Страница:
- Iди, згинь, проклятий... Тридцять рокiв прожити i не знати, що з
запроданцем живеш... Дiточки мої, дiти... До якої ми ганьби дожили, -
поiменно кликала до себе всiх синiв-фронтовикiв i проклинала їхнього
батька.
Слова тяжкої образи обпекли чоловiка, перехопили подих. Покректуючи,
болiсно морщачись, пiшов до лiжка, але вже не мiг заснути до самого ранку.
Через кiлька днiв до хати Мороза заглянув новий агент гестапо. Вiн
показав йому документи, подякував за допомогу українськiй сувереннiй
державi i запропонував працювати iнформатором гестапо.
- Дайте менi спокiй. Я нейтральний дiд, - рiшуче запротестував Мороз.
- Були нейтральними, - смiючися, поправив гестапiвець. - Якщо не
погодитеся спiвробiтничати з нами - все село знатиме про ваш донос, а ця
слава не дуже декому потрiбна, - виразно поглянув на Панаса Карповича. -
Ми, як бачите, секрети умiємо зберiгати. Навiть ваша жiнка мовчить.
Подумайте, пане Морозе. Я через пару денькiв навiдуюся до вас. Заздалегiдь
вдячний вам.
Цiєї ж ночi Панас Карпович повiдомив пiдпiльний райком про розмову з
гестапiвцем.
- Поламайтесь, поторгуйтеся для виду i починайте працювати, - така була
вiдповiдь пiдпiльного райкому.
Пiсля часткового провалу пiдпiлля райком блискавично вжив усiх заходiв,
щоб не допустити жодного чоловiка на виявленi явочнi квартири, а людей,
якi залишилися без зв'язку, забрати до партизанського загону. Усiх
пiдпiльникiв було noiнформовано про новi методи гестапiвських провокацiй i
строго наказано дотримуватися правил конспiрацiї.
I даремно гестапiвськi засiдки днi i ночi стерегли опустiлi явочнi
квартири: нiхто не з'являвся до них. Досвiдчений, з великою практикою в
окупованих європейських державах, начальник гестапо запiзно i не без
здивовання виявив, що в його руках, замiсть привабливого клубка, залишився
тiльки шматок обiрваної нитки. Це пробудило в Макса Гехтмана спортивний
iнтерес, i вiн сам з'явився на деякий час iз гебiта в крайс. Але вся його
вигадливiсть, захоплюючи агентiв гестапо своєю новизною, зникла тут, наче
в безоднi. I Макс Гехтман з лютi, не покидаючи шукати оригiнальнi шляхи,
поки мусив задовольнитися самим найшаблоннiшим: катуванням ув'язнених.
А пiдпiльний райком так само щоденно отримував повiдомлення про роботу
мiста i сiл. Керував нею, знав, що робиться в комендатурi, в полiцiї, в
сiльськогосподарського керiвника, на зсипних пунктах i навiть в
новоспеченiй тюрмi; вона, ще не обведена колючим дротом i вишками, була
взята пiд особливий нагляд.
Через деякий час на засiданнi пiдпiльного райкому затверджувалась
вiдозва до населення району. Пiсля цього Генадiй Новиков показав членам
бюро план в'язницi, восковий злiпок ключiв i проiнформував про
розташування караулiв. Також коротко зупинився на останньому розпорядженнi
головного суддi про поголовнi розстрiли в тюрмах i концтаборах.
Перше слово взяв Вiктор Снiженко. Вiн гаряче пiдтримав секретаря
райпарткому i запропонував смiливий план нападу на в'язницю.
Пiдпiльний райком вирiшив якнайскорше визволити з тюрми пiдпiльникiв i
всiх радянських, людей. Пiсля засiдання обидвi ухвали i запротоколював
Генадiй Новиков кiлькома шифрованими словами.
XXI
До будинку вiйськової комендатури пiдкотила невелика, землистого
кольору машина. З неї, скоцюрбившись, вилiз пiдтягнутий слiдчий в
особливих справах. Погляд в нього втомлений, очнi западини - прив'ялi i
синi, мов зачервивленi листки дикого винограду. Пану слiдчому навiть не
снилося, що на привабному i таємничому сходi буде стiльки кропiткої та
небезпечної роботи.
- Пане оберлейтенанте, - зразу звернувся до вiйськового коменданта, -
до вас їде гер обергрупенфюрер.
- Що непокоїть пана обергрупенфюрера?
- Партизани i продовольчий хаос. Населення вашого крайса недозволенно
обжирається, допомагає партизанам, а не третьому райховi. Для чого ми тодi
так старанно органiзовували економiчний штаб сходу?..
Оберлейтенант, стримуючи невдоволення, уважно вислухав слiдчого,
пiдiйшов до телефону. Незабаром бiля ворiт комендатури одною шеренгою
виструнчилися слiдчий в особливих справах, оберлейтенант, начальник загону
полiцiї СД, начальник охоронної роти, начальник української допомiчної
полiцiї, крайсляндвiрт та бургомiстр.
Двором до самого ганку простягнулися рiзнобарвнi награбованi килими,
притрушенi свiжозiрваними жоржинами, айстрами i петунiями - пан
обергрупенфюрер не раз пiдкреслював, що килими, квiти i кон'як його
слабiсть. Син невдахи бакалавра, вiн з юних рокiв пiд щоденне батькiвське
гудiння мрiяв стати тiльки бактерiологом, i тiльки вiдомим. Кiлькома з
потугою визубреними цитатами з старої мiкрографiї вiн не раз, на потiху
люблячим батькам, козиряв у колi гостей, i тi захоплено пророкували йому
славу Отто i Мунтера, не знаючи, що Карл Фiшер тодi вже в пiдметки собi не
взяв би дослiдникiв бактерiофага. Карл Фiшер мрiяв лише про свiтову славу.
Однак через деякий час виявилося, що у колишнього вундеркiнда чогось
невистачало, щоб вiддати життя розшуковi рiзних грибкiв та протеозiв, i
вiн вiддав його кримiнальному розшуку; виявилося, що лампа в тисячу ват,
пiдведена до очей пiдсудного, яснiше освiтлює муки людини, анiж
найпотужнiший мiкроскоп освiтлює якогось мiнливого мiкроорганiзма. Така
кар'єра не зовсiм сподобалася старому Фiшеру, але син йому швидко довiв,
що карний розшук у гiтлерiвськiй Нiмеччинi ширше, нiж наука, вiдкриває
шляхи до слави. На здiбностi Карла Фiшера звернули увагу, вiдкомандирували
його в розпорядження таємної державної полiцiї. Так Фiшер став
перспективним i красномовним комiсаром гестапо, орудуючи витонченою наукою
катувань i еластичною сумiшшю цитат фюрера, папи, Нiцше, а iнодi, за
старою звичкою, i висловами бактерiологiв. Пiсля капiтуляцiї Францiї
комiсар гестапо Фiшер отримує хрест "за воєннi заслуги". А ще через два
мiсяцi, зразу ж пiсля фульдiвської конференцiї нiмецьких католицьких
епiскопiв, стає обергрупенфюрером...
З-за рогу вискочила машина з охоронцями обергрупенфюрера, а за нею
легко влетiв у розчиненi ворота новенький "опель-капiтан".
- Хайль! Хайль! - недружно, проте голосно привiтали його.
Самозадоволений, напомаджений, з наклеєною усмiшечкою Карл Фiшер
по-спортсменському вилетiв з машини i, набираючи гордовитого вигляду,
побiг по схiдцях в прийомну коменданта. Пiд його кiтелем легко означались
рухливi лiнiї живота.
Не встигли всi розсiстися навколо стола, як владний i впевнений голос
по вiнця переповнив кiмнату; обергрупенфюрер iнодi зупинявся, сам з охотою
прислухаючись до власних слiв.
