Страница:
образив, нi обдурив ©©, то вiн менi сам скаже про це, i ми тодi вирiшимо,
як бути; а бiгати за ним, вислiдковувати його я не буду". I вона справдi
жодного разу не насмiлювалася приглядати за ним, а просто мовчала,
хмурнiла i гнiвалася, що чоловiк не хоче помiчати, як вона мучиться, що
робиться в не© на душi. Потiм вiн, помiтивши, що з нею щось робиться
недобре, став настирливо розпитувати, чого вона така похмура, хвора чи,
може, ©© хто образив. Оленi зробилося ще бiльш досадно i гiрко вiд того,
що чоловiк почав ©© про все розпитувати. Вона вважала, що вiн ©© мучить,
що вiн не любить ©© i нiколи не любив, бо якби любив, то кинувся б ранiше,
а то мовчав, а тепер випиту . I вона не вiдповiдала i виставила проти
нього глуху злiсть, бо ©й здавалося, що Оксен пита i проявля деяку
стурбованiсть для годиться, щоб лише показати, який вiн добрий, а сам таки
ма полюбовницю. Але один раз пiд час таких розпитiв вона, вимучена
мовчанням i внутрiшньою боротьбою, вiдчула, що глуха стiна злостi
повалилася, ©© охопило почуття безпорадностi, потреба захисту. Вона не
витримала, розплакалася i розказала 'все, що думала i знала. Оксен нiчого
не сказав, а на другий день так висмiяв Ганну при всiх людях, що та не
знала, що робити i куди подiтися. Стояла, опустивши голову, та викручувала
п'ятою дучку в землi. Олена зробилася до чоловiка ще лагiднiшою, ще
слухнянiшою, багато в чому потурала i майже обожнювала його.
Пораючись по хатi, Олена частенько позирала, чи не прокинулися дiти.
Але вони ще спали. Тiльки Оксен iз гостем, чути було, вже збиралися
виходити з хати. Як тiльки вони вийшли, Оксен, на ходу застiбаючи пiджак,
сказав, що сьогоднi хоче скликати правлiння, щоб обговорити питання про
хiд сiвби, i сказав це для того, щоб послухати думку Дороша. Але той
загорнувся у вiйськовий плащик i перехнябив плечi:
- Дивись - як зна ш. Тобi виднiше. Я тут чоловiк новий, - i попрямував
до корiвника.
Вiн iшов тихо, iнодi зупиняючись i вдихаючи свiже весняне повiтря.
Почував себе збудженим i трохи схвильованим вiд того, що перед ним
розкрива ться нове життя, що нема вже вiйськово© служби, яко© вiн нiколи
не любив i яка нiколи не була йому до серця, нема госпiталю з його
нудотливим смородом камфори i ефiру, нема набридливого шльопання капцями
по коридорах, де прогулюються пораненi, нема щоденного причепливого
Опiкування лiкарiв i ©х вiчних запитань про те, що вiн ©в, як ©в, як спав,
чи припинився в головi шум, чи в ще й досi, - а натомiсть навколо весняний
шум, здоровi, сильнi люди, свiже повiтря, хвилюючий запах полито© дощем
землi i освiженого весняною зливою степу, той рух, та метушня щоденного,
повноцiнного, трудового життя, яка завжди веселила його, надавала йому
сили i бадьоростi. Дорош знав, що працювати фiзично йому буде тяжко, бо
здоров'я його ще слабе, та непевнiсть вiдступила перед чарами весни, що
дедалi бiльше заполонювали його, будили в душi тиху любов до природи, за
якою вiн знудьгувався i яку сприйняв тепер з хворобливою вразливiстю, так
що йому лоскотало в горлi i пощипувало очi.
А навколо була така дивна первозданна тиша, такий спокiй, така нiжна
м'якiсть звукiв, що, пiдiйшовши до корiвника, вiн зупинився, щоб iще
трiшечки помилуватися Бе вою горою, яка туманiла у свiтанковiм присмерку,
зеленими приташанськими левадами, якi димiли туманом, першими липкими
листочками високих тополь, що зеленими фонтанами били з тепло© землi. Вiн
стояв пiд деревом у тiнi, так що його нiхто не мiг помiтити, i бачив, як
мимо пройшла жiнка з оберемком соломи, i чув, як його обвiяло холоднуватим
пахучим душком тi © соломи. Потiм вiдхилив дверi. Задуха коров'ячого
стiйла вiйнула йому в лице. В корiвнику було напiвтемне. Лiхтар "летюча
миша" висiв на стовпi посеред примiщення i тихо погойдувався: оранжеве
кружальце свiтла шарахкалося по долiвцi, кидаючи на не© довжелезну тiнь
вiд стовпа. Дорош ступив кiлька крокiв i почув пiд ногами смердюче
чавкання гною.
- тут хто-небудь? - скрикнув вiн глухо. Нiхто не вiдзивався. Щось
громiздке, як гора, з тяжким сапанням стало пiдiйматися поперед нього.
Дорош злякано вiдступився назад, а потiм догадався, що це корова, яко© вiн
не запримiтив у темрявi i ледве не наступив ©й на хвiст. В цей час щось
зашелестiло в далекому кутку стайнi, i лiнивий заспаний голос прилинув, як
iз пiдземелля:
- То ти, Одарко? Дорош, не вiдповiдаючи, пiшов на той голос i скоро
розгледiв людську постать, що зi словами: "Приймись, щоб тобi була здохла
до вечора!" - стала пробиратися помiж коровами до виходу.
- Хто там? Пiдходь сюди, бо нiчого не видно, - покликала постать.
Дорош пiдiйшов ближче i побачив зодягнутого в довгу лахманину чоловiка
з вилами в руках. Забачивши Дороша, чоловiк безцеремонне полiз його
оглядати, так близько нахиливши сво лице, що на Дороша гостро вiйнуло
махоркою i тим сво рiдним запахом, який мають усi люди, що пораються бiля
худоби.
- Щось не пiзнаю, - задумано проговорив коро-вар. - Ви часом не по
м'ясопоставках? Якщо так, то, коли ваша ласка, вiдпустiть тютюну на
цигарочку. Цiлу нiч бiля товаряки кручусь не куривши.
I вiн наставив глибоку i чорну, мов корито, пригорщу i вiд радостi, що
зараз закурить, враз пожвавiшав: притупував чобiтьми, приахкував,
прицмокував i навiть пересмикував плечима.
- Я не курю, - винувато вiдповiв Дорош. Чоловiк вiдразу зiв'яв i знову
непорушна, незграбна постать стовбичила перед Дорошем.
- Тодi хто ти такий i чого сюди прийшов?
- Ферму приймати. Працювати тут буду. Чоловiк роззявив вiд подиву рота
i стояв так кiлька секунд, потiм прислонився до стояка, почухав спину,
блаженно закректав i, поправивши на головi шапку, сказав Дорошевi.
- Ось воно якечки. Тодi йди за мною. Вiн провiв Дороша в куток i
показав на ясла, що чорнiли в темрявi, як рiвчак.
- Оце я тут сплю. Умгу... Так на яку ж тему ми будемо з тобою говорити?
Ага, про ферму. Трудне це дiло. Дуже трудне. -Бо-ж-же ж мiй, як зустрiну
якого нового чоловiка, так говорив би день i нiч, i кiнця б тому не було!
- Як вас звати?
- По-селянському, значить, Кузь, а по святцях - Кузьма.
- На фермi що робите?
- Покуту несу. Важку покуту, чоловiче добрий. Щоб менi грiм шапку
пробив, коли я полiз на отаке горе та на отаку бiду! Караюся, як той
колодник, кiнця-краю не видно. I куди мо© очi дивилися на той час, що не
бачили, куди рука лiзе, а нога ступав? Бо оце ж я i есть завфермою, -
скiнчив нарештi Кузь.
- А-а, знаю, знаю! - засмiявся Дорош. - Голова менi про вас розповiдав.
- Лаяв?
- Нi, говорив тiльки, що корови по ши© в грязюцi стоять.
