Старицкий М.. Останнi орли

генерал-губернатора могла займати лише надзвичайно спритна, хитра й
промiтна людина, яка не прогавила б сво часно повiдомити кому слiд про те,
що затiвають ляхи, як дивиться на ту чи iншу справу малоросiйська
старшина, що дi ться на Запорожжi i тому подiбне.
У сво му наказi, виданому росiйським чиновникам, котрих посилали в
Малоросiю, Катерина велiла ©м дбати про зближення малоросiян з
великоросiянами, а також стежити за поведiнкою тамтешньо© старшини, певна
рiч, непомiтно, нишком. Через те, що знищення гетьманщини викликало серед
малоросiян глухе, але сильне невдоволення, великоруським чинам, якi
управляли кра м, рекомендувалося бути у всякому дiлi обережними.
Нiхто не мiг лiпше виконати волю царицi, нiж ки©вський
генерал-губернатор Федiр Матвiйович Во йков; хитрий i спритний вельможа,
випробуваний в мiнли-востях двiрцевого життя, вiн завжди знав, куди вiтер
вi , i вмiв пристосовуватись до будь-яких обставин. Збираючи в себе на
бенкетах ки©вську верхiвку, Во йков добре знав, хто чим диха i кого до
яко© партi© можна вiднести. Ось чому з ки©вського обрiю iнодi безпричинно
зникали вельможнi малоросiйськi старшини i йшли вгору незначнi й навiть
нiкчемнi особи.
Розкiшний губернаторський палац, важко© й пишно© архiтектури, з
колонами й левами бiля пiд'©зду, увесь сяяв вогнями. Його навстiж
розчиненi дверi, з лакеями, що стояли бiля входу в дорогих лiвреях i
перуках, здавалося, зустрiчали однаково радо кожного гостя; та сам
господар, пан кавалер i генерал-губернатор Федiр Матвiйович Во йков,
кожного новоприбулого гостя вiтав з тонкою рiзницею, ледь помiтною для
стороннього ока.
Вiд входу до першо© зали палацу вели короткi, але широкi сходи,
застеленi розкiшним килимом; обабiч сходiв горiли важкi бронзовi
канделябри, що стояли на високих позолочених колонах; арка, оповита
зеленню, вела до першо© зали, уже повно© вельможних гостей; посеред залу,
ближче до арки, в яку входили гостi, стояв сам Во йков, оточений
небагатьма найближчими до нього сановниками. Його гладенько поголене,
набiлене обличчя з пухлим пiдборiддям, що тонуло в мереживах, здавалося
надзвичайно добродушним i привiтним; та коли хто помiчав пронизливий,
бистрий погляд вельможi, що iнодi спалахував з-пiд округлих брiв i немовби
знову згасав, той одразу упевнювався, що пан генерал-губернатор був зовсiм
не такий уже простодушний, як здавалося спершу. Поверх оксамитового
каптана, який обтягував опасисте тiло генерал-губернатора, через його
плече була почеплена андрi©вська стрiчка. У бiлiй випещенiй руцi,
оздобленiй дiамантовими перснями i облямованiй щонайтоншими пуан д'еспан,
Во йков тримав золоту табакерку з портретом царицi; бавлячись табакеркою,
вiн пiдтримував невимушену конверсацiю з вельможами i водночас робив
належну атенцiю новоприбулим особам.
Тим часом гостi уже заповнили ряд залитих яскравим свiтлом залiв,
обставлених позолоченими меблями; у всiх кiмнатах стояв жвавий гомiн.
Панянки, чекаючи на танцi, обмахувалися вiялами й розмовляли з блискучими
офiцерами нещодавно прибулих до Ки ва полкiв. Офiцери наввипередки
розважали панянок, розповiдаючи ©м останнi петербурзькi новини: говорили
про нiжнi ланцюги амура, якi скували ту чи iншу особу, про новi зворушливi
романси, якi останнiм часом вийшли в Петербурзi, серед них називали
наймоднiшi - "Любовный вертоград", "Геройский дух и любовные прохлады" та
iншi не менш зворушливi й сентиментальнi; розповiдали про чудеса, що ©х
творив граф Сен-Жермен у Петербурзi, i про нову ворожку, яка володi
мистецтвом приборкувати вражене амуром серце, а також го©ти "любов без
надi©". Розмовляли про останнi моди: про те, як наклеюють тепер при дворi
мушки, i про новий танок, введений нещодавно у Версалi.
