Страница:
I, коли при©жджа принц Георг iз графом Адольфом, коли в присмерках
увiходять до темно© кiмнати, принцеса Елiза так само лежить i не
руха ться.
А коли засвiчу ться свiтло й принцеса Елiза бачить щось незвичне в
обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на ©© бiль
голови, не вiта ться, а зараз же гарячково пошепки почина давати в кутку
накази графовi Адольфовi, тодi тiльки вона швидко пiдводиться, похапцем
поправлячи волосся з бокiв i пильно вдивля ться в два шепочучi лиця в
кутку.
- Так зараз же зателефонуйте менi! I негайно присилайте назад авто.
Можете ©хати.
Граф Адольф поштиво вклоня ться ©хнiм свiтлостям i швидко, нечутно
вибiга з кiмнати.
Принцеса Елiза мовчки жде.
Принц Георг 'пiдходить до не© й чудно посмiха ться. Щербини в ротi вже
нема , але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помiтними жовтими
затоками на блiдому чолi.
- Важнi подi©, кузино. Надзвичайно важнi.
Вiн кида погляд на вiкна
- Ми - на гребенi кризи, кузиною Прийнято серйознi постановию Питання
тепер-чи вдасться ще перевести ©х у життя.
Принцеса Елiза, чуючи, що нiс ©© ста блiдий, так само мовчки жде.
Перша постанова така iти природними шляхамию Кузина мала рацiю: помилку
зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Нiмеччина тепер -
первiсна кра©наю Цивiлiзацiя й культура в цiлковитiй ру©нiю Дiйсно, було б
справжн чудо, коли б удалося вiдновити все так одразу. Отже, треба йти
природним шляхомю Первiснi народи переходили певнi етапи в свойому
господарствi й громадському життi. Спочатку зовсiм дикий стан, щось наче
теперiшнiй, потiм скотарство, потiм хлiборобство, потiм виробництво
дрiбне, i аж закiнчення всього ланцюга - цивiлiзацi© з усiма складностямию
Отже, тепер треба перейти всi цi етапию Звичайно, швидким темпомю Але
перейти ©х треба
Таким чином увесь план кампанi© мiня ться Нiмеччина лиша ться подiленою
на округи. Але все мiське населення виводиться з мiст i приставля ться до
скотарства, хлiборобства i дрiбного ремесла. Коли буде забезпечене
годування, тодi приступати поволi до дальшого розроблення плану. Як
вивести населення з мiст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу
вiд Сонячно© машини, забезпечити потрiбною кiлькiстю годiвельного й
господарського матерiалу, тодi перегнати на цю територiю продезинфiковане
населення, вiдiбравши в нього Сонячнi машини.
Головне ж - негайно вивести армiю з Берлiна. Розклад набира
ка©астрофiчного характеру. Пропаганда й уживання Сонячно© машини
провадиться вже в самiй армi©, по казармах.
Наслiдок тактики Сукурамi! Цю нiч буде генеральна iнспекцiя й
прочистка. Можливi ексцеси деяких вiддiлiв. Вони будуть знищенi свiтлом в
один мент. Окремi одиницi, хоч трохи запiдозренi,- розстрiлянi. На ранок
уся операцiя повинна бути скiнчена й армiя виведена в намiчену округу. А
тут, у Берлiнi, лишиться тiльки невелика, але цiлком певна частина для
дезинфекцi© мiста й населення. Цебто: всiх провiдникiв, всi непевнi з
якого-небудь погляду елементи, помiчених саботажникiв i так далi вивiшати
по всьому Берлiну. Без нiякого рахунку. Хоч десять тисяч. Рештi населення
да ться три днi, щоб позносило все скло й одержало спецiальну .посвiдку.
Через три днi всякого, хто не матиме тако© посвiдки, буде вбиватися на
всякому мiсцi. Через п'ять днiв усе населення повинно вийти з мiста в
призначену округу. На кордонi кожного будуть обшукувати i пропускати на
очищену територiю. Там ставиться кожного на роботу й да ться риж, зерно,
м'ясо. Нiяких сонячних хлiбiв нi на хвилину!
- А чим же годуватимуться тi, що вiддадуть стекла до переходу в округу?
- Чим хочуть. Нехай голодують, здихають. Через п'ять днiв усе мiсто
буде вiддане пiд газову дезинфекцiю. Нi одно© живо© iстоти тут не буде.
Хто не здасть скла, лишиться трупом у мiстi. Отже, кузино, я прошу вас
негайно зiбрати все, що ви хотiли б узяти з собою, i приготуватись до
негайного вiд'©зду. Можливо, що ще цi © ночi або завтра тут уже
розгорнуться такi подi©, при яких вам не треба бути.
Принцеса Елiза обережно, помалу сiда на стiлець, не зводячи застиглих
заокруглених очей iз порожевiлого вiд пiдняття лиця Георга.
- Вибачте, Георгу, менi так болить голова, що я не можу ще схопити
всього. Це рiшенець остаточний?
- Остаточний i безповоротний. У палацi Мертенса засiда Рада Армi©. Пiд
©© безпосереднiм доглядом i кермом буде всю нiч провадитись операцiя
чищення. Я мушу бути там через годину. Я прошу вас, кузино, поспiшитися.
До вiдома вашого додам, що в Америцi йдуть жорстокi бо© мiж сонце©стами й
експедицiйною армi ю Три мiста знищено до одно© люди ни. (Там не встигли
захопити складiв збро©, i сонце©сти озбро©лись). На заходi вропи справа
сто©ть теж критично Особливо в Парижi, де так само йде невтримний розклад
армi©, хоча бо©а нема . Прохають у нас якомога швидше прислати свiжi
вiддiли. На нас уся надiя. Цi © ночi рiша ться доля планети.
Принцеса Елiза не може сидiти. Ти душно, ©й млосно в хатi. Вона мусить
хоч на десять хвилин вин i и в сад, отямитися, обдумати.
- Кузино, я вас дуже прошу: обдумувати нема чого. Треба тiльки
поспiшити А швидка ©зда на авто освiжить вас краще, нiж сад. Дозвольте вам
помогти в збираннi речей!
Нi, Елiза мусить усе-таки вийти в сад. й треба подумати. 11с так
раптово, так кошмарно, так неймовiрно...
Очi принца Георга сгають загостренi.
- Кузино, ваше хвилювання надзвичайно мене диву . Я вас не впiзнаю. Що
тут неймовiрного, кошмарного? А то не кошмар, що пiвсвiту здичавiло© А ви
не в кошмарi живете весь час? Слово честi, я вас не впiзнаю. Взимку ви
були iнша. Ви тодi вмiли розрiзняти кошмар од лiкування.
Принцеса Елiза, одначе, тягне з спинки фогеля чорну мережану шаль. Але,
випустивши з рук i не пiдiймаючи, виходить iз кiмнати. Принц Георг,
стиснувши щелепи, пiдхоплю з пiдлоги шаль, перекида ©© собi на руку й
поспiша за Елiзою.
В саду темно й тепло-вогко. Небо беззоряне, темно-сiре. Солодким i
нiжним духом попаху з бузково© але©.
Принц Георг обережно бере пiд руку принцесу Елiзу й мовчки веде ©©
дорiжкою, нахиляючи голову пiд навислими вiтами. Раптом принц Георг
почува , як по руцi принцеси проходить чудний рух. Вiн поверта до не©
голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сiрiй
пiвтьмi очима.
- Що, Елiзо?
Лице мовчки, неначе навiть злякано, зараз же вiдверта ться, але в руцi
все той самий якийсь внутрiшнiй рух чи напруження.
Принц Георг непорозумiло дивиться на Елiзу, потiм поверта голову
направо й розумi : в лабораторi© доктора Рудольфа свiтло. Та що ж це iаке,
нарештi? Що за гайна тут хова гьсн в зв'язку з цим проклятим калiкою?
