Страница:
безпам'ятствi на свою погибель?! Чи не пiдписав вiн якогось папiрця?!
Недарма ж цей Серг в такий веселий!"... Нi, зда ться, вiн нiчого не
пiдписав, нiчого не наговорив у безпам'ятствi.
Мовчиш?! - iронiчно пита -констату Серг в, i вiд того в Андрiя
влива ться спокiй - спокiй i радiсть переможця, поки що переможця! - "Нi,
вiн нiчого не пiдписав... Вiн нiчого не натворив i нiчого не пiдписав!" На
запитання вiн нiчого не вiдповiда , лише дивиться манiакальним поглядом на
такого свiжого, такого усмiхненого, iронiчного Серг ва. Безодня
зненавистi й презирства готова вирватися з нього шаленим потоком, але для
того браку сили - вiн примружу очi й мовчить. Голова його лежить на
спинцi стiльця, руки спущенi, ноги простягненi, одежа вся на ньому мокра
вiд поту й води, все тiло його свербить, але вiн так хотiв би сидiти
безкiнечно i щоб нiхто йому не заважав. I, може, така люта зненависть до
Серг ва тiльки за те, що вiн обiрвав його сонне марення, перешкодив, а
тепер докуча , як противна муха. Нi, зненависть за те, що той прийшов
знову по його совiсть, по його душу, i хвилева перемога ставала ефемерною,
серце болiсне стискалося, наливалося тупим вiдча м: "Ще не кiнець... Ще не
кiнець!"
- Ну, i що ж ти надумав? - пита ться хтось iнший. То Великiн. Вiн
сто©ть он збоку i курить папiросу. Першу хвилину Андрiй його не зауважив.
А зауваживши, вiдчув, як вiд цi © постатi повiяло на нього безнадi ю. Ця
людина була немилосердна й залiзна в сво©й жорстокостi.
- I що ж ти надумав?
Андрiй намагався уловити в тому голосi бодай якусь нотку змiни в свою
користь (така на©вна, дурна думка!) Нiчого. Дiлове й спокiйне запитання
було гiрше за крик i переконувало в стабiльностi взятого курсу супроти
нього. Цi люди роблять сво дiло фундаментально. Вони на всi попереднi
допити дивляться, як на прелюдiю лише. Безперечно.
- сти хочеш? - пита Серг в.
Андрiй мовчить. Вiн не зна , чи вiн хоче ©сти. Нi, вiн не хоче ©сти.
Вiн хоче пити. Пекельна спрага палить його знутра, але вiн мовчить, лише
облизу шерхлi губи.
Великiн з Серг вим щось поговорили Великiн пiшов собi. Лишився сам
Серг в. Вiн натис гудзика вiд сигналiзацi© на столi й занурився в папери.
Серг в писав якусь записку. По хвилi прийшов якийсь оперативник. Андрiй
подумав, що це прийшли нарештi забирати його до камери, i в душi зрадiв.
Але оперативник мовчки взяв записку й пiшов собi, проведений Андрi вим
чекаючим поглядом. Слiдчий уловив той погляд, видно, добре набив руку на
психологi© сво©х жертв:
- Що? Хочеш до камери?.. Почекай, брат. Ти не пiдеш до камери звiдси
доти, доки ми з тобою до чогось не дог воримось, ажи?
Андрiй мовчить тупо.
- Зiдiотiв? Уда ш нещасного, не сповна розуму?.. Не придурюйся, брат.
Ми це все бачили... До твого iдiотизму ще далеко, але ти таки зiдiотi ш,
напевно, за це я тобi ручусь... А поки що ти не вмреш, я теж ручусь, i не
здохнеш з голоду, не втечеш...
До кiмнати увiйшов оперативник i принiс пiвпайки хлiба й кухлик яко©сь
рiдини. Все те тикнув Андрi вi в руки. Андрiй машинально взяв. У кухлику
був чай. Свiдомiсть i iнстинкт роздво©лись. Горда свiдомiсть велiла кинути
те все на пiдлогу, але iнстинкт жадiбно притяг кухлика до уст. Андрiй
випив теплий солодкий чай, аж задихнувся вiд жадоби. I зразу ж зненавидiв
себе за слабодухiсть, сам собi став противним, нiкчемним. Тримав порожнiй
кухлик i хлiб у руцi й мляво думав над тим, що вiн вже обернувся в драну
галошу. "От би взяти цей кухлик i!.." Вiн глянув на Серг ва i на його
iронiчну посмiшку - "i що ж буде?" Але тут же друга думка, зовсiм
протилежна, уперта, твереза: i "Ти мусиш, мусиш, мусиш ©сти! Ти мусиш
крiпити сили, значить мусиш ©сти... щоб витримати!" Кухлика вiдiбрав
оперативник, а хлiб Андрiй почав кришити, намагаючись його зжувати,
проковтнути...
- ж, ©ж, - промовив Серг в iронiчно. -- Набирайся сили...
Андрiй опустив руку з хлiбом i опустив голову на груди. Намагався
уявити себе, як це вiн сидить перед Серг вим i жадiбно, по-шакалячому жу
хлiб... От сидить i жу хлiб... Безвольний, розчавлений, не здiбний
зiгнорувати все i гордо вмерти, згаснути... Д i р к а в i д б у б л и к а!
Так скоро!...
Пальцi розтулились й хлiб упав на пiдлогу. Зразу ж похопився - "Треба
©сти!..", але не поворухнувся й не став пiдiймати. "Що йому робити? Що
робити?!"
-Гм... - мугикнув Серг в. - Це ти вирiшив уже говорити? Твоя правда,
хлiб ранiше треба заробити... Треба ранiше говорити... Треба розкаятися,
щоб той хлiб народний жерти... Ну-с, я слухаю!...
Андрiй мовчав. До горла пiдiймався клубок... Не слiз, нi, клубок
слiпого розпачу, безсилого гнiву, протесту, безтямного, тоскного бажання
уникнути всього. "Що ж робити?"
- Ну?! - повторив Серг в. Знову й знову: -- "Ну?" i по павзi:
-"Ну?..."
Андрiй мовчав, лише водив кадиком. Мовчав i мобiлiзовував рештки сил,
щоб триматися бодай приблизно гiдно.
Увiйшов знову оперативник. Серг в посадив його бiля столу, а сам взяв
лiнiйку i пiдiйшов до Андрiя. То була проста, звичайна дерев'яна лiнiйка,
сантиметрiв сорок завдовжки. Серг в тримав ©© в руках, злегка згинаючи,
нiби збирався оце креслити щось за ©© допомогою, i мирно посмiхався:
- Що ж це ти, так вже розкис, що й сидiти не вмi ш по формi? - Сядь, як
належить! Руки на колiна, клешнi пiдбери, так (поправив Андрi вi ноги
сво©м черевиком). А ще Чумак! Чого це ти так розкис? Пхе...
Потiм Серг в став злегенька стукати лiнiйкою по плечi -- той самий
частий дотик, що розбудив був Андрiя, - стукав ребром лiнiйки по плечi, по
одному, потiм по другому й говорив, iронiчно посмiхаючись:
- Не бiйся, це тiльки лiнi чка, а то ще ти скажеш, що я тебе бив. Чого
доброго, поскаржишся прокуроровi (глузлива iронiя чи то з Андрiя, чи то з
поняття "прокурор" i "поскаржитись прокуроровi"). Це я, щоб ти не спав, а
все думав, думав i говорив нарештi. А то ще скажеш, що я тебе бив... Б'ю я
тебе, скажи? Нi!.. Авжеж нi... Ха-ха!.. Ну, й що ти там в головi оберта ш?
Чи скоро вже ти заговориш? Набридло, брат, чекати... Але в нас часу
досить... О, в нас часу досить!.. I терпiння досить... Чи вистачить його в
тебе... Може б, ти хотiв написати заяву до прокурора, га?.. Я тобi можу
дати паперу, справдi...