- I я таке кажу. А ти поспитай його© Дума ш, я сидiв склавши руки? У
мене ось долонi, як кiнськi копита. Д вiд чого? Вiд вил. Кузь, матерi ©х у
печiнку, за всiх наробився! Дали менi в пiдмогу двох доярок та ко-роваря
Митька. То доярки ще нiчого, коров сяк-так видоять, напоять, а Митько
начеше, сучий син, чуприну та й дражнить дiвчат по селу. А я за цього
iрода гнiй вергаю, аж хребет трiщить. Жалiвся Оксеновi - не допомага . Все
тiльки обiця , що прижму, мовляв, Митька, а не прижима. I ходить Митяга,
як i ранiше, з начесаним чубом, нi за холодну воду не береться. Та це ще
пiвбiди. Главное - корма рiжуть. Так, чоловiче добрий, рiжуть, що нi
зiтхнеш, нi охнеш. Буряк, як вони його там буртували в лихо© години,
запрiвся, весною вiдкрили, то з нього так пара i валнула. Сiно перетоптали
за зиму, а з житньо© соломи що за ©да? Да мо коровам, так що ж iз не© за
користь? Правда, падежу великого нема, з молодняка тiльки шестеро здохло,
так i то ж утрата. А й те вiзьмiть у рахунок, яка зима була скажена.
Горобцi на льоту мерзли, падали, так куди вже телятам витримати? В
горобцiв же пiр'я грi , а в телятка що? Шкурочка на ньому тоненька, шерсть
благенька, - погибель, та й годi, при морозах. Тут ось поверх кожуха сiряк
зодяг, та й то замерзав... Умгу. Так що з кормами - бiда. Велика бiда.
Правда, в по-слiдн время жом виручав. Ми його з Чупахiвського заводу
приставляли. Благодать. I бики його ©дять, i корови, з половою змiшу мо i
да мо, першим сортом iде...
- А куди ж ваше сiно подiлося?
- А чума його зна , куди воно потратилося! Восени були два добрих
прикладки, а потiм як вiтром розвiяло. Зосталися самi з'©дини, коней тепер
ними пiдгодовують, бо посiвна ж.
- А ви його не розiкрали?
- Можеть бить, що й так. Воно в членсько© скотини також животи
iмiються.
Кузько, незважаючи на те що по натурi був чоловiк запальний, говорив
тепер поволi, мляво. Дорош все частiше посмикував ши ю, мовчав.
- А ти, мабуть, багато свiту об'©хав? Ге ж? - перейшов Кузько на свою
любиму тему. - Подумай тiльки - весь Радянський Союз по©здом об'©хати, i
то скiльки побачиш, а коли б на кожнiй станцi© став та поволеньки на все
роздивився б. I-i, не говори, не говори! Якби в мене було карбованцiв
п'ятсот лишнiх грошей, так я б уже подивився, як люди живуть.
- У вас у корiвнику вила? - перебив його Дорош.
- Отам десь стоять у кутку. Да-а-а... Ходив би i роздивлявся, як свiт
построений. Скiльки людей побачив би, скiльки б розговорiв од розумних
людей почув.
Дорош принiс вила, став копирсатися ними у твердому настилi гною.
- А ви часом не були на станцi© Роздольна?
- Нi, не був.
- Жаль. Там мiй син працю . Присилав оце на днях письмо, так пише, що
жалування получа хороше. Жити можна. Пише, що був по таких краях, де все
не так, як у нас. У нас, примiром, на волах ©здять, а в них на верблюдах,
i що верблюди з одним горбом, а з двома. Рахубиста товаряка, -
засмiявся Кузь. - сть i п' раз на мiсяць. Отаку б, ©дять його мухи, до
нас у артiль! Ми ©© за всю осiнь нагодували б на всю зиму, а весною в
плуг...
Не встиг Кузь закiнчити, як Дорош вискочив iз гнояки, нiби вирваний
вихором, губи його гнулися, як кора на вогнi.
- Ти що муру залива ш? Ану, бери вила та чисть, що напаскудив за зиму!
Кузь злякано метнувся в куток, довго стояв там, сопучи з перестраху,
потiм вийшов з вилами в руках i мовчки заходився вичищати. "Мале, в очках,
а отаке кляте, - витираючи з лоба холодний пiт, розмiрковував вiн. - Трохи
вилами не штрикнув, сатана. Цей поставить ферму, в нього й бики будуть
до©тися!.." Хвилинами Кузь зупинявся i роздумував про те, що самий
найученiший чоловiк на землi не може розгадати, що за дивне створiння
людина. "Тiльки-но говорив любо та мило i враз кинувся, як iз ланцюга.
Дивний свiт, химерний свiт, i люди на ньому чудернацькi!" - фiлософствував
бiля гною Кузь.
Надворi розвиднiлося. Кузь погасив лiхтар i повiсив його знову на
стовп. Прийшли доярки. Побачивши чужу людину, пошепталися i, розiбравши
дiйницi, стали до©ти корiв. У вiдкритi дверi лилося матове свiтло, парував
розворушений гнiй, i димок вiд нього густими валами вiдносило надвiр, де
вже чувся гомiн i людськi голоси. Заскрипiла гарба, i круторогi воли,
помахуючи муругими головами, протюпали мимо корiвника. За гарбою,
цьвохкаючи батiжком, пробiг хлопчик рокiв дванадцяти в довгому
батькiвському пiджачку i закричав тоненьким радiсним голосом:
- Дядьку Андрiю! Красолька лошачка привела!
- Невже?
- й-богу. Такий кумедний. Я пiдiйшов його погладити, а вiн
труситься-труситься. Чого вiн так труситься?
- Бо ще малий, а от виросте великий, вiн тобi зуба виб' ...
Пiсля гарби про©хала пiдвода, запряжена парою худих i змучених кляч. На
возi сидiли дядько в шапцi i широкоплечий парубiйко-погонич, в задку воза
лежали, виблискуючи на сонцi лемешами, плуги. Потiм почулося якесь
гупотiння по землi, видно, що бiгло по нiй щось важке i сильне. Воно
зупинилося за стiною корiвника, тяжко i сердито дмухало, обнюхуючи стiну.
Хтось тривожно крикнув: "Переймай!" - i кiлька чоловiк протупотiло мимо
корiвника. За стiною знову тяжко сапонуло кiлька раз, i в отворi дверей
появилася бугаяча морда.
- Закривай дверi, коров подушить, сатана, - злякано закричав Кузь.
Сяк-так закрили дверi i через другi, протилежнi, вискочили на двiр, де вже
метушилися з дрючками люди, ганяючись за буга м.
- Направляй сюди, - вiдважно кричав Охрiм, розмахуючи вiжками. - Я
його, кажись, удержу.
- Штани сво© краще держи! Силач який знашовся.
- Нуздай його! Нуздай!
- Пiдходь, пiдходь...
- За губу хватай, за кiльце! Вiдразу посмирнiша .
- Ухвати себе за рiпицю...
Бугай ходив по кругу, красиво вигнувши жирну, в важких зморшках шию, не
звертаючи уваги на людей, що обступили його зi всiх бокiв. Вiн грався з
ними i дражнив ©х. Розiгнавшись, мчав двором, як вiтер, як злий дух, i
раптом, налетiвши на людську стiну, зупинявся, нiби вростав у землю.
Червоними осатанiлими очима тупо дивився на сво©х приборкувачiв i стояв
непорушне, як статуя, навiть дозволяв наблизитися до себе на таку вiддаль,
що його вже можна було схопити за дерев'яний держак, з' днаний з кiльцем,
яке було заправлено йому в нiздрю. Але як тiльки до нього хто наближався i
простягав руку, щоб уже вхопитд за держак, вiн рiзко вiдскакував убiк i,
задравши хвоста, бiг далi, кидаючи ратицями землю на приголомшених i
безпорадних людей. Вiдбiгши, знову зупинявся, обнюхував пiд собою грунт i,
задравши вгору голову та закопиливши губу, ревiв з такою силою, нiби в
його грудях був захований паровоз.
