Багряний I. Сад гетсиманський

"оправку" (саме була ©хня черга, а замiсть того наглядач привiв гостей).
Помилився собi на безголов'я. Гостi й господарi квапилися наговоритися й
накуритися гуртом, на знак такого знаменитого знайомства. Наглядач ось-ось
мав похопитися й ©хн побачення скiнчиться. Але на диво минали хвилини, а
наглядач не приходив. Почав навiть брати сумнiв, чи справдi помилився вiн,
а може, вiн це спецiально перевiв ©х сюди, з наказу начальника? Все може
бути. Вже в коридорi загрюкали кормушки - почали роздавати хлiб i чай.
Андрiй згадав, що вони можуть залишитися без хлiба, i постукав у дверi.
Тихо, потiм дужче. Потiм з усi © сили. Нарештi наглядач вiдкрив кормушку й
визвiрився.
- Чого грима ш?!
Андрiй подивився на нього примруженими очима й спитав тихо:
- Чи ти часом не зна ш, чоловiче, що таке "вербовка"?
Наглядач спалахнув:
- Що за розговори! Ич ти!
- Та то я так... А тим часом скажи, чи оце ми тут довго будемо, може б,
ми забрали вже й одежу сюди?
- Як це одежу? Сиди й не пащикуй! Скалозубиш, лишнi зуби ма ш?!
- Та вродi. А все ж таки, може б, ти вже одвiв нас назад до нашо©
камери, бо пропаде хлiб, як нас там нема.
В очах наглядача майнув страшний здогад. Вiн швидко закрив кормушку й
подався. По хвилi вернувся й вiдчинив не кормушку, а дверi. Був вiн
блiдий, з перекошеним вiд страху обличчям:
- Хто з сорок дев'ято© - виходьте... швидко...
Вiн не наказував, вiн просив, поглядаючи по коридору - чи нема
начальства. Знав, що за таку помилку, якщо хтось донесе начальству, його
чека страшна кара. Сама думка про це "розколювала" цю нещасну людину.
Гостi попрощалися й черiдкою вийшли.
Впустивши ©х у камеру, наглядач закрив дверi, а тодi вiдкрив кормушку й
залебедiв у не©:
- Чи ви хлiб одержали?.. А чай?.. Зараз буде хлiб i чай... Е... той, чи
ма те якiсь заяви?..
- Диви, як з варвара вилупилася людина! - промовив Андрiй,
посмiхнувшись до товаришiв, а тодi пiдiйшов до кормущки й заговорив з
наглядачем вже, як з добрим приятелем, лагiдно, лише посмiхаючись про
себе:
- Не бiйся, браток. Бува . Ти тих хлопцiв пусти "на оправку", вони не
виннi.
- Так, так...
- Ну, а хлiб i чай ми ще не одержували.
Хлiб i чай було видано негайно.
Пiсля хлiба i чаю наглядач вiдчинив знову кормушку. Його щось мучило й
вiн не мав спокою. Аж жалко було на нього дивитися. Вiн щось хотiв
сказати, але не мiг, замiсть того спитав дивлячись винуватим поглядом:
- Може, ви курити не ма те?
- Не ма мо.
Через кiлька хвилин наглядач принiс i просунув у камеру пачку махорки.
Приймаючи ©©, Андрiй помiтив, як у бiдолахи тремтiли руки, й вiн лагiдно
спитав:
- Ну, а все ж таки, чи ти зна ш, що таке "вербовка"?
- Знаю... - прошепотiв наглядач, i здавалося, що по щоках його
перебiгла хвиля морозу, на очах же виступили сльози.
- Ну, нiчого, - пожалiв його Андрiй,- не бiйся, ми добрi хлопцi.
Таким чином Андрiй ще раз переконався, яка страшна сила закладена в тiй
проклятiй "вербовцi", що вiд однi © думки про не© людина з хама ста
янголом.