Андрiй згадав про харкiвського прокурора Брона, про якого ходили
легенди помежи арештантами, - Брон сидiв у в'язницi вже два роки, йому
поламали руки й ноги, його носили на допити на носилках i не могли дати
ради - такий упертий, i так жорстоко з ним поводились ось такi хлопчаки,
за те , що смiв мати свою волю й сво© погляди i що був обвинувачений в
опозицi© до партi© й уряду... Згадав - i на пропозицiю Серг ва не
вiдповiв нiчого... Зда ться, на цих хлопцiв авторитет прокурорiв не
розповсюджений, тому й така iронiя... Нi, вiн не буде писати заяв до
прокурора... Згадав iще, як на одному вiдомому трибуналi прокурор,
убезпечуючи себе, вимагав там, де треба дати лише три роки, дати десять
рокiв, а оборонець, замiсть захищати, перевершив навiть прокурора,
вимагаючи розстрiлу! Це стало анекдотом серед в'язнiв. Так виглядить
законнiсть i правосуддя. Нi, вiн не буде писати заяви до прокурора. Кому й
про що, й для чого?
А Серг в говорив мирно рiзнi слова з iронiчним смiшком, говорив
безкiнечно i стукав лiнi чкою то по одному, то по другому плечi. Це
тяглося годину, двi, три. Андрiй дивувався його терпiнню й дивувався
безглуздю його поведiнки. Вiн стука лiнi чкою, нiби зумисне демонстру
таку безобидну забавку порiвняно з тим, що було вчора I що було вночi...
Чи це було вчора? чи це було вночi. Андрi вi здавалося, що це почалося вже
давно й трива вiчнiсть - тi брутальнi крики, знущання, бiль i утома; таке
переконання в усьому його тiлi, доведеному до крайньо©, здавалось, межi
вичерпання, напухлому, охопленому тоскним, тупим болем. А тепер вiн сiче
лiнi чкою по плечах, карбуючи нею сво© слова. Зда ться, вiн для того й
стука нею, щоб Андрiй чув кожне його слово, щоб не дрiмав. I видавався
цей веселий Серг в хлопчиком, що хоче побавитись або переконати, що те,
що було, то був лихий сон, брехня, вигадка. Лише коли лiнi чка вдаряла в
кiстку або в ключицю, було трiшки боляче, але видно було, що Серг в
кiстки обмина зумисне, влучаючи весь час в м'якоть, пильнуючи, щоб не
зробити боляче. Стука й все, говорить, говорить... Говорить про листа...
Говорить проте, що Андрiй iз сво©ми здiбностями, iз сво©ми знаннями й
непересiчною волею мiг би бути корисним для кра©ни й партi© що його
належно оцiнять, адже ж вiн пам'ята слова начальника групи Фрея? Говорить
про те, що Андрiй молодий i йому треба жити, працювати, любити... Адже ж
вiн ма якусь дiвчину?.. Чи вiн пригаду свою дiвчину? Чи вiн пригаду , як
нiжно пахне дiвоче волосся, як пружно тремтять дiвочi перса, руки, ноги
пiд натиском пальцiв?.. Чи вiн пригаду , як звучить дiвочий голос?.. I
цьому всьому пропадати, га? Цього зректися по-дурному?..
Це ставало нестерпним, такi слова, i Андрiй за ними не чув дотикiв
лiнiйки, пiд серцем мло©ло й вiн хотiв закричати, щоб Серг в перестав, не
лiнi чкою стукати, нi, а стукати його по головi такими сво©ми словами.
Серг в, помiтивши вплив сво©х слiв, не переставав, посмiхався iронiчно й
вiв сво ©... Говорив про щастя любити й бути любленим. I що проти цього
варте все iнше на свiтi, ти скажи!? На якого чорта треба мати ще якiсь
амбiцi©? Якiсь iдiотичнi iде©, й примхи, й ослячу упертiсть? Для чого? I
мати якийсь сентимент до iнших, особливо до таких, що не варто ©х
захищати? Все одно нiхто не оцiнить його геро©зму, всi його продадуть, всi
на його мiсцi давно б завербували його й оком не змигнули... Народ пiшов
паскудний, нiкчемний, копiйчаний! Якого ж вiн чорта да себе роздавити,
упершись, як осел?! I т. д., i т. п. Серг в говорив i говорив, та все
карбував i карбував лiнiйкою.
Бачачи, що Андрiй зцiпив зуби й не реагу нi на якi його слова так, як
вiн хотiв би, Серг в посмiха ться iронiчнiше, але не злоститься.
Замовка , якийсь час ще стука лiнi чкою. Нарештi урива цю свою
гiмнастику й верта ться до столу. Кладе лiнiйку геть, сiда , закурю
запашну папiросу й, вiдкинувшись на спинку крiсла, дивиться на Андрiя
примруженими очима. Потiм занурю ться в папери. Листа ©х, чита . Зрiдка
пiдводить голову й байдуже запиту : "Ну?"
Пiдганя , щоб Андрiй говорив. Щоб нарештi говорив. Але пiдганя
апатично, зовсiм не наполягаючи. Андрiй мовчить. Серг в теж мовчить,
чита щось, нудиться. Пiдводить голову через якийсь час i знов пiдганя :
"Ну!?" I знову мовчить. Так в безкiнечнiсть.
Андрiй дивиться у вiкно, розграфлене в клiтинки решетом, як школярський
зошит для арифметики, й ледве-ледве перемага сон, що навалю ться в тишi з
усi © сили. Вiдчува , що його плечам ста гаряче, але так само гаряче й
його п'ятам вiд млостi, вiд утоми. На дворi день вже хилиться до вечора i
йому все бiльше хочеться спати. Спати, тiльки спати! Плечi зудить,
зда ться, нiби вони понабрякали йому, хоче помацати, але лiньки звести
руку, - нехай. Апатiя. Байдужiсть. Нехай, то дурниця порiвняно з усiм...
Нарештi, пiсля довгого нудного нукання, Серг в позiха й зводиться.
Пiдходить до напiвсонного Андрiя й зупиня ться перед ним:
- Ну, ти будеш говорити? - пита рiшуче. Андрiй мовчить, примруживши
очi. Тодi Серг в ударя лiнi чкою по плечi... легенькою дерев'яною
лiнi чкою!.. Несамовитий бiль пройма , як блискавка, Андрiя до самих п'ят.
Неуявний, божевiльний бiль!
- Ну?! - кричить Серг в з усi © сили, щоб перекричати бiль. - Говори,
сволоч! Говори нарештi!! - I знову б' лiнi чкою ро плечi.
Почались тортури, яких Андрiй не мiг передбачити, не мiг навiть уявити,
дивлячись ранiше на ту безобидну, прокляту лiнi чку. За кожним ударом бiль
шарпа тiло й душу, обтина йому нерви, мучить мiзок... Але вiн не
кричить. Закусив губи до кровi й мовчить, лише водить божевiльне очима.
Вiн не в силi логiчно думати, не в силi захищатись, не в силi протистояти
тому болевi. Душа мечеться в побитому тiлi, як пташка в клiтцi, марно
шукаючи порятунку...
Вiн тiльки мука за кожним ударом i все бiльше облива ться потом... I в
гарячковiй уявi встають дивовижнi картини, в якi оформля ться все ранiше
чуте в коридорi, з герметично закритими дверима, все те скавулiння, й
мукання, й нявкання... Втративши панування над сво©ми нещасними нервами,
Андрiй божевiльне схоплю ться назустрiч лiнi чцi, але його збивають з нiг,
гатять пiд боки обцасами й знову саджають на стiлець.
--Говори! Говори!! Говори!! -й частi удари по плечах.
В тiм криковi був несамовитий наказ, якому обезволiлi нерви ось-ось
мали пiддатися, не в силi протистояти бiльше!
- Говори!.. Говори!!
Андрiй утриму ться на якiйсь останнiй гранi, загнузду сво© нерви,
кличе на допомогу всю свою пекельну злобу й закусю губи. Лише стогiн
вирива ться крiзь нiздрi. Стогiн, подiбний до мукання. Сорочка на плечах
прикипiла до шкiри, бралася рудими плямами. Плечi були, як бiфштекси...
Тортури набрали убiйчо© методичностi. Серг в б' не часто, через певнi
iнтервали, б' несподiвано, i через те бiль вiд тих ударiв особливо
нестерпний. А в iнтервалах Серг в кричить, як тресор, нагнiчуючи на
свiдомiсть, налягаючи все на одне i те ж, впоюючи в обезволiлу душу просту
формулу порятунку:
- Говори !! Хто був?! Хто в органiзацi©?! Говори!..