- Мiй фюрер наказав перемогти Росiю, - впивався своїми модуляцiями
обергрупенфюрер, i за його промовою якось так виходило, що фюрер ледве не
йому, Карлу Фiшеру, наказав перемогти непокiрну країну. - Воля мого фюрера
- закон. Наша непереможна армiя, мов нiж у масло, врiзається в життьовi
простори сходу, якi мають стати продовженням третього райху. Так, фюрер ще
раз вiддав долю Нiмеччини в руки нiмецьких солдатiв. Солдати нашi з славою
вмирають на фронтi. Але вони без слави гинуть на завойованiй територiї. Ви
читали директиву райхсмiнiстра окупованих схiдних областей про те, що
Україна повинна розглядатися як знищена країна. Одначе в цiй знищенiй
країнi знищується цвiт нашої армiї. Парадокс, але це так. З ввiреного вам
крайсу ми вивозимо не хлiб, не худобу, не птицю, а вбитих солдатiв. I
найстрашнiше навiть не партизани, а те, що населення розглядає нас тiльки
як ворогiв, воно не хоче спiвробiтничати з нами От де треба населенню
втлумачити святi слова його святостi, найблаженiшого i непогрiшимого папи
Пiя XII: "Любов до ворога - найвищий героїзм".
Обергрупенфюрер помiтив, як переглянулися Крупяк i Крамовий; вважаючи,
що вiн зрозумiв їх, продовжував:
- Якщо тут незручно спиратися на слова його святостi, треба їх
приписати якомусь вашому святому... Церкви вiдкривайте, вiдшукуйте гiдних
богослужителiв. Ви, панове, надiюсь, розумiєте мене. Бiльшовицьку
розгалужену агiтацiю ми повиннi якщо не знищити зовсiм, то хоч
нейтралiзувати всiма засобами, i одним iз таких засобiв може стати
церква... А на боротьбу з партизанами раджу зараз кинути українську
полiцiю.
Обличчя в Крупяка витягнулося, поблiдло, оберлейтенант мимоволi
здвигнув плечима, а Обергрупенфюрер гордовито усмiхнувся.
- Нам бактерiологiя доводить, що є такий живий вiрус - бактерiофаг, вiн
антагонiст мiкробiв - знищує їх. Хай таким протипартизанським вiрусом у
вашому крайсi буде полiцiя пана Крупяка. Хай вона, назвавшись партизанами,
iде по селах, забирає що їй захочеться, скiльки захочеться, як захочеться,
себто супроводжує це ефективними заходами: кров не повинна спиняти - вона
виховує сильнi серця. Так ми вiдсiємо населення вiд партизанiв.
- О, колосаль! - захоплено i здивовано вигукнув оберлейтенант.
Випещене обличчя Фiшера самозадоволено ширшає.
- Продумайте план операцiї. Вам, пане Крупяк, треба пiдiбрати самих
надiйних, найнадiйнiших виконавцiв. Нам краще каральної експедицiї може
допомогти живий вiрус пана Крупяка.
- Пана обергрупенфюрера, - шанобливо поправив вiйськовий комендант,
викликаючи схвальнi i догiдливi усмiшки на обличчях присутнiх.
* * *
В чепурненькiй, заставленiй снопиками пашнi i зiлля комiрчинi Сергiй
Олексiєнко навчає свого молодшого брата пiдривної справи. На пiдлозi
лежить саморобна скринька з толом, з просвердленого вiка поплавком
стирчить взривач. В кутку комiрчини невдоволено клокає самогонний куб -
хлопцi замаскувалися за всiма правилами.
- Сергiю, значить, можна сюди i капсуль-детонатор з гранати вставити? -
ще раз перепитує задиркуватий Славко, помiчник секретаря пiдпiльної
комсомольської органiзацiї по диверсiйнiй роботi. - Це дiло ми
роздобудемо.
- Де? - недовiрливо дивиться Сергiй на брата.
- У нiмцiв, де ж iнакше? - так говорить Славко, наче дорiкає братовi за
недогадливiсть.
- База пiдходяща, - погоджується Сергiй. - Коли план визрiє, порадитеся
зi мною. Щоб менi без всяких дитячих забавок.
- А я... Сергiю, ми хочемо насамперед один мiсточок зiрвати.
- Який мiсточок? - насуплюється Сергiй. "Сказано, дiти, на забавки тол
розтринькають".
- Ну, не мiсточок, а мiсток, - Славко косо поглядає на брата,
смiхотливо пiдбираючи соковитi уста.
- Напевне, обрали такий мiсток, що його корова ратицями розсуне, -
сердиться Сергiй, а сам думає, як би зiрвати залiзничний мiст над Бугом.
- Навряд, - зiтхає Славко. - Ти завжди нападаєшся на мене.
- Бо є за що. Про який ви думали мiсточок? - натискує на останнє слово.
- Про який... про залiзничний над рiкою... - вже смiється Славко.
- Про залiзничний? А брата за нiс водив? - Сергiй згрiбає Славка в
оберемок i п'ятiрнею гладить по чупринi, як гладить тато - проти волосу.
- Сергiю, та годi, а то мої кучерi в самогон полетять, - борiкається
хлопець, вириваючися з братових обiймiв.
За двором тиша розколюється жiночим лементом, вперемiж обiзвалося
кiлька пострiлiв. В комiрчинi по-комариному сумовито задзвенiли шибки.
Славко миттю заховує мiну пiд пiдлогу, а Сергiй вискакує на подвiр'я.
На небi рiденькi, ще не розкущенi сходи зiрок, на вулицi незрозумiла
метушня, лайка, голосiння. Виставивши руки наперед, нiби боячись упасти,
бiля ворiт пробiгає жiнка.
- Тiтко Степанидо, тiтко Степанидо, заждiть. Що воно таке робиться?
Жiнка здригнулась, отямилась, припала до ворiт.
- Чи це свiт перевернувся, Сергiю: партизани, захисники нашi, вбивають
i грабують нас.
- Як?! - одвисло пiдборiддя в хлопця. В Сергiя зараз таке вiдчуття,
неначе йому нижню частину обличчя затиснули в пiдкову.
- Ой, не знаю як, - заголосила жiнка. - Скринi вверх дном перевертають,
худобу вигонять, до молодиць пристають. Максим Новиченко i скажи їм: "Не
партизани ви, а розбiйники з великої дороги, не такi нашi партизани". Так
його з двох бокiв навилiт прострелили i за чуба виволокли на вулицю.
Лежить чоловiк, мов снiп.
- Правду вiн сказав: то не партизани! - Сергiй обережно крадеться
городами до охоплених криками i жахом будiвель.
Останнi сумнiви розвiяно. Ще забiгає на подвiр'я, нахиляється над
кучерявою головою брата:
- Славко, треба так зробити, щоб пани полiцаї горiлку побачили.
- Побачать, Сергiю.
- I слiдкуйте за ними. Першого дозорця виставте бiля ставка.
- За кожним кроком бандитiв будемо стежити, - злiсно стискаються уста.
- Коли б це нам зброя. Ми б їх самi на макуху розкришили.
Сергiй, прямуючи до партизанського загону, зникає в гущавинi садiв...
* * *
Тiльки один раз вистрелила варта i, скошена, впала на дорозi бiля
будинку сiльського виконкому. Середина будинку загупала, заборсалася
спросоння, i два вiкна майже воднораз застрочили пунктирами трасуючих
куль. Розстрiлене скло полетiло i з iнших рам.
Вiктор Снiженко вдарив запальними по невидимому кулеметнику. Зразу ж
бiля вiкна золота розсип куль безглуздо метнулася вгору i обiрвалася.
Партизани тiнями заворушилися на тлi бiлих стiн.
В будинок, розщеплюючи i освiтлюючи його, полетiли гранати. Лайка,
зойки, благання i вогонь почали розпирати простору будiвлю.
Бiй стих так само швидко, як i почався.