Поважнi матерi, якi суцiльною шпалерою розмiстилися пiд стiнами зали,
гомонiли бiльше про господарськi справи, переказували мiсцевi плiтки,
причому з жахом розповiдали про те, що цариця прищепила собi й
наслiдниковi вiспу i що у Францi© ченцi розп'яли якусь дiвицю, що вона два
днi висiла розп'ята й жива, а на третiй день, коли дiвицю зняли, рани ©©
вмить заго©лися. У вiдокремленiй вiд танцювальних зал вiтальнi були
розставленi столики для гри. Тут зiбралися поважнi й лiтнi сановники, а
втiм, серед них можна було побачити i кiлькох молодих запеклих картярiв;
грали в костi й в карти, в рiзнi iгри: в лямур, фараона, рокамболь i
вiст-руаяль. Тут розмовляли виключно про полiтику: про невдоволення Порти,
про намiри Францi© й Австрi©, про те, що французи перестали вживати у
сво©х паперах слово "iмператорська" при титулi величнiсть i на запитання,
чому це сталося, вiдповiли, що таке словосполучення суперечить законам
французько© мови. Говорили, що цариця, дiзнавшись про це, сказала:
"Супроти ж правил мови росiйсько© не приймати грамот без належно©
титулатури" i що вiдтодi росiйське посольство перестало приймати
французькi грамоти. Найбiльше гомонiли про справи польськi й про дi© князя
Р пнiна; та про сей останнiй предмет говорили обережно, озираючись на всi
боки, щоб не почув хтось iз полякiв. Натякали на можливiсть вiйни...
Нишком повiдомляли про новi образливi пасквiлi, що з'явилися в Парижi, про
самозванцiв, що об'явилися на окра©нах, i про змiну настро©в "там", про
помiтне пiдвищення нових осiб.
Тим часом до пiд'©зду генерал-губернаторського палацу хвацько пiдкотив
дорогий ридван, запряжений шестернею вороних цугом. З передка скочив
козачок i, широко вiдчинивши дверцi ридвана, висадив звiдти пана
генерального обозного, а слiдом за ним i панну Дарину. На грудях
генерального обозного красувався нещодавно одержаний орден; на Даринi був
дорогий кунтуш iз рожевого злотоглава, гаптованого золотом; червоний
оксамитовий спенсер перехоплював тонкий стан; свiтло-зелена шовкова
спiдниця, гаптована внизу золотом, доповнювала ©© вбрання. Нiжну шию панни
прикрашали разки коштовних перлiв, топазiв, гранатiв i рожевих коралiв...
Попелясте пишне волосся ©© було заплетене в двi коси, i коси цi без
будь-яких прикрас спадали по спинi аж до колiн. Незважаючи на те, що на
обличчi дiвчини не було нi бiлил, нi рум'ян, його нiжна бiлiсть вражала.
Дарина пiднялася сходами слiдом за батьком.
Уздрiвши обозного, Во йков ступив крок уперед i якомога привiтнiше
мовив:
- А, пан генеральний, при©хав, не забув... А я вже й не сподiвався
бачити в себе твою милость... Казали, вiдлучався ти кудись...
- На прощу ©здив у Мотронинський монастир... Донька впросила...
Клопочеться справами благочестя нашого! - вiдповiв обозний, шанобливо
вклоняючись Во йкову, а сам подумав: "Ого, хитрий москаль, уже й це
пронюхав". - Одначе, думаючи про спасения душi сво ©, я не забував i про
приемну для мене еквiтенцiю i спiшив повернутися до щасливого для мене
дня.
- Вельми при мно, пане генеральний, бачити таку щиру до мо © особи
пошану, - мовив, приязно посмiхаючись, Во йков i, вклонившись Даринi,
додав: - Та ще при мнiше менi бачити в себе Дочку твою, яка, кажуть усi,
дуже розумна, обдарована й вiдзнача ться iншими при мними якостями.
- Не вiрте чуткам, ясновельможний пане, - вiдповiла дiвчина, - бо
поголос завжди вихваля тих, хто цього не вартий.