Метушня у дворi все посилювалася, i чим бiльше було цi © метушнi, тим
бiльше непорядку. Кожний радив, як треба зробити, щоб спiймати бугая, i,
як водиться, тi, що радили, самi боялися його ловити, а тiльки надiялися
на других.
Враз усi занiмiли i заклякли, де хто стояв: Павло Гречаний, якого досi
не помiчали, старечим скоком вибiг на середину двору (бiг вiн згорбившись,
по-ведмежому, вбравши голову у плечi), на якусь секунду зупинився, потiм
простягнув обидвi руки вперед i пiшов назустрiч буга вi, що стояв на
мiсцi, сторожко слiдкуючи за кожним рухом чоловiка, що наближався.
Мiж людьми зробилося так тихо, що було виразно чути, як тяжко i гнiвно
диха розлючена тварина сво©ми могутнiми легенями-мiхами i як скрадливо, з
перервами, диха людина.
Ось до бугая залишилося чотири кроки, три, два, але вiн вичiкував i
пiдпускав все ближче. Мускули його напружилися i застигли непорушне,
виразно вимальовуючись пiд шкiрою, в постатi голови, застиглостi тiла, в
готовностi зробити стрибок, в настороженостi вiдчувалося, що пройде одна
невловима мить i вiн зробить стрибок, але в ту саме мить Павло вже встиг
вхопитися руками за держак. Бугай рвонув його до себе, Павла вiйнуло, як
вiтром, але держака вiн не випустив, а сильно вивернув його лiворуч i так
скрутив буга вi губу, що той заревiв вiд болю i куцi залiзнi роги його
загрозливо блиснули.
- Пускай!
- Уб' !
Але Павло нiкого не слухав, а крутив за держак, i бугай ходив навколо
нього пританцьовуючи. Зробивши кiлька таких кругiв, вiн цiлковито
присмирнiв, i Павло спокiйно вiдвiв його до волярнi.
- Що за чоловiк? - запитав Дорош, не приховуючи свого захоплення.
- Наш, троянiвський, - пояснив Кузь.
- Ну й сила ж у нього?..
- Еге, сила в нього . Бог, вiн так i робить: силу дасть, а розум
вiдбере.
- Зате в тебе його до бiсового батька i весь на язицi, - сердито сказав
якийсь чоловiк i пiшов двором.
Дорош i Кузь також повернулися до корiвника i анову взялися вичищати
гнiй. Надворi метушня припинилася, всi розiйшлися, тiльки чути було, як
голосно сперечалися волярi.
- Це ти випустив бугая, Хомо?
- Ти що? Здурiв? Мене тодi й близько не було, як вiн вирвався.
"Шукай тепер винного", - усмiхнувся сам до себе Дорош, викидаючи вилами
гнiй. До корiвника зайшов Павло. Сорочка з штанiв висмикана, руда шапка -
на нотилицi, до босих нiг прибичовано мотуззям старi калошi. Якийсь час
вiн мовчки розглядав корiвник з таким виглядом, нiби потрапив у якусь не
знайому для нього пустелю, потiм сказав:
- Гр-ас-ти! - що означало: здрастуйте. Зняв з плiч вила i приступив до
працi: так налягав на них, що вони заганялися в гнiй по самий держак.
Скоро вiн навернув поперед себе таку гору гною, що загородив дверi. Дорош
швидко втомлювався i часто зупинявся, щоб витерти на ши© i на лобi пiт,
який зрошував його так щедро, що гiмнастьорка i сорочка змокрiли на спинi
i попiд пахвами, i в хвилини такого перепочинку з захопленням милувався
незвичайною силою Павла, дивувався тому, як вiн легко, нiби бавлячись,
викону таку важку роботу. Близкiсть цi © сили нiби вдихала здоров'я i в
самого Дороша, i вiн знову починав працювати з почуттям легкостi i
впевненостi в рухах, хоч насправдi руки його слабiли i тремтiли вiд
тягаря, що лежав на вилах.
Опiвднi в артiльний двiр з'явився Гнат. Iшов, поляскуючи прутиком по
халявах, золотий зуб горiв на сонцi.
- Чого це ти не на жеребцi, а на пiхоту? - насмiшкувато запитав його
Оксен.
- Кузьма кувати повiв. - Гнат помовчав, пощулив очi, посвистiв крiзь
зуби, кiлька раз пройшовся по кабiнету, нарештi спитав: - Оксене, ти,
зна ш-понi-ма ш, менi скажи: на якому основанi© ти без мого дозволу
незнайомих людей ночувати пуска ш? Тобi вiдомо, хто вiн такий?
- Вiдомо. А як тобi нi, то пiди до корiвника i розпитайся. Вiн тобi сам
розкаже.
- Ти вже його на роботу прийняв? А документи, а характеристика? А з
бiографi ю як? Може, вiн iз репресованих? Ну, нiчого. Я його зараз
перевiрю, що воно за птиця. Так, говориш, вiн в корiвнику? Гм. Хорошо. Я
зараз iз ним побалакаю.
I Гнат, насвистуючи, постьобуючи себе прутиком по халявах, пiшов до
корiвника.
Дорош саме накидав на воза гнiй i стояв спиною до дверей, коли прийшов
Гнат. Глянувши на Кузя, у якого раптом на обличчi проступила поштивiсть,
Дорош вiдразу зрозумiв, що появився стороннiй i, напевно, iз сiльського
або i районного керiвництва. Дорош озирнувся i, побачивши Гната, його
незалежну позу, його ревiзуючий погляд, його самовпевнене обличчя,
догадався, що це i голова сiльради Гнат Рева, про якого йому говорили ще
в районi.
- Хто тут Дорош? - суворо запитав Гнат голосом слiдчого i зупинив
погляд на Дорошевi, добре знаючи, що це ж i той, кого йому треба.
- Я, - вiдповiв Дорош i сперся на вила.
- Пред'явiть документи.
- А ти хто такий? - прикидаючись незнайком, запитав Дорош.
- Прошу не тикать. Я - голова сiльради.
- Ну то й що?
- Сказано - документи давай, а не розбалакуй! - Гнат пiдозрiло глянув
на Дорошевi окуляри, обмiряв його очима з нiг до голови. - Хто тебе зна ,
що ти за людина,
Дорош, усмiхаючись, глянув на Гната; але очi його пiд окулярами
зробилися холодними i пронизливими.
- Ну, от що, голово, якщо ти цiкавишся мо ю особою, то по©дь у район.
Там тобi все про мене розкажуть. А документiв я тобi не покажу - ти не
мiлiцiя.
- Так ти хочеш, щоб я ©© зараз же викликав? - почервонiв на обличчi
Гнат i вже сiкався до сварки, але Дорош обрiзав його однi ю фразою.
- Куди? - крикнув вiн на Гната, який ступив був уперед. - Не йдiть,
товаришу голова, хромовi чобiтки в гнiй замажете.
Гнат, приголомшений окриком, опiшив i вiдступив назад, але потiм
зрозумiв, що ця людина нiскiльки не бо©ться його та ще й насмiха ться.
"Хто його зна , що воно за птиця", - подумав Гнат опасливо.' А Павло,
ляпаючи себе долонями по колiнах, закричав, захлинаючись вiд смiху:
- А що, Гнате, получив гривеник здачi?
Гнат, насупившись, мовчки вийшов iз корiвника.
Оксен проводив засiдання правлiння по-сво му. Вiн не обмежувався одними
лише членами правлiння, а радо приймав усiх, хто бажав бути присутнiм, так
що на засiданнi були i волярi, i пташницi, i конюхи, i бригадири, i просто
рядовi члени колгоспу. Часто навiть з хуторiв люди заходили й собi
послухати, про що воно говоритиметься, а разом з тим перекурити i
вiдпочити з дороги. Всiдалися вони поближче до дверей, розмотували довгi,
як торби, кисети i мовчки димiли страшним самосадом, iнодi й собi
вставляючи слово, особливо тодi, коли зачiпалися хутiрськi iнтереси. Якщо
ж ©х нiхто не зачiпав, то вони сидiли мовчки, а як мовчанка набридала, то
починали перешiптуватися помiж собою про рiзнi господарськi речi на зразок
того, що "оце носив продавати порося, та не продав, бо мало давано"
(порося при цих словах тихо порохкувало в мiшку, що лежав тут же таки, в
куточку), або вiщували погоду, що от, мовляв, канальський пiвень так i
стримить на тину, та так спiва, що не на дощ, а, видать, на сушу.