На схiдцях, пiднявши розчепiренi жахом i просвiтленi вогнем руки,
з'явилося кiлька очманiлих, обеззброєних полiцаїв.
А селом уже летiли, передавалися з уст в уста радiснi слова:
- Справжнi партизани прийшли!
- До кореня винищують запроданцiв.
- Так їм, паразитам, i треба.
- Тiльки подумати: яку грязь хотiли кинути на партизанiв.
- Товаришi, бiля сiльради мiтинг буде.
- Кажуть, товариш Новиков прибув.
- Партiя i тепер з народом.
- Треба запитати його, чи скоро наша Червона Армiя прийде.
Село, освiтлене хитким сяйвом пожежi, збиралося на мiтинг.
Недремний та Снiженко попрощалися з Новиковим i швидко попрямували з
основними силами партизанiв до мiста. Сьогоднi мав здiйснитися план
Снiженка - план блискавичного нападу на в'язницю. Спiйманi полiцаї сказали
паролi мiських патрулiв i тюремних караулiв. Двох полiцаїв Снiженко
прихопив iз собою, проiнструктувавши, що їм треба робити. Тi, до пiвсмертi
переляканi, погодилися на все. їм навiть дали гвинтiвки, правда, без
багнетiв i патронiв.
Снiженко майже всю дорогу розмовляв з партизанами, пiдбадьорував їх, ще
i ще пояснював кожному, як треба дiяти бiля в'язницi пiд час всяких
несподiванок. Начальник штабу сьогоднi радiв i хвилювався бiльше
звичайного. То було пiвбiди, коли пiд час партизанського нападу хтось
утiкав з ворогiв, а тепер така втеча пiдведе пiд шибеницю всiх
ув'язнених... Та й що може бути вiдраднiшим, анiж визволення рiдних людей!
I при однiй згадцi про це все серце Вiктора Iвановича наливалося незвичним
трепетом. Навiть раз спiймав себе на тому, що якось само по собi
прошепотiлося: "Дорогi мої, незабутнi..."
На околицi мiста партизанiв перепинив патруль.
- Стiй! Пароль!
- Чота! - вiдповiв полiцай.
- Щось вас бiльше за чоту, - завагався патруль, прикладаючи гвинтiвку
до плеча.
- Чи ти не пiзнаєш нас, Григорiю? - обiзвався другий полiцай
- Пiзнати-то пiзнаю, але, придивляюся, вас менше виїжджало з мiста, -
заартачився патруль. В цей час владно обiзвався Снiженко:
- Ти що, бiльма самогоном залив? Не бачиш: заарештованих ведемо.
- Так би й давно сказав... - не докiнчив патруль: розвiдницький кинджал
з розмаху нахилив його до землi...
Чорними безформними контурами наростає другий поверх тюрми - першого не
видно за глухою напiвобваленою стiною. Партизани безшумно охоплюють
старовинну будiвлю, перерiзають дроти.
Вiктор Iванович б'є прикладом у вузьку обковану хвiртку. Через деякий
час по той бiк стiни обiзвався заспаний голос:
- Кого там нетерплячка мордує?
- Добрий день, як здоров'я Iвана? - вiдповiдає полiцай.
- Iван здоровий, - шабортить заслiнка вовчка, i крiзь кружатко скла
процiджується жовтий пучок свiтла. - Це ти, Лаврухо?
- Та я, Климе.
- Знову привели свiжу партiю?
- Атож.
- Багато?
- Хватить.
- I де їх дiвати? Уже й сплять навстоячки, - вiдкриває хвiртку i сам
засинає навiки.
Партизани насамперед кинулися на варту i до караульного примiщення. I
як не старались, але без кiлькох пострiлiв не обiйшлося.
- Знищили всiх, товаришу командире, - пiдбiгає до Снiженка розгарячений
боєм ординарець. Не знав хлопець, що партизанськi руки не добралися до
одного розводящого: той саме пiшов до вбиральнi, а коли почув на подвiр'ї
незвичний гомiн, причаївся, мов пацюк.
Ключi, змайстрованi партизанським ковалем, пiдходять до всiх камер.
Люди з смiхом i сльозами кидаються до визволителiв.
- Тихiше, тихiше, - порядкують тi.
- Вiкторе! - з розмаху налiтає на Снiженка рiдний брат, перехоплює його
руками.
- Вiкторе Iвановичу! - притуляється до нього шорсткою щетиною Самойлюк,
голова Iвчанського колгоспу.
I завжди строгi очi Снiженка зараз оволожуються якимсь теплим туманом.
- Дорогi мої, - тисне руки знайомим та незнайомим людям i квапить їх за
межi в'язницi...
Коли в темрявi почали затихати кроки визволителiв та визволених,
очманiлий вiд жаху розводящий вискочив зi своєї схованки i, стрiляючи та
репетуючи, щодуху побiг до вiйськової комендатури...
Гiтлерiвцi й полiцаї, посiдавши на машини, наздогнали партизанiв
недалеко вiд лiсу. Снiженко з кiлькома автоматниками та одним кулеметом
заслонив визволених i загiн, даючи їм можливiсть дiйти до узлiсся.
Начальник штабу зразу ж перехоплює дорогу, виставляє бiля тернини кулемет.
Кулеметник, мовчазний шахтар, що вирвався з оточення, умiло примостився
бiля ручника, потiснивши на кротовище другий номер.
На свiтанкову путь згустками темноти напливають машини.
- Тра-та-та-та... - захлинаючися сполохами, застрочив свою строчку
кулемет.
Машина, вивержуючи крики, прямо летить на тернину.
- Тра та-та, - коротка черга по кабiнi i знову - довга, тверда. Авто,
само викручуючи руль, влiтає в кювет, перекидається.
Град свинцю зразу ж скошує i тернину i кулеметника. Другий номер, для
чогось пiдводячи вгору поранене плече, витаскує кулемет в поле, безпорадно
дивиться на Снiженка. Той опускається на землю, i знову свiтання озвалося
довгою чергою...
В долинцi ще бурчать машини... Ось вискочив мотоцикл i застиг, як
переляканий звiрок.
Полем, пригинаючись, бiжать чорнi постатi. То там, то тут пiдiймаються
ракети. Але чогось їхнiй вiдблиск стає суцiльним, розпливчастим. Такого ще
не було... Ручник, трясучись, мов у лихоманцi, уперто виривається з
обважнiлих рук.
- Товаришу командире, ви пораненi...
- Давай диск! - "Чого ж вiн мокрий?"
- Тра-та-та-та.
Падають якiсь безформнi плями. Напливають новi.
- Тра-та-та...
Над полем перехрещуються суцiльнi вiдблиски ракет, вони охоплюють землю
рiзнобарвними водограями. I враз - темiнь.
- Тра-та-та, - ще наздоганяє затьмарену свiдомiсть вiдгомiн наослiп
пущеної черги.
* * *
Яскраве свiтло ослiпило Снiженка. На нього з гарчанням кинулась
вiвчарка i, зупинена вигуком, затанцювала на заднiх ногах.
Два дозорцi в одностроях пiдвели Вiктора Iвановича до помосту. На
помостi за столом сидять начальник тюрми i шеф протикомунiстичного вiддiлу
гестапо. Над ними з стiни нависає стражденне розп'яття Христа, праворуч
вiд нього шанобливо застиг старший наглядач: вiн зараз виконує роль
перекладача.
Щось заговорив начальник тюрми.
- Пане Снiженко, ви знаходитеся в будинковi кари, - зосереджено
перекладає старший наглядач.
- Я всi цi днi знаходився в будинковi кари, - на гордовитому обличчi
Вiктора Iвановича тiнню пробiгає презирлива усмiшка.
- Вам говорять, що ви знаходитеся в будинковi для страти, - терпляче
поправляє начальника тюрми шеф.
- Втiшна iнформацiя.