- О нi, цього разу поголос iще довiв сво убозтво, бо забув згадати про
вроду панни, яка зачару хоч кого. Дивуюся з тебе, пане генеральний, як ти
не побоявся повезти такий адамант у землю чужу, де розбiйники, сирiч
гайдамаки, сум'яття й бунти, де грабунки повсюдно в такому градусi
ростуть, що дворянство польське, як доповiдають нам, змушене у вiйська
шукати захисту!
При цих словах Во йкова Дарина трохи зашарiлась.
- Нам з татусем не було чого боятися, - вiдповiла вона з легким
тремтiнням у голосi, - бо гайдамаки сво©х не чiпають, та й взагалi
нападають тiльки на утискувачiв нашого народу й нашого благочестя!
По обличчю Во йкова ковзнув якийсь невловимий вираз, i тут же воно
розквiтло в найчарiвнiшiй усмiшцi.
- Он як! - мовив вiн. - Вельми радий чути вiд вас, панно, такi слова:
досi я вважав гайдамакiв, як це повсякчас менi доповiдали, за розбiйникiв
i пiдлих баламутiв, так що дуже радий змiнити свою думку, одержавши про
них iстиннi вiдомостi.
- Дочка, через свою природну доброзичливiсть i презумпцiю... - хотiв
був заперечити генеральний обозний, та Во йков перебив його i, пiднявши
палець угору, мовив урочисто:
- Речено бисть у святому письмi: "Господь умудря младенцiв..." ©м
краще видно. Але, - провадив вiн далi, змiнюючи одразу пишномовний тон на
легкий, свiтський, - тiшу себе надi ю, що вiднинi, панно, ви будете
окрасою наших свят.
- Того ж i я найщирiше бажаю, але обтяжена лiтами мо©ми старiсть...
- Хе-хе, пане генеральний, вона не перешкодить тобi зробити ще не один
при мний променад, - лукаво пiдморгнув обозному Во йков. - А втiм, я
сподiваюся, що чарiвна панна знайде собi скоро й вiрнiшу опору. Амур
полонив уже серця багатьох iз нашо© армi©, людей поважних i сановних, i
менi достоту вiдомо, що в тому винна чарiвна панна, i коли ©м пощастить
скорити серця чарiвних укра©нок, то й Гiменей iз його ланцюгами не
примусить себе чекати.
Обозний вклонився на ласкаве слово генерал-губернатора й вiдiйшов з
Дариною вбiк, поступившись мiсцем гостям, якi щойно прибули.
У душi його кипiла досада на дочку; вiн страшенно боявся, щоб Во йков
iз ©© слiв про гайдамакiв i особливо iз слiв "вони сво©х не чiпають" не
зробив якогось несприятливого для нього висновку; але, приховуючи до часу
свою досаду, обозний ©© нiчим не виявив i почав невимушене розмовляти з
офiцером росiйсько© армi©, що пiдiйшов до нього.
Дарина стояла поруч батька, мало звертаючи уваги на гостей, ©й було не
до того; дивна тривога й неспокiй охопили дiвчину. Настiйлива вимога
батька при©хати на цей бал, його багатозначнi слова про те, що фортуна
звернула на не© свою ласкаву увагу, натяки генерал-губернатора - все це,
разом узяте, свiдчило про щось серйозне i не на жарт тривожило Дарину.
"Невже жених? - знову й знову поверталася вона до цi © думки, обводячи
тоскним поглядом просторi зали, повнi пишних гостей. - Цiлком можливо. ©
шлюб з кимось iз великоросiйських вельмож мiг би назавжди змiцнити
становище батька й пiднести його в очах правителiв Укра©ни й росiйського
двору".
Тим часом поява Дарини була помiчена багатьма.
Врода дiвчини, чудове вбрання, зграбнi, впевненi й природнi рухи одразу
вирiзнили ©© серед набiлених i нарум'янених красунь, затягнутих у вузькi
лiфи, що не дозволяли ©м почувати себе вiльно. Дами й панянки зашепотiли,
кидаючи з-за розпущених вiял глузливi погляди на малоросiянку, але
чоловiки поставилися до не© iнакше - незабаром Дарину та ©© батька оточили
кiлька офiцерiв з полкiв, якi щойно прибули в Ки©в. Дiвчина неуважно
вiдповiдала на ©хнi запитання, коли раптом увагу ©© привернув гомiн, що
зчинився бiля дверей. Вона озирнулася. До зали входив високий, огрядний,
смаглявий чоловiк з розумним обличчям i проникливим поглядом темних, трохи
примружених очей, одягнений у дорогий запорозький жупан; зброя його сяяла
позолотою й коштовним камiнням, довгий оселедець, за звича м запорозьким,
був закручений за вухо. Видно було, що новий гiсть належав до значних
запорожцiв.