Таке засiдання було й цього разу, i коли Дорош зайшов у контору i
побачив так багато людей, то вiн здивувався, не розумiючи, що тут
вiдбува ться: засiдання правлiння чи загальнi збори. Вiн сiв у кутку на
лавi i пригнув голову, щоб на нього менше звертали уваги, але колгоспники
вже помiтили його, показували на нього iншим i стиха перешiптувалися помiж
собою. Увага до нього була настiльки велика, що Дорош почував себе дуже
незручно i ще нижче схиляв голову, i навiть Оксен, який саме говорив,
зупинився i, щоб встановити порядок та задовольнити цiкавiсть громади,
сказав уголос, що це новий працiвник ферми, товариш Дорош. Знову, тепер
уже всi люди, повернули до нього обличчя, i Дорош ще бiльше знiяковiв i
вiдчув, що червонi .
Оксен продовжував нараду, яка швидше нагадувала не дiловi збори, а
посиденьки. Протоколу нiхто не писав, промовцi перебивали один одного i
здiймали такий гармидер, що важко було вгомонити, а тим бiльше розiбрати,
хто i що говорить.
Цього разу обговорювали хiд посiвних робiт. Бригадири все звалювали на
МТС i запевняли, що якби не вона, то весняна сiвба була б уже давно
закiнчена. Бригадир же тракторно© бригади Микита Чугай бив себе кулаком у
груди, гув, як у мiдний дзвiн:
- Брехня! Трактори весняно© оранки не затягували. Ви самi ©© затягли.
- А хто на Радькiвщинi поле зiпсував, огрiх на огрiховi? Не твоя
бригада? - свiтив очима з кутка Охрiлi.
- Вiрно! Крий його!
- Дайте Охрiмовi висказатися. Вiн розкаже, як у Власiвку на храм ©здив.
- А ти чого зубами торгу ш? Тут про дiло балакають!
- Хлопцi, не кричiть, - покрив усi голоси Оксен. - Весна цього року
випала рання, якби все робилося так,' як кажеться, то давно б сiвбу
закiнчили. А то кожен перекручу , i виходить таке, що й ладу не даси. -
Оксен нахмурився: - Тут, товаришi, не до смiху, а до плачу дiло доходить.
Сказано було всiм бригадирам, що хто не буде дотримуватися правил
агрономi© i не виконуватиме сiвозмiн, будемо карати якнайсуворiше. Дума ш,
допомогло? Аякже! Знову на житнищi жито посiяли. Що там уродить?
- Там картоплище колись було. Питательних веществ хватить.
- Сам ти вещество!
- Ну, досить. Зчепилися.
- Тепер друге питання: буряк. Та не так вiн, як довгоносик. Не встигнеш
оком моргнуть, як його стiльки нашевкаеться, що "рятуйте" кричатимеш.
Отже, з завтрашнього дня почистити торiшнi канавки i бути готовими до
зустрiчi з цим лютим ворогом наших полiв.
- Кажуть, цього лiта його не буде: за море помандрував...
- Тепер вiдносно реманенту. Василь Кир тут? Закiптюжена вугiльною
пилюкою рука пiднялася над головами людей, твердий бас вiдповiв:
- Тут.
- Дивися, щоб розпашники i всякий iнвентар були справнi.
- За реманентом дiло не стане, тiльки вугiлля ма-лувато. Смолою залiза
не нагрi ш.
- Дерев'яного напалiть. Хто вам не да ?
- З нашим завгоспом напалиш. Вiн краще сво© штани на горно кине, чим
видасть з артiльного двору хоч одну деревину.
- Бо й правда! - викрикнув Григiр Тетеря. - Не для того ми за тим
деревом ©здили за тридев'ять земель, щоб тратить та марнувати його
по-дурному. Воно на стройку пiде.
- Iз-за тво © скнаростi ми не будемо зривати ремонт iнвентаря, -
пригрозив Оксен.
- Тодi берiть! Палiть! Розоряйте! Пропало дерево!
- А може, в Охтирку або в Харкiв проскочити, справжнього дiстати? -
мрiяв уголос Кир.
- Де ти його дiстанеш? По органiзацiях не дають, а в спекулянтiв за
грошi не дiстанеш, ©м аби сала або масла, а ми й самi не дурнi - польовi
роботи почалися, будем кашу для громадського харчування засмажувати.
- Еге, пiсля змащено© галушки i плуг легший, - прилiпив i сво Охрiм.
- Ну, про галушки потiм, а тепер про роботу. Завтра сi мо на Зеленому
клину. Посiвматерiалу я дiстав. Роботу починайте рано... А тепер слово ма
товариш Дорош. Прислали його до нас секретарем партiйно© групи, i буде вiн
робити на фермi.
Дорош, зачувши сво прiзвище, за вiйськовою звичкою схопився, поправив
гiмнастьорку.
- Товаришi, - почав вiн, i видно було, що йому важко говорити. - Ферми
нашi треба переобладнувати, iнакше корови потопляться в багнюцi. Я ще не
дуже роздивився, але менi ясно й так, чого зимою падали телята. Тому, що в
примiщеннях було холодно i молодняк випоювався водою, а не молоком...
Товариш Гамалiя хваста ться, що в нього ферма не з гiрших, та це не втiха.
Одним словом, я прошу, щоб зараз же, iз весни, розпочиналося будiвництво
нового корiвника. Догляд за коровами i заготування кормiв ми, працiвники
ферми, беремо на себе. Прошу зрозумiти ще одне, що ферма - це наш доход, а
тi, якi думають, що вона приносить користь лише державi, дуже помиляються.
Постанову ЦК всi читали i розумiють, що здамо зверх плану молоко, шерсть -
нам доплатиться окремо.
Дорош сiв на сво мiсце. Руки його спiтнiли, i вiн витирав ©х об
старенькi галiфе, раз по раз поправ-ляючи окуляри. Оксен встав iз-за
стола, на вилицях його коричневими плямами грав рум'янець.
- Товариш Дорош трохи загнув. Натурально, по його виходить, що ми тут
сидiли склавши руки, а це ж не так. Зрушення все ж таки . Ферма мала
дев'ять корiв, а тепер дванадцять.
- Якi ж зрушення, - сердито перебив його До-рощ, - коли ви за десять
рокiв iснування ма те всього десять хвостiв?
- А ти мене не вчи! - раптом скипiв Оксен. - Ти ще мамину цицю смоктав,
коли я ферму органiзовував.
- Це до дiла не вiдноситься, - спокiйно одвiв вiд себе удар Дорош. -
Прошу прийняти конкретне рiшення по мо©й пропозицi©.
Дорош пiдвiвся i, зодягши вiйськового кашкета, пiшов до виходу. Кузь
обвiв збори зачарованим поглядом i сiв на Дорошеве мiсце, сказавши:
- Хоч посиджу на тому мiсцi, де розумний чоловiк сидiв. Може, й сам
порозумнiшаю.
- Е, Кузько, не через те мiсце розум входить, - зареготав Кир.
Пiсля засiдання правлiння Дорош прийшов на квартиру, зiбрав сво© речi
i, знiяковiло поморщившись, сказав здивованiй Оленi:
- З вашим господарем ми в однiй хатi не вживемося, так що пiду я собi.
Влаштувався Дорош на квартиру до Сергiя Золота-ренка та його нiмо©
сестри Саньки.