- Пане Снiженко, ви можете жити...
- Стара пiсня.
- Ви молодий...
- Накажiть зняти кайдани.
Начальник тюрми подає знак; клацає ключ, блискучi кайдани крайнiми
кiльцями з дзвоном сипляться на пiдлогу.
В цей час на помiст в супроводi вiйськового коменданта пiдiймається сам
обергрупенфюрер. Начальник тюрми i шеф гарячкове зриваються з стiльцiв, а
дозорцi виструнчуються. Карл Фiшер, зрiдка поглядаючи на Снiженка, щось
говорить, начальник тюрми i шеф шанобливо покивують головами.
- Пане Снiженко, якщо ви не скажете правди, будемо вас катувати, -
тепер в очах начальника тюрми не тiльки погроза, а й прохання "Ну, скажи,
i менi, i тобi буде краще", - аж вимовляє поглядом.
Снiженко мовчить.
- Нещадно будем катувати.
- Це ви вмiєте.
- В страшних муках помрете...
- Ну й що з того?
- Розумiєте, ви бiльше не будете жити. Ви це розумiєте? - вже кричать i
начальник тюрми i старший наглядач. Начальник тюрми нахиляється вперед,
тикаючи вказiвним пальцем, наче вганяючи свої слова в голову в'язня. - Ви
бiльше не будете жити...
- Так загiн буде жити! Україна буде жити! Росiя буде жити! Народ буде
жити! - спалахнули гнiвом очi Снiженка. - А от ви не будете жити, ви не
маєте права навiть приторкатися до життя.
Начальник тюрми вiдхилився назад, палець його вткнувся в стiл i
перегнувся гачком. Рука оберлейтенанта потягнулася до блискучого
"вальтера", а старший наглядач побiлiв, найбiльше боячись гнiву
обергрупенфюрера.
Карл Фiшер зважував обставини. Багатюща практика пiдказала йому, що
Снiженко належить до нелегкої породи. Таких переляком не вiзьмеш. А от
перехитрити iнодi вдається, вдається пiдступнiстю вирвати зайве слово, а
потiм, приперши ним, надломити моральний дух в'язня i витягти факти, як
гвiздки. Надаючи обличчю самого привiтного виразу, вiн сходить з помосту.
- Пане Снiженко, я з захопленням слухав вашi непримиреннi вiдповiдi. Ми
умiємо поважати гордих, смiливих противникiв. У нас високо розвинуто культ
надлюдини. Надлюдина - це, як сказав Нiцше, - море...
- Оце море й за столом сидить? - насмiшкувато кивнув Снiженко на
помiст.
- Про особистi якостi людей, з якими ви зiткнулися, не будемо говорити:
вони службовцi вузької галузi - i цим сказано все. Пане Снiженко, ви уже
як воїн не страшнi нам. Поки у вас загоїться рана - вiйна закiнчиться.
Погляди Фiшер а i Снiженка схрещуються. В першому - доброзичлива,
впевнена усмiшечка, в другому - строга допитливiсть, те пiзнання, яке не
обривається в людини до останньої хвилини життя.
"Склад розуму аналiтичний, - визначає обергрупенфюрер. - Селянин, а
мислення iнтелiгента. Виняток?.. Нi, щось багато таких виняткiв, -
пригадує, справи пiдсудних. - I це зовсiм не добре для третього райху... i
моєї кар'єри".
"Надкар'єрист, а не надлюдина. Заради слави не пожалiє й матерi своєї.
Моральнi принципи - чини i грошi. Сьогоднi служитиме третьому райховi, а
завтра - де щедрiше заплатять. Бiльше хитрий, анiж розумний. Небезпечний,
- насторожено прислухається Снiженко до слiв Фiшера; вони липкi, наче
листя вiльхи, i, як листя, мають глянсувату, парадну сторону i сiру,
ворсисту, до якої чiпляється бруд паразитарних яєчок i гусенi".
- Ми вам подаруємо життя. Тiльки пiсля одужання ви повиннi вiдмовитися
вiд пропагандистської роботи i щоденно з'являтися на реєстрацiю. Хай це
моя примха, але завтра, Пане Снiженко, ви будете на волi, - урочисто
проголошує обергрупенфюрер.
"Так створюється повна ймовiрнiсть, що все закiнчиться щасливим кiнцем.
Тiльки ловися, рибко".
- Мене захоплює ваш смiливий напад на тюрму. Як вам удалося так
обдурити нас? - похитує головою Фiшер.
- Невже завтра мене випустять на волю? - Снiженко вдає, що зовсiм
повiрив обiцянцi.
- Завтра. Пiсля закiнчення усiх формальностей з документами, - смiється
обергрупенфюрер. - "Ознака хороша". - Iтак, нiч промайне, потiм дорога - i
ваш Супрунiв. Хороше село. За садами - хат не видно. Стави дзеркальнi i
коропи дзеркальнi. Я коли їхав на схiд, думав: у вас нема культурної
раби... Лiкуватися вам, пане Снiженко, треба серйозно, - тонко прядеться
нитка ймовiрностi, щоб приспати сумнiви.
- Вилiкуюсь, - запевняє Снiженко, наче вiн уже на волi.
- Напад ви блискуче провели. Мене, як фахiвця, цiкавить причина вашого
успiху.
- Причина - в полiцiї.
- Тiльки в полiцiї? - навiть не змiнився вираз обличчя
обергрупенфюрера, начеб йому це вже було вiдомо.
- Я, здається, таємницю виказав, - захвилювався Снiженко.
- Ну, яка це таємниця? Ми вже пiдняли завiсу цiєї таємницi, - запевняє
Карл Фiшер. - Я вас слухаю, пане Снiженко.
- Коли вже сказав, то сказав, - махнув рукою Снiженко. - Майже весь
перший набiр полiцiї - надiсланий партизанським загоном. Партизани тiльки
не пiшли до в'язницi - не могли слухати крикiв ув'язнених.
- В цьому успiх знищення людей, яких ми послали пiд маркою партизанiв?
- раптово розширюються темнi чоловiчки, з обличчя змивається усмiшка i
доброзичливiсть. Обергрупенфюрер починає хвилюватись i навiть почуває на
спинi рухливi краплини противного холоду: а що, коли меч зради уже
занесено над його головою?.. На цiй Українi милiй тiльки однi
неприємностi. Вiн обводить очима загратованi вiкна i зусиллям волi стримує
острах.
- Пан Крупяк знав що-небудь про це?
- Нi, пан Крупяк нiчого не знав, - мусив iз жалем промовити Снiженко:
зайве слово могло б розiрвати нитку ймовiрностi.
Обергрупенфюрер блискавично вискакує на помiст. Фашисти вихоплюють
зброю i пiд захистом широкої спини старшого наглядача вибiгають надвiр.
Їх очима переможця проводжає Вiктор Iванович Снiженко.
Бiля шосе вiйськовий комендант, начальник тюрми i старший наглядач
обеззброюють двох змiнених патрулiв, б'ючи, втискають їх в машини i мчать
до будинку кари. Кат в'язницi з шкурою вириває в приголомшених служак
потрiбнi Карлу Фiшеру свiдчення. Полiцаї, не витримавши катування,
заплутують себе i своїх пiдсобникiв i тут же, на закривавленiй пiдлозi,
знаходять свою смерть...
Незабаром охоронна рота пiд командуванням вiйськового коменданта за
всiма правилами оточила будинок української допомiчної полiцiї. Зрадники
спочатку кричали про непорозумiння, але, коли кiлькох iз них було убито,
обернули зброю проти своїх хазяїв.
В останнi хвилини бою до Карла Фiшера прилетiв iз села
напiвроздягнутий, бiлiший крейди Омелян Крупяк.