- А, пан кошовий отаман, Петро Iванович, батечку, яким побитом? Яким
вiтром занесло до нас? - з дещо удаваним здивуванням вигукнув Во йков,
ступаючи кiлька крокiв назустрiч новоприбулому.
При словi "кошовий отаман" Дарина мимохiть подалася вперед i
насторожилась.
- При©хав богу помолитися i найпри мнiшим обов'язком вважав передусiм
з'явитися до вашо© ясновельможно© милостi з привiтом i поклоном.
- Радий, радий бачити. Повеселимося разом... А може, одвик?
- Вiд веселощiв, правда...
- Звикнути не важко буде... Хе, хе!.. У приказцi вашiй сказано: "Терпи,
козак, отаманом будеш", а вже отаману що сказати? Терпи, отаман, султаном
будеш?
При цих словах Во йков дружньо торкнувся плеча кошового й зупинив на
його обличчi допитливий погляд, але Калнишевський не збентежився, тiльки
ледь помiтно насмiшкувато примружився.
- Якби господь допомiг нам повернути до нiг наймилостивiшо© монархинi
нашо© усiх бусурман, - вiдказав вiн з невимушеною посмiшкою, - i найяснiша
цариця забажала б поставити мене над пiдвладними ©й невiрами, то й тодi я
просив би ©© милость не давати менi цього сану, бо бусурмани суть
персональнi й першi вороги козакiв, а найпаче запорожцiв.
- Одначе, - лукаво усмiхнувся Во йков i жартома посварився на кошового
отамана пальцем, - ця неприязнь не перешкодила козакам за часiв Мазепи
шукати захисту в тих персональних ворогiв.
-Якi часи згадав ти, наймилостивiший наш пане! З горя, кажуть, i в море
кидаються, а за царювання премудро© царицi нашо© кожен себе щасливим i
задоволеним вважа , та й прислiв'я каже: вiд добра лиха не шукають.
- А вiд лиха? - тонко усмiхнувся Во йков.
- Боронь боже навiть подумати таке про царювання наймилостивiшо©
царицi, та хоч би якi бiди й напастi посилав на нас господь, сподiва мося,
що не ввергне вiн нас у неволю бусурманську, бо гiршого лиха нема для
християнина в сiй юдолi слiз i зiтхань.
- Воiстину, дасть господь, i рукою монархинi святий хрест переможе
гордого пiвмiсяця i знову зася на банях свято© Софi©.
- Об тiм i ми господа щиро й повсякчас блага мо!
- Отже, будемо уповати на премудру пильнiсть монархинi й ждати нових
часiв, вони не за горами! - багатозначно закiнчив Во йков. - А поки у нас
мир i спокiй панують, вiддамося утiхам.
Во йков злегка обняв за стан кошового отамана й пiшов iз ним у
внутрiшнi поко© свого палацу. До них при дналося ще кiлька вельмож i дехто
з старшини малоросiйсько©.
Пройшовши анфiладою яскраво освiтлених залiв, повних гостей, Во йков
увiйшов у напiвкруглу вiтальню, що ховалася за оповитою зеленню аркою,
вздовж стiн яко© стояли м'якi канапи, i запросив сво©х супутникiв сiсти.
Зав'язалася жвава розмова, яка, природно, пiсля двох-трьох фраз одразу
ж перейшла на полiтичнi теми, що тривожили в той час уми: на польськi
справи, союз з Пруссi ю, неприязнi стосунки Австрi© i Францi© i деякi
ускладнення на пiвднi й сходi.
Тим часом на знак господаря загримiла музика, i грацiозним менуетом
почалися танцi.
Калнишевський уважно прислухався до розмов i вставляв такi влучнi
зауваження, що всяк дивувався, як добре вiн обiзнаний з полiтичним
становищем усiх держав вропи.
Пари в залах сплiталися й розплiталися. Дами манiрно присiдали перед
сво©ми кавалерами, злегка пiдiймаючи сукнi й показуючи вузькi черевички на
дуже високих каблуках. Та ось, супроводжуваний лаке м, до зали увiйшов
високий молодий козак iз смаглявим обличчям i чорним як смола, коротко
пiдстриженим пiд макiтру волоссям; обережно пробираючись помiж танцюючих
пар, вiн попрямував у вiтальню, де сидiв генерал-губернатор iз сво©ми
гiстьми.
