Тiльки для цього Об' днаний Банк повинен асигнувати
п'ять процентiв свого майна. Що?
Так, тепер пан президент абсолютно не жарту . Високе зiбрання вже
нiтрошки в тому не сумнiва ться. А надто члени управи Об' днаного Банку.
- П'ять процентiв?! Та це ж божевiлля!!
Так, п'ять процентiв. Але краще п'ятипроцентове божевiлля, нiж ця
страшна болячка, яка багатьом може обiйтися в сто процентiв життя.
- Я даю сво© п'ять процентiв! - раптом iз усi © сили гатить по столу
величезним волосатим кулаком пан вiце-президент Штiфель. -Я дам десять,
щоб до кореня знищиiи цю гидь, цю банду вбiйникiв! Я пропоную управi
негайно згодитись, чорт його забирай!
Дiдусь Ягман непокiйно, дрижачими пальцями протира сво© круглi
окуляри. Полисiлi, маленькi, жевжикуватi оченята, як застуканi у пастцi
мишки, тривожно, злякано бiгають, нюхають, трусяться.
Серед високого зiбрання росте гомiн. Новий, поважний, дiловий, завзятий
гомiн. Це - серйозна пропозицiя, а не якiсь там фантастичнi
жарти-фей рверки, вiд яких чоловiк тратить розум i дурi . Мертенс,
Штiфель, очевидно, згоднi. Отже, власне, i балакати бiльше нема про що, -
три чвертi Банку вже згоднi.
Пан президент злегка пiдводить руку.
- Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування
вищезгаданих засобiв на рiшучу й остаточну лiквiдацiю злочинно© банди
розбiйникiв, що iмену себе Iнараком. Хто за цю пропозицiю, прошу встати.
I пан президент урочисто й строго пiдводить сво кремезне, блискаюче на
чорному фонi мережива голчастим блиском брильянтiв тiло. За ним поспiшно,
але трудно пiдтягаючи догори величезне черево, схоплю ться пан
вiце-президент Штiфель.
I все високе зiбрання врочисто, рiшуче й одностайно вста круг
овального столу. Пани мiнiстри й депутати парламенту не всi членами
управи, але вони голосують, так би мовити, духом iз Об' днаним Банком.
-Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде
наша славна дорога батькiвщина, велика Нiмеччина!
***
- Отже, товаришi, резюмую нашi дебати Тези Центрального Комiтету
приймаються одноголосно. Директиви також. Сповiщення його, що наступ
Iнараку, як вiдповiдь на наступ свiтово© буржуазi©, розпочина ться
одночасно по всьому свiтi, прийма ться до вiдома з великим задоволенням.
Нiмецька органiзацiя з свого боку... Товаришу Тiле, я вас, нарештi, дуже
прошу не визирати щохвилини до сусiдньо© кiмнати й зачинити дверi. I прошу
зайняти сво мiсце!
Товариш Тiле швиденько зачиня дверi, робить нiжну й винувату посмiшку,
зiбравши зморшки на сокирчастому носi, i навшпиньках iде на сво мiсце. По
дорозi вiн дивиться на годинника й знизу плечима.
- . Нiмецька органiзацiя з свого боку вiта Центральний Комiтет iз
початком широко© акцi©. Завдання Iнараку внести замiшання й розстрiй у
ряди ворога, будити енергiю, викликати широкi маси на боротьбу.
Органiзований, плановий i без-милосердий терор найкращий засiб для того.
Товаришу Тiле, я прошу вас, нарештi, бути уважним i не перешiптуватися з
товаришем Кестенбавмом. Справа така серйозна, що.. Отже, товаришi, на
пiдставi вищесказаного пропоную голосувати резолюцiю товариша Шпiндлера.
Товаришу секретар, прошу ще раз прочитати ©©.
Клара бере клаптик паперу й чита :
- "Постановля ться мобiлiзувати всi сили на рiшучу боротьбу з бандою
розбiйникiв i злочинцiв, що iмену себе Об' днаним Банком Нiмеччини. Всi
районнi й пiдрайоннi органiзацi© довести до бойово© готовностi, не
шкодуючи нiяких коштiв. Напружити всi змобiлiзованi сили для найшвидшого
виконання смертного присуду над проводирями то© банди: Мертенсом, Штiфелем
i Айхенвальдом. Виконання присуду доручити двом товаришам Центрального
Бюро Нiмеччини. В iнтересах широко© пропаганди, замiшання в рядах ворога й
пiдняття духу в робiтничих масах смертний присуд над головою цi © банди,
Фрiдрiхом Мертенсом, широко оголосити перед виконанням i не пiзнiше
наступно© ночi".