До того крику зрина Великiнове: "А брати?!" I Андрiй затина ться всiма
рештками сво©х сил. Ще якби не це, то хтозна, може, Андрiй в нападi вiдчаю
почав би називати якiсь iмена, першi, якi спали б на думку. Може, вiн
повiвся б так, як той Карапетьянiв Аслан, чесний чистiй черевикiв. Але оте
"А брати?" стало бар' ром, через який вiн не мiг пересягнути. Слiдчому,
мабуть, i в голову не приходило, що саме зводить всi його намагання, всю
його працю нанiвець, - вiн i в голову не клав, що вони ж самi допомогли
сво©й жертвi отим тактичним промахом, отим сво©м недоумкуватим ходом,
поставивши неперехiдний бар' р...
Тортури тривали довго, але без жодних наслiдкiв для само© справи. Були
лише наслiдки для нещасного Андрiя - вiн був зовсiм близький справдi до
божевiлля. Вiн уже не володiв собою, лише обливався холодним потом,
звивався всiм тiлом i за кожним ударом, здавалось, котився в чорну
безодню. Думки йому плутались, вiн викрикував якусь нiсенiтницю... Потiм
вiн перестав звиватися, нерви не сприймали болю як слiд. Коли вже Андрiй
перестав реагувати на удари, коли на устах йому виступила кривава пiна, а
очi набрали манiакального виразу, коли вiн почав задихатись, конвульсiйно
шарпаючи кадиком, тодi Серг в облишив, вилаявся й кинув лiнi чку на стiл.
Сам вiн був блiдий i спiтнiлий не згiрше за Андрiя.
- Диявол!.. Чорт!.. Чорт!.. - мурмотiв злiсно, шагаючи по кiмнатi й
нервово закурюючи цигарку. Вiн розгубився. Такого йому, далебi, в його
практицi ще не було, щоб людина так уперто мовчала, навiть не кричала
по-людському.
- Диявол!!
Потiм Серг в зайшов за стiл i сiв, вiдпустив геть оперативника,
либонь, щоб той не бачив його нервовостi й розгубленостi. Сидiв, хмурив
брови, дивився в папери, злiсно листав ©х сюди й туди й не знав, мабуть,
за що взятися. Подивився на Андрiя, що з пiною на устах сидiв,
переважившись головою через бильце стiльця, налив води в шклянку, встав i
пiднiс ©© Андрi вi до уст. Андрiй безпам'ятно ковтнув кiлька разiв,
розливаючи воду собi на груди, й одвернув голову набiк. Серг в однiс i
поставив шклянку на вiкно й сiв на сво мiсце. Помалу заспоко©вся й вже
сидiв, листав якусь книжку й iронiчно посмiхався. Тиша. В вiкнi померкло,
зарожевiло, потiм взялось цитриновим кольором, потiм стало опаловим. То
осiнн небо погорiло на непогоду. На вiтер. Вечiр. Серг в опустив штору,
- закрив тi ю тяжкою шторою опалове небо, увiмкнув свiтло. Вечiр.
До кiмнати зайшов Великiн, в сорочцi з закасаними рукавами, спiтнiлий,
немов щойно вiд верстата чи рiзник вiд сво © працi.
- Ну, як вiн? - спитав вiн Серг ва.
Серг в засмiявся:
- Я йому зробив, бач, якi гарнi еполети, зробив його генералом... Не
еполети, а цiлi тобi бiфштекси по-англiйськи!.. А вiн - мовчить. Тiльки
мука , як бугай. От гад, скажу я тобi! Я такого ще не бачив... Диявол!
Чистий диявол!
- Нiчого, нiчого! Тiльки без мiстики, будь ласка. Якщо нам доведеться
завтра викинути його в яму - то й чорт з ним. Але ранiше вiн все-таки
заговорить. Ручусь тобi... вусами Сталiна. Треба його привести до пам'ятi.
Андрiй чув, що вони говорять, але ним володiла цiлковита прострацiя,
звуки доходили, мов крiзь водяну стiну. Нехай роблять, що знають, що
хочуть. Ось вони ллють воду на голову. Ось для чогось заголюють рукав i,
перше нiж Андрiй встиг обернути тяжку думку здогаду, для чого це вони
заголюють рукав, вiрнiше, одночасово з раптовим страшним здогадом його
шпигнуло в руку повище лiктя, потримало руку мить i пустило, висмикнуло
жало. Андрiй скинувся...
Перед ним стояла людина в бiлiм халатi й тримала в руцi шприц.
- Що ви зробили!? - скрикнув Андрiй.
Великiн i Серг в засмiялися.
- Ого, швидко подiяло, глянь! Нiчого, нiчого. Це для того, щоб ти не
збожеволiв i не здезертирував...
Людина в бiлiм халатi, не проронивши нi слова, пiшла.
Андрiй вiдчува , як по жилах розлива ться тепло i разом з ним по нервах
розтiка ться жах. "Що вони вробили?! Що вони впорснули?! Боже мiй!.. Як же
це? Як вiн дався?! А якщо вони впорснули щось таке, чого вiн не в силi
подолати й вiд чого вiн зробиться слухняною, безвольною мавпою, яка
робитиме все, що вони накажуть?!" Про такi речi вiн чув вiд людей, i саме
тому всю його iстоту огорта божевiльний страх. Вiн дослуха ться до себе,
до сво © голови, до свого серця. Куса губи... Голова гуде, як i перше,
але взагалi нiби нiчого, нiби все нормально. Але ж це зразу, а що буде
потiм?!
Серг в i Великiн пильно спостерiгають його й посмiхаються. Андрiй
помiтив це й зреагував вiдрухом досади й гордостi в серцi, проявом
вiджило© волi - вони не мусять бачити його панiки, його розгубленостi! Не
мусять!.. I вiд цього зразу заспоко©вся -значить, все в порядку. Якщо його
воля не погаса , а навпаки - значить, все в порядку. I вiн вже не
хвилю ться, принаймнi не пода виду, зiбрав сво© нерви, опанував ©х, сидiв
i думав: "А чи може людська душа, людська воля перебороти в собi якi б то
не було застрики, яку б то не було введену в кров матерiю?!" Думка казала,
не може, а в i р а твердила - м о ж е! Може!... "Нi, не може", -тривожно
заперечувала думка. Тим часом в головi прояснилося й по жилах проходили
теплi хвилi - i тiльки... Можливо, вони його лише привели до пам'ятi, щоб
вести слiдство, але не настiльки, щоб повернути йому всю його втрачену
силу.
Тим часом Серг в i Великiн зайшли за стiл i посiдали. Великiн закурив
папiросу, а Серг в взяв аркуш паперу й ручку й приготувався писати, теж
закурив. Щось покреслив, почеркав по паперу, а тодi почав ставити
запитання:
- Iм'я й прiзвище? Рiк народження? Фах? Освiта? i т. д. Це були
стандартнi запитання, що ©х ставлять в цiй кра©нi при всякiй нагодi - при
заповнюваннi анкет в загсi, в пашпортному вiддiлi, в школi, в шпиталi, при
оформленнi протоколiв тощо i без яких життя тут не мислиме... Андрiй
вiдповiдав мляво, але точно. Потiм почались запитання iншого характеру.
Починаючи ©х, Серг в офiцiйно попередив, що вони мають написати протокол
допиту, а тому вiдповiдати вiн мусить точно, правдиво й прямо. За цим
пiшли запитання.
- Ув'язнений Чумак! Ви обвинувачу тесь по пунктах статтi 54 Карного
Кодексу УССР, пп. 1, 2, 6, 8,10,11. Ви не заперечу те?
Андрiй напружив усю свою волю, зваживши, як хидно ставляться
запитання:
- Нi, я заперечую, - промовив тихо.
- Як це? Що за рунда? Ви заперечу те, що вас обвинувачу ться по таких
от пунктах?
- Ви не так ставите запитання...