Наглядач старався чим мiг догодити 49-й камерi - i чемною усмiшкою, i
зайвою пайкою хлiба, й зайвим лiтром чаю, й довшою "оправкою". Словом, 49
камера користалася з деяких благ, обернувши отак наглядача в "християнську
вiру". Краснояружський уже почав розробляти план, як би ©м обернути в
"християнську вiру" всiх наглядачiв i всю адмiнiстрацiю, маючи наочний
приклад користi вiд такого обернення. Але "обернений" наглядач одного дня
щез з коридора... Скоро стало вiдомо, що вiн перевiвся в iнший коридор i
лютим цербером. Таким чином Андрiй дiстав ще одно, на цей раз зовсiм iнше
й несподiване пiдтвердження, що "вербовка" не тiльки здiбна обертати хама
в янгола, а й навпаки - обертати янгола, в хама. Та ж таки сама
"вербовка". Бо ж симпатичний наглядач перевiвся в iнший коридор i там
знову став цербером тiльки тому, що боявся тут влипнути в халепу за
зв'язок з арештантами, за чемне до них ставлення та давання махорки, й
сiсти разом з ними, - цебто "завербуватися".
Краснояружський радив наказати цербера в той спосiб, що донести
начальству про недавнiй випадок. I з мотивiв етичних i з мотивiв
доцiльностi. Але Андрiй запротестував. Суть бо не в цiм церберi, адже вiн
мiг бути такою гарною людиною. Суть в iншому, i те "iнше" причиною, що
кого б не призначили на мiсце того цербера, вiн все буде таким самим
хамом. Там не може бути чемних i гарних людей, де неподiльно пану жах i
проклята "вербовка".

На додаток до всiх бiд i нещасть, до камери 49-© вкинулася ще одна
халепа.
Як не пильнували в'язнi за гiгi ною, як не дбали вони за свою шкiру,
миючись по тричi на день, все-таки ©х напали якiсь паскуднi чиряки. То й
не чиряки були, то якiсь химернi болячки. Вони почали з'являтися на
кожному в'язневi по одному, по два, по три, по чотири, нагадуючи чиряки з
гнiйним стрижнем посерединi. Вони не болiли, лише погано заживали,
ятрились, i число ©х з кожним днем прогресивно збiльшувалося, доходячи вже
на деяких особах до десяти, до п'ятнадцяти. А потiм число ©х почало
доходити до п'ятдесяти, а то й до ста штук на деяких. Рекорд же встановив
охотiнспектор Iванов - на ньому число болячок за короткий час почало
доходити до 200 - до двохсот!! - штук. Камера мала жалюгiдний вигляд - всi
©© тридцять мешканцiв нагадували прокажених, що гнили живцем. I на диво -
Андрiй був винятком, вiн не мав жодно© болячки на собi, шкiра його була
чиста, не пошкоджена. З цього всi зробили висновок, що цi болячки не
заразнi i що вони не вiд iнфекцi©, а вiд розладу обмiну речовин в
органiзмi. Андрiй найсвiжiший i тому стiйкий. Почалась боротьба з лихом...
Гай-гай, це страшенно вiдносне поняття "почалася боротьба". Почалися...
власне, заяви з цього приводу черговим, але безрезультатно. Очевидно, вся
тюремна адмiнiстрацiя вважала це в порядку речей, як реальне здiйснення
обiцянок слiдчих "погно©ти живцем", i не мала намiру втручатися.
Люди мучилися. I не так фiзично, як мучилися морально - вони гнили
живцем i нiчим тому не могли запобiгти. Та й фiзично то все-таки була
велика мука - прилипати гнiйними болячками до пiдлоги. Найбiльша ж мука
була сидiти в жахливiй тiснотi й прилипати сво©ми болячками до болячок
сусiдових. А були ж вони як-не-як, люди iнтелiгентнi, що так любили
Флобера й естетику. I не можна розминутися. Найтрагiчнiше було з
Iвановим... На охотiнспектора напала та погань, мовби за спецiальними
вказiвками слiдчого. Як вiн мучився!.. Вкритий болячками з макiвки до
п'ят, бiдолашний Iванов не мiг анi сидiти, анi лежати. Кiнець-кiнцем
хтось-таки втрутився в справу, злякався, мабуть, що люди справдi догниють
i нi на кому буде слiдчим вести слiдство.