Пане обергрупенфюрер, вас пiдмануто, пiдмануто... Що цей Снiженко
наробив! Чому ви не порадилися зi мною? Такого, як перший набiр полiцiї,
запроданцем живеш... Дiточки мої, дiти... До якої ми ганьби дожили, -
поiменно кликала до себе всiх синiв-фронтовикiв i проклинала їхнього
батька.
Слова тяжкої образи обпекли чоловiка, перехопили подих. Покректуючи,
болiсно морщачись, пiшов до лiжка, але вже не мiг заснути до самого ранку.
Через кiлька днiв до хати Мороза заглянув новий агент гестапо. Вiн
показав йому документи, подякував за допомогу українськiй сувереннiй
державi i запропонував працювати iнформатором гестапо.
- Дайте менi спокiй. Я нейтральний дiд, - рiшуче запротестував Мороз.
- Були нейтральними, - смiючися, поправив гестапiвець. - Якщо не
погодитеся спiвробiтничати з нами - все село знатиме про ваш донос, а ця
слава не дуже декому потрiбна, - виразно поглянув на Панаса Карповича. -
Ми, як бачите, секрети умiємо зберiгати. Навiть ваша жiнка мовчить.
Подумайте, пане Морозе. Я через пару денькiв навiдуюся до вас. Заздалегiдь
вдячний вам.
Цiєї ж ночi Панас Карпович повiдомив пiдпiльний райком про розмову з
гестапiвцем.
- Поламайтесь, поторгуйтеся для виду i починайте працювати, - така була
вiдповiдь пiдпiльного райкому.
Пiсля часткового провалу пiдпiлля райком блискавично вжив усiх заходiв,
щоб не допустити жодного чоловiка на виявленi явочнi квартири, а людей,
якi залишилися без зв'язку, забрати до партизанського загону. Усiх
пiдпiльникiв було noiнформовано про новi методи гестапiвських провокацiй i
строго наказано дотримуватися правил конспiрацiї.
I даремно гестапiвськi засiдки днi i ночi стерегли опустiлi явочнi
квартири: нiхто не з'являвся до них. Досвiдчений, з великою практикою в
окупованих європейських державах, начальник гестапо запiзно i не без
здивовання виявив, що в його руках, замiсть привабливого клубка, залишився
тiльки шматок обiрваної нитки. Це пробудило в Макса Гехтмана спортивний
iнтерес, i вiн сам з'явився на деякий час iз гебiта в крайс. Але вся його
вигадливiсть, захоплюючи агентiв гестапо своєю новизною, зникла тут, наче
в безоднi. I Макс Гехтман з лютi, не покидаючи шукати оригiнальнi шляхи,
поки мусив задовольнитися самим найшаблоннiшим: катуванням ув'язнених.
А пiдпiльний райком так само щоденно отримував повiдомлення про роботу
мiста i сiл. Керував нею, знав, що робиться в комендатурi, в полiцiї, в
сiльськогосподарського керiвника, на зсипних пунктах i навiть в
новоспеченiй тюрмi; вона, ще не обведена колючим дротом i вишками, була
взята пiд особливий нагляд.
Через деякий час на засiданнi пiдпiльного райкому затверджувалась
вiдозва до населення району. Пiсля цього Генадiй Новиков показав членам
бюро план в'язницi, восковий злiпок ключiв i проiнформував про
розташування караулiв. Також коротко зупинився на останньому розпорядженнi
головного суддi про поголовнi розстрiли в тюрмах i концтаборах.
Перше слово взяв Вiктор Снiженко. Вiн гаряче пiдтримав секретаря
райпарткому i запропонував смiливий план нападу на в'язницю.
Пiдпiльний райком вирiшив якнайскорше визволити з тюрми пiдпiльникiв i
всiх радянських, людей. Пiсля засiдання обидвi ухвали i запротоколював
Генадiй Новиков кiлькома шифрованими словами.
XXI
До будинку вiйськової комендатури пiдкотила невелика, землистого
кольору машина. З неї, скоцюрбившись, вилiз пiдтягнутий слiдчий в
особливих справах. Погляд в нього втомлений, очнi западини - прив'ялi i
синi, мов зачервивленi листки дикого винограду. Пану слiдчому навiть не
снилося, що на привабному i таємничому сходi буде стiльки кропiткої та
небезпечної роботи.
- Пане оберлейтенанте, - зразу звернувся до вiйськового коменданта, -
до вас їде гер обергрупенфюрер.
- Що непокоїть пана обергрупенфюрера?
- Партизани i продовольчий хаос. Населення вашого крайса недозволенно
обжирається, допомагає партизанам, а не третьому райховi. Для чого ми тодi
так старанно органiзовували економiчний штаб сходу?..
Оберлейтенант, стримуючи невдоволення, уважно вислухав слiдчого,
пiдiйшов до телефону. Незабаром бiля ворiт комендатури одною шеренгою
виструнчилися слiдчий в особливих справах, оберлейтенант, начальник загону
полiцiї СД, начальник охоронної роти, начальник української допомiчної
полiцiї, крайсляндвiрт та бургомiстр.
Двором до самого ганку простягнулися рiзнобарвнi награбованi килими,
притрушенi свiжозiрваними жоржинами, айстрами i петунiями - пан
обергрупенфюрер не раз пiдкреслював, що килими, квiти i кон'як його
слабiсть. Син невдахи бакалавра, вiн з юних рокiв пiд щоденне батькiвське
гудiння мрiяв стати тiльки бактерiологом, i тiльки вiдомим. Кiлькома з
потугою визубреними цитатами з старої мiкрографiї вiн не раз, на потiху
люблячим батькам, козиряв у колi гостей, i тi захоплено пророкували йому
славу Отто i Мунтера, не знаючи, що Карл Фiшер тодi вже в пiдметки собi не
взяв би дослiдникiв бактерiофага. Карл Фiшер мрiяв лише про свiтову славу.
Однак через деякий час виявилося, що у колишнього вундеркiнда чогось
невистачало, щоб вiддати життя розшуковi рiзних грибкiв та протеозiв, i
вiн вiддав його кримiнальному розшуку; виявилося, що лампа в тисячу ват,
пiдведена до очей пiдсудного, яснiше освiтлює муки людини, анiж
найпотужнiший мiкроскоп освiтлює якогось мiнливого мiкроорганiзма. Така
кар'єра не зовсiм сподобалася старому Фiшеру, але син йому швидко довiв,
що карний розшук у гiтлерiвськiй Нiмеччинi ширше, нiж наука, вiдкриває
шляхи до слави. На здiбностi Карла Фiшера звернули увагу, вiдкомандирували
його в розпорядження таємної державної полiцiї. Так Фiшер став
перспективним i красномовним комiсаром гестапо, орудуючи витонченою наукою
катувань i еластичною сумiшшю цитат фюрера, папи, Нiцше, а iнодi, за
старою звичкою, i висловами бактерiологiв. Пiсля капiтуляцiї Францiї
комiсар гестапо Фiшер отримує хрест "за воєннi заслуги". А ще через два
мiсяцi, зразу ж пiсля фульдiвської конференцiї нiмецьких католицьких
епiскопiв, стає обергрупенфюрером...
З-за рогу вискочила машина з охоронцями обергрупенфюрера, а за нею
легко влетiв у розчиненi ворота новенький "опель-капiтан".
- Хайль! Хайль! - недружно, проте голосно привiтали його.
Самозадоволений, напомаджений, з наклеєною усмiшечкою Карл Фiшер
по-спортсменському вилетiв з машини i, набираючи гордовитого вигляду,
побiг по схiдцях в прийомну коменданта. Пiд його кiтелем легко означались
рухливi лiнiї живота.
Не встигли всi розсiстися навколо стола, як владний i впевнений голос
по вiнця переповнив кiмнату; обергрупенфюрер iнодi зупинявся, сам з охотою
прислухаючись до власних слiв.