Великiн визвiрився:
- Ти не вчи, як ставити запитання! Ич ти! Коли ми помiня мося ролями,
тодi ти ставитимеш запитання, як схочеш, а зараз тво дiло маленьке -
вiдповiдати. Та не мудрувати!!
- Я заперечую обвинувачення по пунктах 1,2,6,8,10,11.
Серг в скривився презирливо:
- Розумний став!? Ха... Отже, ти заперечу ш, що тобi пред'явлене таке
обвинувачення? Дурак!
- Добре. Але ви так i ставте запитання...
- Добре, добре. Отже, повторюю запитання (i Серг в прочитав уже з
протоколу запис), - ув'язнений Чумак, ви обвинувачу тесь по ст. 54 Карного
Кодексу УССР, пп. 1, 2, б, 8,10,11. Ви не заперечу те?
-Заперечую.
- Так i запишем. От, брат, який ти гад! Очевидну рiч заперечу ш. Тим
гiрше для тебе.
- Прошу записати, що я обвинувачення читав, але суть його заперечую...
- Ти не вчи!
Серг в записав щось, iронiчно кривлячись, i поставив нове запитання:
- Ув'язнений Чумак, ви обвинувачу тесь по пункту 1-му в переходi
маньчжурського кордону, що зрада Вiтчизни. Коли ви переходили кордон?
- Заперечую.
- Я вас не питаю, чи ви заперечу те, а питаю, коли ви переходили
кордон. Прошу вiдповiдати.
- Нiколи.
- Гм... А як ми доведемо, що ви таки переходили?
- Тодi буде, що я переходив, - вiдповiв Андрiй мляво.
- Ага! Отже, так запишем - "Переходив".
Андрiй хотiв гаряче запротестувати, але не вистачило сили та й побачив,
що те нi до чого. Слiдчому вiльно писати все, що вiн захоче, i нiякi його
- Андрi вi - аргументи, очевидно, не порушать вже намiченого ними плану.
Iнша справа, як дiйде до пiдписування всього того, що вони понаписують...
А Серг в вiв далi:
- Ув'язнений Чумак! Ви ствердили пункт попереднiй, а тепер в зв'язку з
цим, чи не були б ви ласкавi вiдповiсти, в користь яко© кра©ни ви
займалися шпiонажем? Га?
Андрiй мовчав.
- Чого ж ви мовчите? Не бiйтесь. За щиросердне зiзнання ми не кара мо
суворо. А може, навiть i взагалi не кара мо. Отже?
-Ви, зда ться, не потрiбу те мо©х вiдповiдей i можете написати протокол
самi. Пишiть, що хочете!
- Ув'язнений Чумак! - закричав Серг в подразнено. - Чи ви ще хочете,
щоб я добавив вам пункт - знущання над органами пролетарсько© законностi?
- Ви лiпше запишiть пункт знущання беззаконно над людиною, та ще й
пролетарського походження, - проговорив Андрiй. Думав, що за цим прийде
вибух обурення й биття, але цi його слова, на диво, не викликали нiякого
обурення, лише смiх.
- Який тебе дурень бив, ще що вигадай! Приснилось? Хiба так б'ють!
Биття ти ще побачиш. А щодо пролетарського походження, то я вже колись
тобi про це казав - до лампочки це!
Писання протоколу тривало далi.
- Ви шпигували на користь Японi©? - напосiдався Серг в.
- Я взагалi нiколи не шпигував, це розходиться з мо ю мораллю.
- Ич ти, який моральний!.. Ого-го!.. Але ж з тво ю мораллю саме й
шпигувати, ми вже чули твою мораль. Чи ти вiд не© вiдрiка шся, га?
- Нi, не вiдрiкаюсь...
- Ага! Так i запишемо - "не вiдрiкаюсь".
- Я не вiдрiкаюсь вiд сво © моралi, але вiдрiкаюсь вiд чужо© мерзостi!
- випалив Андрiй.
- Тихше, тихше... Побережи сили, вони тобi здадуться. Ич ти! який
шпаркий! А як ми тобi доведемо, що ти шпигував у користь Японi©? Тодi?
- Тодi буде значитися, що я шпигував, незалежно вiд правди, наперекiр
мо©м твердженням (iронiя).
- Ага, добре. Так i запишем. - Серг в щось запису й дода словами: "Я
шпигував". Ну, а подробицi потiм, це поки що попереднiй протокол. Решту ти
потiм скажеш.
Андрiй бачив, що з ним грають комедiю в стилi ще кращому, анiж
Асланова, але що вiн може вдiяти? Лише терпiти i сказати сво слово дiлом,
тодi, як прийде до пiдписування. При самiй думцi про той момент, який може
прийти, його мло©ло.
Так само, як i про попереднi, вiдбувалося складання протоколу про всi
iншi пункти обвинувачення. Серг в ставив запитання, ловив Андрiя на
якомусь словi, перекручував його й заносив у протокол. Так сталося й з
найтяжчим пунктом обвинувачення, 2-м, про пiдготування збройного повстання
й про участь у вiйськовiй контрреволюцiйнiй органiзацi©. I то не просто
участь, а керування тi ю органiзацi ю. Не зважаючи на всi Андрi вi
категоричнi заперечення, Серг в все-таки "ствердив", що Андрiй в
контрреволюцiйнiй органiзацi© був i тi ю органiзацi ю керував. I то
керував нею ще з Сибiру. Сприт ставити запитання i перекручувати ©х просто
дивував Андрiя. Школа! О, то окрема, спецiальна школа!
Пiсля "ствердження", що Андрiй належав до контрреволюцiйно© органiзацi©
й керував нею, почались домагання iмен людей, iмен учасникiв. Андрiй
мовчав, iгноруючи всi запитання категорично. Але Серг в терпляче вiв
сво . Вiн називав iмена Андрi вих знайомих за чергою й заносив ©х у
протокол. Андрiя просто вразила виключна поiнформованiсть Серг ва щодо
його знайомих. Просто дивно! Вiн знав усiх живих, навiть тих, кого Андрiй
вже забув, i так само знав усiх мертвих або зiсланих давно на каторгу. А
знайомих у Андрiя було багато. Хто його iнформував?! Хто його так докладно
iнформував?! Ба, вiн навiть мав купу листiв у столi й використовував ©х
для того, щоб увiгнати Андрiя в стан найтяжчо© морально© депресi©,
створити iлюзiю, що ©м все вiдомо. Але листи, тi, що були написанi до
нього, вони могли забрати з архiву у матерi, проте багато з тих листiв, що
ма Серг в, нiколи не були у матерi, вони були в рiзних людей, кому були
адресованi. Андрiй тривожно й швидко перебрав у пам'ятi все, що будь-коли
й будь-кому писав на теми полiтичнi, i ствердив сам для себе, що вiн
нiколи нiчого такого, що можна було б зараз вжити проти нього й проти тих
людей, товаришiв i друзiв,нiколи не писав у листах, не був такий на©вний.
Так само нiхто нiчого такого не писав до нього. Окрiм, хiба, двозначних
яких-небудь домовок чи натякiв. А Серг в використовував листи зручно.
Особливо йому подобались листи iнтимного характеру. Безперечно, його метою
було довести, що навiть Аадрi ве iнтимне життя для них вiдоме, i то бозна
вiдколи. Значич мовляв, - ©м вiдомо все. Серг в наводив звiдти якус
цитату, звiдти одне слово, звiдти iнтимне закiнчення лист до яко©сь
знайомо©... i позирав на Андрiя, яке вражiння. Вражiння таки було велике.
Та тiльки не так те вражiння велике вiд факту наявностi листiв, як вiд
цинiзму, вiд пiдлого способу ©х використання... Оперуючи листами, iменами,
рiзними дрiбними фактами, якi доводили тiсний зв'язок з тi ю чи тi ю
людиною, Серг в вибирав багатьохi живих (вибирав безпомилково!) i заносив
©х у протокол. Безпомилково тiльки живих, не записавши жодного мертвого.
Всi тi люди були розкиданi по цiлому СССР, а деякi© були давно засланi,
про що Серг в був добре поiнформований i в список заносив з особливим
задоволенням. Либонь, радий був ствердити "провину" тих людей додатково,
для заспоко ння совiстi, - пiсля всього, пiсля суду i заслання. А головне,
Недарма ж цей Серг в такий веселий!"... Нi, зда ться, вiн нiчого не
пiдписав, нiчого не наговорив у безпам'ятствi.