Одного дня ©х поведено кудись на оглядини - це була тюремна
амбулаторiя, в якiй в'язнi, на сво здивування, побачили чимало лiкарiв,
якiсь химернi станки й операцiйнi столи, i ще якiсь апарати. Там ©х понуро
i без жодних слiв якiсь непривiтнi суб' кти в бiлих халатах понамащували
зеленою рiдиною. То була iмiтацiя йоду. Пiсля цi © операцi© люди
поробилися строкатими й барвистими, як папуги, хоч користi вiд того не
було нiяко©. З всього того найсильнiше вражiння на людей (i на ©хнi
чиряки) справила наявнiсть лiкарiв, викликавши якусь щемлячу тоскну
тривогу: якщо тут так багато лiкарiв i якщо ©х так тяжко (ба, неможливо
взагалi) викликати до камери i навпаки тяжко (ба, неможливо!) добитися до
них по допомогу, то для чого ж вони iснують т у т? А iснують же для
чогось, як iснують для чогось i всi тi ©хнi апарати, операцiйнi столи та
пiдозрiлi рiзнi верстати. Щодо "зельонки" - так називалася зелена iмiтацiя
йоду - то вiд не© не було жодного ефекту, крiм чисто декоративного.
Болячки не тiльки не заживали, а, здавалося, ще бiльше ятрились, сходили
мокротою i, тiльки дозрiвши до положено© ©м природно© межi, бралися
струпом. Проте в'язнi щодня добивалися "зельонки" i ©м ©© давано. Лише вже
нiкого не водили до амбулаторi©, а давали в камеру пляшечку й квачик, i
тут, пiд суворим наглядом коридорного, люди намащували самi себе й
повертали пляшечку й квачик. З того, що та пляшечка й квачик мандрували до
сумiжно© камери, всi зробили висновок, що така сама бiда спiткала, мабуть,
всю тюрму.
Можливо, це нещастя спричинило подiю, яка стрясла всiма в'язнями в
бiльшiй мiрi, анiж ©м би сказали, що сталася революцiя всесвiтня:
х почали водити на прогулянку! Це щось неймовiрне, неправдоподiбне,
але факт - ©х почали водити на прогулянку. Одного дня сорок дев'ятiй
камерi звелено одягтися й зiбратися кудись. Потiм ©х поведено в супроводi
кiлькох вартових i чергового корпусу. Перш нiж ©х випустити з тюремних
дверей, черговий корпусу з конячою щелепою в кiлькох понурих, презирливих
словах (очевидно, вiн не звик до функцi© лектора чи наставника) пояснив
(не кажучи, куди це ©х ведуть), як вони мусять триматися за дверима: -
ходити один за одним "в затилок", руки назад, не розглядатися, не
говорити, нiяких взагалi звукiв не видавати. Хто це порушить - всi пiдуть
назад i вже нiколи вдруге не матимуть такого щастя. Це була прогулкова
конституцiя. Пiсля цього дверi вiдчинено i вони вийшли на цей раз не туди,
куди звикли виходити з тюремних дверей - цебто не в управлiння, а на
внутрiшн тюремне подвiр'я. Тiльки це не точно. Вони йшли на тюремне
подвiр'я, а опинилися в тiснiй дощанiй загорожi, що була зроблена в тiм
подвiр'©, притулена щiльно до тюремних дверей. Височенний паркан - три
метри заввишки - оточував площину метрiв п'ять в дiаметрi й був вiн так
щiльно збитий, що не було в нiм нi сучечка, нi дiрочки. А вгорi до паркану
ще й було прибито дощаний дашок з нахилом всередину, так що в цiлому ця
споруда нагадувала ярмаркову циркову халабуду. Нiчого з цi © халабуди не
було видно, крiм малесенько© латочки неба. Але й за те спасибi! Це
все-таки чудесно. П о в i т р я!! Латочка неба!