Принц Георг обережно зупиня князiвну Елiзу i, не випускаючи руки, але
прислухаючись пальцями до найменшого руху ©i, шепоче:
- Бачте свiтло в лабораторi©, Елiзо?
Елiза байдуже поверта голову й м'яко, але твердо визволя руку. (Ага!)
- Бачу. А що таке?
Який байдужий сухий голос, абсолютно нiчого цiкавого для не© в тому
свiтлi нема .
- Ви не розумi те, що цiкавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?
- О, не думаю! Може, панi Штор.
Ага, вона не дума . Тако© думки й треба було сподiватися.
- А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно
важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторiю, кузино?
- Як хочете.
Цiлковита iндиферентнiсть, навiть iз домiшкою втоми, (А рука ж явно
дрижала!)
Обо мовчки й помалу посуваються але ю. Принцеса Елiза йде з нахиленою
головою в глибокiй задумi, байдужа i до лабораторi©, i до саду, i до
принца Георга.
I раптом принцовi Георговi ста соромно: вона, нащадок старого
королiвського роду, людина, для яко© змалку всякий нижчий за князя -
iстота нижчо© раси, вона ма щось спiльне а якимсь калiкуватим чоловiком,
сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкiдливiшим мiкробом у тiй
хоробi, яка нищить усе життя само© Елiзи?! Та ще й у такий момент, коли
рiша ться доля всi © Нiмеччини, всього свiту?! Що за дикi, абсурднi думки!
В лабораторi© ж свiтло все не гасне й не гасне. Що може робити в нiй
так довго панi Штор, коли це вона там? От уже видно крiзь розчинене широке
вшно полицi, шафи, iнструменти. Чиясь тiнь хистко походить по стiнi й
зника .
Принц Георг зупиня ться проти вiкна, пiдводиться навшпиньках i зазира
через кущi, водячи головою то вправо, то влiво. Принцеса Елiза теж
зупиня ться й байдуже чека .
Раптом принц Георг швидко присiда , а у вiкнi з'явля ться темний контур
мужчини. Вiн якийсь мент сто©ть вепорушно, нiби вслухаючись у сад, потiм
пiдносить руки до голови й загрiба волосся назад. I зника знову в
глибинi кiмнати.
Принц Георг робить принцесi знак рукою й навшпиньках, зiгвувшись,
крадеться але ю. Принцеса ж iде так само - повiльно, стомлена, байдужа.
Принц Георг зупиня ться, нахиля ться до Елiзн й шепоче ©й коло самого
лиця:
- Я мушу побiгти зателефонувати Елленберговi. Такого випадку не можна
випускати. Ми повиннi його захопити. Ви пiдете зi мною чи почека те тут?
Принцеса Елiза мляпо знизу плечима.
- Менi все одно. Тiльки чи встигне Елленберг при©хати? Напевне, Штор
зараз вийде. I взагалi... такий момент. Вам же треба на засiдання Ради
Армi©? Як хочете, розумi ться.
- Вибачте, Елiзо. Говорiть тихше. Це забере не бiльше, як
пiвгодини-годину. Вони моментально будуть тут.
- Як хочете. Телефонуйте. Тiльки швидко, коли так. Я буду тут
слiдкувати.
Принц Георг знову, без потреби вже зiгнувшись, навшпиньках бiжить
але ю. На руцi в нього висить шаль i плута ться кiнцями мiж ногами.
Вернуться та вiддати Елiзi? Вогко сьогоднi в саду.
Зненацька якась сила круто зупиня принца Георга. Вона ж нещиро
говорила! Це не ©© мова, не ©© тон, голос, слова. "Вам же треба на
засiдання... Такий момент". А сама через бiль голови в такий момент пiшла
в сад.
Принц Георг якийсь мент сто©ть на мiсцi, потiм сходить з але© й поза
кущами, зiгнувшись i обережно ступаючи, прокрада ться назад, до того
мiсця, де покинув Елiзу.
Але ©© там уже нема . Правда, вона вся в темному, трудно ©© побачити в
темнотi але©. Принц Георг крадеться далi, напружено витягаючи голову до
але© й зiрко вдивляючись. Нема. Як вона могла так швидко зникнути?
Значить, коли вона попереду, то мусила бiгти? Нi. Це абсурд - вона десь
позаду, вiн не помiтив ©©.
Аж раптом принц Георг чу , виразно чу попереду, перед самою
лабораторi ю голос Елiзи.
- Пане докторе! Пане докторе!
Вона його кличе! Вона його кличе!
Принц Георг, хижо зiгнувшись, м'яким бiгом бiжить понад але ю на голос
Елiзи.
От вона - сiра пляма лиця. Темна постать iз лабораторi© поспiша на
голос.
Штор уже бiля не©. Хоче щось сказати. Вона хапа його за руку, заводить
у тiнь, хова вiд свiтла з лабораторi©!
Принц Георг чу , як на нього набiга гаряча, скажена хвиля, слiпить
очi, пiдхоплю й кида на двi постатi в але©. Хтось iз середини його
кричить ревким горловим криком, вiд якого все тiло стриба в екстазi лютi.
Шторова незграбна постать шарпа ться вбiк од Елiзи. Але принц Георг,
пiдхопивши шаль в обидвi руки, накида ©© як сiть на голову Штора, швидко
обмоту ©©, ударом ноги по ногах збива на землю й усiм тiлом пада згори
на голову. За собою вiн чу жiночий верескливий скрик, шарпання за плечi,
але цей скрик i шарпання жене на нього ще слiпучiшу, ще екстазнiшу хвилю
лютi. Принц Георг впива ться обома руками поверх шалi в горло Штора,
душить, притиска до землi, топче груди колiнами, харчить, стогне. Голова
Штора спазматичне шарпа ться, шия шалено випина ться, все тiло, як
велетенський черв'як, на який наступили, вигина ться на всi боки,
силку ться повернутися грудьми до землi. I вмить колiна Георга сприскують
iз грудей Штора, i груди моментально повертаються до землi, спина зараз же
залiзно вигина ться, пiдiйма на собi принца Георга, випростову ться й
сильно струшу . Але принц Георг висить на Шторi, вп'явшись руками в горло,
не випускаючи нi на мить. Одначе вiн чу , як залiзнi руки обхоплюють його
круг спини, здушують огруддя з такою силою, що спиня ться дихання, i руки
випускають самi собою горло. I в ту саму мить залiзнi страшнi руки
пiдiймають його догори, крутять у повiтрi, змахують ним...
Але Штор, наступивши ногою на кiнець шалi, спотика ться, i обидва тiла
з м'яким гупом падають на землю. Тут вони люто зчiплюються в страшний
клубок, совають ногами по жорствi, стогнуть, хропуть, корчаться.
Принцеса Елiза вже не кричить, не шарпа за плечi. З усi © сили тиснучи
собi руки, важ'ко, задихано дихаючи, наче сама б'ючись, перехилившись до
страшного клубка, вона сто©ть i вся дрiбно-дрiбно тремтить.
I раптом якийсь рвучкий рух у клубку. Над ним здiйма ться голова
доктора Рудольфа, обкутана шаллю. Тримаючи одною рукою за горло принца
Георга, сидячи верхи й затиснувши зомлiле тiло мiж ногами, доктор Рудольф
другою рукою судорожно зрива з голови шаль. Зрива й зараз же обмоту нею
голову, плечi й руки противника й мiцно зав'язу . Напiвнепритомне, уткнуте
лицем у пiсок тiло в'яло хилита ться, й уже не хрипить, i не сопить.
Доктор Рудольф схоплю ться на ноги i, важко дихаючи, ослiплено,
очманiло озира ться. В ту саму мить принцеса Елiза кида ться до нього, для
чогось хапа його за руки, тисне ©х, гладить, тремтить. I враз руки
доктора Рудольфа з тою самою люттю обхоплюють ©© тiло, пiдiймають у
повiтря, перегинають, притуляють до хрипко дихаючих грудей i хижо прожогом
несуть у лабораторiю.
Принцеса Елiза безгучно всерединi скрику жахом i гострим диким щастям.