Мовчиш?! - iронiчно пита -констату Серг в, i вiд того в Андрiя
влива ться спокiй - спокiй i радiсть переможця, поки що переможця! - "Нi,
вiн нiчого не пiдписав... Вiн нiчого не натворив i нiчого не пiдписав!" На
запитання вiн нiчого не вiдповiда , лише дивиться манiакальним поглядом на
такого свiжого, такого усмiхненого, iронiчного Серг ва. Безодня
зненавистi й презирства готова вирватися з нього шаленим потоком, але для
того браку сили - вiн примружу очi й мовчить. Голова його лежить на
спинцi стiльця, руки спущенi, ноги простягненi, одежа вся на ньому мокра
вiд поту й води, все тiло його свербить, але вiн так хотiв би сидiти
безкiнечно i щоб нiхто йому не заважав. I, може, така люта зненависть до
Серг ва тiльки за те, що вiн обiрвав його сонне марення, перешкодив, а
тепер докуча , як противна муха. Нi, зненависть за те, що той прийшов
знову по його совiсть, по його душу, i хвилева перемога ставала ефемерною,
серце болiсне стискалося, наливалося тупим вiдча м: "Ще не кiнець... Ще не
кiнець!"
- Ну, i що ж ти надумав? - пита ться хтось iнший. То Великiн. Вiн
сто©ть он збоку i курить папiросу. Першу хвилину Андрiй його не зауважив.
А зауваживши, вiдчув, як вiд цi © постатi повiяло на нього безнадi ю. Ця
людина була немилосердна й залiзна в сво©й жорстокостi.
- I що ж ти надумав?
Андрiй намагався уловити в тому голосi бодай якусь нотку змiни в свою
користь (така на©вна, дурна думка!) Нiчого. Дiлове й спокiйне запитання
було гiрше за крик i переконувало в стабiльностi взятого курсу супроти
нього. Цi люди роблять сво дiло фундаментально. Вони на всi попереднi
допити дивляться, як на прелюдiю лише. Безперечно.
- сти хочеш? - пита Серг в.
Андрiй мовчить. Вiн не зна , чи вiн хоче ©сти. Нi, вiн не хоче ©сти.
Вiн хоче пити. Пекельна спрага палить його знутра, але вiн мовчить, лише
облизу шерхлi губи.
Великiн з Серг вим щось поговорили Великiн пiшов собi. Лишився сам
Серг в. Вiн натис гудзика вiд сигналiзацi© на столi й занурився в папери.
Серг в писав якусь записку. По хвилi прийшов якийсь оперативник. Андрiй
подумав, що це прийшли нарештi забирати його до камери, i в душi зрадiв.
Але оперативник мовчки взяв записку й пiшов собi, проведений Андрi вим
чекаючим поглядом. Слiдчий уловив той погляд, видно, добре набив руку на
психологi© сво©х жертв:
- Що? Хочеш до камери?.. Почекай, брат. Ти не пiдеш до камери звiдси
доти, доки ми з тобою до чогось не дог воримось, ажи?
Андрiй мовчить тупо.
- Зiдiотiв? Уда ш нещасного, не сповна розуму?.. Не придурюйся, брат.
Ми це все бачили... До твого iдiотизму ще далеко, але ти таки зiдiотi ш,
напевно, за це я тобi ручусь... А поки що ти не вмреш, я теж ручусь, i не
здохнеш з голоду, не втечеш...
До кiмнати увiйшов оперативник i принiс пiвпайки хлiба й кухлик яко©сь
рiдини. Все те тикнув Андрi вi в руки. Андрiй машинально взяв. У кухлику
був чай. Свiдомiсть i iнстинкт роздво©лись. Горда свiдомiсть велiла кинути
те все на пiдлогу, але iнстинкт жадiбно притяг кухлика до уст. Андрiй
випив теплий солодкий чай, аж задихнувся вiд жадоби. I зразу ж зненавидiв
себе за слабодухiсть, сам собi став противним, нiкчемним. Тримав порожнiй
кухлик i хлiб у руцi й мляво думав над тим, що вiн вже обернувся в драну
галошу. "От би взяти цей кухлик i!.." Вiн глянув на Серг ва i на його
iронiчну посмiшку - "i що ж буде?" Але тут же друга думка, зовсiм
протилежна, уперта, твереза: i "Ти мусиш, мусиш, мусиш ©сти! Ти мусиш
крiпити сили, значить мусиш ©сти... щоб витримати!" Кухлика вiдiбрав
оперативник, а хлiб Андрiй почав кришити, намагаючись його зжувати,
проковтнути...
- ж, ©ж, - промовив Серг в iронiчно. -- Набирайся сили...
Андрiй опустив руку з хлiбом i опустив голову на груди. Намагався
уявити себе, як це вiн сидить перед Серг вим i жадiбно, по-шакалячому жу
хлiб... От сидить i жу хлiб... Безвольний, розчавлений, не здiбний
зiгнорувати все i гордо вмерти, згаснути... Д i р к а в i д б у б л и к а!
Так скоро!...
Пальцi розтулились й хлiб упав на пiдлогу. Зразу ж похопився - "Треба
©сти!..", але не поворухнувся й не став пiдiймати. "Що йому робити? Що
робити?!"
-Гм... - мугикнув Серг в. - Це ти вирiшив уже говорити? Твоя правда,
хлiб ранiше треба заробити... Треба ранiше говорити... Треба розкаятися,
щоб той хлiб народний жерти... Ну-с, я слухаю!...
Андрiй мовчав. До горла пiдiймався клубок... Не слiз, нi, клубок
слiпого розпачу, безсилого гнiву, протесту, безтямного, тоскного бажання
уникнути всього. "Що ж робити?"
- Ну?! - повторив Серг в. Знову й знову: -- "Ну?" i по павзi:
-"Ну?..."
Андрiй мовчав, лише водив кадиком. Мовчав i мобiлiзовував рештки сил,
щоб триматися бодай приблизно гiдно.
Увiйшов знову оперативник. Серг в посадив його бiля столу, а сам взяв
лiнiйку i пiдiйшов до Андрiя. То була проста, звичайна дерев'яна лiнiйка,
сантиметрiв сорок завдовжки. Серг в тримав ©© в руках, злегка згинаючи,
нiби збирався оце креслити щось за ©© допомогою, i мирно посмiхався:
- Що ж це ти, так вже розкис, що й сидiти не вмi ш по формi? - Сядь, як
належить! Руки на колiна, клешнi пiдбери, так (поправив Андрi вi ноги
сво©м черевиком). А ще Чумак! Чого це ти так розкис? Пхе...
Потiм Серг в став злегенька стукати лiнiйкою по плечi -- той самий
частий дотик, що розбудив був Андрiя, - стукав ребром лiнiйки по плечi, по
одному, потiм по другому й говорив, iронiчно посмiхаючись:
- Не бiйся, це тiльки лiнi чка, а то ще ти скажеш, що я тебе бив. Чого
доброго, поскаржишся прокуроровi (глузлива iронiя чи то з Андрiя, чи то з
поняття "прокурор" i "поскаржитись прокуроровi"). Це я, щоб ти не спав, а
все думав, думав i говорив нарештi. А то ще скажеш, що я тебе бив... Б'ю я
тебе, скажи? Нi!.. Авжеж нi... Ха-ха!.. Ну, й що ти там в головi оберта ш?
Чи скоро вже ти заговориш? Набридло, брат, чекати... Але в нас часу
досить... О, в нас часу досить!.. I терпiння досить... Чи вистачить його в
тебе... Може б, ти хотiв написати заяву до прокурора, га?.. Я тобi можу
дати паперу, справдi...