Заклавши руки за спину, в'язнi закружляли тiсною черiдкою, ступаючи
слiд в слiд. Точнiсiнько, як тi конi, що крутять молотарку. Площа була
така мала, що ©х тридцятеро творили суцiльний ланцюжок, а ноги одного
наступали на ноги другого. Посерединi, являючи центр цi © каруселi, як
тресор, стояв один вартовий i пильнував за кожним рухом, особливо за
головами, а також давав рукою знак "повернутись", на який ланцюжок
крутився назад, потiм знову вперед, потiм назад. Другий вартовий стояв у
дверях.
Люди жадiбно дихали повiтрям, яке проти камерного видавалося
божественним нектаром, хоч i було просякнуте запахом бензину, прiлим
каменем та сосновими дошками. Андрiй уперто позирав скоса на боки i вгору,
в надi© щось побачити - але марно. Якi вже були високi мури тюрми, а
особливо управлiння, але ©х не було видно за дощаним парканом. О, тi, що
робили цю "каруселю", знали, що й для чого вони роблять!.. Iншi взагалi
боялися позирати, щоб не скiнчити прогулянку страшною карою, - ходили й
дивилися на п'яти переднього.
Пiсля п'яти хвилин кружляння та тупцяння в дощанiй загорожi ©х одвели
назад.
Це й була прогулянка. I яка вона не була химерна та коротка, але на
всiх справила велике вражiння. П р о г у л я н к а! Щось небачене й
взагалi не припустиме (навiть теоретично) в цiй тюрмi. Але факт. А з того,
як старанно збудовано халабуду, та з короткотривалостi прогулянки люди
зробили висновок, що таке благо звалилося не на саму ©хню прокажену
камеру, а на всю тюрму.
Цi прогулянки повторювалися через кожних три днi. (Отже, три днi треба,
щоб прогулялася вся тюрма! Можна навiть обчислити приблизно, скiльки ця
тюрма ма людей, якщо три днi подiлити на п'ять хвилин та помножити на
тридцятеро людей (бiльше, як тридцятеро, в халабуду не влiзе). Це буде
бiля 10 тисяч!..
Все-таки дбають за людину.
"Людина - це найбiльший капiтал" - ствердив Краснояружський
глибокодумно, нарештi повiривши в генiальний афоризм Сталiна.
I "нема худа без добра". Бо ж було безсумнiвним, що не було б болячок,
не було б i прогулянок.
Та арештантське життя, попри всю його статичнiсть, повне рiзних
несподiванок i часом непередбачених радикальних змiн. II
"Чорний ворон"... Повитий серпанком жаско© слави "Чорний ворон".
Читачi Леонiда Андр ва й усiх iнших письменникiв, що писали про тюрми
й каторгу, про трагедiю людей, вихоплених iз життя й вiдданих на глум i
муки, мали бiльш-менш усталене поняття про "Чорного ворона" - як про
атрибут всiх "охранок" i ©хнiх тюрем, як про супутника насильства й
смертi, що майже став мiфiчною iстотою, нарiвнi з вiдьмаками й драконами,
- чорним хижаком, що хапа й мчить людей на шибеницю чи розстрiл, у прiрву
смертi. I знаменита пiсня:
"Чорний ворон, чорний ворон,
Що ж ти в' шся надi мною!.."
хоч i була складена про iншого ворона, але для багатьох у всiй царськiй
i не царськiй, росiйськiй iмперi© звучала саме, як пiсня про того "Чорного
ворона" тюремного. I коли ©© спiвали арештанти чи каторжники, то, мабуть,
©м увижався в пiсенному образi iнший хижак, розгортаючись у всеобiймаюче,
унiверсальне страхiття - колесате й крилате, когтисте й дзьобате, що
заносить людину над прiрву й там видовбу ©й очi, клю череп i пожира
гаряче серце. "Чорний ворон"... Але це опоетизований. А не опоетизований -
це в уявi всiх на землi сущих, хто бачив й хто не бачив, -- була звичайна
чорна халабуда на колесах. Отака собi собача будка. За часiв Леонiда
Андр ва це була чорна карета, везена кiньми. За пiзнiших часiв розквiту
цивiлiзацi© - така сама карета, але вже рухана автомотором, - чорна
автомашина.