Хтось iще другий кричить у нiй про безумство, про щось страшне, що десь
тут , про щось, що треба зразу ж негайно зробити. Тiкати. Рада Армi©.
Такий момент. Божевiлля.
Але, коли б тут усi армi© всiх вiкiв зчепилися мiж собою в скаженiй
борнi, коли iб небо над ©х головою зайнялося сiрчаною пожежею, коли б
планета звалилася з довiчного шляху в чорну безодню всесвiту й запалала б,
як смолоскип, принцеса Елiза не зробила б нi найменшого руху, щоб одiрвати
сво© руки вiд цi © пiтно© гарячо© ши©, вiд цього хижо, оскаженiло мчущого
©© тiла Згорiти, спопелiти, але не припинити нi на мить цього жахного,
забиваючого дух, безгучного крику щастя!
I сяйво над Берлiном так само, як пiвгодини тому, мирно й задумливо
впира ться вiялом у темно-сiру запону неба. I сад той самий, мирно
шелесливий, спокiйно дихаючий нiжно-солодким духом бузку. I свiтло з
лабораторi©, неначе нiчого не сталося, так само рiвно безшумно лежить на
вiтах кущiв.
Наче не сталося щойно величезного чуда, наче не вiдбулося в безумному
крику щастя страшне та©нство.
I хiба не кричуща, не дика неймовiрнiсть, що вони вже от бiжать але ю,
мало що не переступивши через замотане безживне тiло пiд кущами, сплiвшись
руками, жадно торкаючись тiлом об тiло.
Елiза на©жена всi ю шерстю душi: рятувати тепер свою неймовiрнiсть,
боронити тепер лазурями, зубами!
При воротях повинен бути автомобiль принца Георга. Рудольф умi
правувати. Слабо. Добре, вона сама буде при стернi. Адресу салону зна
добре.
авто! Шофер нетерпляче товчеться.
- Це авто його свiтлостi?
- Так. Iз ким маю честь...
- Його свiтлiсть наказу вам чекати тут на нього. Я беру авто. Зараз
воно прийде назад.
Шофер придивля ться й поштиво вiдступа набiк, низько вклонившись.
- Пане докторе, сiдайте! Швидше!
В лице б' рiвна рiжуча струя нiчно© свiжостi; у вухах цмокають
прожогом налiтаючi стовпи, дерева, кiоски; нсприкрше волосся розтрiпалося
пасмами й телiпа ться, як грива, на плечах. А уста горять, горить усе
тiло, над устами ще чути колючi, пекучi слiди вусiв. I нiяка свiжiсть,
нiякий вiтер не прохолодять, не здують цього горiння.
Що ж це дi ться?! Один iз нiчних снiв?! Але ще фантастичнiший,
неймовiриiший, неправдоподiбнiший.
Хочеться стати на весь зрiст в авто, розпустити все волосся палаючою
гривою, розставити руки й скажено мчати з вiльним диким криком! Кiнець!
Нема лубка!
Господи, як здиву ться Труда, миле, любе Страховище! "Елiзо, правда?!"
Правда, Трудо, правда!
А лiве плече, лiва рука весь час почувають хвилююче, соромне, моторошно
рiдне тепло тiла й о г о. Страшно повернутися, страшно глянути в очi, що,
чу вона, невiдривно, покiрно й владно лежать на ©© лицi.
- Як слiд ми ©демо?
I тепер можна глянути, можна швидко-швидко обняти поглядом дорогу
розтрiпану голову з цiлованими очима, що злякано вдивляються у вулицю.
Розумi ться, вiн не зна дороги, не впiзна вулицi. Та й як можна знати й
розпiзнати що небудь у таку нiч?
- Зда ться, як слiд . Нi, щось... Так, так. Тепер направо.
Авто iз шипучим рипом колiс по асфальтi заверта праворуч, сильно
нахиливши його тiло на плече. Перекинеться? Нi, тепер нiщо не смi
перекинутись! I все дурницi, всi окупацiйнi армi© з ©хнiм смертельним
промiнням, газами, загрозами, сiрахiттями!
- Тепер налiво.
Авто, жбурляючи позад себе стовпи, перехожих, стрiчнi, рiдкi екiпажi,
знову перехиля ться на лiвий бiк i влiта в бiчну вулицю.
Зовсiм же мирнi, тихi вулицi. Парочки, спiв iз вiкон, вiйськовi
постатi. Вони нiчого не пiдозрюють, не вчувають.
- Далеко ще?
- Нi, зараз. Там, на лiвому боцi, залiзнi ворота. Ах, так, це тi самi
ворота, що ще сьогоднi вона бачила Як це давно-давно було. Iндус, Iрма,
болюча розмова з ним.
Кошмар?!
- А ми застанемо кого-небудь у салонi?
- Повиннi застати. Вони звичайно всю нiч сидять. А глянути в очi все ж
таки страшно, неможливо, а тягне так, як iз височенно© башти вниз.
Дiйсно, вони сидять Рiзнокольорове притишене свiтло в за тишних
одгорожених куточках, безперестанний дзюркiт розмов iз виплюском
срiблястого смiху, нiжно-рожевi вушка, бiло-ро жевi плечi, шоколаднi,
кавовi, шафрановi обличчя.
Але, як тiльки в дверях з'являються за зляканою Iрмою двi постатi з
розкудовченим волоссям, iз чудним блиском в очах, з рiшучими рухами, з
хапливими страшними словами, по затишних куточках пролпае тривога й змiта
дзюркiт, викида на середину кiмнати рожевi вушка, шоколаднi лиця й збива
©х круг двох посiатей у рiзнобарвну напружену купу.
А Мертенс, помалу пiдвiвшись iз свого фотеля, вражено наставивши
наперед банькатi молодi очi, не може рушитися далi.
Марта Пожежа! Сама Марта Пожежа! Те саме дике, роз'патлане, палаюче
волосся на плечах i на лицi, топ самий п'яний, нахабний блиск у зелених
очах, тi самi спухлi дигячi й безсоромнi губи! I принцеса Елiза? Оця
рiшуча, хижо на©жена, важко дихаюча Марта Пожежа - принцеса Елiза, ота
рiвновелична, безстрасно-холодна черниця?! I з доктором Штором?!
"Негайно... Заходи... Попередити.."
I Труда теж не може отямитись, не може так само пройнятись як слiд
страшним змiстом звiстки. Елiза з Рудi?! Елiза з ними за Сонячну машину?
Елiза в такому виглядi? Елiза з такими очима, з такими рухами! Це - Елiза,
та сама, що ще сьогоднi була тут iз таким неприступним, мертвим лицем, з
такою ворожiстю?!
Шоколаднi, шафрановi, посiрiлi вiд тривоги й хвилювання обличчя
попадають у хапливий пiднятий рух. У казарми! Боронитися! Скликати з
усього Берлiна всiх сво©х! Повстання! Битися до смертi!
Iндус, ухопивши обидвi руки Iрми в сво©, нахилившися, щось гаряче
швидко шепоче в пiдняте до нього злякане личко. Шепоче, пита , вимага ,
просить А личко то злякано дивиться на нього, то знову вражено
поверта ться кришталевими тарiлями в бiк тих двох постатей, розпатланих,
блискаючих очима А в блисковi ж тiм не тiльки тривога, не тiльки страх i
рiшучiсть, а ще щось, щось страшнiше за всi страхiття Сукурамi й його
Ради! Що ж це таке?! I це та сама принцеса, яка...
- Панове! Панове! Треба якийсь план! Так не можна!
- План один - пiдняти армiю! Битись до смертi! Знищити проклятих!
Величезний, кудлатий негр гарячкове застiба гудзики френча, i баньки
його очей моторошно переливаюгься синiм блиском Японцi ©х цiла купка,
наставивши один на одного окуляри, дрiбно дрiбно дрiбо©яiь незрозумiлими
словами, перебиваючи один одного, хапаючи за руки, нетерпляче облизуючи
блiдо синi губи Елну й Рудольфа пообсiдали оголенi плечi, поблiдлi вушка,
пороздиранi страхом очi, шарпають на всi боки питаннями, скриками Панове!