Побачивши козака, який так несподiвано з'явився в залi i, судячи з
вбрання, не був схожий на гостя, Во йков насторожився. Малоросiйськi
старшини також звернули на нього увагу.
- Хто це? - звернувся хтось до генерал-губернатора.
- Якийсь посланець! - вiдповiв Во йков. - Треба .гадати, невiдкладна
справа.
- Значко Трохим, сотник переяславський, брат отця Мельхiседека, -
шепнув генеральний обозний Калнишевському, що сидiв поруч з ним.
Сотник тим часом увiйшов до вiтальнi, вклонився всiм гостям, а Во йкову
окремо, i, подавши йому грубий пакет, промовив дзвiнким молодим голосом:
- Вiд його милостi ясно© в бозi преосвященного пископа переяславського
й бориспiльського.
Во йков розiрвав пакет i почав читати листа; з перших же рядкiв на
обличчi його з'явився вираз погано прихованого невдоволення.
- Насмiлюся запитати у вашого високопревосходительства, чи не приносить
сi послання поганих звiсток - наступу ворогiв, бунтiв, заворушень? -
сиплим басом вимовив прибулий у Ки©в з полком генерала Кречетникова
незграбний широкоплечий полковник з негарним вилицюватим обличчям, до
якого страшенно не пасувала напудрена перука.
- О нi, - з дещо вимушеною посмiшкою вiдповiв Во йков, складаючи листа
й ховаючи його в кишеню свого камзола. - Преосвященний владика просить нас
про внесення в губернськi книги копiй з грамот i привiле©в королiв
польських про воль-ностi благочестя, а також копi© з грамоти нинi
царствуючого короля, якою грамоти попереднiх королiв конфiрмованi, та
копi© з рескрипту ©© iмператорсько© величностi вiд його королiвсько©
величностi про безперешкодне й цiлковите додержання всiх звича©в i обрядiв
православно© греко-росiйсько© церкви, правобережному руському народовi
виданого, а також копi© окремого мирного трактату, укладеного Росi ю з
Короною польською про безборонне утримання церков православних синами
православно© схiдно© церкви, щоб ки©вська губернська канцелярiя всi копi©
сих грамот в книги губернсько© канцелярi© вписала й видала урядовi виписки
з них для посилки в указанi заднiпровськi мiсця. Полковник знизав плечима.
- I нащо се преосвященному владицi знадобилося, не розумiю... понеже
оригiнал мирного трактату iсну i як росiйськi, так i польськi державнi
чини знають про нього.
- Одначе, незважаючи на всi тi, височайшими государями виданi закони й
пояснювальнi листи для неухильного виконання ©х, - промовив прибулий з
листом пископа сотник, - розорителi миру, римляни й унiати, хоча й добре
обiзнанi з привiлеями i трактатами, укладеними мiж державою Росiйською й
Короною польською, чинячи наперекiр, нехтують i зневажають ©х.
- Офiцiал митрополита унiатського Мокрицький iз сво©м поплiчником
роблять на©зди на православний люд, де тiльки кого спiймають -
по-звiрячому б'ють, грабують та iнших мук завдають, переманюють усiх пiд
унiю, як мирянам, так i священству та чесному чернецтву чинять нестерпнi
образи, кривди, грабунки, смертельнi побо©, впень знищити православний
народ хочуть, - пролунали голоси малоросiйсько© старшини.
Тiльки генеральний обозний уперто мовчав i, важко вiдсапуючи, похмуро
дивився на носки сво©х чобiт.
- Але чим же сi виписки можуть послужити в захистi оного благочестивого
народу й священства? - здивовано й неприязно знову спитав полковник.
Во йков розвiв руками:
- Я бачу в сьому прощеннi якiсь новi кон'юнктури. Вiдаю, - його
преосвященство пише менi, - що в iгумена Мельхiседека справжнi грамоти;
в такому разi, нащо йому копi© з них знадобилися i чому сi ма бути
зроблене не в Коронi польськiй, а в нашiй ки©вськiй губернськiй
канцелярi©?