Таким уявляв "Чорного ворона" й Андрiй. I таким уже й знав його раз
колись, побувавши в його черевi. За часiв ГПУ це було звичайне вантажне
авто зi звичайною залiзною будкою, в яку напаковувано людей. В нiй було
загратоване вiкно, завiшене ззовнi чорною матерi ю. I нiчого вiн не уявляв
собою особливого. Навiть було прикро, що така паскудна й проза©чна коробка
мала таку легендарну славу.
Але на свiтi все мiня ться вiдповiдно до епохи. Напевно, тепер i
"Чорний ворон" iнший. Але який?
Часто, коли вдень раптом гудiла машина в тюремному подвiр'©, або вночi
чути було, як машина в'©жджала й ви©жджала, в камерi 49-й говорили
здавленим голосом: - "Чорний ворон"!
- Який вiн? - питав Андрiй.
Але нiхто не знав точно, який вiн. Говорили рiзне i саме тому, що
говорили рiзне, не було вiри в говорене й не було цiлiсного образу. Який
вiн тепер - в епоху не Леонiда Андр ва й не ГПУ, а в епоху жова,
"наркома железного"?

Казали, що це жахлива чорна машина, обставлена багнетами, яка мчить
вулицями несамовито й ви , як сатана. Казали, що, саджаючи в не©, в'язням
зав'язують очi. Казали... Але нiхто з присутнiх нiчого не знав точно, бо
ще не був у нiй, крiм, хiба, Карапетьяна, але веселий вiрменин, поки був у
камерi, нiчого не розповiв на цю тему, а потiм його забрали. Таким чином
було багато домислiв i нiчого точно окресленого. Була лише легенда. Знали
лише всi напевно, що вiн й що працю невтомно, безперервно, i що так i
назива ться "Чорний ворон", навiть за офiцiйною термiнологi ю. Якось дивно
чути це фантастичне iм'я, так би мовити, поетичний образ, легенду, замiсть
натури, в епоху оголеного реалiзму, в епоху розлегенднення всiх легенд.
I ось вiн прилетiв...

Одного дня ©х - мешканцiв камери 49-© - забрали з камери. Та мничо
звелiли всiм зiбратися "з вещами" й вивели до льоху невiдомо для чого, тим
накрутивши нещасним людям нерви до крайньо© межi. Тут люди просидiли
пiвдня. Потiм вiд них вiдокремили п'ятьох i лишили на мiсцi, а решту
забрали й повели. Цебто 24 особи, а серед них був i Андрiй, ©х вивели з
льоху й погнали швидким темпом ("Давай-давай!!") по темних i вогких
коридорах пiдземелля. Бiля яко©сь, герметично закрито©, залiзно© брами ©х
вишикували по три й наказали триматися "там", де вони зараз опиняться,
тихо, пiд страхом тяжко© кари. Пiсля того вiдчинили браму -- перед ними
стояла автомашина, пiдведена задком щiльно впритул до виходу. То була
вантажна машина з халабудою, розмальованою в яскравий колiр i пописаною
якимись лiтерами. Андрiй умудрився прочитати сво©м бистрим оком великий
напис збоку по дiагоналi - "Ц Е Р А Б К О О П Ч..." Точнiсiнько така
машина, якими возять хлiб!
х впускали в вiдчиненi залiзнi дверцята по три й тi трiйки щезали
мовчки в мовчазному, темному черевi "ЦЕРАБКООПУ". Прийшла черга до
Андрi во© трiйки. Андрiй перший здерся по вiдкиднiй драбинцi й ступив
усередину. Це був вузюсiнький коридорчик, обабiч якого були дверцята!
Герметичне закритi дверцята. Однi з них вiдчинив оперативник, що
порядкував у коридорчику, й сказав -"Давай!"