Андрiй згадав про харкiвського прокурора Брона, про якого ходили
легенди помежи арештантами, - Брон сидiв у в'язницi вже два роки, йому
поламали руки й ноги, його носили на допити на носилках i не могли дати
ради - такий упертий, i так жорстоко з ним поводились ось такi хлопчаки,
за те , що смiв мати свою волю й сво© погляди i що був обвинувачений в
опозицi© до партi© й уряду... Згадав - i на пропозицiю Серг ва не
вiдповiв нiчого... Зда ться, на цих хлопцiв авторитет прокурорiв не
розповсюджений, тому й така iронiя... Нi, вiн не буде писати заяв до
прокурора... Згадав iще, як на одному вiдомому трибуналi прокурор,
убезпечуючи себе, вимагав там, де треба дати лише три роки, дати десять
рокiв, а оборонець, замiсть захищати, перевершив навiть прокурора,
вимагаючи розстрiлу! Це стало анекдотом серед в'язнiв. Так виглядить
законнiсть i правосуддя. Нi, вiн не буде писати заяви до прокурора. Кому й
про що, й для чого?
А Серг в говорив мирно рiзнi слова з iронiчним смiшком, говорив
безкiнечно i стукав лiнi чкою то по одному, то по другому плечi. Це
тяглося годину, двi, три. Андрiй дивувався його терпiнню й дивувався
безглуздю його поведiнки. Вiн стука лiнi чкою, нiби зумисне демонстру
таку безобидну забавку порiвняно з тим, що було вчора I що було вночi...
Чи це було вчора? чи це було вночi. Андрi вi здавалося, що це почалося вже
давно й трива вiчнiсть - тi брутальнi крики, знущання, бiль i утома; таке
переконання в усьому його тiлi, доведеному до крайньо©, здавалось, межi
вичерпання, напухлому, охопленому тоскним, тупим болем. А тепер вiн сiче
лiнi чкою по плечах, карбуючи нею сво© слова. Зда ться, вiн для того й
стука нею, щоб Андрiй чув кожне його слово, щоб не дрiмав. I видавався
цей веселий Серг в хлопчиком, що хоче побавитись або переконати, що те,
що було, то був лихий сон, брехня, вигадка. Лише коли лiнi чка вдаряла в
кiстку або в ключицю, було трiшки боляче, але видно було, що Серг в
кiстки обмина зумисне, влучаючи весь час в м'якоть, пильнуючи, щоб не
зробити боляче. Стука й все, говорить, говорить... Говорить про листа...
Говорить проте, що Андрiй iз сво©ми здiбностями, iз сво©ми знаннями й
непересiчною волею мiг би бути корисним для кра©ни й партi© що його
належно оцiнять, адже ж вiн пам'ята слова начальника групи Фрея? Говорить
про те, що Андрiй молодий i йому треба жити, працювати, любити... Адже ж
вiн ма якусь дiвчину?.. Чи вiн пригаду свою дiвчину? Чи вiн пригаду , як
нiжно пахне дiвоче волосся, як пружно тремтять дiвочi перса, руки, ноги
пiд натиском пальцiв?.. Чи вiн пригаду , як звучить дiвочий голос?.. I
цьому всьому пропадати, га? Цього зректися по-дурному?..
Це ставало нестерпним, такi слова, i Андрiй за ними не чув дотикiв
лiнiйки, пiд серцем мло©ло й вiн хотiв закричати, щоб Серг в перестав, не
лiнi чкою стукати, нi, а стукати його по головi такими сво©ми словами.
Серг в, помiтивши вплив сво©х слiв, не переставав, посмiхався iронiчно й
вiв сво ©... Говорив про щастя любити й бути любленим. I що проти цього
варте все iнше на свiтi, ти скажи!? На якого чорта треба мати ще якiсь
амбiцi©? Якiсь iдiотичнi iде©, й примхи, й ослячу упертiсть? Для чого? I
мати якийсь сентимент до iнших, особливо до таких, що не варто ©х
захищати? Все одно нiхто не оцiнить його геро©зму, всi його продадуть, всi
на його мiсцi давно б завербували його й оком не змигнули... Народ пiшов
паскудний, нiкчемний, копiйчаний! Якого ж вiн чорта да себе роздавити,
упершись, як осел?! I т. д., i т. п. Серг в говорив i говорив, та все
карбував i карбував лiнiйкою.
Бачачи, що Андрiй зцiпив зуби й не реагу нi на якi його слова так, як
вiн хотiв би, Серг в посмiха ться iронiчнiше, але не злоститься.
Замовка , якийсь час ще стука лiнi чкою. Нарештi урива цю свою
гiмнастику й верта ться до столу. Кладе лiнiйку геть, сiда , закурю
запашну папiросу й, вiдкинувшись на спинку крiсла, дивиться на Андрiя
примруженими очима. Потiм занурю ться в папери. Листа ©х, чита . Зрiдка
пiдводить голову й байдуже запиту : "Ну?"
Пiдганя , щоб Андрiй говорив. Щоб нарештi говорив. Але пiдганя
апатично, зовсiм не наполягаючи. Андрiй мовчить. Серг в теж мовчить,
чита щось, нудиться. Пiдводить голову через якийсь час i знов пiдганя :
"Ну!?" I знову мовчить. Так в безкiнечнiсть.
Андрiй дивиться у вiкно, розграфлене в клiтинки решетом, як школярський
зошит для арифметики, й ледве-ледве перемага сон, що навалю ться в тишi з
усi © сили. Вiдчува , що його плечам ста гаряче, але так само гаряче й
його п'ятам вiд млостi, вiд утоми. На дворi день вже хилиться до вечора i
йому все бiльше хочеться спати. Спати, тiльки спати! Плечi зудить,
зда ться, нiби вони понабрякали йому, хоче помацати, але лiньки звести
руку, - нехай. Апатiя. Байдужiсть. Нехай, то дурниця порiвняно з усiм...
Нарештi, пiсля довгого нудного нукання, Серг в позiха й зводиться.
Пiдходить до напiвсонного Андрiя й зупиня ться перед ним:
- Ну, ти будеш говорити? - пита рiшуче. Андрiй мовчить, примруживши
очi. Тодi Серг в ударя лiнi чкою по плечi... легенькою дерев'яною
лiнi чкою!.. Несамовитий бiль пройма , як блискавка, Андрiя до самих п'ят.
Неуявний, божевiльний бiль!
- Ну?! - кричить Серг в з усi © сили, щоб перекричати бiль. - Говори,
сволоч! Говори нарештi!! - I знову б' лiнi чкою ро плечi.
Почались тортури, яких Андрiй не мiг передбачити, не мiг навiть уявити,
дивлячись ранiше на ту безобидну, прокляту лiнi чку. За кожним ударом бiль
шарпа тiло й душу, обтина йому нерви, мучить мiзок... Але вiн не
кричить. Закусив губи до кровi й мовчить, лише водить божевiльне очима.
Вiн не в силi логiчно думати, не в силi захищатись, не в силi протистояти
тому болевi. Душа мечеться в побитому тiлi, як пташка в клiтцi, марно
шукаючи порятунку...
Вiн тiльки мука за кожним ударом i все бiльше облива ться потом... I в
гарячковiй уявi встають дивовижнi картини, в якi оформля ться все ранiше
чуте в коридорi, з герметично закритими дверима, все те скавулiння, й
мукання, й нявкання... Втративши панування над сво©ми нещасними нервами,
Андрiй божевiльне схоплю ться назустрiч лiнi чцi, але його збивають з нiг,
гатять пiд боки обцасами й знову саджають на стiлець.
--Говори! Говори!! Говори!! -й частi удари по плечах.
В тiм криковi був несамовитий наказ, якому обезволiлi нерви ось-ось
мали пiддатися, не в силi протистояти бiльше!
- Говори!.. Говори!!
Андрiй утриму ться на якiйсь останнiй гранi, загнузду сво© нерви,
кличе на допомогу всю свою пекельну злобу й закусю губи. Лише стогiн
вирива ться крiзь нiздрi. Стогiн, подiбний до мукання. Сорочка на плечах
прикипiла до шкiри, бралася рудими плямами. Плечi були, як бiфштекси...
Тортури набрали убiйчо© методичностi. Серг в б' не часто, через певнi
iнтервали, б' несподiвано, i через те бiль вiд тих ударiв особливо
нестерпний. А в iнтервалах Серг в кричить, як тресор, нагнiчуючи на
свiдомiсть, налягаючи все на одне i те ж, впоюючи в обезволiлу душу просту
формулу порятунку:
- Говори !! Хто був?! Хто в органiзацi©?! Говори!..