Через два днi пiсля невдалого сватання з Тимком сталася пригода, яка
трохи не коштувала' йому життя. Поплив вiн за Ташань нарубати дуг для
як бути; а бiгати за ним, вислiдковувати його я не буду". I вона справдi
жодного разу не насмiлювалася приглядати за ним, а просто мовчала,
хмурнiла i гнiвалася, що чоловiк не хоче помiчати, як вона мучиться, що
робиться в не© на душi. Потiм вiн, помiтивши, що з нею щось робиться
недобре, став настирливо розпитувати, чого вона така похмура, хвора чи,
може, ©© хто образив. Оленi зробилося ще бiльш досадно i гiрко вiд того,
що чоловiк почав ©© про все розпитувати. Вона вважала, що вiн ©© мучить,
що вiн не любить ©© i нiколи не любив, бо якби любив, то кинувся б ранiше,
а то мовчав, а тепер випиту . I вона не вiдповiдала i виставила проти
нього глуху злiсть, бо ©й здавалося, що Оксен пита i проявля деяку
стурбованiсть для годиться, щоб лише показати, який вiн добрий, а сам таки
ма полюбовницю. Але один раз пiд час таких розпитiв вона, вимучена
мовчанням i внутрiшньою боротьбою, вiдчула, що глуха стiна злостi
повалилася, ©© охопило почуття безпорадностi, потреба захисту. Вона не
витримала, розплакалася i розказала 'все, що думала i знала. Оксен нiчого
не сказав, а на другий день так висмiяв Ганну при всiх людях, що та не
знала, що робити i куди подiтися. Стояла, опустивши голову, та викручувала
п'ятою дучку в землi. Олена зробилася до чоловiка ще лагiднiшою, ще
слухнянiшою, багато в чому потурала i майже обожнювала його.
Пораючись по хатi, Олена частенько позирала, чи не прокинулися дiти.
Але вони ще спали. Тiльки Оксен iз гостем, чути було, вже збиралися
виходити з хати. Як тiльки вони вийшли, Оксен, на ходу застiбаючи пiджак,
сказав, що сьогоднi хоче скликати правлiння, щоб обговорити питання про
хiд сiвби, i сказав це для того, щоб послухати думку Дороша. Але той
загорнувся у вiйськовий плащик i перехнябив плечi:
- Дивись - як зна ш. Тобi виднiше. Я тут чоловiк новий, - i попрямував
до корiвника.
Вiн iшов тихо, iнодi зупиняючись i вдихаючи свiже весняне повiтря.
Почував себе збудженим i трохи схвильованим вiд того, що перед ним
розкрива ться нове життя, що нема вже вiйськово© служби, яко© вiн нiколи
не любив i яка нiколи не була йому до серця, нема госпiталю з його
нудотливим смородом камфори i ефiру, нема набридливого шльопання капцями
по коридорах, де прогулюються пораненi, нема щоденного причепливого
Опiкування лiкарiв i ©х вiчних запитань про те, що вiн ©в, як ©в, як спав,
чи припинився в головi шум, чи в ще й досi, - а натомiсть навколо весняний
шум, здоровi, сильнi люди, свiже повiтря, хвилюючий запах полито© дощем
землi i освiженого весняною зливою степу, той рух, та метушня щоденного,
повноцiнного, трудового життя, яка завжди веселила його, надавала йому
сили i бадьоростi. Дорош знав, що працювати фiзично йому буде тяжко, бо
здоров'я його ще слабе, та непевнiсть вiдступила перед чарами весни, що
дедалi бiльше заполонювали його, будили в душi тиху любов до природи, за
якою вiн знудьгувався i яку сприйняв тепер з хворобливою вразливiстю, так
що йому лоскотало в горлi i пощипувало очi.
А навколо була така дивна первозданна тиша, такий спокiй, така нiжна
м'якiсть звукiв, що, пiдiйшовши до корiвника, вiн зупинився, щоб iще
трiшечки помилуватися Бе вою горою, яка туманiла у свiтанковiм присмерку,
зеленими приташанськими левадами, якi димiли туманом, першими липкими
листочками високих тополь, що зеленими фонтанами били з тепло© землi. Вiн
стояв пiд деревом у тiнi, так що його нiхто не мiг помiтити, i бачив, як
мимо пройшла жiнка з оберемком соломи, i чув, як його обвiяло холоднуватим
пахучим душком тi © соломи. Потiм вiдхилив дверi. Задуха коров'ячого
стiйла вiйнула йому в лице. В корiвнику було напiвтемне. Лiхтар "летюча
миша" висiв на стовпi посеред примiщення i тихо погойдувався: оранжеве
кружальце свiтла шарахкалося по долiвцi, кидаючи на не© довжелезну тiнь
вiд стовпа. Дорош ступив кiлька крокiв i почув пiд ногами смердюче
чавкання гною.
- тут хто-небудь? - скрикнув вiн глухо. Нiхто не вiдзивався. Щось
громiздке, як гора, з тяжким сапанням стало пiдiйматися поперед нього.
Дорош злякано вiдступився назад, а потiм догадався, що це корова, яко© вiн
не запримiтив у темрявi i ледве не наступив ©й на хвiст. В цей час щось
зашелестiло в далекому кутку стайнi, i лiнивий заспаний голос прилинув, як
iз пiдземелля:
- То ти, Одарко? Дорош, не вiдповiдаючи, пiшов на той голос i скоро
розгледiв людську постать, що зi словами: "Приймись, щоб тобi була здохла
до вечора!" - стала пробиратися помiж коровами до виходу.
- Хто там? Пiдходь сюди, бо нiчого не видно, - покликала постать.
Дорош пiдiйшов ближче i побачив зодягнутого в довгу лахманину чоловiка
з вилами в руках. Забачивши Дороша, чоловiк безцеремонне полiз його
оглядати, так близько нахиливши сво лице, що на Дороша гостро вiйнуло
махоркою i тим сво рiдним запахом, який мають усi люди, що пораються бiля
худоби.
- Щось не пiзнаю, - задумано проговорив коро-вар. - Ви часом не по
м'ясопоставках? Якщо так, то, коли ваша ласка, вiдпустiть тютюну на
цигарочку. Цiлу нiч бiля товаряки кручусь не куривши.
I вiн наставив глибоку i чорну, мов корито, пригорщу i вiд радостi, що
зараз закурить, враз пожвавiшав: притупував чобiтьми, приахкував,
прицмокував i навiть пересмикував плечима.
- Я не курю, - винувато вiдповiв Дорош. Чоловiк вiдразу зiв'яв i знову
непорушна, незграбна постать стовбичила перед Дорошем.
- Тодi хто ти такий i чого сюди прийшов?
- Ферму приймати. Працювати тут буду. Чоловiк роззявив вiд подиву рота
i стояв так кiлька секунд, потiм прислонився до стояка, почухав спину,
блаженно закректав i, поправивши на головi шапку, сказав Дорошевi.
- Ось воно якечки. Тодi йди за мною. Вiн провiв Дороша в куток i
показав на ясла, що чорнiли в темрявi, як рiвчак.
- Оце я тут сплю. Умгу... Так на яку ж тему ми будемо з тобою говорити?
Ага, про ферму. Трудне це дiло. Дуже трудне. -Бо-ж-же ж мiй, як зустрiну
якого нового чоловiка, так говорив би день i нiч, i кiнця б тому не було!
- Як вас звати?
- По-селянському, значить, Кузь, а по святцях - Кузьма.
- На фермi що робите?
- Покуту несу. Важку покуту, чоловiче добрий. Щоб менi грiм шапку
пробив, коли я полiз на отаке горе та на отаку бiду! Караюся, як той
колодник, кiнця-краю не видно. I куди мо© очi дивилися на той час, що не
бачили, куди рука лiзе, а нога ступав? Бо оце ж я i есть завфермою, -
скiнчив нарештi Кузь.
- А-а, знаю, знаю! - засмiявся Дорош. - Голова менi про вас розповiдав.
- Лаяв?
- Нi, говорив тiльки, що корови по ши© в грязюцi стоять.