Андрiй втиснувся в дверцята. То була манюсiнька кабiнка - такий собi
залiзний мiшок на одну людину. Але ©х туди впхали трьох. В серединi було
прироблене сiдальце, але Андрiй не скористався з права першостi. Вiн
уступив мiсце Зарудному. Третiм був Голiят-Охрiменко. Охрiменко прийшов
останнiй i не влазив у кабiнку, бо це було проти всiх законiв фiзики. У
такiй манюсiнькiй клiтинцi Охрiменко не мiг би вмiститися як слiд сам, а
його пхали третiм.
- Лiзь, сволоч!! - люто шипiв оперативник, розсипаючись прокльонами.
Охрiменко лiз, здушуючи сво©х товаришiв, як пресом, i все не мiг влiзти.
Йому допомiг оперативник, втискаючи голiятське тiло колiном. Втиснув.
Закрив дверцята й клацнув замком. Готово!
Оце й вiн - "Чорний ворон". Чорний ворон без легенди.
Нiяких вiкон, навiть завiшених чорним запиналом, i нiяких щiлин! Тiльки
вгорi десь просочувалося потрохи повiтря. Андрiй помацав рукою - то було
прибито трохи подiрявлено© бляхи в пiвдолонi завширшки, мов тертушка.
Дiрочки були манюсiнькi та й тi зробленi не просто, а якось так навскоси,
та ще й прикритi дашком, мабуть, щоб нiчого не було видно. Не було видно
неба й взагалi свiтла, хоч назовнi був сонячний день. Це щоб люди не
милувалися небом (бо ж то "Воля!") та й щоб не помiтили часом бодай
горiшнiх поверхiв будинкiв i не зорi нтувалися, куди ©х везуть.
Ось вiн тут увесь генiй епохи!
Андрiй засмiявся злiсно. Навiть той образ "Чорного ворона", який жив в
уявi, був занадто поетичний порiвняно з дiйснiстю. "ЦЕРАБКООП!" Нiкому на
волi не прийде в голову, зустрiвши цей "ЦЕРАБКООП" на вулицях i площах
мiста, що це "Чорний ворон" i що в нiм ©дуть вони - приреченi люди, може,
©хнi друзi, приятелi, знайомi, брати, рiднi. Таким чином, нiхто навiть
приблизно не знатиме про ©хню трагедiю. А вони ©хатимуть яскравого
сонячного дня через самий центр заштатно© столицi республiки!
Це було тяжко й прикро. Андрiй не раз i ранiше ловив себе на думцi, що
не страшно вмерти привсенародно, лише страшно умирати, задавленому нишком,
в темних закамарках, десь в льосi, iзольованому вiд свiту, без свiдкiв, де
твоя смерть навiки лишиться та мницею. Ось що страшно. I в чеканнi тако©
смертi щодня, щогодини, завжди видавалося недосяжним щастям умерти на
шибеницi серед велелюдно© площi, на очах у всiх, щоб усi знали, що ж з ним
сталося, де вiн дiвся, як вiн скiнчив сво життя. А може, ще й крикнути
зухвало й глузливо щось в очi катам - хлюпнути ©м привселюдно в лице сво©м
презирством i зненавистю. Така думка й зараз прийшла в голову. Де там!
Навiть коли б закричати отак нагло, то й то нiхто не почу того крику. А
почу - не повiрить. I вiд того було прикро. Даремно Андрiй намагався
перемогти почуття тоскно© нудьги, вiдчаю, тупого розпачу.
А от би це ©хав звичайний "Чорний ворон" часiв Андр ва або навiть ГПУ,
i всi знали б, що там когось везуть. Болiли б серцем, догадувались би,
спiвчували, бились душею над болючою загадкою - "Кого ж це везуть?" I, не
вгадавши точно, склали б одначе легенду, яка все-таки була б
правдоподiбною.
Прокляття! Тисячу разiв розстопроклята епоха i проклятий ©©
диявольський генiй.