- Превелебний iгумен не раз подававшi грамоти в мiстах польських, але
його превелебностi всюди рекузували вписати х у книги мiськi, - зауважив
кошовий отаман, - а понеже вони суть дина надiя в оборонi вiд насильства
i лише сими грамотами можна гвалтiвникiв у свавiльних вчинках, якими
порушу ться спокiй ©хньо© вiтчизни, викрити, то й просить отець iгумен
вписати цi грамоти в книги мiськi й видати з них виписки, бо справжнi
грамоти й привiле© остерiга ться показувати, щоб ляхи ©х не вiдiбрали й не
знищили зовсiм.
- Так, так, - схиляючи набiк голову, задумливо мовив Во йков i потiм
швидко додав: - Ач, молодець ти, пане кошовий: хоч i далi сидиш, нiж я, а
всi справи, як сво© п'ять пальцiв, зна ш...
- Що тут дивного, вельможний пане, ординанси iмператорськi вказують
менi паче всього стежити, аби запорожцi в справи польськi не втручалися i
в гайдамацтвi участi не брали... отож i належиться менi про все, що в
областях дi ться, знати, - спокiйно вiдповiв кошовий.
По обличчю Во йкова майнула ледь помiтна усмiшка.
"Ох i хитрий же ти, старий хохол, - мовив вiн про себе, - але й нас
обдурити не так-то легко; ми теж бували в бувальцях!"
Во йков зiтхнув i промовив уголос:
Рекузувати - вiдмовляти.
- Твоя правда, пане кошовий, та ось i менi такий самий ординанс видано,
стараюся що сили, а всього осягти не можу, - i, звертаючись до сотника,
додав: - Передай, пане сотнику, його преосвященству, що я сердечно дякую
йому за се послання i слiзно спiвчуваю фортунi людей греко-росiйсько©
нашо© вiри, якi в Польськiй республiцi живуть. А щодо цi © обставини,
сирiч внесення в книгу тутешньо© губернi© конфiрмованих вiд нинiшнього
короля польського новою його грамотою привiле©в, наданих колишнiми
польськими королями, то про них менi нi рескриптами, нi указами нiколи
нiчого не наказувалось, а звiдси виходить, що й вимоги його преосвященства
задовольнити не можу.
При цих словах Во йкова серед малоросiйсько© старшини виник ледь
помiтний рух.
- Одначе свавiльне вiдiбрання церков у всякого народу, що живе пiд
законом, анi в якому разi апробовано' бути не може! - стримано зауважив
молодий козацький полковник Iскра.
- Отець iгумен вжива резонабельних заходiв, то чому ж не допомогти
йому досягти сво © мети правом? - додав iнший.
- Тим паче, - пiдтримав кошовий отаман, - що, наскiльки нам вiдомо,
полiтичнi резони росiйськi супроти цього не стоять, бо наймилостивiша
цариця наша у височайшому рескриптi оголосила, що всiх переслiдуваних за
.благочестя пiд свiй захист прийма .
- А без виписок цих, - мовив сотник переяславський, - насмiлюся
доповiсти вашiй ясновельможностi, не зостанеться скоро жодно© православно©
церкви в усiй землi заднiпровськiй.
- Серцем засмучений... серцем засмучений! - зiтхнув Во йков, опускаючи
голову i здiймаючи руки. - Та справи вiри надто делiкатнi, i в сiй
дражливiй факцi©...
- Можуть статися новi кон'юнктури i всiлякi шкiдливi пересуди й
наслiдки, - прохрипiв полковник, - а для тих, хто пода до цього привiд,
може вийти лиха кон-секвенцiя...
- Справедливо й розумно, - мовив генеральний обозний, вiдсапуючи i
позираючи спiдлоба, як вовк, на сво©х товаришiв, - у сих справах треба
дiяти з величезною обережнiстю, щоб недоречним втручанням не пiдбурити
простий народ на небажане ремствування, вiд якого може постати й
заворушення...
Во йков обернувся до обозного i, пiднявши догори палець, подивився на
всiх таким поглядом, який нiби промовляв: "Слухайте, ось де iстина!" Потiм
уголос сказав, з жалем розводячи руками:
- Тим паче, що про цi привiле© i польське духiвництво, i шляхта добре
знають, отже, коли вони, всупереч ©м, утискують людей грецько© вiри, то
щоб виписки, якi просить мотронинський iгумен, могли тих людей належно
захистити - надiя мала. А втiм, про все це ти завтра ж одержиш, пане
сотнику, з нашо© канцелярi© докладну промеморiю.