- Уваг нiяких нема до цi © резолюцi©? Отже, хто за резолюцiю, iпрошу
встати.
I голова зборiв перший рiшуче й урочисто пiдводить сво велике, тяжке
тiло з кудлатою головою, подiбною до клубiв диму паровоза. За ним мовчки й
не хапаючись пiдводяться всi останнi. Товариш Паровоз обводить зiбрання
невеличкими чорними очима, хита головою й сiда .
- Резолюцiю прийнято одноголосно. Дякую, товаришi. Прошу заняти сво©
мiсця. Товаришу секретар, прошу наготовити бiлетики на жеребки.
- Бiлетики готовi, товаришу голово.
- Дуже добре. Прошу товаришiв тягти. Бiлетики, одмiченi хрестиками,
визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!
Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?
Макс не хапа ться тягти, - вiн зна , що йому з хрестиком не випаде. Вiн
вiзьме останнiм - все одно буде порожнiй.
Мила Клара - вона тягне перша. Засува руку пiд газету з цiлком
байдужим i серйозним виглядом i зараз же вийма ©© назад iз малесеньким
бiлетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собi поклала
смертний присуд. I як байдуже, не хапаючись, нiби зовсiм нецiкавого листа,
розгорта крихiтний папiрець. Вони чи нi? Мабуть, нi, бо дуже похмуро
стяга брови.
Паровоз строго, дiловито/ як личить головi зiбрання, простяга
здоровенну жилаву руку металiста пiд газету й довго довба ться, - мабуть,
не може схопити тоненький папiрець сво©ми товстими пучками. А вуха в нього
раптом бiлi бiлi зробились.
Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього
маленького акту. Витяга й цiкаво дивиться. Не вiн. прена©вно поверта на
всi боки, шукаючи, де ж хрестик.
Макс недбало пiдходить i бере останнiй, бiлетик. I так само, як усi, не
хапаючись, байдуже розгорта його, заранi знаючи, що вiн буде порожнiй.
Посерединi сто©ть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пха в серце, але
вiн посмiха ться ну, розумi ться, вiн же знав, що витягне з хрестиком.
I вiн неголосно й спокiйно каже
- Один хрестик у мене.
I зараз же товариш Тiле живо пiдхоплю :
- А другий у мене!
I очi його задоволене, нiжно й пiднято блищать.
Товариш Паровоз поважно, мовчки перевiря бiлетики. Так; отже,
призначення керувати мають товаришi Штор i Тiле. Вся справа смертного
присуду над трьома проводирями банди розбiйникiв переходить до компетенцi©
обраних товаришiв. ©хнi доручення й накази вiд цього менту мають
обов'язкову силу для всiх членiв Iнараку.
Товаришка Клара не дивиться на товариша Тiле й упорядкову папери
засiдання. Товариш Тiле не дивиться на товаришку Клару й нiжно
посмiха ться до товариша Штора. Отже, значить...
У дверi чу ться рiшучий, поспiшний стук. Голови живо по вертаються на
нього.
- Ввiйдiть!
Ага, товариш Песимiст. На лобi виразно червона смужка вiд кашкета, на
грудях i на пекучому рум'янцi круглого лиця патьоки поту. В присутностi
Бюро вiн, помiтно, почува замiшання, але смiло зверта ться до свого
безпосереднього "старшого товариша" Тiле й одривистим, солдатським голосом
робить донесення. Доручення виконано. Товариша Рiнкеля прослiджено до
самого дому. Нiчого особливого не завважено. Товариш Рiнкель за©жджав
спочатку до кафе "Асторiя" й говорив телефоном. Пiсля того по©хав на
вулицю Визволення, N 5. Це окрема вiлла. Ближчi iнформацi© про цю вiллу
незручно було зiбрати, бо коло вiлли ходили якiсь пiдозрiлi люди. Потiм
товариш Рiнкель по©хав додому. Тiле байдуже хита головою.
- Дякую, товаришу. А ви добре занотували: вулиця Визволення, N 5? Не
помилились?
О нi! Товариш Песимiст занотував це на паперi. Ось, зараз!