Машина йшла через мiсто. Вона йшла зовсiм не божевiльним темпом i
зовсiм не ревiла несамовито. Вона-бо везла "хлiб" або, може, й "морозиво"
i не мусила квапитися, щоб не розтрясти дорогоцiнний крам. Андрiй чув
вухом, як в коридорчику човгав чобiтьми наглядач. Вiн теж був усерединi, i
нiхто його не бачив. I нiяких рясних i жаских багнетiв. Один-однiсiнький
наглядач в коридорчику залiзно© "тюрми на колесах". Ну, скажiть, хiба це
не генiальна епоха?! А в'язнi - кожен намагався проглянути крiзь залiзну
стiнку кабiни "ЦЕРАБКООПУ" бодай думкою - вгадували, якою саме вулицею оце
вони ©дуть. Куди повертають. Всi вони знали досконало сво столичне мiсто
i уявляли, що оце вони йдуть по ньому власними ногами, прогулюючись по
сонячних вулицях, зустрiчають знайомих... Андрiй впiймав себе на шаленому
бажаннi: от якби оце машина ця та налетiла на телеграфний стовп, на
трамвай або на iншу машину, щоб сталась аварiя. От би!..
I тепер скажiть, що нема провидiння, або - що людське шалене бажання
нiчого не варте! Але це, звичайно, сталося випадково. Нiби Андрi ве
божевiльне бажання дiйшло до вищого розуму, що керу всесвiтом, - раптом
почувся шалений вибух, а тодi сильний струс калатнув людьми, - машина
пiсля вибуху пiшла якось бокаса, а тодi тiпонулася вiд удару об вiщось,
перехнябилась i стала. Удар був не дуже сильний, так що Андрiй з
товаришами тiльки трохи потовклись один об одного, але не пошкодились.
Ставши, машина стояла нерухомо, навколо не© засюрчали сюрчки, закричали
якiсь погрозливi голоси, розганяючи юрби цiкавих. Як потiм виявилося,
сталась маленька аварiя - на крутому поворотi з Павлiвсько© площi на мiст
через Лопань лопнула камера й покришка на лiвiм заднiм колесi, i машина,
нагло загальмована на один бiк, загнула по iнерцi© круто й врiзалася в
телеграфний стовп. Добре, що вона була дуже загальмована, а то хлопцi на
тiм i скiнчили б свою арештантську епопею.
Навколо машини зiбралась велика юрба - це чути було всiм мешканцям
"ЦЕРАБКООПУ". Безперечно, та юрба не знала, що перед ними бiльше диво,
анiж звичайна аварiя яко©сь там "Церабкоопiвсько©" машини. Напевно, вони
там не розумiють, чому саме ©х так шалено розганяють мiлiцiонери, якi,
розганяючи, теж не розумiли, що це таке за машина. Наказано розганяти,
значить, треба розганяти. I саме це уперте розганяння iнтригувало людей
несамовито, збiльшуючи юрбу все бiльше. Але нiхто не здогадувався, в чому
рiч, бо... Бо якби люди здогадались - то кинулись би врозтiч з усiх нiг.
Безперечно.
Андрiй трiумфував, так само, як i його колеги. Охрiменко здушено
реготався. От i пропала ©хня та мниця! Проклятий "Чорний ворон"
розшифровано! Буде розшифровано! От раптом усi взнають, що це за
"ЦЕРАБКООП" i що в нiм возять! Взнають про них! Не взнають персонально про
кожного, але взнають взагалi про них, про всiх, як от ©х возять!
Довго стояв "ЦЕРАБКООП" перехняблений, очевидно, пошкоджений
безнадiйно. Ось пiд'©хала якась машина... i Охрiменко вилаявся, висловивши
тим i Андрi ву думку. Вони чiпляють "ЦЕРАБКООП" на буксир. Пробують тягти.
От потягнуть, сволота, й заволочуть нерозшифровану легенду, так нiхто
нiчого й не знатиме. Нi! Не бере! Стало! Попихтiло, пойорзало й стало. Не
бере! Сто©ть. Галас i смiх навколо машини клекотить. Люди смiються, як то
з тим "ЦЕРАБКООПОМ" вовтузяться.