Во йков схилив голову на знак того, що посланець вiльний. Сотник
переяславський вклонився генерал-губернаторовi й мовчки вийшов з кiмнати;
слiдом за ним пiдвiвся молодий секунд-майор i ще дво з малоросiйсько©
старшини; у вiтальнi залишилися тiльки Во йков, полковник, Калнишевський i
обозний.
Якусь мить усi мовчали, потiм Во йков звернувся до Калнишевського з
напiвласкавою, напiвсумовитою знiяковiлою усмiшкою.
- Ремству ш, либонь, на мене, пане кошовий; та що вдi ш - полiтичнi
резони...
- Аж нiяк, - вiдказав Калнишевський, - ясновельможний пан вчинив
резонабельно. Певна рiч, ся ухвала викличе в народi вiдчай, а вiдчай i
безмежна лютiсть ляхiв, що зневажили всi закони природи, спонукають його
до бунтiв i повстань;
коли ж сi смути пiдiймуться в Коронi польськiй, де й без того сум'яття
i безладдя в усiх станах в такому градусi, що далi вже нiкуди, то, гадаю,
сусiднi держави втрутяться в цi справи, i наймилостивiша цариця наша, яко
протекторша всiх народiв греко-русько© вiри, допоможе ©м вiд нестерпно©
лядсько© кормиги звiльнитися.
При останнiх словах кошового по губах Во йкова майнула загадкова
посмiшка.
- На все свiй час, на все свiй час, пане кошовий, - промовив вiн,
постукуючи пальцями в дiамантових перснях по кришцi табакерки. - Цариця
сама в сво му рескриптi зволила оголосити, що всiх православних пiд свiй
захист прийма ; та не тiльки вона ма вплив на справи польськi, але й
король прусський, i австрiйська iмператриця, а тому вони не допустять
такого рiшучого ©© втручання в справи польськi. Однак ти, пане кошовий,
вельми слушно зауважив, що цi сум'яття й безладдя в усiх станах Корони
польсько© терпимi бути не можуть, i коли онi дiйдуть до такого градуса, що
й кордонам сусiднiх держав загрожуватимуть, то тi держави втрутяться, i,
цiлком можливо, Росiя назавжди визволить, - на цьому словi Во йков зробив
помiтний притиск, - так, назавжди визволить народ православний з-пiд
лядського правлiння...
- Якби господь дав! - зiтхнув Калнишевський, зводячи побожно очi до
стелi. - Ох. коли б тiльки швидше, а то важко, ой як важко!
- А що, пане?
- Та от iз запорожцями... Хочу просити Колегiю, аби видали ординанс про
розквартирування вiйськ росiйських на кордонах польських, якi лежать
поблизу нас.
- Що? Бунт, заворушення, смути? - жваво мовив полковник, випростуючись
у крiслi.
- Нi, хай бог боронить! А от гайдамаки повсякчас у степи нашi
вторгаються, ну й чутки рiзнi з Корони польсько© приносять, i наших
козакiв спокушають, i заманюють до себе, щоб до захисту благочестя од
гвалтiв i смертельних тортур римських готувалися. Досi кiш запорозький
суворо карав сих баламутiв i стримував сво©х козакiв, але далi, боюся, не
стане сили; а тим часом ця обставина вельми важлива, бо без втручання
запорожцiв усi полчища гайдамакiв, яко людей в науцi вiйськовiй
недосвiдчених, дуже шкiдливi для Польщi бути не можуть; при втручаннi ж
запорожцiв тi полчища можуть увесь лад Корони польсько© розвалити. У цiй
дражливiй факцi© я й хотiв просити вашо©, ясновельможний, благорозсудливо©
поради. - Кошовий пильно глянув на Во йкова, але той усе ще тарабанив
пальцями по кришцi табакерки.
- Ох, - нарештi промовив Во йков, сумовито схиляючи голову набiк, - яку
ж пораду можу я дати тобi, любий пане кошовий? Цiлком натурально й
резонно, що запорожцi, чуючи про насильства, чиненi над братами,
обурюються й прагнуть захистити ©х i вiддячити мучителям... Дуже
натурально! I воiстину, за всiма божими й людськими законами, запорожцiв
нiхто не може й осудити за це; та хоч як схиля ться цариця серцем до