- Нi, нi, я вiрю. Можете йти, товаришу. А нотатку свою треба знищити.
Та, будь ласка, товаришам iз охорони перекажiть, щоб зразу ж знищили в
себе все, що в них на паперi непевного. Будь ласка.
Товариш Песимiст серйозно дивиться в нiжну, привiтну, але тверду
посмiшку "старшого товариша", нiяково вклоня ться всiм iншим "старшим
товаришам" i виходить.
Тодi товариш Тiле поверта ться до всiх i спокiйно, з усмiхом кида :
- Вулиця Визволення, N 5 - приватне помешкання графа Елленберга,
начальника особисто© охорони Фрiдрiха Мертенса.
Всi живо й вражено повертаються до Тiле. А Кестенбавм, як пiдкинений
спiднизу, схоплю ться i, струснувши з себе всю апатiю й утому, жагуче,
зловтiшне й хрипко скрику :
- А що? А що? Ма те! От вам! Можете бути задоволенi сво ю постановою!
Хрип i трiумф товариша Кестенбавма зовсiм не до речi. Товариш Бравн
рiшуче спиня таку нестриману поведiнку. Постанову винесено цiлком
правильно. Чого товариш Рiнкель за©жджав...
- Зрадник! Провокатор! А не товариш!
- ...чого товариш Рiнкель за©жджав до Елленберга, це ще невiдомо. Це
треба вияснити.
- Коли? Як нас усiх цi © ночi позаарештовують? Так? Так?
- Прошу товариша Кестенбавма стримати свою експансивнiсть.
Тут товариш Тiле нiжно просить слова. На його думку, вияснити, мабуть,
буде трудно, чого саме член Центрального Бюро Рiнкель за©жджав до графа
Елленберга. Але це треба все ж таки зробити. Через те вiн пропону завтра
вранцi заарештувати члена Бюро Рiнкеля й делiкатно попрохати його
роз'яснити цей вiзит. Поки ж що негайно дати в усi райони наказ про
ви©мкову обережнiсть. Членам Бюро це© ночi дома не ночуиати. Звiдси зараз
же розiйтися. А вiд завтрашнього ж дня всi адреси позмiняти.
Товариш Шпiндлер одсува журнал мод i теж просить слова Вiн мусить
сконстатувати, що товариш Тiле почува при мне пiднесення вiд цього
несподiваного вiзиту пана Рiнкеля до графа Елленберга. Чи товариш Тiле за
кимсь полю , чи за ним хто, це все одно, аби полювання. Але йому,
товаришевi Шпiндлеровi, наприклад, пцлювання нi в якiй формi анiтрош ки не
цiкаве. "Позмiняти адреси". Легко сказати. Це, значить, мiняти помешкання,
кидати бiблiотеку, фарбувати волосся, звикати до свого нового iменi, ©й
богу, це нудна рiч. I невiдомо, чи потрiбна ще. Можливо, що нiякого
зрадництва ще не ма. Коли ж , то це© ночi, не далi, воно мусить
вияснитись. Отже, ного пропозицiя: тiльки добре "почиститись" i чекати
гостей iз чистим... сумлiнням i помешканням. А Рiнкеля завтра рано
заарештувати. Цю при мну операцiю доручити товаришевi Тiле, який, нема
сумнiву, викона ©© блискуче й не без естетичного задоволення.
Макс сидить, мляво розлiгшись на стiльцi. Як життя любить все велике,
грiзне, яскраве зараз же присипати смiттячком. Суд, присуд, резолюцiя,
грiзний жеребок. I раптом i суддi, i месники мусять ховатися вiд сво©х
пiдсудних. Дiйсно, тiльки Тiле однаково: чи вiн полю за кимось, чи за ним
хтось, аби полювання й спорт.
I додому Макс верта ться так само мляво й лiниво. З вулицi видко вiкно
його кiмнати. Воно темне, значить "гостей" iще нема . А може, сидять у
коридорчику й чекають на нього?
Макс нечутно, зата©вши дух, сходить поночi сходами паго ру, як тiнь,
пiдсува ться до дверей i приклада до них вухо.
Довго сто©ть так не ворушачись, але з коридорчика тягне такою
сонно-спокiйною тишею, що Макс рiшуче вiдмика дверi.