- I я таке кажу. А ти поспитай його© Дума ш, я сидiв склавши руки? У
мене ось долонi, як кiнськi копита. Д вiд чого? Вiд вил. Кузь, матерi ©х у
печiнку, за всiх наробився! Дали менi в пiдмогу двох доярок та ко-роваря
Митька. То доярки ще нiчого, коров сяк-так видоять, напоять, а Митько
начеше, сучий син, чуприну та й дражнить дiвчат по селу. А я за цього
iрода гнiй вергаю, аж хребет трiщить. Жалiвся Оксеновi - не допомага . Все
тiльки обiця , що прижму, мовляв, Митька, а не прижима. I ходить Митяга,
як i ранiше, з начесаним чубом, нi за холодну воду не береться. Та це ще
пiвбiди. Главное - корма рiжуть. Так, чоловiче добрий, рiжуть, що нi
зiтхнеш, нi охнеш. Буряк, як вони його там буртували в лихо© години,
запрiвся, весною вiдкрили, то з нього так пара i валнула. Сiно перетоптали
за зиму, а з житньо© соломи що за ©да? Да мо коровам, так що ж iз не© за
користь? Правда, падежу великого нема, з молодняка тiльки шестеро здохло,
так i то ж утрата. А й те вiзьмiть у рахунок, яка зима була скажена.
Горобцi на льоту мерзли, падали, так куди вже телятам витримати? В
горобцiв же пiр'я грi , а в телятка що? Шкурочка на ньому тоненька, шерсть
благенька, - погибель, та й годi, при морозах. Тут ось поверх кожуха сiряк
зодяг, та й то замерзав... Умгу. Так що з кормами - бiда. Велика бiда.
Правда, в по-слiдн время жом виручав. Ми його з Чупахiвського заводу
приставляли. Благодать. I бики його ©дять, i корови, з половою змiшу мо i
да мо, першим сортом iде...
- А куди ж ваше сiно подiлося?
- А чума його зна , куди воно потратилося! Восени були два добрих
прикладки, а потiм як вiтром розвiяло. Зосталися самi з'©дини, коней тепер
ними пiдгодовують, бо посiвна ж.
- А ви його не розiкрали?
- Можеть бить, що й так. Воно в членсько© скотини також животи
iмiються.
Кузько, незважаючи на те що по натурi був чоловiк запальний, говорив
тепер поволi, мляво. Дорош все частiше посмикував ши ю, мовчав.
- А ти, мабуть, багато свiту об'©хав? Ге ж? - перейшов Кузько на свою
любиму тему. - Подумай тiльки - весь Радянський Союз по©здом об'©хати, i
то скiльки побачиш, а коли б на кожнiй станцi© став та поволеньки на все
роздивився б. I-i, не говори, не говори! Якби в мене було карбованцiв
п'ятсот лишнiх грошей, так я б уже подивився, як люди живуть.
- У вас у корiвнику вила? - перебив його Дорош.
- Отам десь стоять у кутку. Да-а-а... Ходив би i роздивлявся, як свiт
построений. Скiльки людей побачив би, скiльки б розговорiв од розумних
людей почув.
Дорош принiс вила, став копирсатися ними у твердому настилi гною.
- А ви часом не були на станцi© Роздольна?
- Нi, не був.
- Жаль. Там мiй син працю . Присилав оце на днях письмо, так пише, що
жалування получа хороше. Жити можна. Пише, що був по таких краях, де все
не так, як у нас. У нас, примiром, на волах ©здять, а в них на верблюдах,
i що верблюди з одним горбом, а з двома. Рахубиста товаряка, -
засмiявся Кузь. - сть i п' раз на мiсяць. Отаку б, ©дять його мухи, до
нас у артiль! Ми ©© за всю осiнь нагодували б на всю зиму, а весною в
плуг...
Не встиг Кузь закiнчити, як Дорош вискочив iз гнояки, нiби вирваний
вихором, губи його гнулися, як кора на вогнi.
- Ти що муру залива ш? Ану, бери вила та чисть, що напаскудив за зиму!
Кузь злякано метнувся в куток, довго стояв там, сопучи з перестраху,
потiм вийшов з вилами в руках i мовчки заходився вичищати. "Мале, в очках,
а отаке кляте, - витираючи з лоба холодний пiт, розмiрковував вiн. - Трохи
вилами не штрикнув, сатана. Цей поставить ферму, в нього й бики будуть
до©тися!.." Хвилинами Кузь зупинявся i роздумував про те, що самий
найученiший чоловiк на землi не може розгадати, що за дивне створiння
людина. "Тiльки-но говорив любо та мило i враз кинувся, як iз ланцюга.
Дивний свiт, химерний свiт, i люди на ньому чудернацькi!" - фiлософствував
бiля гною Кузь.
Надворi розвиднiлося. Кузь погасив лiхтар i повiсив його знову на
стовп. Прийшли доярки. Побачивши чужу людину, пошепталися i, розiбравши
дiйницi, стали до©ти корiв. У вiдкритi дверi лилося матове свiтло, парував
розворушений гнiй, i димок вiд нього густими валами вiдносило надвiр, де
вже чувся гомiн i людськi голоси. Заскрипiла гарба, i круторогi воли,
помахуючи муругими головами, протюпали мимо корiвника. За гарбою,
цьвохкаючи батiжком, пробiг хлопчик рокiв дванадцяти в довгому
батькiвському пiджачку i закричав тоненьким радiсним голосом:
- Дядьку Андрiю! Красолька лошачка привела!
- Невже?
- й-богу. Такий кумедний. Я пiдiйшов його погладити, а вiн
труситься-труситься. Чого вiн так труситься?
- Бо ще малий, а от виросте великий, вiн тобi зуба виб' ...
Пiсля гарби про©хала пiдвода, запряжена парою худих i змучених кляч. На
возi сидiли дядько в шапцi i широкоплечий парубiйко-погонич, в задку воза
лежали, виблискуючи на сонцi лемешами, плуги. Потiм почулося якесь
гупотiння по землi, видно, що бiгло по нiй щось важке i сильне. Воно
зупинилося за стiною корiвника, тяжко i сердито дмухало, обнюхуючи стiну.
Хтось тривожно крикнув: "Переймай!" - i кiлька чоловiк протупотiло мимо
корiвника. За стiною знову тяжко сапонуло кiлька раз, i в отворi дверей
появилася бугаяча морда.
- Закривай дверi, коров подушить, сатана, - злякано закричав Кузь.
Сяк-так закрили дверi i через другi, протилежнi, вискочили на двiр, де вже
метушилися з дрючками люди, ганяючись за буга м.
- Направляй сюди, - вiдважно кричав Охрiм, розмахуючи вiжками. - Я
його, кажись, удержу.
- Штани сво© краще держи! Силач який знашовся.
- Нуздай його! Нуздай!
- Пiдходь, пiдходь...
- За губу хватай, за кiльце! Вiдразу посмирнiша .
- Ухвати себе за рiпицю...
Бугай ходив по кругу, красиво вигнувши жирну, в важких зморшках шию, не
звертаючи уваги на людей, що обступили його зi всiх бокiв. Вiн грався з
ними i дражнив ©х. Розiгнавшись, мчав двором, як вiтер, як злий дух, i
раптом, налетiвши на людську стiну, зупинявся, нiби вростав у землю.
Червоними осатанiлими очима тупо дивився на сво©х приборкувачiв i стояв
непорушне, як статуя, навiть дозволяв наблизитися до себе на таку вiддаль,
що його вже можна було схопити за дерев'яний держак, з' днаний з кiльцем,
яке було заправлено йому в нiздрю. Але як тiльки до нього хто наближався i
простягав руку, щоб уже вхопитд за держак, вiн рiзко вiдскакував убiк i,
задравши хвоста, бiг далi, кидаючи ратицями землю на приголомшених i
безпорадних людей. Вiдбiгши, знову зупинявся, обнюхував пiд собою грунт i,
задравши вгору голову та закопиливши губу, ревiв з такою силою, нiби в
його грудях був захований паровоз.