На хвилину уваги!
Голос такий чужий цьому хаосовi, такий спокiйно важкий серед палу
тривоги, що всi обличчя зразу повертаюiься до ньою
Мертенс! Колишнiй президент Мертенс! Той самий Мертенс!
- Панове вiйськовi! Рiшучiсть i одважнiсть - найкраща зброя Особливо в
таких випадках. Треба заарештувати Раду Армi©. Це - найлегший план. у
вас сила захопити палац? Не всi вiйськовi розумiють нiмецьку мову. Швидкий
шепiт помiж собою.
Тодi гиркаючий голос по-англiйському повторю те саме. Негр Ну-шу-му-шу
скида головою, плечима, кулаками.
- ! У нас ! Всi сонце©сти!
Iндус швидко пiдходить до Мертенса й простяга руку:
- Прекрасний, вiрний план. Товаришi! Нас може врятувати смiливiсть i
рiшучiсть. Нам треба взяти палац!
- Палац охороня свiтляна батарея. Нi з повiтря, нi вiд землi нема
доступу!
- Все одно! У нас теж найдуться свiтлянi батаре©.
- Захопити ©хню батарею!
- Та як же ©© захопити?! З-пiд землi, чи що?! Тут Мертенс раптом швидко
пiдносить куцу руку.
- Панове! Палацовiй вартi вiдомi пiдземнi ходи мого палацу?
Нiхто не може на це нiчого сказати. Нiхто нiчого не чув про пiдземнi
ходи. Японцi вiдбували варту при палацi, але про пiдземнi ходи нiчого не
вiдомо. Може, особиста охорона Сукурамi зна про не©. Але як ©х знайти, тi
ходи? Куди вони виходять? Що за ходи взагалi? I чи не поначинюванi вони
газовими мiнами, якi знищать усякого, хто увiйде в тi ходи?
Мертенс якийсь мент важко, задумливо дивиться в пiдлогу, не слухаючи
суперечок. Потiм помалу пiдводить сiдла те чоло, наставля його на iндуса
й спокiйно гирка :
- Я знаю ходи. Всi. Можу провести.
На Марту Пожежу вiн не дивиться, але бачить ©© швидко повернене до
нього палаюче волосся.
Iндус дуже повiльно, поштиво вклоня ться й серйозно дивиться
прекрасними задумливими очима у важке, iржавого кольору лице.
- Велика небезпека, пане президенте. Ваше життя ..
- Небезпека скрiзь. Не в небезпецi рiч Ма те досить вiрних людей?
- Я хочу думати, що маю.
- дьмо!
Мертенс рiшуче поверта ться й пряму до виходу, важко й твердо
пересгавляючи короткi ноги. На Марту Пожежу вiн усе ж таки не дивиться,
але, порiвнявшися з нею, раптом зупиия гься, простяга руку й слабо, блiдо
посмiха ться.
- Радий, принцесо, побачитись. При мно вражений. Сподiваюсь iще
побачитись.
Принцеса Елiза сильно, мiцно стиска руку, шарпнувши ©© так само, як
колись Марта Вона ясно, з викликом якимсь дивиться на нього, хоче щось
сказати, але не встига : японцi, негр, якiсь iншi темнi обличчя
пропихаються мiж ними, оточують Мертенса й iндуса й сердито, схвильовано
вимагають сказати, що ж ©м робити. Не можуть же всi до пiдземних ходiв I
взагалi треба розробити детальнiше план. А коли через пiдземнi ходи
неможливо? Що тодi?
- Стягати всi, якi , сили до палацу! Взяти центр! Робити над палацом
демонстрацi©, притягати до себе увагу, постягати з палацу в повiтря й лоза
палац усю варту. Зайняти в повiтрi всi пiдступи до палацу.
- Але нашi вогнi? Якi нашi вогнi?
- Жовто-зеленi. Вогнi Сонячно© машини!
- Панове! Нема часу на деталi! По дорозi обговоримо
- Панове! Не робити в мiстi зайво© тривоги Не викликати настороженостi
противника.
- Але треба попередити iншi салони!
- Швидше, швидше!
Метання тiл, судорожнi стиски рук, одвертi болючi доцiлунки, чогось
шукання, скрики, здоровенний чорний кулак у iповiтрi.
- Всi невiйськовi - попереджати салони, попереджати всякого вiйськового
на вулицях, в будинках Швидше, панове, швидше!
Елiза хапа за одну руку доктора Рудольфа, за другу - Труду, що,
нарештi, протиска ться до не©, й тягне обох до виходу швидше, швидше
попереджати
- Елiзо! Елiзо!.. Ради бога, як це, Елiзо?
- Потiм, потiм, Трудонько! Там, по дорозi! Швидше! В нас авто?
- .
- Вiддайте iншим i ©дьте з нами! Швидше!
В саду в пiтьмi чути бурхливий, змiшаний iз рiзнотонних голосiв гомiн -
то вiйськовi радяться Ах, що та Труда там так довго! Зелено-жовтою смугою
розрiзу ться тьма над садом, i смуга прожогом летить угору, гягнучи за
собою темну масу лiтака Друга ракета свiтла, з темною довгастою гулею
лiтака За ними третя
Отак би звитися в небо! Ах, що ж та Труда!
А вiн сидигь на старому мiсцi, все такий самий затихлий, все так само
несмiло плечем шукаючи вiдповiдi ©© тiла. I ©© плече м'яко й сильно
вiдповiда . I бiльше нiчого не треба, нiяких слiв, мов, навiть мови очей.
Аж ось нарештi летить миле Страховище. Прожогом вилiта на авто,
обнiма за шию Елiзу, бурно цiлу в лице, чоло, волосся.
- Елiзо?! Це ж... Це ж... Значить, це Рудi?! Рудi?!
Елiза пiдводить до не© вгору вогкi великi смiхотливi очi.
- Та ви не Елiза! Я дивилась i не могла пiзнати. Рудi, в мене голова
крутиться!
Рудi ж теж мовчить, i його очi теж чудно й вогко блищать пiд свiтлом
лiхтарiв.
Авто злегка шарпа ться, i Труда пада на сидiння.
- Трудо, ви показуйте дорогу. Просто? Назад?
- Просто, просто!
Труда не може сама сидiти ззаду. Вона схоплю ться й примощу ться збоку,
тримаючись за плече Рудi - так ©й видно принаймнi хоч профiль Елiзи. Але
не встига вмоститись, як iзнову схоплю ться й хапа Елiзу за руку.
- Стоп, стоп! Макс! Максе! Максе!
На тротуарi помалу розвезеними кроками посува ться висока постать.
Зачувши крик, вона здивовано зупиня ться й придивля ться до авто
- Ну, Максе! Що ж ви сто©те? Швидше!
Але, пiдiйшовши вже до самого авто, Макс iзнову зупиня ться - поруч iз
Рудi при стернi сидить простоволоса, розкудовчена принцеса Елiза! Дивиться
при цьому на нього й чудно, не то збентежено, не то лукаво, посмiха ться.
I Рудi мовчить I Труда трiумфуюче сто©ть i жде. Невже?!
Але Труда перехиля ться до нього, хапа обома руками за плечi й тягне
до авто:
- Швидше, швидше, нема часу.
В авто ж хапа за голову й несамовито, збожеволiло цiлу . Авто знову
шарпа ться, здiйма вiтер i летить вулицею, ковтаючи все, що жене
назустрiч.
Макс ошелешено напiвлежить i дивиться в нахилене над ним лице Труди.
Воно труситься вiд гону авто, кива кучерями, хилита ться то сюди, то туди
й хапливо, гарячкове сипле на нього такими словами, вiд яких ошелешенiсть
iще дужче наляга на тiло Цiлий вулкан подiй за кiлька годин.