Ще якийсь час стояв "Чорний ворон" нерухомо. Нарештi пiдiйшла якась
iнша машина й почала наближатися задки до "ЦЕРАБКООПУ". Пiдiйшла...
Засюрчали сюрчки несамовито, розганяючи юрбу, закричали якiсь голоси
грiзно. Настала тиша. Мабуть, юрбу вiдтиснули подалi. Чути лише, як
вiртуозно лаються якiсь дiтлахи, очевидно, лiзучи крiзь заборону поближче;
Не треба було Андрi вi пояснювати, що то за дiтлахи. Всюдисущi й
непобiдимi безпритульнi, ©х легко впiзнати з ©хньо© барвисто© мови- мови
харкiвських i взагалi всесоюзних апашiв. Чути, як пiд голоснi зауваги
безпритульникiв вiдкриваються дверцята... Виводять людей... I тут
голосний, дзвiнкий дитячий крик пронизу повiтря: .
- Трам-трам тарарам! Та це "Ч о р н и й в о р о н" !!
Андрi вi цей богохульний вигук видався божественною музикою. Нi, Бог
сотворив цих безпритульних таки не даром. Вiн вiдчув, як всi юрбища, все
мiсто, весь свiт ахнув:
-"Ч о р н и й в о р о н"!

Ага! Проклята та мниця перестала iснувати! I водночас Андрiй вiдчув, як
юрби харкiвських обивателiв кинулися, опанованi мiстичним жахом, врозтiч,
геть вiд "ЦЕРАБКООПУ". Вони не могли не кинутися. Вони мусiли кинутися.
Пiсля того крику та тупотняви настала мертва тиша, i в тiй тишi ©х
перевантажували з машини в машину, з одного поламаного "ЦЕРАБКООПУ" в
такий самий iнший, цiлий. Пiдвели його щiльно дверцятами до дверцят i
перевантажують. А так як вони все-таки не могли пiдiгнати машину до машини
дуже щiльно - заважають cхiдцi, та й одна машина сто©ть бокаса, - то
зблизька видно, що саме вони перевантажують.
Коли Андрiй iз сво©ми товаришами переходив з похило© площi на пряму i
переступав смугу осяяного сонцем повiтря, вiн бачив гроно мерехтливих
дитячих очей збоку, за мiлiцейськими унiформами. Вони дивилися, поширенi
нелюдською цiкавiстю, а голоси тихо робили зауваги.
- О! Троцькiст!.- сказав котрийсь на Андрi ву адресу. - О! А це
махновець, якийсь...
Охрiменко не витримав i засмiявся, бо ця влучна заувага була зроблена
саме на його адресу. - Вгадав, сукин кот!
На той смiх дитячий голос зарепетував трiумфально:
- Смi ться!!
Так, нiби докладав цiлому свiтовi. I засмiявся сам дзвiнко, а тодi,
видно вхоплений чи штовхнутий мiлiцiонером, залементував люто:
- Куди хапа ш, лахудра лягава!? Гад! "ЦЕРАБКООП" який видумав!..

Дитячий смiх перекинувся десь далi й покотився по юрбищах.
Знову сюрчки, окрики, тупотнява. То десь розбiгаються панiчно люди.
Бояться, щоб не потрапити до "ЦЕРАБКООПУ".
Нарештi перевантажились i по©хали. Машина з маркою "ЦЕРАБКООП" пiшла,
лишивши по собi переляк у здивованих обивателiв,
Вони бачили!..
Та тiльки що з того. Вони бачили, але вони мовчатимуть, боятимуться
розповiсти навiть вдома про те, що бачили, та все чекатимуть з острахом,
чи не йдуть уже по них, як по людей, що пiдгледiли "державну та мницю".
Ачей ©х уже десь позаписувано. Боятимуться самi себе й сусiдiв, щоб не
проговоритися, щоб хто не донiс. I багато харкiвських обивателiв через цю
вуличну пригоду довго будуть позбавленi сну й спокою, пройнятi жахом вже
не за тих, що були там, в "ЦЕРАБКООПI", а за себе самих. Ану як почнеться