Метушня у дворi все посилювалася, i чим бiльше було цi © метушнi, тим
бiльше непорядку. Кожний радив, як треба зробити, щоб спiймати бугая, i,
як водиться, тi, що радили, самi боялися його ловити, а тiльки надiялися
на других.
Враз усi занiмiли i заклякли, де хто стояв: Павло Гречаний, якого досi
не помiчали, старечим скоком вибiг на середину двору (бiг вiн згорбившись,
по-ведмежому, вбравши голову у плечi), на якусь секунду зупинився, потiм
простягнув обидвi руки вперед i пiшов назустрiч буга вi, що стояв на
мiсцi, сторожко слiдкуючи за кожним рухом чоловiка, що наближався.
Мiж людьми зробилося так тихо, що було виразно чути, як тяжко i гнiвно
диха розлючена тварина сво©ми могутнiми легенями-мiхами i як скрадливо, з
перервами, диха людина.
Ось до бугая залишилося чотири кроки, три, два, але вiн вичiкував i
пiдпускав все ближче. Мускули його напружилися i застигли непорушне,
виразно вимальовуючись пiд шкiрою, в постатi голови, застиглостi тiла, в
готовностi зробити стрибок, в настороженостi вiдчувалося, що пройде одна
невловима мить i вiн зробить стрибок, але в ту саме мить Павло вже встиг
вхопитися руками за держак. Бугай рвонув його до себе, Павла вiйнуло, як
вiтром, але держака вiн не випустив, а сильно вивернув його лiворуч i так
скрутив буга вi губу, що той заревiв вiд болю i куцi залiзнi роги його
загрозливо блиснули.
- Пускай!
- Уб' !
Але Павло нiкого не слухав, а крутив за держак, i бугай ходив навколо
нього пританцьовуючи. Зробивши кiлька таких кругiв, вiн цiлковито
присмирнiв, i Павло спокiйно вiдвiв його до волярнi.
- Що за чоловiк? - запитав Дорош, не приховуючи свого захоплення.
- Наш, троянiвський, - пояснив Кузь.
- Ну й сила ж у нього?..
- Еге, сила в нього . Бог, вiн так i робить: силу дасть, а розум
вiдбере.
- Зате в тебе його до бiсового батька i весь на язицi, - сердито сказав
якийсь чоловiк i пiшов двором.
Дорош i Кузь також повернулися до корiвника i анову взялися вичищати
гнiй. Надворi метушня припинилася, всi розiйшлися, тiльки чути було, як
голосно сперечалися волярi.
- Це ти випустив бугая, Хомо?
- Ти що? Здурiв? Мене тодi й близько не було, як вiн вирвався.
"Шукай тепер винного", - усмiхнувся сам до себе Дорош, викидаючи вилами
гнiй. До корiвника зайшов Павло. Сорочка з штанiв висмикана, руда шапка -
на нотилицi, до босих нiг прибичовано мотуззям старi калошi. Якийсь час
вiн мовчки розглядав корiвник з таким виглядом, нiби потрапив у якусь не
знайому для нього пустелю, потiм сказав:
- Гр-ас-ти! - що означало: здрастуйте. Зняв з плiч вила i приступив до
працi: так налягав на них, що вони заганялися в гнiй по самий держак.
Скоро вiн навернув поперед себе таку гору гною, що загородив дверi. Дорош
швидко втомлювався i часто зупинявся, щоб витерти на ши© i на лобi пiт,
який зрошував його так щедро, що гiмнастьорка i сорочка змокрiли на спинi
i попiд пахвами, i в хвилини такого перепочинку з захопленням милувався
незвичайною силою Павла, дивувався тому, як вiн легко, нiби бавлячись,
викону таку важку роботу. Близкiсть цi © сили нiби вдихала здоров'я i в
самого Дороша, i вiн знову починав працювати з почуттям легкостi i
впевненостi в рухах, хоч насправдi руки його слабiли i тремтiли вiд
тягаря, що лежав на вилах.
Опiвднi в артiльний двiр з'явився Гнат. Iшов, поляскуючи прутиком по
халявах, золотий зуб горiв на сонцi.
- Чого це ти не на жеребцi, а на пiхоту? - насмiшкувато запитав його
Оксен.
- Кузьма кувати повiв. - Гнат помовчав, пощулив очi, посвистiв крiзь
зуби, кiлька раз пройшовся по кабiнету, нарештi спитав: - Оксене, ти,
зна ш-понi-ма ш, менi скажи: на якому основанi© ти без мого дозволу
незнайомих людей ночувати пуска ш? Тобi вiдомо, хто вiн такий?
- Вiдомо. А як тобi нi, то пiди до корiвника i розпитайся. Вiн тобi сам
розкаже.
- Ти вже його на роботу прийняв? А документи, а характеристика? А з
бiографi ю як? Може, вiн iз репресованих? Ну, нiчого. Я його зараз
перевiрю, що воно за птиця. Так, говориш, вiн в корiвнику? Гм. Хорошо. Я
зараз iз ним побалакаю.
I Гнат, насвистуючи, постьобуючи себе прутиком по халявах, пiшов до
корiвника.
Дорош саме накидав на воза гнiй i стояв спиною до дверей, коли прийшов
Гнат. Глянувши на Кузя, у якого раптом на обличчi проступила поштивiсть,
Дорош вiдразу зрозумiв, що появився стороннiй i, напевно, iз сiльського
або i районного керiвництва. Дорош озирнувся i, побачивши Гната, його
незалежну позу, його ревiзуючий погляд, його самовпевнене обличчя,
догадався, що це i голова сiльради Гнат Рева, про якого йому говорили ще
в районi.
- Хто тут Дорош? - суворо запитав Гнат голосом слiдчого i зупинив
погляд на Дорошевi, добре знаючи, що це ж i той, кого йому треба.
- Я, - вiдповiв Дорош i сперся на вила.
- Пред'явiть документи.
- А ти хто такий? - прикидаючись незнайком, запитав Дорош.
- Прошу не тикать. Я - голова сiльради.
- Ну то й що?
- Сказано - документи давай, а не розбалакуй! - Гнат пiдозрiло глянув
на Дорошевi окуляри, обмiряв його очима з нiг до голови. - Хто тебе зна ,
що ти за людина,
Дорош, усмiхаючись, глянув на Гната; але очi його пiд окулярами
зробилися холодними i пронизливими.
- Ну, от що, голово, якщо ти цiкавишся мо ю особою, то по©дь у район.
Там тобi все про мене розкажуть. А документiв я тобi не покажу - ти не
мiлiцiя.
- Так ти хочеш, щоб я ©© зараз же викликав? - почервонiв на обличчi
Гнат i вже сiкався до сварки, але Дорош обрiзав його однi ю фразою.
- Куди? - крикнув вiн на Гната, який ступив був уперед. - Не йдiть,
товаришу голова, хромовi чобiтки в гнiй замажете.
Гнат, приголомшений окриком, опiшив i вiдступив назад, але потiм
зрозумiв, що ця людина нiскiльки не бо©ться його та ще й насмiха ться.
"Хто його зна , що воно за птиця", - подумав Гнат опасливо.' А Павло,
ляпаючи себе долонями по колiнах, закричав, захлинаючись вiд смiху:
- А що, Гнате, получив гривеник здачi?
Гнат, насупившись, мовчки вийшов iз корiвника.
Оксен проводив засiдання правлiння по-сво му. Вiн не обмежувався одними
лише членами правлiння, а радо приймав усiх, хто бажав бути присутнiм, так
що на засiданнi були i волярi, i пташницi, i конюхи, i бригадири, i просто
рядовi члени колгоспу. Часто навiть з хуторiв люди заходили й собi
послухати, про що воно говоритиметься, а разом з тим перекурити i
вiдпочити з дороги. Всiдалися вони поближче до дверей, розмотували довгi,
як торби, кисети i мовчки димiли страшним самосадом, iнодi й собi
вставляючи слово, особливо тодi, коли зачiпалися хутiрськi iнтереси. Якщо
ж ©х нiхто не зачiпав, то вони сидiли мовчки, а як мовчанка набридала, то
починали перешiптуватися помiж собою про рiзнi господарськi речi на зразок
того, що "оце носив продавати порося, та не продав, бо мало давано"
(порося при цих словах тихо порохкувало в мiшку, що лежав тут же таки, в
куточку), або вiщували погоду, що от, мовляв, канальський пiвень так i
стримить на тину, та так спiва, що не на дощ, а, видать, на сушу.