- А тепер ми мусимо попередити всi салони, всiх вiйськових, яких
увiходять до темно© кiмнати, принцеса Елiза так само лежить i не
руха ться.
А коли засвiчу ться свiтло й принцеса Елiза бачить щось незвичне в
обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на ©© бiль
голови, не вiта ться, а зараз же гарячково пошепки почина давати в кутку
накази графовi Адольфовi, тодi тiльки вона швидко пiдводиться, похапцем
поправлячи волосся з бокiв i пильно вдивля ться в два шепочучi лиця в
кутку.
- Так зараз же зателефонуйте менi! I негайно присилайте назад авто.
Можете ©хати.
Граф Адольф поштиво вклоня ться ©хнiм свiтлостям i швидко, нечутно
вибiга з кiмнати.
Принцеса Елiза мовчки жде.
Принц Георг 'пiдходить до не© й чудно посмiха ться. Щербини в ротi вже
нема , але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помiтними жовтими
затоками на блiдому чолi.
- Важнi подi©, кузино. Надзвичайно важнi.
Вiн кида погляд на вiкна
- Ми - на гребенi кризи, кузиною Прийнято серйознi постановию Питання
тепер-чи вдасться ще перевести ©х у життя.
Принцеса Елiза, чуючи, що нiс ©© ста блiдий, так само мовчки жде.
Перша постанова така iти природними шляхамию Кузина мала рацiю: помилку
зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Нiмеччина тепер -
первiсна кра©наю Цивiлiзацiя й культура в цiлковитiй ру©нiю Дiйсно, було б
справжн чудо, коли б удалося вiдновити все так одразу. Отже, треба йти
природним шляхомю Первiснi народи переходили певнi етапи в свойому
господарствi й громадському життi. Спочатку зовсiм дикий стан, щось наче
теперiшнiй, потiм скотарство, потiм хлiборобство, потiм виробництво
дрiбне, i аж закiнчення всього ланцюга - цивiлiзацi© з усiма складностямию
Отже, тепер треба перейти всi цi етапию Звичайно, швидким темпомю Але
перейти ©х треба
Таким чином увесь план кампанi© мiня ться Нiмеччина лиша ться подiленою
на округи. Але все мiське населення виводиться з мiст i приставля ться до
скотарства, хлiборобства i дрiбного ремесла. Коли буде забезпечене
годування, тодi приступати поволi до дальшого розроблення плану. Як
вивести населення з мiст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу
вiд Сонячно© машини, забезпечити потрiбною кiлькiстю годiвельного й
господарського матерiалу, тодi перегнати на цю територiю продезинфiковане
населення, вiдiбравши в нього Сонячнi машини.
Головне ж - негайно вивести армiю з Берлiна. Розклад набира
ка©астрофiчного характеру. Пропаганда й уживання Сонячно© машини
провадиться вже в самiй армi©, по казармах.
Наслiдок тактики Сукурамi! Цю нiч буде генеральна iнспекцiя й
прочистка. Можливi ексцеси деяких вiддiлiв. Вони будуть знищенi свiтлом в
один мент. Окремi одиницi, хоч трохи запiдозренi,- розстрiлянi. На ранок
уся операцiя повинна бути скiнчена й армiя виведена в намiчену округу. А
тут, у Берлiнi, лишиться тiльки невелика, але цiлком певна частина для
дезинфекцi© мiста й населення. Цебто: всiх провiдникiв, всi непевнi з
якого-небудь погляду елементи, помiчених саботажникiв i так далi вивiшати
по всьому Берлiну. Без нiякого рахунку. Хоч десять тисяч. Рештi населення
да ться три днi, щоб позносило все скло й одержало спецiальну .посвiдку.
Через три днi всякого, хто не матиме тако© посвiдки, буде вбиватися на
всякому мiсцi. Через п'ять днiв усе населення повинно вийти з мiста в
призначену округу. На кордонi кожного будуть обшукувати i пропускати на
очищену територiю. Там ставиться кожного на роботу й да ться риж, зерно,
м'ясо. Нiяких сонячних хлiбiв нi на хвилину!
- А чим же годуватимуться тi, що вiддадуть стекла до переходу в округу?
- Чим хочуть. Нехай голодують, здихають. Через п'ять днiв усе мiсто
буде вiддане пiд газову дезинфекцiю. Нi одно© живо© iстоти тут не буде.
Хто не здасть скла, лишиться трупом у мiстi. Отже, кузино, я прошу вас
негайно зiбрати все, що ви хотiли б узяти з собою, i приготуватись до
негайного вiд'©зду. Можливо, що ще цi © ночi або завтра тут уже
розгорнуться такi подi©, при яких вам не треба бути.
Принцеса Елiза обережно, помалу сiда на стiлець, не зводячи застиглих
заокруглених очей iз порожевiлого вiд пiдняття лиця Георга.
- Вибачте, Георгу, менi так болить голова, що я не можу ще схопити
всього. Це рiшенець остаточний?
- Остаточний i безповоротний. У палацi Мертенса засiда Рада Армi©. Пiд
©© безпосереднiм доглядом i кермом буде всю нiч провадитись операцiя
чищення. Я мушу бути там через годину. Я прошу вас, кузино, поспiшитися.
До вiдома вашого додам, що в Америцi йдуть жорстокi бо© мiж сонце©стами й
експедицiйною армi ю Три мiста знищено до одно© люди ни. (Там не встигли
захопити складiв збро©, i сонце©сти озбро©лись). На заходi вропи справа
сто©ть теж критично Особливо в Парижi, де так само йде невтримний розклад
армi©, хоча бо©а нема . Прохають у нас якомога швидше прислати свiжi
вiддiли. На нас уся надiя. Цi © ночi рiша ться доля планети.
Принцеса Елiза не може сидiти. Ти душно, ©й млосно в хатi. Вона мусить
хоч на десять хвилин вин i и в сад, отямитися, обдумати.
- Кузино, я вас дуже прошу: обдумувати нема чого. Треба тiльки
поспiшити А швидка ©зда на авто освiжить вас краще, нiж сад. Дозвольте вам
помогти в збираннi речей!
Нi, Елiза мусить усе-таки вийти в сад. й треба подумати. 11с так
раптово, так кошмарно, так неймовiрно...
Очi принца Георга сгають загостренi.
- Кузино, ваше хвилювання надзвичайно мене диву . Я вас не впiзнаю. Що
тут неймовiрного, кошмарного? А то не кошмар, що пiвсвiту здичавiло© А ви
не в кошмарi живете весь час? Слово честi, я вас не впiзнаю. Взимку ви
були iнша. Ви тодi вмiли розрiзняти кошмар од лiкування.
Принцеса Елiза, одначе, тягне з спинки фогеля чорну мережану шаль. Але,
випустивши з рук i не пiдiймаючи, виходить iз кiмнати. Принц Георг,
стиснувши щелепи, пiдхоплю з пiдлоги шаль, перекида ©© собi на руку й
поспiша за Елiзою.
В саду темно й тепло-вогко. Небо беззоряне, темно-сiре. Солодким i
нiжним духом попаху з бузково© але©.
Принц Георг обережно бере пiд руку принцесу Елiзу й мовчки веде ©©
дорiжкою, нахиляючи голову пiд навислими вiтами. Раптом принц Георг
почува , як по руцi принцеси проходить чудний рух. Вiн поверта до не©
голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сiрiй
пiвтьмi очима.
- Що, Елiзо?
Лице мовчки, неначе навiть злякано, зараз же вiдверта ться, але в руцi
все той самий якийсь внутрiшнiй рух чи напруження.
Принц Георг непорозумiло дивиться на Елiзу, потiм поверта голову
направо й розумi : в лабораторi© доктора Рудольфа свiтло. Та що ж це iаке,
нарештi? Що за гайна тут хова гьсн в зв'язку з цим проклятим калiкою?
Принц Георг обережно зупиня князiвну Елiзу i, не випускаючи руки, але
прислухаючись пальцями до найменшого руху ©i, шепоче:
- Бачте свiтло в лабораторi©, Елiзо?