- Мiй фюрер наказав перемогти Росiю, - впивався своїми модуляцiями
обергрупенфюрер, i за його промовою якось так виходило, що фюрер ледве не
йому, Карлу Фiшеру, наказав перемогти непокiрну країну. - Воля мого фюрера
- закон. Наша непереможна армiя, мов нiж у масло, врiзається в життьовi
простори сходу, якi мають стати продовженням третього райху. Так, фюрер ще
раз вiддав долю Нiмеччини в руки нiмецьких солдатiв. Солдати нашi з славою
вмирають на фронтi. Але вони без слави гинуть на завойованiй територiї. Ви
читали директиву райхсмiнiстра окупованих схiдних областей про те, що
Україна повинна розглядатися як знищена країна. Одначе в цiй знищенiй
країнi знищується цвiт нашої армiї. Парадокс, але це так. З ввiреного вам
крайсу ми вивозимо не хлiб, не худобу, не птицю, а вбитих солдатiв. I
найстрашнiше навiть не партизани, а те, що населення розглядає нас тiльки
як ворогiв, воно не хоче спiвробiтничати з нами От де треба населенню
втлумачити святi слова його святостi, найблаженiшого i непогрiшимого папи
Пiя XII: "Любов до ворога - найвищий героїзм".
Обергрупенфюрер помiтив, як переглянулися Крупяк i Крамовий; вважаючи,
що вiн зрозумiв їх, продовжував:
- Якщо тут незручно спиратися на слова його святостi, треба їх
приписати якомусь вашому святому... Церкви вiдкривайте, вiдшукуйте гiдних
богослужителiв. Ви, панове, надiюсь, розумiєте мене. Бiльшовицьку
розгалужену агiтацiю ми повиннi якщо не знищити зовсiм, то хоч
нейтралiзувати всiма засобами, i одним iз таких засобiв може стати
церква... А на боротьбу з партизанами раджу зараз кинути українську
полiцiю.
Обличчя в Крупяка витягнулося, поблiдло, оберлейтенант мимоволi
здвигнув плечима, а Обергрупенфюрер гордовито усмiхнувся.
- Нам бактерiологiя доводить, що є такий живий вiрус - бактерiофаг, вiн
антагонiст мiкробiв - знищує їх. Хай таким протипартизанським вiрусом у
вашому крайсi буде полiцiя пана Крупяка. Хай вона, назвавшись партизанами,
iде по селах, забирає що їй захочеться, скiльки захочеться, як захочеться,
себто супроводжує це ефективними заходами: кров не повинна спиняти - вона
виховує сильнi серця. Так ми вiдсiємо населення вiд партизанiв.
- О, колосаль! - захоплено i здивовано вигукнув оберлейтенант.
Випещене обличчя Фiшера самозадоволено ширшає.
- Продумайте план операцiї. Вам, пане Крупяк, треба пiдiбрати самих
надiйних, найнадiйнiших виконавцiв. Нам краще каральної експедицiї може
допомогти живий вiрус пана Крупяка.
- Пана обергрупенфюрера, - шанобливо поправив вiйськовий комендант,
викликаючи схвальнi i догiдливi усмiшки на обличчях присутнiх.
* * *
В чепурненькiй, заставленiй снопиками пашнi i зiлля комiрчинi Сергiй
Олексiєнко навчає свого молодшого брата пiдривної справи. На пiдлозi
лежить саморобна скринька з толом, з просвердленого вiка поплавком
стирчить взривач. В кутку комiрчини невдоволено клокає самогонний куб -
хлопцi замаскувалися за всiма правилами.
- Сергiю, значить, можна сюди i капсуль-детонатор з гранати вставити? -
ще раз перепитує задиркуватий Славко, помiчник секретаря пiдпiльної
комсомольської органiзацiї по диверсiйнiй роботi. - Це дiло ми
роздобудемо.
- Де? - недовiрливо дивиться Сергiй на брата.
- У нiмцiв, де ж iнакше? - так говорить Славко, наче дорiкає братовi за
недогадливiсть.
- База пiдходяща, - погоджується Сергiй. - Коли план визрiє, порадитеся
зi мною. Щоб менi без всяких дитячих забавок.
- А я... Сергiю, ми хочемо насамперед один мiсточок зiрвати.
- Який мiсточок? - насуплюється Сергiй. "Сказано, дiти, на забавки тол
розтринькають".
- Ну, не мiсточок, а мiсток, - Славко косо поглядає на брата,
смiхотливо пiдбираючи соковитi уста.
- Напевне, обрали такий мiсток, що його корова ратицями розсуне, -
сердиться Сергiй, а сам думає, як би зiрвати залiзничний мiст над Бугом.
- Навряд, - зiтхає Славко. - Ти завжди нападаєшся на мене.
- Бо є за що. Про який ви думали мiсточок? - натискує на останнє слово.
- Про який... про залiзничний над рiкою... - вже смiється Славко.
- Про залiзничний? А брата за нiс водив? - Сергiй згрiбає Славка в
оберемок i п'ятiрнею гладить по чупринi, як гладить тато - проти волосу.
- Сергiю, та годi, а то мої кучерi в самогон полетять, - борiкається
хлопець, вириваючися з братових обiймiв.
За двором тиша розколюється жiночим лементом, вперемiж обiзвалося
кiлька пострiлiв. В комiрчинi по-комариному сумовито задзвенiли шибки.
Славко миттю заховує мiну пiд пiдлогу, а Сергiй вискакує на подвiр'я.
На небi рiденькi, ще не розкущенi сходи зiрок, на вулицi незрозумiла
метушня, лайка, голосiння. Виставивши руки наперед, нiби боячись упасти,
бiля ворiт пробiгає жiнка.
- Тiтко Степанидо, тiтко Степанидо, заждiть. Що воно таке робиться?
Жiнка здригнулась, отямилась, припала до ворiт.
- Чи це свiт перевернувся, Сергiю: партизани, захисники нашi, вбивають
i грабують нас.
- Як?! - одвисло пiдборiддя в хлопця. В Сергiя зараз таке вiдчуття,
неначе йому нижню частину обличчя затиснули в пiдкову.
- Ой, не знаю як, - заголосила жiнка. - Скринi вверх дном перевертають,
худобу вигонять, до молодиць пристають. Максим Новиченко i скажи їм: "Не
партизани ви, а розбiйники з великої дороги, не такi нашi партизани". Так
його з двох бокiв навилiт прострелили i за чуба виволокли на вулицю.
Лежить чоловiк, мов снiп.
- Правду вiн сказав: то не партизани! - Сергiй обережно крадеться
городами до охоплених криками i жахом будiвель.
Останнi сумнiви розвiяно. Ще забiгає на подвiр'я, нахиляється над
кучерявою головою брата:
- Славко, треба так зробити, щоб пани полiцаї горiлку побачили.
- Побачать, Сергiю.
- I слiдкуйте за ними. Першого дозорця виставте бiля ставка.
- За кожним кроком бандитiв будемо стежити, - злiсно стискаються уста.
- Коли б це нам зброя. Ми б їх самi на макуху розкришили.
Сергiй, прямуючи до партизанського загону, зникає в гущавинi садiв...
* * *
Тiльки один раз вистрелила варта i, скошена, впала на дорозi бiля
будинку сiльського виконкому. Середина будинку загупала, заборсалася
спросоння, i два вiкна майже воднораз застрочили пунктирами трасуючих
куль. Розстрiлене скло полетiло i з iнших рам.
Вiктор Снiженко вдарив запальними по невидимому кулеметнику. Зразу ж
бiля вiкна золота розсип куль безглуздо метнулася вгору i обiрвалася.
Партизани тiнями заворушилися на тлi бiлих стiн.
В будинок, розщеплюючи i освiтлюючи його, полетiли гранати. Лайка,
зойки, благання i вогонь почали розпирати простору будiвлю.
Бiй стих так само швидко, як i почався.