Таке засiдання було й цього разу, i коли Дорош зайшов у контору i
побачив так багато людей, то вiн здивувався, не розумiючи, що тут
вiдбува ться: засiдання правлiння чи загальнi збори. Вiн сiв у кутку на
лавi i пригнув голову, щоб на нього менше звертали уваги, але колгоспники
вже помiтили його, показували на нього iншим i стиха перешiптувалися помiж
собою. Увага до нього була настiльки велика, що Дорош почував себе дуже
незручно i ще нижче схиляв голову, i навiть Оксен, який саме говорив,
зупинився i, щоб встановити порядок та задовольнити цiкавiсть громади,
сказав уголос, що це новий працiвник ферми, товариш Дорош. Знову, тепер
уже всi люди, повернули до нього обличчя, i Дорош ще бiльше знiяковiв i
вiдчув, що червонi .
Оксен продовжував нараду, яка швидше нагадувала не дiловi збори, а
посиденьки. Протоколу нiхто не писав, промовцi перебивали один одного i
здiймали такий гармидер, що важко було вгомонити, а тим бiльше розiбрати,
хто i що говорить.
Цього разу обговорювали хiд посiвних робiт. Бригадири все звалювали на
МТС i запевняли, що якби не вона, то весняна сiвба була б уже давно
закiнчена. Бригадир же тракторно© бригади Микита Чугай бив себе кулаком у
груди, гув, як у мiдний дзвiн:
- Брехня! Трактори весняно© оранки не затягували. Ви самi ©© затягли.
- А хто на Радькiвщинi поле зiпсував, огрiх на огрiховi? Не твоя
бригада? - свiтив очима з кутка Охрiлi.
- Вiрно! Крий його!
- Дайте Охрiмовi висказатися. Вiн розкаже, як у Власiвку на храм ©здив.
- А ти чого зубами торгу ш? Тут про дiло балакають!
- Хлопцi, не кричiть, - покрив усi голоси Оксен. - Весна цього року
випала рання, якби все робилося так,' як кажеться, то давно б сiвбу
закiнчили. А то кожен перекручу , i виходить таке, що й ладу не даси. -
Оксен нахмурився: - Тут, товаришi, не до смiху, а до плачу дiло доходить.
Сказано було всiм бригадирам, що хто не буде дотримуватися правил
агрономi© i не виконуватиме сiвозмiн, будемо карати якнайсуворiше. Дума ш,
допомогло? Аякже! Знову на житнищi жито посiяли. Що там уродить?
- Там картоплище колись було. Питательних веществ хватить.
- Сам ти вещество!
- Ну, досить. Зчепилися.
- Тепер друге питання: буряк. Та не так вiн, як довгоносик. Не встигнеш
оком моргнуть, як його стiльки нашевкаеться, що "рятуйте" кричатимеш.
Отже, з завтрашнього дня почистити торiшнi канавки i бути готовими до
зустрiчi з цим лютим ворогом наших полiв.
- Кажуть, цього лiта його не буде: за море помандрував...
- Тепер вiдносно реманенту. Василь Кир тут? Закiптюжена вугiльною
пилюкою рука пiднялася над головами людей, твердий бас вiдповiв:
- Тут.
- Дивися, щоб розпашники i всякий iнвентар були справнi.
- За реманентом дiло не стане, тiльки вугiлля ма-лувато. Смолою залiза
не нагрi ш.
- Дерев'яного напалiть. Хто вам не да ?
- З нашим завгоспом напалиш. Вiн краще сво© штани на горно кине, чим
видасть з артiльного двору хоч одну деревину.
- Бо й правда! - викрикнув Григiр Тетеря. - Не для того ми за тим
деревом ©здили за тридев'ять земель, щоб тратить та марнувати його
по-дурному. Воно на стройку пiде.
- Iз-за тво © скнаростi ми не будемо зривати ремонт iнвентаря, -
пригрозив Оксен.
- Тодi берiть! Палiть! Розоряйте! Пропало дерево!
- А може, в Охтирку або в Харкiв проскочити, справжнього дiстати? -
мрiяв уголос Кир.
- Де ти його дiстанеш? По органiзацiях не дають, а в спекулянтiв за
грошi не дiстанеш, ©м аби сала або масла, а ми й самi не дурнi - польовi
роботи почалися, будем кашу для громадського харчування засмажувати.
- Еге, пiсля змащено© галушки i плуг легший, - прилiпив i сво Охрiм.
- Ну, про галушки потiм, а тепер про роботу. Завтра сi мо на Зеленому
клину. Посiвматерiалу я дiстав. Роботу починайте рано... А тепер слово ма
товариш Дорош. Прислали його до нас секретарем партiйно© групи, i буде вiн
робити на фермi.
Дорош, зачувши сво прiзвище, за вiйськовою звичкою схопився, поправив
гiмнастьорку.
- Товаришi, - почав вiн, i видно було, що йому важко говорити. - Ферми
нашi треба переобладнувати, iнакше корови потопляться в багнюцi. Я ще не
дуже роздивився, але менi ясно й так, чого зимою падали телята. Тому, що в
примiщеннях було холодно i молодняк випоювався водою, а не молоком...
Товариш Гамалiя хваста ться, що в нього ферма не з гiрших, та це не втiха.
Одним словом, я прошу, щоб зараз же, iз весни, розпочиналося будiвництво
нового корiвника. Догляд за коровами i заготування кормiв ми, працiвники
ферми, беремо на себе. Прошу зрозумiти ще одне, що ферма - це наш доход, а
тi, якi думають, що вона приносить користь лише державi, дуже помиляються.
Постанову ЦК всi читали i розумiють, що здамо зверх плану молоко, шерсть -
нам доплатиться окремо.
Дорош сiв на сво мiсце. Руки його спiтнiли, i вiн витирав ©х об
старенькi галiфе, раз по раз поправ-ляючи окуляри. Оксен встав iз-за
стола, на вилицях його коричневими плямами грав рум'янець.
- Товариш Дорош трохи загнув. Натурально, по його виходить, що ми тут
сидiли склавши руки, а це ж не так. Зрушення все ж таки . Ферма мала
дев'ять корiв, а тепер дванадцять.
- Якi ж зрушення, - сердито перебив його До-рощ, - коли ви за десять
рокiв iснування ма те всього десять хвостiв?
- А ти мене не вчи! - раптом скипiв Оксен. - Ти ще мамину цицю смоктав,
коли я ферму органiзовував.
- Це до дiла не вiдноситься, - спокiйно одвiв вiд себе удар Дорош. -
Прошу прийняти конкретне рiшення по мо©й пропозицi©.
Дорош пiдвiвся i, зодягши вiйськового кашкета, пiшов до виходу. Кузь
обвiв збори зачарованим поглядом i сiв на Дорошеве мiсце, сказавши:
- Хоч посиджу на тому мiсцi, де розумний чоловiк сидiв. Може, й сам
порозумнiшаю.
- Е, Кузько, не через те мiсце розум входить, - зареготав Кир.
Пiсля засiдання правлiння Дорош прийшов на квартиру, зiбрав сво© речi
i, знiяковiло поморщившись, сказав здивованiй Оленi:
- З вашим господарем ми в однiй хатi не вживемося, так що пiду я собi.
Влаштувався Дорош на квартиру до Сергiя Золота-ренка та його нiмо©
сестри Саньки.
Через два днi пiсля невдалого сватання з Тимком сталася пригода, яка
трохи не коштувала' йому життя. Поплив вiн за Ташань нарубати дуг для