Вiн мляво нищить усi адреси та листи, ляiаь, не роздягаючись, на
канапку, так що ноги звисають iз не©, i лежить лицем догори. Тепер можуть
приходити. Тепер життя може сипати сво©м смiттям. Будь ласка I наплювать i
на смiття, i на саме життя.
***
Ранок - слiпучо-сонячний, здивовано-блакитний, з весело-бадьорим
гуркотом вулицi, з таким теплим, специфiчним духом политих ранiшнiх
тротуарiв.
Депутат Рiнкель цiлком ним задоволений. Вiн погляда i вiкно, погляда
на годинник i весело пора ться бiля паперiв, Адреси, списки, плани, все
точно, акуратно складене, занотоване и запечатане в пакет. Але граф
Елленберг дуже помиля ться, коли гада , що Рiнкель при©де тепер iз цими
документами. Це буде невеличка помилочка з боку вельможного пана графа.
Так само помиля ться вiн, коли дума , що Рiнкель лишить цi милi
документики у сво©й кiмнатi. Вперед, пане графе, гарантiйку, будь ласка,
на стiл покласти. А тодi.. Яка година? Чверть на десяту. Чудесно.
Депутат Рiнкель бере пакет i, пружинисто, бадьоро б упевнено подригуючи
литками, йде до жiнки, у спальню. Бiднi квочка зранку вже квокче над
хореньким курчатком, - в Ерiха не пада температура вiд учорашнього
вечора. Вона просте не зна , що робити. Вже покликала лiкаря, але лiкар
чогось не йде. Одне слово, страшенне лихо, трагедiя!
Ну, йому нема часу квоктати з нею. От пакет. Його треба сховати в таке
мiсце, де нiякий трус не мiг би його викрити Блiднути нема чого. В пакетi
нема нiчого страшного, деякi папери клi нтiв (бiдна квочка вже труситься
за сво©х курчат). Вiн години через двi при©де й вiзьме його в не©.
"Квочка", проте, блiда. Вона тривожно вдивля ться всiм сво©м
недокровним, з синiми повiками лицем у дороге, свiже, гарне обличчя з цi ю
любою, гордовитою горбинкою носа. ©й видаються непевними його занадто
блискучi очi. Чого зранку в людини можуть бути занадто блискучi, непокiйно
веселi) очi? Ох, ця його фанатична вiдданiсть соцiал-демократичним
справам! Вона до добра не доведе. Знов, мабуть, намiча ться страйк? Знову
цiлими днями й ночами не буде дома, знову перевтомиться.
Ну, вже почалася стара пiсня. Депутат Рiнкель мимохiдь iз задоволенням
огляда свою поважну, iмпозантну постать у великому дзеркалi i, випинаючи
груди наперед, верта ться знову до кабiнету. Двадцять п'ять на десяту. Ще
хвилин двадцять можна посидiти бiля вiконця, як нареченому перед
вiнчанням.
Чудесний ранок! "Занадто блискучi очi". (Шкода, мiж iншим, що ©х усе ж
таки не можна припудрити!). А якi ж вони повиннi бути в людини, яка
ставить ва-банк сво життя, хотi лось би йому знати? Га?
А небо яке! Ач, молодцем яким сьогоднi прибралось у блакить "Зрада!" Що
значить яка-будь зрада перед обличчям цi © велично©, байдужо©, блакитно©
вiчностi вгорi? Що людська етика, закони, приписи у хвилях мiльйонiв лiт?
На вагах природи людськi чесноти й людськi злочини важать не бiльше однi
за одних. I тi, i другi ©й так само потрiбнi, необхiднi й кориснi, як
математиковi плюси й мiнуси. "Юда й тридцять срiбляникiв". На©вна, дурна
легенда примiтивно© психiки, що претенду на унiверсальнiсть. Сьогоднi
зрада злочинство, а завтра - геройство. Три тисячi лiт тому теперiшнi
чесноти вважали за злочин. Через другi три тисячi лiт сучаснi злочини
вважатимуть за дитячi забобони. А життя й через три мiльйони лiт буде так
само абсолютним, дино справедливим законом, а радощi й насолоди його
дино моральними приписами, якi розумнiй людинi треба виконувати.