До того крику зрина Великiнове: "А брати?!" I Андрiй затина ться всiма
рештками сво©х сил. Ще якби не це, то хтозна, може, Андрiй в нападi вiдчаю
почав би називати якiсь iмена, першi, якi спали б на думку. Може, вiн
повiвся б так, як той Карапетьянiв Аслан, чесний чистiй черевикiв. Але оте
"А брати?" стало бар' ром, через який вiн не мiг пересягнути. Слiдчому,
мабуть, i в голову не приходило, що саме зводить всi його намагання, всю
його працю нанiвець, - вiн i в голову не клав, що вони ж самi допомогли
сво©й жертвi отим тактичним промахом, отим сво©м недоумкуватим ходом,
поставивши неперехiдний бар' р...
Тортури тривали довго, але без жодних наслiдкiв для само© справи. Були
лише наслiдки для нещасного Андрiя - вiн був зовсiм близький справдi до
божевiлля. Вiн уже не володiв собою, лише обливався холодним потом,
звивався всiм тiлом i за кожним ударом, здавалось, котився в чорну
безодню. Думки йому плутались, вiн викрикував якусь нiсенiтницю... Потiм
вiн перестав звиватися, нерви не сприймали болю як слiд. Коли вже Андрiй
перестав реагувати на удари, коли на устах йому виступила кривава пiна, а
очi набрали манiакального виразу, коли вiн почав задихатись, конвульсiйно
шарпаючи кадиком, тодi Серг в облишив, вилаявся й кинув лiнi чку на стiл.
Сам вiн був блiдий i спiтнiлий не згiрше за Андрiя.
- Диявол!.. Чорт!.. Чорт!.. - мурмотiв злiсно, шагаючи по кiмнатi й
нервово закурюючи цигарку. Вiн розгубився. Такого йому, далебi, в його
практицi ще не було, щоб людина так уперто мовчала, навiть не кричала
по-людському.
- Диявол!!
Потiм Серг в зайшов за стiл i сiв, вiдпустив геть оперативника,
либонь, щоб той не бачив його нервовостi й розгубленостi. Сидiв, хмурив
брови, дивився в папери, злiсно листав ©х сюди й туди й не знав, мабуть,
за що взятися. Подивився на Андрiя, що з пiною на устах сидiв,
переважившись головою через бильце стiльця, налив води в шклянку, встав i
пiднiс ©© Андрi вi до уст. Андрiй безпам'ятно ковтнув кiлька разiв,
розливаючи воду собi на груди, й одвернув голову набiк. Серг в однiс i
поставив шклянку на вiкно й сiв на сво мiсце. Помалу заспоко©вся й вже
сидiв, листав якусь книжку й iронiчно посмiхався. Тиша. В вiкнi померкло,
зарожевiло, потiм взялось цитриновим кольором, потiм стало опаловим. То
осiнн небо погорiло на непогоду. На вiтер. Вечiр. Серг в опустив штору,
- закрив тi ю тяжкою шторою опалове небо, увiмкнув свiтло. Вечiр.
До кiмнати зайшов Великiн, в сорочцi з закасаними рукавами, спiтнiлий,
немов щойно вiд верстата чи рiзник вiд сво © працi.
- Ну, як вiн? - спитав вiн Серг ва.
Серг в засмiявся:
- Я йому зробив, бач, якi гарнi еполети, зробив його генералом... Не
еполети, а цiлi тобi бiфштекси по-англiйськи!.. А вiн - мовчить. Тiльки
мука , як бугай. От гад, скажу я тобi! Я такого ще не бачив... Диявол!
Чистий диявол!
- Нiчого, нiчого! Тiльки без мiстики, будь ласка. Якщо нам доведеться
завтра викинути його в яму - то й чорт з ним. Але ранiше вiн все-таки
заговорить. Ручусь тобi... вусами Сталiна. Треба його привести до пам'ятi.
Андрiй чув, що вони говорять, але ним володiла цiлковита прострацiя,
звуки доходили, мов крiзь водяну стiну. Нехай роблять, що знають, що
хочуть. Ось вони ллють воду на голову. Ось для чогось заголюють рукав i,
перше нiж Андрiй встиг обернути тяжку думку здогаду, для чого це вони
заголюють рукав, вiрнiше, одночасово з раптовим страшним здогадом його
шпигнуло в руку повище лiктя, потримало руку мить i пустило, висмикнуло
жало. Андрiй скинувся...
Перед ним стояла людина в бiлiм халатi й тримала в руцi шприц.
- Що ви зробили!? - скрикнув Андрiй.
Великiн i Серг в засмiялися.
- Ого, швидко подiяло, глянь! Нiчого, нiчого. Це для того, щоб ти не
збожеволiв i не здезертирував...
Людина в бiлiм халатi, не проронивши нi слова, пiшла.
Андрiй вiдчува , як по жилах розлива ться тепло i разом з ним по нервах
розтiка ться жах. "Що вони вробили?! Що вони впорснули?! Боже мiй!.. Як же
це? Як вiн дався?! А якщо вони впорснули щось таке, чого вiн не в силi
подолати й вiд чого вiн зробиться слухняною, безвольною мавпою, яка
робитиме все, що вони накажуть?!" Про такi речi вiн чув вiд людей, i саме
тому всю його iстоту огорта божевiльний страх. Вiн дослуха ться до себе,
до сво © голови, до свого серця. Куса губи... Голова гуде, як i перше,
але взагалi нiби нiчого, нiби все нормально. Але ж це зразу, а що буде
потiм?!
Серг в i Великiн пильно спостерiгають його й посмiхаються. Андрiй
помiтив це й зреагував вiдрухом досади й гордостi в серцi, проявом
вiджило© волi - вони не мусять бачити його панiки, його розгубленостi! Не
мусять!.. I вiд цього зразу заспоко©вся -значить, все в порядку. Якщо його
воля не погаса , а навпаки - значить, все в порядку. I вiн вже не
хвилю ться, принаймнi не пода виду, зiбрав сво© нерви, опанував ©х, сидiв
i думав: "А чи може людська душа, людська воля перебороти в собi якi б то
не було застрики, яку б то не було введену в кров матерiю?!" Думка казала,
не може, а в i р а твердила - м о ж е! Може!... "Нi, не може", -тривожно
заперечувала думка. Тим часом в головi прояснилося й по жилах проходили
теплi хвилi - i тiльки... Можливо, вони його лише привели до пам'ятi, щоб
вести слiдство, але не настiльки, щоб повернути йому всю його втрачену
силу.
Тим часом Серг в i Великiн зайшли за стiл i посiдали. Великiн закурив
папiросу, а Серг в взяв аркуш паперу й ручку й приготувався писати, теж
закурив. Щось покреслив, почеркав по паперу, а тодi почав ставити
запитання:
- Iм'я й прiзвище? Рiк народження? Фах? Освiта? i т. д. Це були
стандартнi запитання, що ©х ставлять в цiй кра©нi при всякiй нагодi - при
заповнюваннi анкет в загсi, в пашпортному вiддiлi, в школi, в шпиталi, при
оформленнi протоколiв тощо i без яких життя тут не мислиме... Андрiй
вiдповiдав мляво, але точно. Потiм почались запитання iншого характеру.
Починаючи ©х, Серг в офiцiйно попередив, що вони мають написати протокол
допиту, а тому вiдповiдати вiн мусить точно, правдиво й прямо. За цим
пiшли запитання.
- Ув'язнений Чумак! Ви обвинувачу тесь по пунктах статтi 54 Карного
Кодексу УССР, пп. 1, 2, 6, 8,10,11. Ви не заперечу те?
Андрiй напружив усю свою волю, зваживши, як хидно ставляться
запитання:
- Нi, я заперечую, - промовив тихо.
- Як це? Що за рунда? Ви заперечу те, що вас обвинувачу ться по таких
от пунктах?
- Ви не так ставите запитання...