Елiза байдуже поверта голову й м'яко, але твердо визволя руку. (Ага!)
- Бачу. А що таке?
Який байдужий сухий голос, абсолютно нiчого цiкавого для не© в тому
свiтлi нема .
- Ви не розумi те, що цiкавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?
- О, не думаю! Може, панi Штор.
Ага, вона не дума . Тако© думки й треба було сподiватися.
- А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно
важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторiю, кузино?
- Як хочете.
Цiлковита iндиферентнiсть, навiть iз домiшкою втоми, (А рука ж явно
дрижала!)
Обо мовчки й помалу посуваються але ю. Принцеса Елiза йде з нахиленою
головою в глибокiй задумi, байдужа i до лабораторi©, i до саду, i до
принца Георга.
I раптом принцовi Георговi ста соромно: вона, нащадок старого
королiвського роду, людина, для яко© змалку всякий нижчий за князя -
iстота нижчо© раси, вона ма щось спiльне а якимсь калiкуватим чоловiком,
сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкiдливiшим мiкробом у тiй
хоробi, яка нищить усе життя само© Елiзи?! Та ще й у такий момент, коли
рiша ться доля всi © Нiмеччини, всього свiту?! Що за дикi, абсурднi думки!
В лабораторi© ж свiтло все не гасне й не гасне. Що може робити в нiй
так довго панi Штор, коли це вона там? От уже видно крiзь розчинене широке
вшно полицi, шафи, iнструменти. Чиясь тiнь хистко походить по стiнi й
зника .
Принц Георг зупиня ться проти вiкна, пiдводиться навшпиньках i зазира
через кущi, водячи головою то вправо, то влiво. Принцеса Елiза теж
зупиня ться й байдуже чека .
Раптом принц Георг швидко присiда , а у вiкнi з'явля ться темний контур
мужчини. Вiн якийсь мент сто©ть вепорушно, нiби вслухаючись у сад, потiм
пiдносить руки до голови й загрiба волосся назад. I зника знову в
глибинi кiмнати.
Принц Георг робить принцесi знак рукою й навшпиньках, зiгвувшись,
крадеться але ю. Принцеса ж iде так само - повiльно, стомлена, байдужа.
Принц Георг зупиня ться, нахиля ться до Елiзн й шепоче ©й коло самого
лиця:
- Я мушу побiгти зателефонувати Елленберговi. Такого випадку не можна
випускати. Ми повиннi його захопити. Ви пiдете зi мною чи почека те тут?
Принцеса Елiза мляпо знизу плечима.
- Менi все одно. Тiльки чи встигне Елленберг при©хати? Напевне, Штор
зараз вийде. I взагалi... такий момент. Вам же треба на засiдання Ради
Армi©? Як хочете, розумi ться.
- Вибачте, Елiзо. Говорiть тихше. Це забере не бiльше, як
пiвгодини-годину. Вони моментально будуть тут.
- Як хочете. Телефонуйте. Тiльки швидко, коли так. Я буду тут
слiдкувати.
Принц Георг знову, без потреби вже зiгнувшись, навшпиньках бiжить
але ю. На руцi в нього висить шаль i плута ться кiнцями мiж ногами.
Вернуться та вiддати Елiзi? Вогко сьогоднi в саду.
Зненацька якась сила круто зупиня принца Георга. Вона ж нещиро
говорила! Це не ©© мова, не ©© тон, голос, слова. "Вам же треба на
засiдання... Такий момент". А сама через бiль голови в такий момент пiшла
в сад.
Принц Георг якийсь мент сто©ть на мiсцi, потiм сходить з але© й поза
кущами, зiгнувшись i обережно ступаючи, прокрада ться назад, до того
мiсця, де покинув Елiзу.
Але ©© там уже нема . Правда, вона вся в темному, трудно ©© побачити в
темнотi але©. Принц Георг крадеться далi, напружено витягаючи голову до
але© й зiрко вдивляючись. Нема. Як вона могла так швидко зникнути?
Значить, коли вона попереду, то мусила бiгти? Нi. Це абсурд - вона десь
позаду, вiн не помiтив ©©.
Аж раптом принц Георг чу , виразно чу попереду, перед самою
лабораторi ю голос Елiзи.
- Пане докторе! Пане докторе!
Вона його кличе! Вона його кличе!
Принц Георг, хижо зiгнувшись, м'яким бiгом бiжить понад але ю на голос
Елiзи.
От вона - сiра пляма лиця. Темна постать iз лабораторi© поспiша на
голос.
Штор уже бiля не©. Хоче щось сказати. Вона хапа його за руку, заводить
у тiнь, хова вiд свiтла з лабораторi©!
Принц Георг чу , як на нього набiга гаряча, скажена хвиля, слiпить
очi, пiдхоплю й кида на двi постатi в але©. Хтось iз середини його
кричить ревким горловим криком, вiд якого все тiло стриба в екстазi лютi.
Шторова незграбна постать шарпа ться вбiк од Елiзи. Але принц Георг,
пiдхопивши шаль в обидвi руки, накида ©© як сiть на голову Штора, швидко
обмоту ©©, ударом ноги по ногах збива на землю й усiм тiлом пада згори
на голову. За собою вiн чу жiночий верескливий скрик, шарпання за плечi,
але цей скрик i шарпання жене на нього ще слiпучiшу, ще екстазнiшу хвилю
лютi. Принц Георг впива ться обома руками поверх шалi в горло Штора,
душить, притиска до землi, топче груди колiнами, харчить, стогне. Голова
Штора спазматичне шарпа ться, шия шалено випина ться, все тiло, як
велетенський черв'як, на який наступили, вигина ться на всi боки,
силку ться повернутися грудьми до землi. I вмить колiна Георга сприскують
iз грудей Штора, i груди моментально повертаються до землi, спина зараз же
залiзно вигина ться, пiдiйма на собi принца Георга, випростову ться й
сильно струшу . Але принц Георг висить на Шторi, вп'явшись руками в горло,
не випускаючи нi на мить. Одначе вiн чу , як залiзнi руки обхоплюють його
круг спини, здушують огруддя з такою силою, що спиня ться дихання, i руки
випускають самi собою горло. I в ту саму мить залiзнi страшнi руки
пiдiймають його догори, крутять у повiтрi, змахують ним...
Але Штор, наступивши ногою на кiнець шалi, спотика ться, i обидва тiла
з м'яким гупом падають на землю. Тут вони люто зчiплюються в страшний
клубок, совають ногами по жорствi, стогнуть, хропуть, корчаться.
Принцеса Елiза вже не кричить, не шарпа за плечi. З усi © сили тиснучи
собi руки, важ'ко, задихано дихаючи, наче сама б'ючись, перехилившись до
страшного клубка, вона сто©ть i вся дрiбно-дрiбно тремтить.
I раптом якийсь рвучкий рух у клубку. Над ним здiйма ться голова
доктора Рудольфа, обкутана шаллю. Тримаючи одною рукою за горло принца
Георга, сидячи верхи й затиснувши зомлiле тiло мiж ногами, доктор Рудольф
другою рукою судорожно зрива з голови шаль. Зрива й зараз же обмоту нею
голову, плечi й руки противника й мiцно зав'язу . Напiвнепритомне, уткнуте
лицем у пiсок тiло в'яло хилита ться, й уже не хрипить, i не сопить.
Доктор Рудольф схоплю ться на ноги i, важко дихаючи, ослiплено,
очманiло озира ться. В ту саму мить принцеса Елiза кида ться до нього, для
чогось хапа його за руки, тисне ©х, гладить, тремтить. I враз руки
доктора Рудольфа з тою самою люттю обхоплюють ©© тiло, пiдiймають у
повiтря, перегинають, притуляють до хрипко дихаючих грудей i хижо прожогом
несуть у лабораторiю.
Принцеса Елiза безгучно всерединi скрику жахом i гострим диким щастям.