I коли в цей мент iсторi© людства грошi конденсованi радощi й
цiнностi життя, коли в них, як у казковiй, чудодiй нiй скриньцi, сховане
все, що iсну на свiтi i та вiчна блакить, i жiноче кохання, i сум поета,
i смiх фiгляра, i пошана, i всяка правда, i найлюбiша чеснота, i слава, -
коли це все в тiй скриньцi, то тiльки заздрiснi, нiкчемнi недобитки або
фанатичнi кретини з Iнараку в iм'я яко©сь крихiтно© ©хньо© "правди" можуть
забороняти мати якомога бiльше того конденсованого життя. Ех, голуб'ята,
п'ять процентiв Об' днаного Банку е найкращий доказ сили й чесноти людини,
а тюремна камера - дурноти й нiкчемностi. Це простий i наочний факт.
Решта ж - патякання слинявих дурнiв або спритних розум них брехунiв.
Депутат Рiнкель вийма запашну сигару, любовно й само-рдоволено обрiзу
кiнчик, запалю й дивиться на годинник. Ну, що ж, можна й ©хати Треба бути
точним у поважних спра вах i в любовних побаченнях точнiсть-ознака вищо©
гiдностi.
Коли вiн дивиться на себе в дзеркало в передпоко©, очi його видаються
йому самому трошки занадто блискучими. Але вiд цього все лице зда ться
молодшим, енергiйнiшим i ще гарнi шим Треба було б хоч злегка пiдфарбувати
уста, iдучи до графа. Але небезпечно - можливо, що ще зустрiнеться з
якимсь кретином-iнаракiстом, а вiн од такого буржуазного алочину ще
скандал учинить i задержить. Але товариша Кестенбавма неодмiнно треба
лишити на волi. Неодмiнно! Всiх заарештовано, навiть такого злочинця, як
товариша Рiнкеля, а от тiльки чогось одного товариша Кестенбавма не
зачеплено. Гм, дивно, товаришу Кестенбавме!
Депутат Рiнкель, одягнений у тонесеньке ранiшн убрання, весь чистий,
вимитий, поставний, iз сигарою в зубах i прутиком у руцi, поважно, не
хапаючись сходить сходами вниз. Назустрiч йому дво агентiв "Негайно©
допомоги" несуть ношi. Ще дво агентiв iдуть попереду, шукаючи очима
потрiбне ©м помешкання. В одного з переднiх агентiв на руцi висить бiла
ковдра. Очевидно, якийсь нещасний випадок трапився в домi.
Сонячного, блакитного ранку видовище ран, хороб чи хоч би нош робить
просто неестетичне, образливе враження Депутат Рiнкель iз строгою гiднiстю
трима ться ближче до стiни, щоб, минаючи ношi, не доторкнутися до них.
Переднiй агент iз ковдрою на руцi досить поштиво уступа ться з дороги й
навiть швиденько ступа через дво схiдцiв угору. Але заднiй iдiот раптом
зупиня ться й пита , чи не зна пан добродiй, де помешкання пана Кульмана.
Пана Кульмана, генерального радника Акцiйного Товариства "Залiзобетон".
Ношi теж зупиняються й ждуть. Депутат Рiнкель iз холодною гiднiстю крутить
головою - нiякого вiн пана Кульмана не зна . Треба питати в порть внизу,
а не зупиняти людей на сходах i...
Докiнчити депутатовi Рiнкелевi не вда ться, переднiй агент "Негайно©
допомоги", що сто©ть позад нього на сходах, розгорта ковдру й раптово
накида ©© на голову депутатовi, зразу ж затуливши рота. В той самий мент
другий агент хапа з нош iще одну ковдру, спритно обмоту нею брикаючi
ноги Рiн!келя, i обидва, вхопивши один за голову, другий за ноги, кладуть
його на ношi. З-пiд ковдри чути при© лущений крик, ноги й руки корчаться,
випручуються, але агенти спокiйно обв'язують широкими оперiзками все тiло
й затикають рота кiнцем ковдри. Потiм вони зносять обережно ношi вниз i
ставлять ©х у великий автомобiль "Негайно© допомоги". Прохожi з спiвчуттям
i жалем слiдкують, як бiдний поранений чоловiк навiть у непритомностi
корчиться вiд болю, - це бiдолаха кухар, вiн одрубав собi чотири пальцi.
Ранок слiпучо сонячний, здивовано блакитний, полич i тро-тусiри вже
висихають плямами, а вiд них iде такий специфiчний, теплий, вогкий дух
вуличного политого каменю й пороху. А вгорi велично й байдуже вгина ться в
безкрайнiсть неба вiчна блакить.