На схiдцях, пiднявши розчепiренi жахом i просвiтленi вогнем руки,
з'явилося кiлька очманiлих, обеззброєних полiцаїв.
А селом уже летiли, передавалися з уст в уста радiснi слова:
- Справжнi партизани прийшли!
- До кореня винищують запроданцiв.
- Так їм, паразитам, i треба.
- Тiльки подумати: яку грязь хотiли кинути на партизанiв.
- Товаришi, бiля сiльради мiтинг буде.
- Кажуть, товариш Новиков прибув.
- Партiя i тепер з народом.
- Треба запитати його, чи скоро наша Червона Армiя прийде.
Село, освiтлене хитким сяйвом пожежi, збиралося на мiтинг.
Недремний та Снiженко попрощалися з Новиковим i швидко попрямували з
основними силами партизанiв до мiста. Сьогоднi мав здiйснитися план
Снiженка - план блискавичного нападу на в'язницю. Спiйманi полiцаї сказали
паролi мiських патрулiв i тюремних караулiв. Двох полiцаїв Снiженко
прихопив iз собою, проiнструктувавши, що їм треба робити. Тi, до пiвсмертi
переляканi, погодилися на все. їм навiть дали гвинтiвки, правда, без
багнетiв i патронiв.
Снiженко майже всю дорогу розмовляв з партизанами, пiдбадьорував їх, ще
i ще пояснював кожному, як треба дiяти бiля в'язницi пiд час всяких
несподiванок. Начальник штабу сьогоднi радiв i хвилювався бiльше
звичайного. То було пiвбiди, коли пiд час партизанського нападу хтось
утiкав з ворогiв, а тепер така втеча пiдведе пiд шибеницю всiх
ув'язнених... Та й що може бути вiдраднiшим, анiж визволення рiдних людей!
I при однiй згадцi про це все серце Вiктора Iвановича наливалося незвичним
трепетом. Навiть раз спiймав себе на тому, що якось само по собi
прошепотiлося: "Дорогi мої, незабутнi..."
На околицi мiста партизанiв перепинив патруль.
- Стiй! Пароль!
- Чота! - вiдповiв полiцай.
- Щось вас бiльше за чоту, - завагався патруль, прикладаючи гвинтiвку
до плеча.
- Чи ти не пiзнаєш нас, Григорiю? - обiзвався другий полiцай
- Пiзнати-то пiзнаю, але, придивляюся, вас менше виїжджало з мiста, -
заартачився патруль. В цей час владно обiзвався Снiженко:
- Ти що, бiльма самогоном залив? Не бачиш: заарештованих ведемо.
- Так би й давно сказав... - не докiнчив патруль: розвiдницький кинджал
з розмаху нахилив його до землi...
Чорними безформними контурами наростає другий поверх тюрми - першого не
видно за глухою напiвобваленою стiною. Партизани безшумно охоплюють
старовинну будiвлю, перерiзають дроти.
Вiктор Iванович б'є прикладом у вузьку обковану хвiртку. Через деякий
час по той бiк стiни обiзвався заспаний голос:
- Кого там нетерплячка мордує?
- Добрий день, як здоров'я Iвана? - вiдповiдає полiцай.
- Iван здоровий, - шабортить заслiнка вовчка, i крiзь кружатко скла
процiджується жовтий пучок свiтла. - Це ти, Лаврухо?
- Та я, Климе.
- Знову привели свiжу партiю?
- Атож.
- Багато?
- Хватить.
- I де їх дiвати? Уже й сплять навстоячки, - вiдкриває хвiртку i сам
засинає навiки.
Партизани насамперед кинулися на варту i до караульного примiщення. I
як не старались, але без кiлькох пострiлiв не обiйшлося.
- Знищили всiх, товаришу командире, - пiдбiгає до Снiженка розгарячений
боєм ординарець. Не знав хлопець, що партизанськi руки не добралися до
одного розводящого: той саме пiшов до вбиральнi, а коли почув на подвiр'ї
незвичний гомiн, причаївся, мов пацюк.
Ключi, змайстрованi партизанським ковалем, пiдходять до всiх камер.
Люди з смiхом i сльозами кидаються до визволителiв.
- Тихiше, тихiше, - порядкують тi.
- Вiкторе! - з розмаху налiтає на Снiженка рiдний брат, перехоплює його
руками.
- Вiкторе Iвановичу! - притуляється до нього шорсткою щетиною Самойлюк,
голова Iвчанського колгоспу.
I завжди строгi очi Снiженка зараз оволожуються якимсь теплим туманом.
- Дорогi мої, - тисне руки знайомим та незнайомим людям i квапить їх за
межi в'язницi...
Коли в темрявi почали затихати кроки визволителiв та визволених,
очманiлий вiд жаху розводящий вискочив зi своєї схованки i, стрiляючи та
репетуючи, щодуху побiг до вiйськової комендатури...
Гiтлерiвцi й полiцаї, посiдавши на машини, наздогнали партизанiв
недалеко вiд лiсу. Снiженко з кiлькома автоматниками та одним кулеметом
заслонив визволених i загiн, даючи їм можливiсть дiйти до узлiсся.
Начальник штабу зразу ж перехоплює дорогу, виставляє бiля тернини кулемет.
Кулеметник, мовчазний шахтар, що вирвався з оточення, умiло примостився
бiля ручника, потiснивши на кротовище другий номер.
На свiтанкову путь згустками темноти напливають машини.
- Тра-та-та-та... - захлинаючися сполохами, застрочив свою строчку
кулемет.
Машина, вивержуючи крики, прямо летить на тернину.
- Тра та-та, - коротка черга по кабiнi i знову - довга, тверда. Авто,
само викручуючи руль, влiтає в кювет, перекидається.
Град свинцю зразу ж скошує i тернину i кулеметника. Другий номер, для
чогось пiдводячи вгору поранене плече, витаскує кулемет в поле, безпорадно
дивиться на Снiженка. Той опускається на землю, i знову свiтання озвалося
довгою чергою...
В долинцi ще бурчать машини... Ось вискочив мотоцикл i застиг, як
переляканий звiрок.
Полем, пригинаючись, бiжать чорнi постатi. То там, то тут пiдiймаються
ракети. Але чогось їхнiй вiдблиск стає суцiльним, розпливчастим. Такого ще
не було... Ручник, трясучись, мов у лихоманцi, уперто виривається з
обважнiлих рук.
- Товаришу командире, ви пораненi...
- Давай диск! - "Чого ж вiн мокрий?"
- Тра-та-та-та.
Падають якiсь безформнi плями. Напливають новi.
- Тра-та-та...
Над полем перехрещуються суцiльнi вiдблиски ракет, вони охоплюють землю
рiзнобарвними водограями. I враз - темiнь.
- Тра-та-та, - ще наздоганяє затьмарену свiдомiсть вiдгомiн наослiп
пущеної черги.
* * *
Яскраве свiтло ослiпило Снiженка. На нього з гарчанням кинулась
вiвчарка i, зупинена вигуком, затанцювала на заднiх ногах.
Два дозорцi в одностроях пiдвели Вiктора Iвановича до помосту. На
помостi за столом сидять начальник тюрми i шеф протикомунiстичного вiддiлу
гестапо. Над ними з стiни нависає стражденне розп'яття Христа, праворуч
вiд нього шанобливо застиг старший наглядач: вiн зараз виконує роль
перекладача.
Щось заговорив начальник тюрми.
- Пане Снiженко, ви знаходитеся в будинковi кари, - зосереджено
перекладає старший наглядач.
- Я всi цi днi знаходився в будинковi кари, - на гордовитому обличчi
Вiктора Iвановича тiнню пробiгає презирлива усмiшка.
- Вам говорять, що ви знаходитеся в будинковi для страти, - терпляче
поправляє начальника тюрми шеф.
- Втiшна iнформацiя.
- Пане Снiженко, ви можете жити...