Хтось iще другий кричить у нiй про безумство, про щось страшне, що десь
тут , про щось, що треба зразу ж негайно зробити. Тiкати. Рада Армi©.
Такий момент. Божевiлля.
Але, коли б тут усi армi© всiх вiкiв зчепилися мiж собою в скаженiй
борнi, коли iб небо над ©х головою зайнялося сiрчаною пожежею, коли б
планета звалилася з довiчного шляху в чорну безодню всесвiту й запалала б,
як смолоскип, принцеса Елiза не зробила б нi найменшого руху, щоб одiрвати
сво© руки вiд цi © пiтно© гарячо© ши©, вiд цього хижо, оскаженiло мчущого
©© тiла Згорiти, спопелiти, але не припинити нi на мить цього жахного,
забиваючого дух, безгучного крику щастя!
I сяйво над Берлiном так само, як пiвгодини тому, мирно й задумливо
впира ться вiялом у темно-сiру запону неба. I сад той самий, мирно
шелесливий, спокiйно дихаючий нiжно-солодким духом бузку. I свiтло з
лабораторi©, неначе нiчого не сталося, так само рiвно безшумно лежить на
вiтах кущiв.
Наче не сталося щойно величезного чуда, наче не вiдбулося в безумному
крику щастя страшне та©нство.
I хiба не кричуща, не дика неймовiрнiсть, що вони вже от бiжать але ю,
мало що не переступивши через замотане безживне тiло пiд кущами, сплiвшись
руками, жадно торкаючись тiлом об тiло.
Елiза на©жена всi ю шерстю душi: рятувати тепер свою неймовiрнiсть,
боронити тепер лазурями, зубами!
При воротях повинен бути автомобiль принца Георга. Рудольф умi
правувати. Слабо. Добре, вона сама буде при стернi. Адресу салону зна
добре.
авто! Шофер нетерпляче товчеться.
- Це авто його свiтлостi?
- Так. Iз ким маю честь...
- Його свiтлiсть наказу вам чекати тут на нього. Я беру авто. Зараз
воно прийде назад.
Шофер придивля ться й поштиво вiдступа набiк, низько вклонившись.
- Пане докторе, сiдайте! Швидше!
В лице б' рiвна рiжуча струя нiчно© свiжостi; у вухах цмокають
прожогом налiтаючi стовпи, дерева, кiоски; нсприкрше волосся розтрiпалося
пасмами й телiпа ться, як грива, на плечах. А уста горять, горить усе
тiло, над устами ще чути колючi, пекучi слiди вусiв. I нiяка свiжiсть,
нiякий вiтер не прохолодять, не здують цього горiння.
Що ж це дi ться?! Один iз нiчних снiв?! Але ще фантастичнiший,
неймовiриiший, неправдоподiбнiший.
Хочеться стати на весь зрiст в авто, розпустити все волосся палаючою
гривою, розставити руки й скажено мчати з вiльним диким криком! Кiнець!
Нема лубка!
Господи, як здиву ться Труда, миле, любе Страховище! "Елiзо, правда?!"
Правда, Трудо, правда!
А лiве плече, лiва рука весь час почувають хвилююче, соромне, моторошно
рiдне тепло тiла й о г о. Страшно повернутися, страшно глянути в очi, що,
чу вона, невiдривно, покiрно й владно лежать на ©© лицi.
- Як слiд ми ©демо?
I тепер можна глянути, можна швидко-швидко обняти поглядом дорогу
розтрiпану голову з цiлованими очима, що злякано вдивляються у вулицю.
Розумi ться, вiн не зна дороги, не впiзна вулицi. Та й як можна знати й
розпiзнати що небудь у таку нiч?
- Зда ться, як слiд . Нi, щось... Так, так. Тепер направо.
Авто iз шипучим рипом колiс по асфальтi заверта праворуч, сильно
нахиливши його тiло на плече. Перекинеться? Нi, тепер нiщо не смi
перекинутись! I все дурницi, всi окупацiйнi армi© з ©хнiм смертельним
промiнням, газами, загрозами, сiрахiттями!
- Тепер налiво.
Авто, жбурляючи позад себе стовпи, перехожих, стрiчнi, рiдкi екiпажi,
знову перехиля ться на лiвий бiк i влiта в бiчну вулицю.
Зовсiм же мирнi, тихi вулицi. Парочки, спiв iз вiкон, вiйськовi
постатi. Вони нiчого не пiдозрюють, не вчувають.
- Далеко ще?
- Нi, зараз. Там, на лiвому боцi, залiзнi ворота. Ах, так, це тi самi
ворота, що ще сьогоднi вона бачила Як це давно-давно було. Iндус, Iрма,
болюча розмова з ним.
Кошмар?!
- А ми застанемо кого-небудь у салонi?
- Повиннi застати. Вони звичайно всю нiч сидять. А глянути в очi все ж
таки страшно, неможливо, а тягне так, як iз височенно© башти вниз.
Дiйсно, вони сидять Рiзнокольорове притишене свiтло в за тишних
одгорожених куточках, безперестанний дзюркiт розмов iз виплюском
срiблястого смiху, нiжно-рожевi вушка, бiло-ро жевi плечi, шоколаднi,
кавовi, шафрановi обличчя.
Але, як тiльки в дверях з'являються за зляканою Iрмою двi постатi з
розкудовченим волоссям, iз чудним блиском в очах, з рiшучими рухами, з
хапливими страшними словами, по затишних куточках пролпае тривога й змiта
дзюркiт, викида на середину кiмнати рожевi вушка, шоколаднi лиця й збива
©х круг двох посiатей у рiзнобарвну напружену купу.
А Мертенс, помалу пiдвiвшись iз свого фотеля, вражено наставивши
наперед банькатi молодi очi, не може рушитися далi.
Марта Пожежа! Сама Марта Пожежа! Те саме дике, роз'патлане, палаюче
волосся на плечах i на лицi, топ самий п'яний, нахабний блиск у зелених
очах, тi самi спухлi дигячi й безсоромнi губи! I принцеса Елiза? Оця
рiшуча, хижо на©жена, важко дихаюча Марта Пожежа - принцеса Елiза, ота
рiвновелична, безстрасно-холодна черниця?! I з доктором Штором?!
"Негайно... Заходи... Попередити.."
I Труда теж не може отямитись, не може так само пройнятись як слiд
страшним змiстом звiстки. Елiза з Рудi?! Елiза з ними за Сонячну машину?
Елiза в такому виглядi? Елiза з такими очима, з такими рухами! Це - Елiза,
та сама, що ще сьогоднi була тут iз таким неприступним, мертвим лицем, з
такою ворожiстю?!
Шоколаднi, шафрановi, посiрiлi вiд тривоги й хвилювання обличчя
попадають у хапливий пiднятий рух. У казарми! Боронитися! Скликати з
усього Берлiна всiх сво©х! Повстання! Битися до смертi!
Iндус, ухопивши обидвi руки Iрми в сво©, нахилившися, щось гаряче
швидко шепоче в пiдняте до нього злякане личко. Шепоче, пита , вимага ,
просить А личко то злякано дивиться на нього, то знову вражено
поверта ться кришталевими тарiлями в бiк тих двох постатей, розпатланих,
блискаючих очима А в блисковi ж тiм не тiльки тривога, не тiльки страх i
рiшучiсть, а ще щось, щось страшнiше за всi страхiття Сукурамi й його
Ради! Що ж це таке?! I це та сама принцеса, яка...
- Панове! Панове! Треба якийсь план! Так не можна!
- План один - пiдняти армiю! Битись до смертi! Знищити проклятих!
Величезний, кудлатий негр гарячкове застiба гудзики френча, i баньки
його очей моторошно переливаюгься синiм блиском Японцi ©х цiла купка,
наставивши один на одного окуляри, дрiбно дрiбно дрiбо©яiь незрозумiлими
словами, перебиваючи один одного, хапаючи за руки, нетерпляче облизуючи
блiдо синi губи Елну й Рудольфа пообсiдали оголенi плечi, поблiдлi вушка,
пороздиранi страхом очi, шарпають на всi боки питаннями, скриками Панове!