***
Граф Адольф Елленберг у чудесному настро©. На столi лежить власноручний
лист пана президента до депутата Рiнкеля. лист, який одчинить дверi до
всiх та мних закуткiв пiдло© й грiзно© банди, який верне коронку, який
поставить на реальний грунт викохану графом Адольфом комбiнацiю з принце
сою, який розгорне для графа такi перспективи, вiд яких можна мiцненько
потерти руки.
Чудесний ранок! Такий сонячний, прозоро-блакитний, невинно радiсний.
Яка година? За чверть десята. Зараз ма бути депутат Рiнкель. Розумна й
хитра бестiя. Але на всякий розум i хитрiсть знаходиться ще розумнiша
хитрiсть. Ти хочеш листа вiд самого Мертенса? Будь ласка. Але чи ти
дiстанеш п'ять процентiв, то це ще невеличке питання.
Граф Адольф фон Елленберг iще раз велить сво му секре таревi наказати
охоронi негайно пропустити депутата Рiнкеля, потiм телефону в палац
Мертенса, потiм до свого "затишку" (чогось Зiзi була вчора кисленька) - i
ввесь час погляда на годинник. У пiв на одинадцяту на нього вже чека пан
президент iз донесенням.
Чудесний, знаменитий ранок! Така в ньому якась певна, спокiйна тиша,
така глибина радостi, наче тече велика повновода рiка.
П'ять на одинадцяту. Депутат Рiнкель дозволя собi маленьку неточнiсть.
Нормально й зрозумiло поки що перевага на його боцi. Хоча надуживання
сво © переваги свiдчить про вiдсутнiсть тонкостi характеру.
Пан президент уже, мабуть, вийшов iз зали здоров'я. Оце десь весело
гирка на Вiнтера й потира долонею голi груди - коли пан президент
при мно хвилю ться, вiн потира долонею груди.
Гм! Чверть на одинадцяту. Депутат Рiнкель дозволя собi вже бiльше
нормального й зрозумiлого крiм вiдсутностi тонкостi характеру, вiн виявля
значну дозу нахабства.
Граф Адольф фон Елленберг ходить кабiнетом i нетерпля чс погляда крiзь
вiкно на вулицю. Мрiйно й поважно стоять кудлатi каштани, а за ними
слiпуче блищить ви© ладжений шинами асфальт вулицi. Певна, спокiйна тиша
пану в цьому вiддаленому вiд центру аристократичному кварталi.
Чортзна-що таке: пiвна одинадцяту! Пан президент уже десь там погляда
на годинник.
Граф Адольф кличе секретаря й велить негайно зателефонувати до депутата
Рiнкеля.
Нахабстпо цього добродiя вже переходить межi зрозумiлого. Адже мiг
принаймнi попередити телефоном, коли щось затримало!
Секретар доносить його свiтлостi, що пан депутат Рiнкель годину тому
ви©хав iз дому. Куди саме, - секретар пана Рiнкеля не зна .
Годину тому! Давно час бути тут. Незрозумiле нахабство. Невже
соцiал-демократична фракцiя дозволила собi так пожартувати з паном
президентом? О, цей жарт дорого ©й коштуватиме!
Голосно i владно дзвонить окремий палацовий телефон. Пан президент!
Так i .
- Ну? Швидко? Що? Га?
Голос весело нетерплячий, певний, без нотки сумнiву. От ма те: скажи
тут, що не тiльки не швидко, а взагалi нiчого нема, нi швидко, нi помалу,
нiяк. I що вчорашнiй жарт пана президента над високим зiбранням, i
врочиста постанова, i генiальний "обхiд шарлатана депутата", i надi© на
коронку, на побачення з принцесою, - все було занадто "швидке".
- Якась дивна рiч, пане президенте. Депутата Рiнкеля ще нема .
Граф Адольф говорить таким тихим, тьмяним голосом, що пан президент
нiчого не розумi .
- Що?! Кого нема ?! Не чую! Голоснiше.
Розумi ться, пан президент добре чують, - голос уже ряв-каючяй, з
металiчними нотами. I очi, мабуть, уже вилiзли з орбiт, опуклi, грiзнi.
(Екран, як звичайно, з обережностi запнено).
- Депутата Рiнкеля ще нема !
- Де нема ?
- У мене, пане президенте. Не при©хав iще. Годину тому ви©хав iз дому й
досi нема . Я сподiваюсь...