Великiн визвiрився:
- Ти не вчи, як ставити запитання! Ич ти! Коли ми помiня мося ролями,
тодi ти ставитимеш запитання, як схочеш, а зараз тво дiло маленьке -
вiдповiдати. Та не мудрувати!!
- Я заперечую обвинувачення по пунктах 1,2,6,8,10,11.
Серг в скривився презирливо:
- Розумний став!? Ха... Отже, ти заперечу ш, що тобi пред'явлене таке
обвинувачення? Дурак!
- Добре. Але ви так i ставте запитання...
- Добре, добре. Отже, повторюю запитання (i Серг в прочитав уже з
протоколу запис), - ув'язнений Чумак, ви обвинувачу тесь по ст. 54 Карного
Кодексу УССР, пп. 1, 2, б, 8,10,11. Ви не заперечу те?
-Заперечую.
- Так i запишем. От, брат, який ти гад! Очевидну рiч заперечу ш. Тим
гiрше для тебе.
- Прошу записати, що я обвинувачення читав, але суть його заперечую...
- Ти не вчи!
Серг в записав щось, iронiчно кривлячись, i поставив нове запитання:
- Ув'язнений Чумак, ви обвинувачу тесь по пункту 1-му в переходi
маньчжурського кордону, що зрада Вiтчизни. Коли ви переходили кордон?
- Заперечую.
- Я вас не питаю, чи ви заперечу те, а питаю, коли ви переходили
кордон. Прошу вiдповiдати.
- Нiколи.
- Гм... А як ми доведемо, що ви таки переходили?
- Тодi буде, що я переходив, - вiдповiв Андрiй мляво.
- Ага! Отже, так запишем - "Переходив".
Андрiй хотiв гаряче запротестувати, але не вистачило сили та й побачив,
що те нi до чого. Слiдчому вiльно писати все, що вiн захоче, i нiякi його
- Андрi вi - аргументи, очевидно, не порушать вже намiченого ними плану.
Iнша справа, як дiйде до пiдписування всього того, що вони понаписують...
А Серг в вiв далi:
- Ув'язнений Чумак! Ви ствердили пункт попереднiй, а тепер в зв'язку з
цим, чи не були б ви ласкавi вiдповiсти, в користь яко© кра©ни ви
займалися шпiонажем? Га?
Андрiй мовчав.
- Чого ж ви мовчите? Не бiйтесь. За щиросердне зiзнання ми не кара мо
суворо. А може, навiть i взагалi не кара мо. Отже?
-Ви, зда ться, не потрiбу те мо©х вiдповiдей i можете написати протокол
самi. Пишiть, що хочете!
- Ув'язнений Чумак! - закричав Серг в подразнено. - Чи ви ще хочете,
щоб я добавив вам пункт - знущання над органами пролетарсько© законностi?
- Ви лiпше запишiть пункт знущання беззаконно над людиною, та ще й
пролетарського походження, - проговорив Андрiй. Думав, що за цим прийде
вибух обурення й биття, але цi його слова, на диво, не викликали нiякого
обурення, лише смiх.
- Який тебе дурень бив, ще що вигадай! Приснилось? Хiба так б'ють!
Биття ти ще побачиш. А щодо пролетарського походження, то я вже колись
тобi про це казав - до лампочки це!
Писання протоколу тривало далi.
- Ви шпигували на користь Японi©? - напосiдався Серг в.
- Я взагалi нiколи не шпигував, це розходиться з мо ю мораллю.
- Ич ти, який моральний!.. Ого-го!.. Але ж з тво ю мораллю саме й
шпигувати, ми вже чули твою мораль. Чи ти вiд не© вiдрiка шся, га?
- Нi, не вiдрiкаюсь...
- Ага! Так i запишемо - "не вiдрiкаюсь".
- Я не вiдрiкаюсь вiд сво © моралi, але вiдрiкаюсь вiд чужо© мерзостi!
- випалив Андрiй.
- Тихше, тихше... Побережи сили, вони тобi здадуться. Ич ти! який
шпаркий! А як ми тобi доведемо, що ти шпигував у користь Японi©? Тодi?
- Тодi буде значитися, що я шпигував, незалежно вiд правди, наперекiр
мо©м твердженням (iронiя).
- Ага, добре. Так i запишем. - Серг в щось запису й дода словами: "Я
шпигував". Ну, а подробицi потiм, це поки що попереднiй протокол. Решту ти
потiм скажеш.
Андрiй бачив, що з ним грають комедiю в стилi ще кращому, анiж
Асланова, але що вiн може вдiяти? Лише терпiти i сказати сво слово дiлом,
тодi, як прийде до пiдписування. При самiй думцi про той момент, який може
прийти, його мло©ло.
Так само, як i про попереднi, вiдбувалося складання протоколу про всi
iншi пункти обвинувачення. Серг в ставив запитання, ловив Андрiя на
якомусь словi, перекручував його й заносив у протокол. Так сталося й з
найтяжчим пунктом обвинувачення, 2-м, про пiдготування збройного повстання
й про участь у вiйськовiй контрреволюцiйнiй органiзацi©. I то не просто
участь, а керування тi ю органiзацi ю. Не зважаючи на всi Андрi вi
категоричнi заперечення, Серг в все-таки "ствердив", що Андрiй в
контрреволюцiйнiй органiзацi© був i тi ю органiзацi ю керував. I то
керував нею ще з Сибiру. Сприт ставити запитання i перекручувати ©х просто
дивував Андрiя. Школа! О, то окрема, спецiальна школа!
Пiсля "ствердження", що Андрiй належав до контрреволюцiйно© органiзацi©
й керував нею, почались домагання iмен людей, iмен учасникiв. Андрiй
мовчав, iгноруючи всi запитання категорично. Але Серг в терпляче вiв
сво . Вiн називав iмена Андрi вих знайомих за чергою й заносив ©х у
протокол. Андрiя просто вразила виключна поiнформованiсть Серг ва щодо
його знайомих. Просто дивно! Вiн знав усiх живих, навiть тих, кого Андрiй
вже забув, i так само знав усiх мертвих або зiсланих давно на каторгу. А
знайомих у Андрiя було багато. Хто його iнформував?! Хто його так докладно
iнформував?! Ба, вiн навiть мав купу листiв у столi й використовував ©х
для того, щоб увiгнати Андрiя в стан найтяжчо© морально© депресi©,
створити iлюзiю, що ©м все вiдомо. Але листи, тi, що були написанi до
нього, вони могли забрати з архiву у матерi, проте багато з тих листiв, що
ма Серг в, нiколи не були у матерi, вони були в рiзних людей, кому були
адресованi. Андрiй тривожно й швидко перебрав у пам'ятi все, що будь-коли
й будь-кому писав на теми полiтичнi, i ствердив сам для себе, що вiн
нiколи нiчого такого, що можна було б зараз вжити проти нього й проти тих
людей, товаришiв i друзiв,нiколи не писав у листах, не був такий на©вний.
Так само нiхто нiчого такого не писав до нього. Окрiм, хiба, двозначних
яких-небудь домовок чи натякiв. А Серг в використовував листи зручно.
Особливо йому подобались листи iнтимного характеру. Безперечно, його метою
було довести, що навiть Аадрi ве iнтимне життя для них вiдоме, i то бозна
вiдколи. Значич мовляв, - ©м вiдомо все. Серг в наводив звiдти якус
цитату, звiдти одне слово, звiдти iнтимне закiнчення лист до яко©сь
знайомо©... i позирав на Андрiя, яке вражiння. Вражiння таки було велике.
Та тiльки не так те вражiння велике вiд факту наявностi листiв, як вiд
цинiзму, вiд пiдлого способу ©х використання... Оперуючи листами, iменами,
рiзними дрiбними фактами, якi доводили тiсний зв'язок з тi ю чи тi ю
людиною, Серг в вибирав багатьохi живих (вибирав безпомилково!) i заносив
©х у протокол. Безпомилково тiльки живих, не записавши жодного мертвого.
Всi тi люди були розкиданi по цiлому СССР, а деякi© були давно засланi,
про що Серг в був добре поiнформований i в список заносив з особливим
задоволенням. Либонь, радий був ствердити "провину" тих людей додатково,
для заспоко ння совiстi, - пiсля всього, пiсля суду i заслання. А головне,