На хвилину уваги!
Голос такий чужий цьому хаосовi, такий спокiйно важкий серед палу
тривоги, що всi обличчя зразу повертаюiься до ньою
Мертенс! Колишнiй президент Мертенс! Той самий Мертенс!
- Панове вiйськовi! Рiшучiсть i одважнiсть - найкраща зброя Особливо в
таких випадках. Треба заарештувати Раду Армi©. Це - найлегший план. у
вас сила захопити палац? Не всi вiйськовi розумiють нiмецьку мову. Швидкий
шепiт помiж собою.
Тодi гиркаючий голос по-англiйському повторю те саме. Негр Ну-шу-му-шу
скида головою, плечима, кулаками.
- ! У нас ! Всi сонце©сти!
Iндус швидко пiдходить до Мертенса й простяга руку:
- Прекрасний, вiрний план. Товаришi! Нас може врятувати смiливiсть i
рiшучiсть. Нам треба взяти палац!
- Палац охороня свiтляна батарея. Нi з повiтря, нi вiд землi нема
доступу!
- Все одно! У нас теж найдуться свiтлянi батаре©.
- Захопити ©хню батарею!
- Та як же ©© захопити?! З-пiд землi, чи що?! Тут Мертенс раптом швидко
пiдносить куцу руку.
- Панове! Палацовiй вартi вiдомi пiдземнi ходи мого палацу?
Нiхто не може на це нiчого сказати. Нiхто нiчого не чув про пiдземнi
ходи. Японцi вiдбували варту при палацi, але про пiдземнi ходи нiчого не
вiдомо. Може, особиста охорона Сукурамi зна про не©. Але як ©х знайти, тi
ходи? Куди вони виходять? Що за ходи взагалi? I чи не поначинюванi вони
газовими мiнами, якi знищать усякого, хто увiйде в тi ходи?
Мертенс якийсь мент важко, задумливо дивиться в пiдлогу, не слухаючи
суперечок. Потiм помалу пiдводить сiдла те чоло, наставля його на iндуса
й спокiйно гирка :
- Я знаю ходи. Всi. Можу провести.
На Марту Пожежу вiн не дивиться, але бачить ©© швидко повернене до
нього палаюче волосся.
Iндус дуже повiльно, поштиво вклоня ться й серйозно дивиться
прекрасними задумливими очима у важке, iржавого кольору лице.
- Велика небезпека, пане президенте. Ваше життя ..
- Небезпека скрiзь. Не в небезпецi рiч Ма те досить вiрних людей?
- Я хочу думати, що маю.
- дьмо!
Мертенс рiшуче поверта ться й пряму до виходу, важко й твердо
пересгавляючи короткi ноги. На Марту Пожежу вiн усе ж таки не дивиться,
але, порiвнявшися з нею, раптом зупиия гься, простяга руку й слабо, блiдо
посмiха ться.
- Радий, принцесо, побачитись. При мно вражений. Сподiваюсь iще
побачитись.
Принцеса Елiза сильно, мiцно стиска руку, шарпнувши ©© так само, як
колись Марта Вона ясно, з викликом якимсь дивиться на нього, хоче щось
сказати, але не встига : японцi, негр, якiсь iншi темнi обличчя
пропихаються мiж ними, оточують Мертенса й iндуса й сердито, схвильовано
вимагають сказати, що ж ©м робити. Не можуть же всi до пiдземних ходiв I
взагалi треба розробити детальнiше план. А коли через пiдземнi ходи
неможливо? Що тодi?
- Стягати всi, якi , сили до палацу! Взяти центр! Робити над палацом
демонстрацi©, притягати до себе увагу, постягати з палацу в повiтря й лоза
палац усю варту. Зайняти в повiтрi всi пiдступи до палацу.
- Але нашi вогнi? Якi нашi вогнi?
- Жовто-зеленi. Вогнi Сонячно© машини!
- Панове! Нема часу на деталi! По дорозi обговоримо
- Панове! Не робити в мiстi зайво© тривоги Не викликати настороженостi
противника.
- Але треба попередити iншi салони!
- Швидше, швидше!
Метання тiл, судорожнi стиски рук, одвертi болючi доцiлунки, чогось
шукання, скрики, здоровенний чорний кулак у iповiтрi.
- Всi невiйськовi - попереджати салони, попереджати всякого вiйськового
на вулицях, в будинках Швидше, панове, швидше!
Елiза хапа за одну руку доктора Рудольфа, за другу - Труду, що,
нарештi, протиска ться до не©, й тягне обох до виходу швидше, швидше
попереджати
- Елiзо! Елiзо!.. Ради бога, як це, Елiзо?
- Потiм, потiм, Трудонько! Там, по дорозi! Швидше! В нас авто?
- .
- Вiддайте iншим i ©дьте з нами! Швидше!
В саду в пiтьмi чути бурхливий, змiшаний iз рiзнотонних голосiв гомiн -
то вiйськовi радяться Ах, що та Труда там так довго! Зелено-жовтою смугою
розрiзу ться тьма над садом, i смуга прожогом летить угору, гягнучи за
собою темну масу лiтака Друга ракета свiтла, з темною довгастою гулею
лiтака За ними третя
Отак би звитися в небо! Ах, що ж та Труда!
А вiн сидигь на старому мiсцi, все такий самий затихлий, все так само
несмiло плечем шукаючи вiдповiдi ©© тiла. I ©© плече м'яко й сильно
вiдповiда . I бiльше нiчого не треба, нiяких слiв, мов, навiть мови очей.
Аж ось нарештi летить миле Страховище. Прожогом вилiта на авто,
обнiма за шию Елiзу, бурно цiлу в лице, чоло, волосся.
- Елiзо?! Це ж... Це ж... Значить, це Рудi?! Рудi?!
Елiза пiдводить до не© вгору вогкi великi смiхотливi очi.
- Та ви не Елiза! Я дивилась i не могла пiзнати. Рудi, в мене голова
крутиться!
Рудi ж теж мовчить, i його очi теж чудно й вогко блищать пiд свiтлом
лiхтарiв.
Авто злегка шарпа ться, i Труда пада на сидiння.
- Трудо, ви показуйте дорогу. Просто? Назад?
- Просто, просто!
Труда не може сама сидiти ззаду. Вона схоплю ться й примощу ться збоку,
тримаючись за плече Рудi - так ©й видно принаймнi хоч профiль Елiзи. Але
не встига вмоститись, як iзнову схоплю ться й хапа Елiзу за руку.
- Стоп, стоп! Макс! Максе! Максе!
На тротуарi помалу розвезеними кроками посува ться висока постать.
Зачувши крик, вона здивовано зупиня ться й придивля ться до авто
- Ну, Максе! Що ж ви сто©те? Швидше!
Але, пiдiйшовши вже до самого авто, Макс iзнову зупиня ться - поруч iз
Рудi при стернi сидить простоволоса, розкудовчена принцеса Елiза! Дивиться
при цьому на нього й чудно, не то збентежено, не то лукаво, посмiха ться.
I Рудi мовчить I Труда трiумфуюче сто©ть i жде. Невже?!
Але Труда перехиля ться до нього, хапа обома руками за плечi й тягне
до авто:
- Швидше, швидше, нема часу.
В авто ж хапа за голову й несамовито, збожеволiло цiлу . Авто знову
шарпа ться, здiйма вiтер i летить вулицею, ковтаючи все, що жене
назустрiч.
Макс ошелешено напiвлежить i дивиться в нахилене над ним лице Труди.
Воно труситься вiд гону авто, кива кучерями, хилита ться то сюди, то туди
й хапливо, гарячкове сипле на нього такими словами, вiд яких ошелешенiсть
iще дужче наляга на тiло Цiлий вулкан подiй за кiлька годин.
- А тепер ми мусимо попередити всi салони, всiх вiйськових, яких