- Я, пане мiнiстре, не потребую ваших сподiванок, а тiльки обiцяного
вами договору з депутатом Рiнкелем. Я чекаю на ваш доклад у цiй справi.
I голос iз металiчними нотами зника .
Граф Адольф Елленберг люто схоплю ться й бiга по кабiнету, щохвилини
поглядаючи на годинник. Але хвилини минають за хвилинами, чвертi за
чвертями. Вулицею з рипким шелестом проносяться автомобiлi й нi один не
зупиня ться перед вестибюлем будинку графа Елленберга.
Здивовано блакитний ранок перетворю ться в золотисто-сiрий, рознiжений
спекою полудень, а депутата Рiнкеля все нема , i дво секретарiв iз
напруженими, злими й передтомлени-ми очима двома телефонами розшукують
його по всьому Берлiну. Начальниковi полiцi© дано наказ на всякому мiсцi
арештувати депутата Рiнкеля й негайно приставити його до графа Еллепберга.
Але депутата Рiнкеля нiде нема . Та мно й безслiдно зник депутат
рейхстагу.
Золотисто сiрий полудень змiня ться пiдчервоненим пiдстаркуватим
вечором.
Граф Адольф фон Елленберг пригнiчено верта ться з палацу додому, вперше
за цiлий день нi разу не прийнятий паном президентом. Цiлий день пан
президент лютував i так часом гиркав на Вiнтера, що було чути аж до
велико© приймальнi.
Граф Адольф понуро ходить по кабiнету, - як чудесно, як надiйно
починався день i як загрозливо кiнча ться вiн. А що ж то далi буде?
***
Небо жовто-сiре, сiрчане, з жахливо поширеними, дикими очима По
жовто-димному пiску хмар слiди велетенсько© мiтли. Колодязями-вулицями
гонить гривастий, розгарячений, увесь у пiнi й потi скажений вiтер.
А в душi Макса гривастий захват, безперестаннi, пекучi язики полум'я
Вiд нього горить лице, вуха, голова, мозок. Усе горить, палахкотить, не
вгаса . Чи вiд вiтру? Чи вiд двох безсонних ночей? Гей, а може, вiд краси,
Сузанно, то© краси, яко© тобi нiколи не зазнати?! Га?
Хiба ж не краса: весь Берлiн од краю до краю, вiд палацiв до верстатiв,
од Мертенса до слiпого старця пiд стiною, весь Берлiн, як вода у сильно
струснутому вiдрi, хвилю ться, виплiску ться, пiниться. Жадна, цiкава,
легковажна, полохлхва мiщанка-юрба шамотиться, шепочеться, жаха ться,
радi , лютиться. Як живе срiбло, то розбива ться на дрiбнi грудочки, то
злива ться в натовпи, то знову краплинками розгiка ться по ресторанах,
кав'ярнях, магазинах, конторах. Але скрiзь несе з собою шепiт, жах, широкi
очi, чекання.
Хiба ж не краса, Сузанно, рухатись непомiтною, незначною порошинкою в
цьому вихорi юрби i знати, що ги ж викликав його? Хiба ж не краса знати,
що ця юрба в один мент може тебе роздерти на шматки або ж або понести на
руках, як бога?
Полiца©, - милi, комiчнi, такi страшно суворi, напруженi до-лiцаi, -
ретельно, люто здирають оповiстки Iнараку.
Ах, бiдолахи, ©м величезна робота весь ранок - п'ять тисяч червоних
великих плакатiв, добре поналiплюваних i мiцно присохлих, поздирати з усiх
стiн, стовпiв, дверей, вiкон, тротуарiв. Бо той же поганець Iнарак зовсiм
не тримався приписiв магiстрату, де можна лiпити. Лiпив, де хтiв, навiть
на дверях само© полiцай-президi©!
Ось, наприклад, цiлий натовп перед дверима церкви, на яких нахабно
червонi страшна оповiстка. Де ж ти, полiцаю! Дивись, як жадно вп'ялися
десятки очей у червоний плакат i читають:
"Оповiстка
Цим доводиться до вiдома громадян Нiмеччини, що Центральне Бюро
Iнтернацiонального Авангарду Революцiйно© Акцi© в Нiмеччинi (Ц. Б.
IНАРАКу) постановило громадянина Фрiдрiха Мертенса за.
1) свiдоме, вперте й активне запроваджування режиму капiталiстичного