- Стара пiсня.
- Ви молодий...
- Накажiть зняти кайдани.
Начальник тюрми подає знак; клацає ключ, блискучi кайдани крайнiми
кiльцями з дзвоном сипляться на пiдлогу.
В цей час на помiст в супроводi вiйськового коменданта пiдiймається сам
обергрупенфюрер. Начальник тюрми i шеф гарячкове зриваються з стiльцiв, а
дозорцi виструнчуються. Карл Фiшер, зрiдка поглядаючи на Снiженка, щось
говорить, начальник тюрми i шеф шанобливо покивують головами.
- Пане Снiженко, якщо ви не скажете правди, будемо вас катувати, -
тепер в очах начальника тюрми не тiльки погроза, а й прохання "Ну, скажи,
i менi, i тобi буде краще", - аж вимовляє поглядом.
Снiженко мовчить.
- Нещадно будем катувати.
- Це ви вмiєте.
- В страшних муках помрете...
- Ну й що з того?
- Розумiєте, ви бiльше не будете жити. Ви це розумiєте? - вже кричать i
начальник тюрми i старший наглядач. Начальник тюрми нахиляється вперед,
тикаючи вказiвним пальцем, наче вганяючи свої слова в голову в'язня. - Ви
бiльше не будете жити...
- Так загiн буде жити! Україна буде жити! Росiя буде жити! Народ буде
жити! - спалахнули гнiвом очi Снiженка. - А от ви не будете жити, ви не
маєте права навiть приторкатися до життя.
Начальник тюрми вiдхилився назад, палець його вткнувся в стiл i
перегнувся гачком. Рука оберлейтенанта потягнулася до блискучого
"вальтера", а старший наглядач побiлiв, найбiльше боячись гнiву
обергрупенфюрера.
Карл Фiшер зважував обставини. Багатюща практика пiдказала йому, що
Снiженко належить до нелегкої породи. Таких переляком не вiзьмеш. А от
перехитрити iнодi вдається, вдається пiдступнiстю вирвати зайве слово, а
потiм, приперши ним, надломити моральний дух в'язня i витягти факти, як
гвiздки. Надаючи обличчю самого привiтного виразу, вiн сходить з помосту.
- Пане Снiженко, я з захопленням слухав вашi непримиреннi вiдповiдi. Ми
умiємо поважати гордих, смiливих противникiв. У нас високо розвинуто культ
надлюдини. Надлюдина - це, як сказав Нiцше, - море...
- Оце море й за столом сидить? - насмiшкувато кивнув Снiженко на
помiст.
- Про особистi якостi людей, з якими ви зiткнулися, не будемо говорити:
вони службовцi вузької галузi - i цим сказано все. Пане Снiженко, ви уже
як воїн не страшнi нам. Поки у вас загоїться рана - вiйна закiнчиться.
Погляди Фiшер а i Снiженка схрещуються. В першому - доброзичлива,
впевнена усмiшечка, в другому - строга допитливiсть, те пiзнання, яке не
обривається в людини до останньої хвилини життя.
"Склад розуму аналiтичний, - визначає обергрупенфюрер. - Селянин, а
мислення iнтелiгента. Виняток?.. Нi, щось багато таких виняткiв, -
пригадує, справи пiдсудних. - I це зовсiм не добре для третього райху... i
моєї кар'єри".
"Надкар'єрист, а не надлюдина. Заради слави не пожалiє й матерi своєї.
Моральнi принципи - чини i грошi. Сьогоднi служитиме третьому райховi, а
завтра - де щедрiше заплатять. Бiльше хитрий, анiж розумний. Небезпечний,
- насторожено прислухається Снiженко до слiв Фiшера; вони липкi, наче
листя вiльхи, i, як листя, мають глянсувату, парадну сторону i сiру,
ворсисту, до якої чiпляється бруд паразитарних яєчок i гусенi".
- Ми вам подаруємо життя. Тiльки пiсля одужання ви повиннi вiдмовитися
вiд пропагандистської роботи i щоденно з'являтися на реєстрацiю. Хай це
моя примха, але завтра, Пане Снiженко, ви будете на волi, - урочисто
проголошує обергрупенфюрер.
"Так створюється повна ймовiрнiсть, що все закiнчиться щасливим кiнцем.
Тiльки ловися, рибко".
- Мене захоплює ваш смiливий напад на тюрму. Як вам удалося так
обдурити нас? - похитує головою Фiшер.
- Невже завтра мене випустять на волю? - Снiженко вдає, що зовсiм
повiрив обiцянцi.
- Завтра. Пiсля закiнчення усiх формальностей з документами, - смiється
обергрупенфюрер. - "Ознака хороша". - Iтак, нiч промайне, потiм дорога - i
ваш Супрунiв. Хороше село. За садами - хат не видно. Стави дзеркальнi i
коропи дзеркальнi. Я коли їхав на схiд, думав: у вас нема культурної
раби... Лiкуватися вам, пане Снiженко, треба серйозно, - тонко прядеться
нитка ймовiрностi, щоб приспати сумнiви.
- Вилiкуюсь, - запевняє Снiженко, наче вiн уже на волi.
- Напад ви блискуче провели. Мене, як фахiвця, цiкавить причина вашого
успiху.
- Причина - в полiцiї.
- Тiльки в полiцiї? - навiть не змiнився вираз обличчя
обергрупенфюрера, начеб йому це вже було вiдомо.
- Я, здається, таємницю виказав, - захвилювався Снiженко.
- Ну, яка це таємниця? Ми вже пiдняли завiсу цiєї таємницi, - запевняє
Карл Фiшер. - Я вас слухаю, пане Снiженко.
- Коли вже сказав, то сказав, - махнув рукою Снiженко. - Майже весь
перший набiр полiцiї - надiсланий партизанським загоном. Партизани тiльки
не пiшли до в'язницi - не могли слухати крикiв ув'язнених.
- В цьому успiх знищення людей, яких ми послали пiд маркою партизанiв?
- раптово розширюються темнi чоловiчки, з обличчя змивається усмiшка i
доброзичливiсть. Обергрупенфюрер починає хвилюватись i навiть почуває на
спинi рухливi краплини противного холоду: а що, коли меч зради уже
занесено над його головою?.. На цiй Українi милiй тiльки однi
неприємностi. Вiн обводить очима загратованi вiкна i зусиллям волi стримує
острах.
- Пан Крупяк знав що-небудь про це?
- Нi, пан Крупяк нiчого не знав, - мусив iз жалем промовити Снiженко:
зайве слово могло б розiрвати нитку ймовiрностi.
Обергрупенфюрер блискавично вискакує на помiст. Фашисти вихоплюють
зброю i пiд захистом широкої спини старшого наглядача вибiгають надвiр.
Їх очима переможця проводжає Вiктор Iванович Снiженко.
Бiля шосе вiйськовий комендант, начальник тюрми i старший наглядач
обеззброюють двох змiнених патрулiв, б'ючи, втискають їх в машини i мчать
до будинку кари. Кат в'язницi з шкурою вириває в приголомшених служак
потрiбнi Карлу Фiшеру свiдчення. Полiцаї, не витримавши катування,
заплутують себе i своїх пiдсобникiв i тут же, на закривавленiй пiдлозi,
знаходять свою смерть...
Незабаром охоронна рота пiд командуванням вiйськового коменданта за
всiма правилами оточила будинок української допомiчної полiцiї. Зрадники
спочатку кричали про непорозумiння, але, коли кiлькох iз них було убито,
обернули зброю проти своїх хазяїв.
В останнi хвилини бою до Карла Фiшера прилетiв iз села
напiвроздягнутий, бiлiший крейди Омелян Крупяк.
Пане обергрупенфюрер, вас пiдмануто, пiдмануто... Що цей Снiженко
наробив! Чому ви не порадилися зi мною? Такого, як перший набiр полiцiї,